ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.07.2025Справа № 910/4845/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг"
до Моторно (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 22 718,58 грн
Представники сторін: не викликалися
У квітні 2025 року Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (надалі - Страхова група) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) 22718,58 грн безпідставно збережених коштів.
Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що відповідач без достатньої правової підстави зберіг у себе спірну суму грошових коштів, яку замість останнього сплатив позивач за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №ЕР-216580570, який було визнано недійсним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №759/1922/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/4845/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
08.05.2025 через систему "Електронний суд" МТСБУ подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідальність за завдані збитки має нести винна особа;
- саме посилання на рішення суду, яким було визнано недійсним поліс не спростовує факту доведення в цьому процесі підстав для визнання полісу недійсним на підставі частини 5 статті 75 ГПК України;
- у матеріалах справи відсутні докази використання транспортного засобу "Рено", д.н.з. НОМЕР_1 для комерційних цілей;
- правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі №910/17324/24, є нерелевантними до спірних правовідносин у зв'язку з тим, що стосувалися захисту страхувальника за договором обов'язкового страхування, а подання таких позовів є захистом незастрахованої особи та не добросовісного Страховика;
- на момент укладення договору у застрахованого транспортного засобу було відсутнє ОТК, а тому Позивач діяв суперечливо задля отримання страхового платежу, щоб в подальшому не сплачувати кошти за настання страхового випадку;
- такі дії Страховика суперечать меті інституту страхування внаслідок чого Страхувальник зобов'язаний повернути кошти, які були сплачені Страховиком для виконання обов'язку за договором обов'язкового страхування.
13.05.2025 через систему "Електронний суд" Страхова група подала відповідь на відзив, в якій не погодилася із запереченнями позивача, з огляду на те, що Позивач здійснив виплату страхового відшкодування на підставі підпункту пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV, вважаючи, що на момент такої виплати винуватець ДТП застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Однак після набрання законної сили рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №759/1922/24 вказана правова підстава для виплати страхового відшкодування перестала існувати. Таким чином, Відповідач за рахунок Позивача зберіг у себе регламентну виплату, яку був зобов'язаний виплатити за умови завдання шкоди водієм, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд. його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Страхової групи обґрунтованими.
24.11.2023 о 10:10 у місті Києві по проспекту Академіка Глушкова, 1 сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: "Reno", д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та "Chrysler", д.н.з. НОМЕР_2 .
ДТП сталася внаслідок порушення водієм автомобіля "Reno", д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, вина якої була встановлена постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №752/25653/23.
Внаслідок даної ДТП було пошкоджено автомобіль "Chrysler", д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого, згідно зі Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , була ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль "Reno", д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у Страховій групі згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №ЕР-216580570.
Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 3 200,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 160 000, 00 грн.
На підставі Акту огляду транспортного засобу (дефектної відомості) від 28.11.2023, ремонтної калькуляції №46783 від 09.12.2023, заяви на виплату страхового відшкодування від 15.12.2023 (справа №46783), страхового акту від 22.12.2023 №46783/1, 22.12.2023 згідно платіжної інструкції в національній валюті №7662 від 22.12.2023 позивачем з вирахуванням фрашизи у розмірі 3 200,00 грн сплачено на рахунок ОСОБА_2 22 718,58 грн.
Разом із цим, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №759/1922/24, яке набрало законної сили 04.04.2024, позов Страхової групи задоволено та визнано недійсним з моменту його укладення поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-216580570, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб "Reno", д.н.з. НОМЕР_1 .
З метою досудового врегулювання спору, Страхова група звернулася до МТСБУ з претензією №0804 від 08.04.2024, в якій просило здійснити виплату у розмірі 22 718,58 грн.
Однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.
У зв'язку з тим, що після визнання недійсним полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-216580570 МТСБУ безпідставно зберегло грошові кошти у розмірі 22 718,58 грн, які були сплачені позивачем потерпілій особі замість відповідача та не були їй повернуті у добровільному порядку, Страхова група звернулося з даним позовом до суду.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 зазначеної статті).
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаних норм, за загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала (у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини).
Як було раніше встановлено судом, спірна ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль "Chrysler", д.н.з. НОМЕР_2 , відбулася з вини водія автомобіля "Reno", д.н.з. НОМЕР_1 , - ОСОБА_1 , що було встановлено постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №752/25653/23.
Проте із вказаного правила є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (абзац 1, 3 частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування").
За статтею 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути, зокрема відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон №1961-IV).
Законом №1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961-IV).
Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, від 14.12.2021 у справі №147/66/17.
Таким чином, суд наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Водночас в Законі №1961-IV наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон, який спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Тобто положення Закону №1961-IV спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
Як було раніше встановлено судом, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Reno", д.н.з. НОМЕР_1 , у вчиненні ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль Chrysler", д.н.з. НОМЕР_2 , на момент настання страхової події була застрахована у Страховій групі на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №ЕР-216580570, (франшиза - 3 200,00 грн, ліміт за шкоду по майну - 160 000,00 грн), що підтверджується інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копією зазначеного полісу.
Отже, Позивач в межах ліміту відповідальності взяв на себе зобов'язання виплатити потерпілій особі страхове відшкодування внаслідок пошкодження страхувальником майна іншої особи.
Відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За приписами частини 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону №1961-IV).
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика).
Згідно з пунктом 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.
Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (пункт 2.4. Методики).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16, №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від: 01.02.2018 у справі №910/22886/16, 06.02.2018 у справі №910/3867/16, 12.03.2018 у справі №910/5001/17.
Крім цього, за положеннями абзацу 2 пункту 12.1. статті 12 Закону №1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Зі змісту акту огляду транспортного засобу (дефектної відомості) від 28.11.2023, ремонтної калькуляції №46783 від 09.12.2023 та страхового акту №46783/1 від 22.12.2023 вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля "Chrysler", д.н.з. НОМЕР_2 , з вирахуванням франшизи у розмірі 3 200,00 грн, становить 22 718,58 грн.
Інших доказів на спростування розміру відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля відповідачем не надано, а тому, виходячи з приписів статті 79 ГПК України, якими закріплено стандарт доказування вірогідності доказів, надані позивачем докази є більш вірогідними.
22.12.2023 вказана сума страхового відшкодування була сплачена Страховою групою на користь потерпілої у ДТП особи ( ОСОБА_3 ), що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №7662 від 22.12.2023.
Таким чином, Позивач виконав свої зобов'язання за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №ЕР-216580570.
У той же час, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №759/1922/24, яке набрало законної сили 04.04.2024, позов Страхової групи задоволено та визнано недійсним з моменту його укладення Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-216580570, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб "Reno", д.н.з. НОМЕР_1 .
Згідно з пунктом 39.1. статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до пункту "а" статті 41 Закону №1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Вказана норма Закону України Закону №1961-IV передбачає чіткий перелік випадків, за яких Моторне (транспортне) страхове бюро України відшкодовує шкоду за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих.
Враховуючи викладене, оскільки поліс №ЕР-216580570 було визнано недійсним у судовому порядку, суд дійшов висновку про те, що автомобіль "Reno", д.н.з. НОМЕР_1 , не вважається забезпеченим транспортним засобом (відповідальність власника зазначеного автомобіля (винуватня ДТП) не була застрахована.
Таким чином, у МТСБУ виник обов'язок по відшкодуванню шкоди, завдану водієм автомобіля "Reno", д.н.з. НОМЕР_1 , майну потерпілої особи - автомобілю "Chrysler", д.н.з. НОМЕР_2 .
Заперечуючи проти задоволення позову МТСБУ вказує, що транспортний засіб "Reno", д.н.з. НОМЕР_1 , не є таким, що підлягає обов'язковому технічному контролю з посиланням на норми Закону України "Про дорожній рух", Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27.10.2011 №673. Однак суд не погоджується з такими доводами відповідача, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 327 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ющенко та інші проти України" (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: "… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)"; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.
Зі змісту рішення від 04.03.2024 у справі №759/1922/24 вбачається, що Святошинський районний суд міста Києва дійшов висновку про недійсність полісу №ЕР-216580570 у зв'язку з введенням в оману іншу сторону оспорюваного договору страхування, свідомо надавши неправдиві відомості про предмет договору (полісу): відповідач ( ОСОБА_1 ) свідомо повідомив неправдиві відомості, зазначивши, що забезпечуваний транспортний засіб не підлягає обов'язковому технічному контролю і використовується протягом повного строку страхування, тобто приховав правдиву інформацію, що мала значення для укладення договору страхування.
Таким чином, вищезазначене є не фактичними встановленими обставинами, а висновком суду по суті вирішення спору, а тому доводи відповідача спрямовані на переоцінку рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №759/1922/24, яке набрало законної сили, що є порушенням принципу обов'язковості судового рішення.
У той же час, у випадку незгоди із вказаним судовим рішенням, вважаючи що зазначеним рішенням суд вирішив питання про права, інтереси та (або) обов'язки відповідача, останній не позбавлений права на подання апеляційної скарги на вказане рішення суду першої інстанції.
Тобто наведені доводи відповідача можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції в межах цивільної справи №759/1922/24.
Нормами глави 83 ЦК України врегульовано питання повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, навіть тоді коли правова підстава, на якій набуте майно, згодом відпала.
Так, частиною 1 статті 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3 статті 1212 ЦК України).
Отже, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2022 у справі № 915/517/21 відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому положення статті 1212 ЦК України можуть застосовуватись і після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №920/1122/19, від 19.02.2020 у справі №915/411/19, від 21.02.2020 у справі №910/660/19, від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.
Позивач виплатив відшкодування на підставі положень Закону №1961-IV, вважаючи, що на момент ДТП та такої виплати, винуватець ДТП мав чинний (дійсний) Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-216580570. Але з моменту, коли вказаний поліс було визнано недійсним у судовому порядку, означена юридична підстава для виплати перестала існувати. Позивач зрозумів, що за його рахунок МТСБУ зберіг у себе страхове відшкодування, яке був зобов'язаний виплатити. Тому до спірних правовідносин необхідно застосувати приписи статті 1212 ЦК України.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).
У даній справі збагаченням є притримання страховиком винуватця ДТП (МТСБУ) без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він відповідно до пункту "а" статті 41 Закону №1961-IV мав виплатити потерпілому.
Такий підхід до застосування приписів статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, адже у наведений спосіб страховик збагачується за рахунок зменшення його обов'язку (звільнення від виконання обов'язку) з відшкодування шкоди, яку страхувальник-винуватець ДТП завдав потерпілому. У цій справі таке зменшення обов'язку відповідача відбулось за рахунок позивача.
Таким чином, Страхова група має право на повернення здійсненої виплати страхового відшкодування на користь потерпілої особи у розмірі 22 718,58 грн, яке позивач здійснив замість МТСБУ.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Страхової групи підлягає задоволенню у повному обсязі.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України (02653, місто Київ, бульвар Русанівський, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (03040, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 14; ідентифікаційний код 39433769) 22 718 (двадцять дві тисячі сімсот вісімнадцять) грн 58 коп. безпідставно збережених коштів та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ