"17" липня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/1580/25
Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (04070, м. Київ, Боричів узвіз, буд. 8, код ЄДРПОУ 26199714)
до Фізичної особи-підприємця Романенко Наталії Миколаївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
про стягнення 6464,83 грн боргу,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» до Фізичної особи-підприємця Романенко Наталії Миколаївнипро стягнення 6464,83 грн боргу за Договором № 2356/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 02.11.2016, що включає в себе 2835 грн основного боргу, 425,25 грн штрафу та 475,79 грн пені, а також 497,87 грн 3 % річних та 2230,92 грн інфляційних втрат.
Ухвалою від 16.05.2025 суд відкрив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, встановив строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив. Вказану ухвалу про відкриття провадження у справі було направлено сторонам, позивачу в електронний кабінет, а відповідачу поштовим відправленням № 0601148793887 за адресою реєстрації. Відправлення було повернено поштовим оператором за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Ухвала суду, як визначено пунктом 1 частини 1 статті 232 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є видом судового рішення.
Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Крім того частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Так, згідно з правовою позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Вказаний факт підтверджується конвертом з ухвалою, що повернутий Господарському суду Київської області з відміткою поштового оператора про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".
Таким чином, оскільки ухвала суду надсилалась на адресу Відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вона розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, та зазначає, що факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою, та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Поряд із цим суд також зауважує, що згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно з частини 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 16.05.2025 внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень (дата забезпечення надання загального доступу: 19.05.2025).
Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов'язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що Відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.
Відтак, у зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.
Обставини встановлені судом та висновки господарського суду.
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 ГК України є господарський договір.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За змістом положень статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статті 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Поряд із цим приписами статті 16 Закону України "Про рекламу"встановлено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).
Крім того, умовами п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами визначено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Відповідно до п. 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.
Судом з'ясовано, що 02.11.2016 між Позивачем (за договором - підприємство) та Відповідачем (за договором - розповсюджувач) було укладено договір № 2356/13 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва.
За умовами п. 1.1 договору на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце (-я) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), дозволу (-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого (-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями, а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору сторони погодили, що адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення рекламних засобів (далі - РЗ), на які за розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць. Адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення.
Адресні програми є невід'ємною частиною цього договору. У разі внесення змін до відповідної адресної програми, підприємство оформлює адресну програму в новій редакції або зміни до відповідної адресної програми. Розповсюджувач зобов'язаний підписати відповідну адресну програму, зміни до неї, що оформлюються підприємством на підставі встановлених пріоритетів, наданих розповсюджувачу дозволів, внесення змін до дозволів або скасування відповідних пріоритетів та дозволів, протягом трьох робочих днів з моменту встановлення відповідних пріоритетів, надання чи скасування дозволів на розміщення зовнішньої реклами чи внесення відповідних змін (п. 3.6 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору розповсюджувач має право, зокрема, користуватися місцем для розміщення РЗ, розміщувати зовнішню рекламу на певний строк та у певному місці у відповідності до наданого дозволу.
Підпунктом 5.2.3. договору встановлено, що розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.
Згідно з п. 6.1 договору сторони домовилися, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та нараховується підприємством відповідно до вимог порядку та умов цього договору.
У відповідності до п. 6.3 договору, підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесенням розповсюджувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.
Умовами п. 6.7 договору встановлено, що розрахунковим періодом надання послуг тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць.
Плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше 25 числа поточного місяця виключно на поточний рахунок підприємства у розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового використання (п. 6.8 договору).
Згідно з п. 6.9 договору акт приймання-передачі до договору із наведеним в ньому розрахунком плати за право тимчасового користування підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді.
Положеннями п. 6.10 договору визначено, що плата визначається за такою формулою: Рп = S*Бт*kз*kд, де Рп - розмір плати (у гривнях за місяць); S - площа рекламного засобу (в кв.м.); Бт - базовий тариф, що відповідає виду РЗ та визначається на підставі відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kз - зональний коефіцієнт; kд - додатковий коригуючий коефіцієнт, що враховує особливості розміщення РЗ.
Сторони домовились, що у разі прострочення термінів сплати, визначених договором, розмір несплаченої суми плати коригується з урахуванням штрафів та пені відповідно до умов договору та чинного законодавства (п. 6.11 договору).
Згідно п. 6.12 договору розповсюджувач не звільняється від плати при відсутності РЗ на місці, по якому виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято рішення щодо надання дозволу.
Відповідно до п. 6.13 договору плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами.
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє щодо кожного місця розміщення РЗ протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ, у разі наявності у розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів, не тягне за собою припинення цього договору в цілому (п. 8.1 договору).
Згідно з п. 1.3 Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради № 37/6253 від 22.09.2011, що був чинний на момент укладенням сторонами договору, та яким сторони врегулювали правовідносини за договором, визначено, що КП "КИЇВРЕКЛАМА" - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - комунальна власність територіальної громади міста Києва), здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та Статутом підприємства.
Відповідно до п. 3.1.1 Порядку розміщення реклами в місті Києві КП "КИЇВРЕКЛАМА" укладає з розповсюджувачем реклами договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.
У відповідності з п. 15.2 Порядку розміщення реклами в місті Києві плата визначається за такою формулою: Рп = S * Бт * kз * kд, де Рп - розмір плати (у гривнях за місяць); S - площа рекламного засобу (в кв. м); Бт - базовий тариф, що відповідає виду рекламного засобу та визначається згідно з відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив'язку рекламного засобу, яка визначається відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kд- додатковий коригуючий коефіцієнт, що враховує особливості розміщення рекламного засобу, визначається згідно з відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), застосовується на підставі актів обстеження місць розміщення РЗ та застосовується строком на один місяць, після чого проводиться повторне обстеження.
Згідно з п. 15.3 Порядку розміщення реклами в місті Києві плата щомісячно нараховується КП "КИЇВРЕКЛАМА" та перераховується розповсюджувачем реклами згідно з умовами договору на право тимчасового користування місцем виключно на відповідний поточний рахунок КП "КИЇВРЕКЛАМА" і використовується в порядку, встановленому Київською міською радою чи уповноваженим нею органом. У разі прострочення термінів сплати, визначених договором на право тимчасового користування місцем, розмір несплаченої суми плати може коригуватися з урахуванням штрафів, пені та індексу інфляції, відповідно до умов договору та законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 790 від 31.08.2016 «Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами» відповідачу було видано дозвіл № 54755-16 на розміщення рекламного засобу. З урахуванням цього дозволу сторонами було погоджено адресну програмуна право тимчасового користування № 1 від 02.11.2016, зі змісту якої вбачається, що відповідачу було надано право на тимчасове користування місцем за адресою: Солом'янський р-н, вул. Липківського Василя (Урицького), 25; вид рекламного засобу - рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді; плата за місяць (без ПДВ) - 787,50 грн.; дата розпорядження про надання дозволу: 31.08.2016; дата кінця строку дозволу: 30.08.2021.
На оплату тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу позивачем у 2019 році, зокрема було виставлено відповідачу рахунки № 191286 від 15.04.2019 на суму 945,00 грн (з ПДВ); № 193820 від 15.05.2019 на суму 945,00 грн (з ПДВ), № 196225 від 14.06.2019 на суму 945,00 грн (з ПДВ) на загальну суму 2835,00 грн, які залишились неоплаченими відповідачем.
В контексті зазначеного, суд також приймає до уваги висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19 згідно якого наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з п. п. 2, 4, 5 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відтак, суд приходить до висновку, що виходячи з умов договору та погодженої сторонами адресної програми, про яку згадувалось вище, у відповідача наступив строк виконання обов'язку з оплати за користування рекламним місцем за період, зокрема за період з 15.04.2019 до 14.06.2019, відповідно до зазначених вище рахунків на загальну суму 2835,00 грн, а тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача означену суму основного боргу.
Також позивач заявляв до стягнення з відповідача 497,87 грн 3 % річних та 2230,92 грн інфляційних втрат.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд констатує, що він є обґрунтованим, у зв'язку із чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 2230,92 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.
Разом із цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд акцентує увагу на тому, що Позивач заявив до стягнення 3 % річних в обрахунку від сум боргу в розмірі 945 грн за три періоди, а саме:
- згідно рахунку № 191286 від 15.04.2019 на суму 945 грн - за період з 25.04.2019 до 01.04.2025;
- згідно рахунку № 193820 від 15.05.2019 на суму 945 грн - за період з 25.05.2019 до 01.04.2025;
- згідно рахунку № 196225 від 14.06.2019 на суму 945 грн - за період з 25.06.2019 до 01.04.2025.
При цьому суд зауважує, що виходячи з умов п. п. 5.2.3. та п. 6.8. договору Відповідач зобов'язаний сплачувати рахунки не пізніше 25 числа поточного місяця. А отже прострочення виконання зобов'язання з оплат по вказаним рахункам розпочинається 26.04.2019, 26.05.2019 та 26.06.2019 відповідно, а не 25.04.2019, 25.05.2019, 25.06.2019, як те вбачається з розрахунку позивача.
З урахуванням вищевикладеного судом був здійснений власний розрахунок 3% річних у відповідності до означених вище сум боргу за періоди з 26.04.2019 до 01.04.2025, з 26.05.2019 до 01.04.2025 та з 26.06.2019 до 01.04.2025, згідно з яким загальна сума 3 % річних становить 497,65 грн. А відтак, вимоги Позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню частково, на вказану суму.
Крім того, Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 425,25 грн штрафу та 475,79 грн пені.
Згідно зі статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 2, 3 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У п. 7.2 договору зазначено, що підприємство має право застосувати до розповсюджувача за несвоєчасне або неповне внесення платежів пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Також відповідно до п. 7.3 договору підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця, штраф у розмірі 15% від простроченої суми.
Згідно припису частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та штрафу суд констатує, що вони є правильними та арифметично вірними. При цьому суд також відзначає, що періоди розрахунку пені також визначені позивачем правильно та в межах шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України. Відтак, вимоги Позивача про стягнення з відповідача 475,79 грн пені та 425,25 грн штрафу є обґрунтованими та позов у цій частині вимог підлягає задоволенню повністю.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За змістом статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти на відповідача всю суму сплаченого позивачем судового збору в сумі 3028 грн.
Також у підсумку, суд звертає увагу на те, що згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Романенко Наталії Миколаївни ( АДРЕСА_1 ,код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (04070, м. Київ, Боричів узвіз, буд. 8, код ЄДРПОУ 26199714) 2835 грн основного боргу, а також 497,65 грн 3 % річних, 2230,92 грн інфляційних втрат, 425,25 грн штрафу, 475,79 грн пені та 3028 грн витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 17.07.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз