вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"02" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/948/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскон-2007» (08552, Київська обл. Фастівський р-н, с. Триліси, вул. Сонячна (Горького), 101)
до Кожанської селищної ради (08550, Київська обл., Фастівський р-н, смт. Кожанка, вул. Заводська, 6-А)
про визнання права власності на майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства,
секретар судового засідання: Крикун І.В.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскон-2007» (далі - позивач, ТОВ «Аскон-2007») до Кожанської селищної ради (далі - відповідач) про визнання права власності на майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю номінальною вартістю 24383,00 грн. (Свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії КИ-ХХІV № 005903, виданий Триліською сільською радою 21.08.2009 р.).
Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що 21.04.2023 р. останній уклав договір купівлі-продажу майнового паю із ОСОБА_1 , предметом якого є майновий пай Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН» (код ЄДРПОУ 30786121) номінальною вартістю 24383,00 грн. З метою отримання свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства позивач звернувся до Кожанської селищної ради, на що остання листом від 27.07.2023 р. № 04-08/1344 відмовила у видачі свідоцтва, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу не посвідчений нотаріально та на відсутність переліку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, при цьому зазначаючи, що відмову у видачі свідоцтва можна оскаржити в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.03.2025 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.05.2025 р.
09.05.2025 р. до Господарського суду Київської області на електронну пошту суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 04-08/623 від 09.05.2025 р. (вх. № 3252/25 від 09.05.2025 р.), не підписаний з використанням ЕЦП, за змістом якого Кожанська селищна рада проти задоволення позовних вимог не заперечувала.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив підписується відповідачем або його представником.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Пунктами 12, 32 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» передбачено, що електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; підписувачем є фізична особа, яка створює електронний підпис.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (за умови додержання встановлених вимог до підпису і сертифікатів).
Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі (стаття 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).
За змістом статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» створення електронного документа завершується накладенням електронного підпису. Електронний підпис використовується для ідентифікації автора електронного документа.
З огляду на викладене, надісланий на електронну пошту суду відзив у даній справі не підписаний, оскільки не скріплений електронним цифровим підписом у встановленому законодавством порядку, відтак, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, отже не підлягає розгляду в порядку ч. 4 ст. 170 ГПК України.
12.05.2025 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява б/н від 09.05.2025 р. (вх. № 6307/25 від 12.05.2025 р.) про проведення судового засідання та розгляду справи без участі позивача.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.05.2025 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.06.2025 р.
29.05.2025 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява б/н від 29.05.2025 р. (вх. № 7372/25 від 29.05.2025 р.) про проведення судового засідання за відсутності позивача.
У судове засідання 02.06.2025 р. представники позивача та відповідача не з'явилися. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
21.04.2023 р. між ОСОБА_1 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскон-2007» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майнового паю, відповідно до п. 1 якого продавець продає, а покупець купує належний продавцеві майновий пай Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН» (код ЄДРПОУ 30786121) номінальною вартістю 24383,00 грн., право власності на який підтверджується Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії КИ - XXIV №005903, виданий Триліською сільською радою 21.08.2009 р.
Відповідно до п. 3 договору право власності на предмет даного договору переходить від продавця покупця в момент підписання цього договору та є підставою для видачі покупцю нового свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) відповідно до п. 13 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 177 від 28.02.2001 р.
Згідно з п. 5 договору, договір складено в трьох оригінальних примірниках, по одному для продавця, покупця та Кожанської селищної ради.
Окрім цього, договір посвідчений печаткою Кожанської селищної ради 21.04.2023 р. та зареєстрований в реєстрі за № 25.
19.07.2023 р. листом № 67 ТОВ «Аскон-2007» звернулося до Кожанської селищної ради з проханням видати свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) на підставі договору купівлі-продажу майнового паю від 21.04.2023 р., укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскон-2007».
Кожанська селищна рада листом від 27.07.2023 р. № 04-08/1344 відмовила товариству у видачі свідоцтва, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу не посвідчений нотаріально та на відсутність переліку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, при цьому зазначивши, що відмову у видачі свідоцтва можна оскаржити в судовому порядку.
Суд, дослідивши матеріали справи, відзначає наступне.
Статтею 55 Конституції України закріплено гарантію кожному на захист прав і свобод у судовому порядку. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 у справі щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз'яснив поняття "охоронюваний законом інтерес".
Так, поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Отже, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом положень вказаних норм, суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Разом з тим, особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, якщо він передбачений чинним законодавством або договором. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, та саме з метою його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 р. у справі № 334/3161/17).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 р. у справі № 334/3161/17).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 р. у справі № 910/2861/18.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 р. у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 р. у справі № 200/606/18.
Як слідує з матеріалів справи, позивач просить визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскон-2007» право власності на майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» (код ЄДРПОУ 30786121) номінальною вартістю 24383,00 грн. - Свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії КИ - ХХІV № 005903 виданий Триліською сільською радою 21 серпня 2009 року.
При цьому, позивач посилається на те, що Кожанська селищна рада, відмовляючи у видачі свідоцтва, безпідставно, на його думку, не визнає право власності позивача на майновий сертифікат (майновий пай).
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України
Відповідно до пункту 2 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 (далі - Порядок), майновий пай - частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду.
Відповідно до пункту 13 Порядку, майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.
Згідно з абзацом шостим пункту 14 Порядку для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Усі подані документи формуються в окрему справу по кожному підприємству. Факт оформлення свідоцтва засвідчується гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради. Оформлені свідоцтва реєструються у книзі обліку свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Видача свідоцтва громадянину проводиться безоплатно. Відмову у видачі свідоцтва можна оскаржити в судовому порядку. У разі втрати чи пошкодження свідоцтва громадянину видається дублікат, про що робиться відповідний запис на бланку свідоцтва.
Поряд з цим, згідно приписів статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Таким чином, особа, яка набуває у власність майновий пай звертається до селищної ради із копією відповідної цивільно-правової угоди для внесення останньою відповідних змін до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, анулювання попереднього свідоцтва та видачі нового свідоцтва.
Слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Позивач в якості доказу невизнання відповідачем права власності на майновий пай Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН» (код ЄДРПОУ 30786121) номінальною вартістю 24383,00 грн. надав суду лист Кожанської селищної ради № 04-08/1344 від 27.07.2023 р., за змістом якого остання відмовила у видачі свідоцтва (майнового сертифікату), посилаючись на те, що договір купівлі-продажу не посвідчений нотаріально та на відсутність переліку осіб, які мають право на майновий пай підприємства.
При цьому, Кожанська селищна рада, за змістом листа, відмовила позивачу саме у видачі свідоцтва, в той час як про невизнання права власності на майновий пай за позивачем у вказаному листі не йшлося. Водночас, в листі зазначалося, що відмову у видачі свідоцтва можна оскаржити в судовому порядку.
Жодних інших доказів на підтвердження обставин невизнання відповідачем права позивача на майновий пай до справи не надано.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Кожанська селищна рада не визнає право власності позивача на майновий пай Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН» (код ЄДРПОУ 30786121) номінальною вартістю 24383,00 грн., набуте позивачем на підставі договору купівлі-продажу майнового паю.
Водночас, як зазначалося вище, пунктом 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, прямо передбачено можливість оскарження до суду відмови у видачі свідоцтва про право власності на майновий пай.
Крім цього, суд зазначає, що згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 р. у справі № 910/13985/19.
Окрім того, за вказаних обставин, обраний позивачем у даній справі спосіб захисту не призведе до безпосереднього настання реальних наслідків у вигляді видачі свідоцтва про право власності на майновий пай члена підприємства, оскільки у прохальній частині позовної заяви міститься лише вимога щодо визнання за позивачем права власності на майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" номінальною вартістю 24383,00 грн. (свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії КИ - ХХІV № 005903, виданий Триліською сільською радою 21 серпня 2009 року), факт невизнання якого відповідачем (права) матеріалами справи не доведений.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин, позов у даній справі, за висновком суду, задоволенню не підлягає.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскон-2007» до Кожанської селищної ради про визнання право власності на майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю номінальною вартістю 24383,00 грн. (Свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії КИ-ХХІV № 005903, виданий Триліською сільською радою 21.08.2009 р.), відмовити повністю.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 17.07.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна