ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2025Справа № 910/1143/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ";
до Антимонопольного комітету України;
про визнання недійсним та скасування рішення.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Рябий І.П.
Представники:
Від позивача: Кермач А.І., адвокат, ордер серії ВТ № 1059069 від 10.03.2025;
Від відповідача: Рудченко Є.Д., в порядку самопредставництва.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України у справі №77-р/тк від 10.12.2024 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/1143/25; справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 11.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" про забезпечення позову відмовлено повністю.
25.02.2025 до господарського суду надійшов відзив Антимонопольного комітету України на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/1143/25 у закритому судовому засіданні.
31.03.2025 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" надійшла відповідь на відзив Антимонопольного комітету України на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/1143/255 до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 01.07.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник Антимонопольного комітету України у судовому засіданні 01.07.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
01.07.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10.12.2024 Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України (далі також - Комітет, відповідач) прийняла рішення № 77-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення, рішення № 77-р/тк, спірне рішення, оскаржуване рішення) у справі № 54/58-21, яким визнала, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" (далі також - позивач, ТОВ "ДСЗ") та Приватне підприємство "НІКОПОЛЬГАЗБУД" (далі також - ПП "НІКОПОЛЬГАЗБУД") (далі разом - учасники) вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю послуг: "ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 - Коригування проекту "Реконструкція м'якої покрівлі під шатровий дах з утепленням фасадів головного корпусу КЗ "Дитячий санаторій № 1" ДОР" під "Реконструкція з утепленням фасаду головного корпусу КЗ "Дитячий санаторій № 1" ДОР" (ДК 021:2015:45300000-0 Будівельно-монтажні роботи), проведених Департаментом капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (оголошення № UA-2019-02-15-002428- b).
За вчинення вищезазначеного порушення на позивача накладено штраф у розмірі 4 905 000 гривень.
Позивач не погоджуючись з висновками Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, звернувся до Господарського суду міста Києва на підставі статі 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" з позовом про визнання недійсним та скасування рішення № 77-р/тк з підстав порушення та неправильного застосування відповідачем норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Частиною 1 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
30.01.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" подало до господарського суду позовну заяву.
З наведеного вбачається, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення № 77-р/тк в межах строку встановленого частиною 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
Предметом позову у справі є вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним та скасування рішення №77-р/тк Комітету у справі № 54/58-21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним та скасування рішення №77-р/тк Комітету у справі № 54/58-21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Відповідачами у Справі були Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСЗ» та Приватне підприємство «НІКОПОЛЬГАЗБУД».
Тобто, відповідачі у справі Комітету є суб'єктами господарювання у розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Як встановлено судом, розпорядженням адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі також - Відділення) від 30.09.2021 № 54/66-рп/к (далі - Розпорядження) розпочато розгляд справи № 54/58-21 (далі - Справа) за ознаками вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
Вказане розпорядження було надіслано позивачеві листом від 01.10.2021 № 54-02/3852.
Поштове відправлення із копією розпорядження від 30.09.2021 №54/66-рп/к (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 4900403505868), яке було направлене позивачеві, було повернуто до Відділення з позначкою на конверті «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема, внаслідок: відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації); відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).
У зв'язку з неможливістю вручення позивачеві копії розпорядження Відділення про початок розгляду справи № 54/58-21, на підставі статті 56 вказаного Закону, інформацію про прийняте Відділенням розпорядження про початок розгляду справи № 54/58-21 було оприлюднено в газеті «Урядовий Кур'єр» № 23 від 05.02.2022.
Відповідно до пункту 20(4) Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року № 5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року за № 90/299 (зі змінами) (далі також - Правила розгляду заяв і справ), чинного на час розгляду Відділенням справи № 54/28-21, розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів із дня його прийняття. У цей самий строк повідомлення про початок розгляду справи надсилається заявнику.
У матеріалах справи № 54/28-21 міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4900403505868 та довідка ф. 20 про причини повернення/досилання, де зазначено, що «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд вказує, що у пункті 11(а) Рішення зазначено, що відповідно до відомостей, наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ТОВ «ДСЗ» знаходиться за адресою: Україна, 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Барикадна, буд. 9, приміщення 7.
Як вбачається з матеріалів справи, Відділення копію розпорядження про початок розгляду справи № 54/58-21 направило ТОВ «ДСЗ» за адресою: вул. Барикадна, буд. 9, приміщення 7, м. Дніпро, 49000.
Суд вказує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що добросовісна поведінка суб'єкта господарювання передбачає забезпечення ним отримання кореспонденції за адресою його місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Невиконання чи неналежне виконання господарських зобов'язань ПАТ «Укрпошта», навіть якщо б останнє і мало місце (чого у цій справі позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено), не може бути підставою для звільнення суб'єкта господарювання від обов'язкових для виконання розпоряджень, рішень, вимог органу Комітету та відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції (постанови Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 440/18128/21, від 20.03.2021 у справі № 804/1318/18, від 23.01.2020 у справі № 922/1124/14).
Верховний Суд зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (11/9901/87/18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.07.2022 у справі № 908/3468/13, від 19.04.2023 у справі № 920/256/22, від 09.05.2023 у справі № 910/2852/22, від 14.06.2024 у справі №910/8002/23, від 04.11.2024 у справі №910/2552/23).
Таким чином, доводи позивача про неотримання ним розпорядження Відділення про початок розгляду справи № 54/28-21 спростовуються матеріалами вказаної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», рішення та розпорядження, що приймаються органами Комітету, головами його територіальних відділень відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, надаються особам, які беруть участь у справі, у вигляді їх копій, посвідчених у порядку, встановленому законодавством.
Як встановлено судом, листом від 25.12.2024 № 145-26.13/03-12405е Комітетом було направлено позивачеві копію Рішення.
Згідно з повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0600997004865 та довідкою ф. 20 про причини повернення / досилання вказаний лист з копією Рішення було повернуто Відділенню «за закінченням терміну зберігання».
На сайті Комітету інформацію про прийняття Рішення було оприлюднено 10.12.2024.
На підставі статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", інформацію про прийняте Рішення було опубліковано в газеті «Урядовий кур'єр» (випуск від 13.02.2025 № 33).
З вказаного вбачається, що Комітетом було виконано вимоги законодавства про захист економічної конкуренції про повідомлення позивача про прийняте Рішення.
В свою чергу, як вбачається з Рішення та не заперечується сторонами, період проведення Торгів складав - 15.02.2019 - 25.03.2019.
Замовником у Торгах є Департамент капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Предмет закупівлі за ідентифікатором № UA-2019-02-15-002428-b: «ДСТУ Б.Д.1.1- 1:2013 - Коригування проекту «Реконструкція мґякої покрівлі під шатровий дах з утепленням фасадів головного корпусу КЗ «Дитячий санаторій № 1» ДОР» під «Реконструкція з утепленням фасаду головного корпусу КЗ «Дитячий санаторій № 1» ДОР» (ДК 021:2015:45300000-0 Будівельно-монтажні роботи)». Кінцевий строк подання тендерних пропозицій - 11.03.2019 о 12 год 00 хв. Початок аукціону: 12.03.2019 о 12.53. Відповідно до оголошення про проведення відкритих торгів очікувана вартість становить 14 554 528,80 гривні з ПДВ. Розмір мінімального кроку пониження ціни - 73 000,00 гривні.
Для участі у Торгах тендерні пропозиції подали суб'єкти господарювання: ТОВ «ДСЗ», ТОВ БМПБ «НОВИЙ ДІМ», ПП «НІКОПОЛЬГАЗБУД», ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «СПЕЦБУДМОНТАЖ-21», ТОВ «Інтерпен-Д».
Інформацію про аукціон по Торгах наведено в таблиці 2 п. 19 Рішення.
За результатами розгляду Замовником таким, що відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації, визначена тендерна пропозиція ТОВ БМПБ «НОВИЙ ДІМ» з ціновою пропозицією 12 270 000,00 грн з ПДВ (Протокол засідання тендерного комітету Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 13.03.2019 № 4).
Департаментом капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації з переможцем ТОВ БМПБ «НОВИЙ ДІМ» укладено договір від 25.03.2019 №121/03-19 на виконання робіт, вартість яких становить 12 270 000,00 грн, в тому числі ПДВ 2 045 000,00 грн.
Як передбачено ст. 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції", суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 "Про захист економічної конкуренції", розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Як було встановлено судом вище, період проведення Торгів з 15.02.2019 по 25.03.2019.
Розпорядженням адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі також - Відділення) від 30.09.2021 № 54/66-рп/к (далі - Розпорядження) розпочато розгляд справи № 54/58-21 (далі - Справа) за ознаками вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
Рішення було прийнято тимчасовою адміністративною колегією Комітету 10.12.2024.
Тобто, перебіг строку давності, в силу приписів ст. 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зупинявся на період з 01.10.2021 по 10.12.2024.
А відтак, вказане спростовує доводи позивача про те, що строки притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції минули.
При цьому суд вказує, що позивач посилається на постанову Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21, зокрема в частині, що «у вирішенні спору про наявність / відсутність підстав для визнання недійсним рішення АМК та застосуванні положень статті 59 Закону № 2210 у сукупності з положеннями частини другої статті 42 Закону № 2210 та частини другої статті 1 Закону № 3659-XII щодо спеціальних процесуальних засад діяльності АМК, важливим у цьому аспекті є застосування положень частин першої та другої статті 42 Закону №2210 у сукупності та дотримання АМК строків давності, встановлених у цій статті».
Проте постанова Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21 була прийнята за іншої, ніж у справі № 910/1143/25, фактично-доказової бази - за інших обставин і за іншими поданими сторонами доказами, що свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/19008/21 та № 910/1143/25.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанова від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Також у постанові від 01.11.2021 у справі №910/482/20 Верховний Суд зазначив, що кожна зі справ за участю органів Комітету є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями.
Верховний Суд у справі № 910/19008/21 посилається на те, що «позивач не ухилявся від надання запитуваної інформації, натомість вчиняв дії щодо об'єктивного розгляду справи шляхом подачі своїх пояснень; в оскаржуваному Рішенні АМК відповідач посилався виключно на ті докази, які були зібрані АМК в 2012-2014 роках і дій щодо збирання додаткових доказів після 2014 року АМК не було здійснено; проте рішення прийнято лише 23.09.2021, тобто Товариство було притягнуто до відповідальності поза межами строків давності, встановлених у частині першій статті 42 Закону № 2210».
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач не вживав заходів зі сприяння в розслідуванні Відділенням справи № 54/58-21, про що свідчить, зокрема, неотримання ним листа від 01.10.2021 № 54-02/3852 з розпорядженням Відділення про початок розгляду справи № 54/58-21 (пункт 3 розділу 1 Рішення) та листа від 25.09.2024 № 54-02/2670е з копією подання з попередніми висновками від 24.09.2024 № 54-03/214п (пункт 7 розділу 1 Рішення).
Також судом встановлено, що розгляд справи № 54/58-21 (у т.ч, збір та аналіз доказів) проводився Відділенням протягом усього періоду з жовтня 2021 року по грудень 2024 року (у копіях матеріалів справи № 54/58-21 наявні відповіді на вимоги Відділення про надання інформації до за період з лютого 2021 року по липень 2024 року).
Тобто у даній справі, на відміну від обставин справи № 910/19008/21, Відділення проводило розслідування 3 роки, протягом яких проводило дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін.
Отже, суд вказує, що висновки Верховного Суду у справі № 910/19008/21, наведені в постанові від 14.05.2024, не можуть бути застосовані у справі №є 910/1143/25 з огляду на неподібність правовідносин.
При цьому суд вказує, що ні Закон України "Про захист економічної конкуренції", ані Правила розгляду заяв і справ порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 (далі також - Правила), не містять строків, які б визначали тривалість розслідування з моменту його початку до винесення відповідного рішення Комітету чи його територіального відділення.
Суд вказує, що відповідно до рішення Європейський суд з прав людини у справі "Ireland v. the United Kingdom" (Ірландія проти Сполученого Королівства, від 18.01.1978, § 154), судові рішення, насправді, слугують не лише для вирішення справ у суді, а і в загалом для того, щоб пояснити, забезпечити й удосконалити норми, визначені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), сприяючи таким чином виконанню державами своїх зобов'язань як учасників Конвенції.
При цьому, Антимонопольний комітет України як державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель (частина перша статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"), будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів (стаття 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").
При цьому суд наголошує, що стаття 6 Конвенції не надає специфічного змісту «праву» у національному законодавстві держав-учасників Конвенції, і насправді, суд має звертатись до національного законодавства, визначаючи чи існує право. (Boulois v. Luxembourg (Boulois проти Люксембургу).
Інтерпретуючи статтю 6 § 1, інститути Конвенції не можуть створювати основного цивільного права, що не має законодавчої бази у конкретній державі, що є учасником Конвенції (див. Roche v. the United Kingdom (Роуч проти Сполученого Королівства) [ВП], § 117).
В свою чергу, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень Комітету не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Комітету, але при цьому зобов'язані перевіряти правильність застосування органами Комітету відповідних правових норм (правова позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).
Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).
Суд звертає увагу на те, що кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення. Основним принципом, який регулює застосування статті 6, є справедливість («Грегачевич проти Хорватії» (Gregaиeviж v. Croatia), § 49). Однак складові справедливого судового розгляду не можуть бути предметом єдиного незмінного правила та повинні залежати від обставин конкретної справи («Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» (Ibrahim and Others v. the United Kingdom) [ВП], § 250).
У кожній справі першочерговим завданням суду є оцінка загальної справедливості кримінального провадження. Дотримання вимог справедливого судового розгляду повинне розглядатися в кожній справі з урахуванням розвитку провадження в цілому, а не на основі окремого розгляду одного конкретного аспекту чи одного конкретного інциденту. Проте неможливо виключити, що конкретний фактор може бути настільки вирішальним для того, щоб уможливити проведення оцінки справедливості судового розгляду на більш ранньому етапі провадження (там само § 250).
В свою чергу, згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У законодавстві України визначення поняття "дискреційні повноваження" наведено в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5. Так дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Конституційний Суд України визнає за органом публічної влади право на певні дискреційних повноваження у прийнятті рішень, та застерігає, що "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів" (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).
Суд звертається до рішення Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, прийняте 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012).
У пункті 70 ЄСПЛ вказав таке: "Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119)".
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Крім того, суд вказує, що розгляд справи № 54/58-21 було розпочато Відділенням до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України» від 09.08.2023 № 3295-1X, яким було встановлено, що справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розглядаються органами Комітетом протягом розумного строку, але не більше трьох років з дня прийняття розпорядження про початок розгляду справи, якщо інше не передбачено Законом (стаття 371 Закону).
Тому згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень зазначеного Закону справа № 54/58-21 розглядалася відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання ним чинності.
Тобто Закон на час розгляду справи № 54/58-21 не передбачав строків, протягом яких органом Комітету мала розглядатися справа про захист економічної конкуренції.
Тому важливим у цьому плані є дотримання строків давності, встановлених статтею 42
Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Крім того, з фактичних обставин періоду строку розгляду антимонопольної справи № 54/58-21 не вбачається, що таким строком розгляду будь-яким чином порушило чи обмежило майнові чи немайнові права та/або законні інтереси позивача. Доказів протилежного позивачем до матеріалів справи не надано.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Отже строк розгляду антимонопольної справи № 54/58-21 є прийнятним та таким, що відповідає нормам Законом України "Про захист економічної конкуренції", а стадія розгляду справи № 54/58-21 не може вважатись такою, що провадилась з неналежною сумлінністю та незабезпечення балансу інтересів та прав між органом та юридичною особою.
Таким чином, суд приходить до висновку, що органом Комітету було забезпечено розгляд справи № 54/58-21 в межах визначених законодавством про захист економічної конкуренції строків та відповідно до вимог Закону, що спростовує доводи позивача про порушення, на його думку, Комітетом строків притягнення його до відповідальності.
Крім того суд вказує, що позивач не заперечує та, відповідно, не спростовує обставини, встановлені Комітетом в Рішенні щодо вчинення ним та ПП "НІКОПОЛЬГАЗБУД" порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій.
Твердження позивача, що його дії чи бездіяльність у Торгах не мали відчутного впливу на умови конкуренції на ринку спростовуються наступним.
Як вбачається із матеріалів справи дії позивача кваліфіковано за ознаками п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Відповідно до приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції":
- економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абз. 2 ст. 1);
- узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання; особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій (абзац 1 частини 1 та частина 2 статті 5);
- антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина 1 статті 6);
- антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини 2 статті 6);
- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 частини 1 статті 50);
- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51);
- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
За приписами ст. 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (ч. 1 і 2 ст. 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").
Водночас, згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", до повноважень саме Антимонопольного комітету України належить, зокрема: прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.
Частиною 1 ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
У розгляді справ про оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України щодо визнання дій суб'єктів господарювання антиконкурентними узгодженими для кваліфікації цих дій не є обов'язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб'єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.
Отже, для визнання органом Антимонопольного комітету України порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб'єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі.
Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів через узгодження поведінки конкурсантами.
Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу.
Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст ст. 1, 5, 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов'язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №916/3214/17, від 04.12.2018 у справі № 914/1912/17, від 18.12.2018 у справі № 922/5617/15, від 20.11.2018 у справі № 910/1339/18.
Верховний Суд у постанові від 25.02.2021 у справі № 910/1668/19 вказав, що порушення антиконкурентного законодавства шляхом встановлення таких обставин: одночасна пов'язаність трудовими відносинами декількох працівників; використання відповідачами спільного доменного імені; спільне використання однієї електронної поштової скриньки; спільні господарські відносини; пропонування однакового товару; завищення цінових пропозицій; подання однакових документів у складі своїх пропозицій; отримання банківських гарантій в одному й тому ж самому банку; обмін інформацією.
У своїх постановах від 26.01.2021 у справі № 910/2576/20, від 08.04.2021 у справі № 916/191/20, від 08.07.2021 у справі № 914/938/20, від 28.05.2020 у справі № 910/1490/19 Верховний Суд прийшов до висновку, що змагання під час проведення торгів забезпечується таємністю інформації; змагальність учасників процедури закупівлі з огляду на приписи ст. 1, 5, 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов'язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією; встановлені органом Комітету обставини виключають таку змагальність, що свідчить про узгоджену поведінку суб'єкта господарювання, яка й призвела до спотворення результатів торгів.
Для визнання органом Комітету порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб'єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що разом із тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору, з метою визначення переможця процедури закупівлі. Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами). Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу. (Постанова Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 910/19150/20).
У постанові від 15.07.2021 у справі № 922/2940/20 Верховний Суд прийшов до висновку, що для визнання вчинення суб'єктом господарювання порушення законодавства про захист економічної конкуренції органу Комітету достатньо встановити й довести наявність наміру суб'єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що, у свою чергу, призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі, оскільки наслідки у вигляді спотворення результатів процедури закупівлі не сталися не у зв'язку з тим, що суб'єкти господарювання відмовилися від своїх дій щодо координації своєї поведінки в процесі проведення процедури закупівлі, не у зв'язку з добровільним припиненням ними таких дій, а з інших причин (через відміну торгів замовником).
Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що господарським судам першої та апеляційної інстанції під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгодженні дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку ч. 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у справі у їх сукупності.
Закон України "Про захист економічної конкуренції" не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від "спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції". Цілком зрозуміло, що така "домовленість" навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому, питання про наявність або відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв'язок, у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 916/2670/18, Закон України "Про захист економічної конкуренції" не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції», оскільки така «домовленість» навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. Питання наявності узгоджених антиконкурентних дій вирішується господарським судом виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у цій справі, в їх взаємозв'язку.
Недосягнення суб'єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого статтею 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (Постанова Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 917/1983/19).
Сама по собі відповідність дій суб'єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства. Факт пов'язаності суб'єктів господарювання, які брали участь у торгах, і наявність між ними господарських відносин та інші встановлені в рішенні Комітету обставини в сукупності підтверджують як раз ту обставину, яка надавала їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність (Постанова Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 910/267/20).
Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині (постанова Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 910/13451/20).
Для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію. При цьому мотиви, з яких учасники торгів узгоджують власну конкурентну поведінку, не впливають на кваліфікацію правопорушення, передбаченого пунктом четвертим частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції». (Постанова Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/2512/18).
Для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов'язковим фактичне настання наслідків у формі, відповідно, недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.(Постанова Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 922/1373/18, постанова Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 917/1983/19, постанова Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 910/2576/20, постанова Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 916/191/20, постанова Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 914/938/20).
Негативним наслідком є сам факт спотворення результатів торгів/аукціонів (через узгодження поведінки конкурсантами) (постанова Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 922/2940/20, постанова Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/1490/19).
Встановлені обставини та факти в Рішенні у своїй сукупності свідчать про те, що на всіх стадіях підготовки тендерних пропозицій для участі в Торгах учасники були обізнані щодо участі кожного з них у зазначених торгах, що підтверджується, зокрема, таким:
? взаємозв'язком учасників через третіх осіб:
- пов'язаність учасників господарськими відносинами через спільного контрагента;
- пов'язаність учасників шляхом отримання безоплатної поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від пов'язаної третьої особи;
- пов'язаність учасників при використанні однієї матеріально-технічної бази через спільного контрагента;
? використанням учасниками одних і тих же ІР-адрес під час здійснення господарської діяльності:
- під час здійснення банківських операцій;
- під час входу в електронну пошту;
- використання учасникам одних і тих самих ІР-адрес із спільними пов'язаними контрагентами;
? спільною підготовкою учасників до Торгів:
- використання одних і тих же ІР-адрес під час завантаження тендерних пропозицій;
- завантаження одним учасником документа із зазначенням прізвища керівника іншого учасника;
- спільні особливості в оформленні тендерних пропозицій;
- спільні особливості в завантажених електронних файлах;
- створення кошторисної документації в один день та в одній версії АВК з наближеними до послідовного номерами;
? синхронністю дій учасників у часі під час:
- здійснення оплати за послуги електронного майданчика в один день;
- формування Інформаційних довідок з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення в один день та наближений до послідовного час;
- завантаження тендерних пропозицій в один день та наближений до послідовного час;
- неподання одним із учасників обов'язкового документа - банківської гарантії.
Таким чином, з наведеного вбачається, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та не відповідають обставинам, встановленими судом.
Верховний Суд у постанові від 26.05.2022 у справі № 910/20099/20 вказав, що «перевіряючи дії органів Комітету на відповідність законодавству України, суди, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) Комітету, з'ясовують і визначають наявність / відсутність, а відтак доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для визнання недійсним рішення Комітету».
Позивач не наводить ані підстав, ані їх обґрунтування для визнання недійсним Рішення, відтак у суду відсутня можливість оцінити наявність / відсутність, а відтак доведеність / недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання недійсним рішення Комітету.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У часник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Предмет позову кореспондується зі способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/-их, на відміну від первісно обраного/-них, способу/-ів захисту порушеного права, у межах спірних правовідносин.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 911/2875/21).
Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-a).
Відповідно право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб.
Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.
Аналіз норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Отже, на розгляд суду не може бути поставлено питання визнання недійсним та скасування Рішення, оскільки позовна заява ТОВ "ДСЗ" не містить обґрунтування такого скасування згідно з підставами, передбаченими статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Звертаючись до господарського суду з позовом про оскарження рішення, розпорядження органу Комітету, суб'єкт господарювання повинен брати до уваги, що відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства має індивідуальний характер.
Рішення органу Комітету, у тому числі, й те, яке стосується притягнення особи до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій з іншими особами (особою), зацікавлена особа має право оскаржити лише стосовно себе. Вимога про визнання недійсним рішення органу Комітету розглядається судом лише в тих частинах, які стосуються позивача (позивачів) у справі.
При цьому встановлені у такій справі обставини не набувають предиціального значення у розумінні приписів частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України для іншої особи (осіб) - відповідача (відповідачів) в антимонопольній справі і ця (особа) має право на оскарження у встановленому законом порядку рішення органу Комітету в частинах, які стосуються безпосередньо її.
Наведена позиція Верховного Суду є сталою і послідовною та викладена, зокрема, у постановах від 29.09.2022 у справі № 910/17126/19, від 28.01.2020 у справі № 915/1860/18, від 13.03.2018 у справі № 910/2193/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Правила доказування у господарському процесі визначені у ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частин першої, другої та третьої якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Позовна заява ж ТОВ "ДСЗ" містить виключно думку позивача щодо прийнятого Комітетом рішення, не містить жодного документального підтвердження доводів ТОВ "ДСЗ" та не спростовує встановлених Комітетом під час розгляду справи обставин та зібраних останнім доказів.
Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи Комітету та повноту їх встановлення в оскаржуваному рішенні, суд дійшов висновку про те, що відповідачем дотримано вимоги Закону України "Про захист економічної конкуренції", Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року № 5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року за № 90/299 (зі змінами), у зв'язку з чим всебічно, повно і об'єктивно розглянуто обставини справи, досліджено подані документи, належним чином проаналізовано відносини учасників.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "ДСЗ" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення № 77-р/тк, в частині, що стосується позивача не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 17.07.2025.
Суддя О.В. Мандриченко