ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2025Справа № 910/668/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом ОСОБА_1
до 1) Релігійної організації "Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів"
2) Черкаської обласної військової адміністрації (Черкаська обласна державна адміністрація)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації
про визнання недійсним (незаконним) та скасування рішення загальних зборів, визнання недійсними зміни до статуту юридичної особи, визнання незаконним та скасування розпорядження
При секретарю судового засідання: Габорак О.М.
Представники учасників справи:
від позивача: ОСОБА_1 ; Ковальчук Ярослав Вадимович - представник за ордером серії АІ №1837643 від 18.03.2025;
від відповідача-1: Йосипенко Соломія Тарасівна - представник за ордером серії АІ №1840367 від 05.03.2025;
від відповідача-2: не з'явилися;
від третьої особи: не з'явилися;
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Релігійної організації "Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів" (далі - Релігійна організація ПЦУ, відповідач-1) та Черкаської обласної військової адміністрації (Черкаська обласна державна адміністрація) (далі - Адміністрація, відповідач-2), в якому просив:
1) визнати недійсним (незаконним) та скасувати рішення загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів" яким:
- змінено найменування і підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Релігійної організації з "Релігійна громада Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви смт. Стеблів" (далі - Релігійна громада УПЦ) на Релігійна організація "Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів" (далі - Релігійна організація ПЦУ);
- прийнято статут у новій редакції Релігійна організація " Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів" (Релігійна організація ПЦУ);
- призначено (обрано) керівника (голову Парафіяльної ради) юридичної особи - члена релігійної громади ОСОБА_1 на ОСОБА_2 (вимога №1);
2) визнати недійсними зміни до статуту юридичної особи - релігійної організації та прийняття статуту Релігійна організація "Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів" у новій редакції (вимога №2);
3) визнати незаконним та скасувати розпорядження начальника Адміністрації №576 від 12.10.2023, яким зареєстровано статут у новій редакції Релігійна організація "Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів" (вимога №3).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищезазначені спірні рішення були прийняті всупереч приписам Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та Статуту Релігійної громади, зокрема:
- реєстрацію статуту у новій редакції здійснено без подання оригіналу Статуту релігійної громади (належним чином засвідченої копії), який зареєстрований 06.12.2016;
- рішення прийняті невідомими особами, які не є членами Релігійної громади, а не вищим органом релігійної організації - загальні збори віруючих громадян Релігійної громади - Парафіяльні збори згідно списку членів (не менше 2/3 від кількості членів);
- підписи членів релігійної громади або уповноважених ними осіб не були нотаріально засвідчені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 позовну заяву залишена без руху, встановивши позивачу строк на усунення її недоліків.
18.02.2025 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/668/25 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засилання призначено на 18.03.2025. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації (далі - Управління культури, третя особа). Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
06.03.2025 через систему "Електронний суд" Адміністрація подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову, тому що загальні збори релігійної громади можуть бути скликані не лише керівництвом такої громади, а й за ініціативи її членів (ініціативної групи), навіть якщо це не передбачено статутом релігійної громади, адже закон має вищу силу, ніж статут і статут має відповідати чинному законодавству;
- Адміністрація не уповноважена перевіряти чи ставити під сумнів протокольні рішення парафіяльних зборів щодо їх законності чи правомочності, оскільки взаємовідносини церкви й держави визначаються Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації". Правовою формою цих відносин є режим відокремлення від церкви;
- оскільки на Парафіяльних зборах членів Релігійної громади 08.09.2023 приймалося рішення лише про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і прийняття статуту цієї Релігійної громади у новій редакції та не приймалося жодного рішення про відвідування культової споруди, то немає підстав вважати, що відбулося втручання у право позивача на свободу віросповідання (до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.01.2020 року у справі №598/157/15-ц;
- реалізація права релігійної громади на зміну канонічної та організаційної приналежності не може бути обмеженою приватними інтересами особи, яка не погоджується із прийнятим рішенням. Частина громади, що не погоджується з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду, укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем);
- рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування культової споруди та заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав віруючих громадян, зокрема Позивача;
- ані Статутом (у редакції 2016 року), ані Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" не встановлено будь-якого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у Релігійну громаду, порядку їх обліку, ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів Релігійної громади , а тому особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади. Будь-яка православна особа, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у селі, може бути членом релігійної громади УПЦ (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №924/173/22);
- судове рішення про визнання протиправним та скасування розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій.
12.09.2025 через загальний відділ діловодства суду позивач подав заяву про надання додаткових доказів.
17.03.2025 через систему "Електронний суд" Релігійна організація ПЦУ подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що визнання незаконним та скасування розпорядження Начальника Адміністрації №576 від 10.10.2023 є неналежним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині. Натомість ефективним способом захисту є визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19);
- оскаржувані рішення не порушують прав позивача, що також є підставою для відмови у задоволенні позову;
- не можна ставити реалізацію права на вільну зміну Релігійною громадою ПЦУ смт. Стеблів підлеглості в канонічних і організаційних питаннях від схвалення (згоди) Позивача, що являвся колишнім настоятелем;
- право Відповідача-1 на зміну канонічної підлеглості, яке відбулось 08.09.2023, шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади на підставі рішення, ухваленого загальними зборами релігійної громади, скликаними її членами та внесення відповідних змін або доповнень до статуту закріплено ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації";
- жоден суб'єкт (в тому числі, священнослужителі чи органи управління громади) не може позбавити загальні збори права прийняти рішення щодо зміни підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін до статуту;
- Статут, у редакції чинній станом на 08.09.2023, не передбачав фіксованого членства в релігійній громаді (у ньому відсутні будь-який врегульований порядок та чіткі критерії щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядок їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади);
- Позивачем не надано доказів того, що участь в загальних зборах Релігійної громади УПЦ 08.09.2023 приймали особи, які не досягли 18 років та/або не проживали в місцевості, де діє релігійна громада;
- у силу пункту 3 Розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 17.01.2019 №2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи", положення Статуту Релігійної громади УПЦ смт. Стеблів в редакції, станом на 08.09.2023, згідно яких вимагається надання згоди єпархіальним архієреєм на внесення змін та доповнень до Статуту та/або затвердження протоколу парафіяльних зборів єпархіальним архієреєм, не підлягають до застосування, так як вони суперечать положенню частини 3 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", адже, фактично, перешкоджають релігійній громаді у вільній зміні своєї підлеглості;
- нова редакція Статуту може бути подана на реєстрацію не лише її керівником, а й уповноваженим представником, крім цього як Статутом та і Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено можливість подання належним чином засвідченої копії, що і було зроблено Релігійною організацією ПЦУ;
- Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" не передбачено надання додатку (списку осіб) до Протоколу №1 від 08.09.2023 для проведення державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду УПЦ. У свою чергу, згідно статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", такий список учасників загальних зборів Релігійної громади УПЦ смт. Стеблів 08.09.2023 подавався лише до Черкаської ОВА саме при реєстрації змін до Статуту Релігійної громади. Окрім того, державному реєстратору подавався нотаріально посвідчений Протокол №1 загальних зборів Релігійної громади УПЦ смт. Стеблів від 08.09.2023.
- Протокол Релігійної громади №2 від 04.02.2024 не може ані визнавати такими, що не відбулися загальні збори 08.09.2023, ані визнавати недійсними чи неправомочними рішення прийняті 08.09.2023;
- заява про вчинення кримінального правопорушення не є належним та допустимим доказом, оскільки підтверджує лише факт її подання, а не обставини зазначені в ній.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 відкладено підготовче засідання на 22.04.2025.
25.03.2025 через систему "Електронний суд" позивач подав клопотання про продовження процесуального строку для подання відповіді на відзив.
28.03.2025 через загальний відділ діловодства суду від Управління культури надійшли письмові пояснення, в яких третя особа просила суд відмовити у задоволенні позову, з підстав зазначених відповідачами у відзив.
16.04.2025 через систему "Електронний суд" відповідач-1 подав заяву про участь його представника у засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
22.04.2025 через загальний відділ діловодства суду позивач подав клопотання про долучення доказів: нотаріально завірені заяви свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Суд не приймає зазначені докази до розгляду, оскільки вони подані з порушенням процесуальних строків, встановлених частиною 2 статті 80 та частиною 4 статті 88 ГПК України, а зазначені позивачем причини неможливості їх подання, суд не вважає поважними, оскільки про існування Додатку №1 позивач був обізнаний (Додаток №1 згадується у вступній частині Протоколу №1, який був поданий разом із позовом).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 продовжено позивачу процесуальний строк для подання відповіді на відзив до 23.04.2025, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 20.05.2025.
23.04.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 24.04.2025) ОСОБА_1 подано відповідь на відзиви, в якій позивач не погодився із аргументами відповідачів, виходячи з того, що членство в релігійній громаді має визначення залежно від активної участі таких парафіян, які регулярно відвідують богослужіння; беруть участь у Святих Таїнствах, сповідаються та причащаються. Зовнішньою формою права на свободу віросповідання є право на членство у релігійній громаді, яке за своїм змістом є значно вужчим та відповідно до принципу правової визначеності та не може ґрунтуватися лише на підставі вільного волевиявлення;
- доказом регулярності відвідування богослужінь є протоколи Загальних зборів Релігійної громади, а тому рішення про зміну підлеглості релігійної громади ухвалено неповноваженими особами, які не були членами релігійної громади, оскільки не брали регулярної участі у богослужіннях, не сповідалися, не причащалися та не визнавали канонічний послух до настоятеля;
- згідно з концепцією негативного доказу саме на Відповідача-1 покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами, що особи, які брали участь у Загальних зборах 08.09.2023, були членами релігійної громади. Водночас Відповідачем-1 до відзиву на позовну заяву не було долучено жодних доказів на підтвердження вказаної обставини, що є самостійною підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ;
- станом на 08.09.2023 у смт. Стеблів існувало, як мінімум, дві різні релігійні організації, одна з яких підпорядковувалася Українській Православній Церкві, інша - Православній Церкві України. При цьому, керівником вказаної вище релігійної громади ПЦУ та керівником Відповідача - 1 є одна й та сама особа - ОСОБА_2 . Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 , який брав участь у Загальних зборах щодо зміни канонічної підлеглості Релігійної громади Відповідача-1 вже був членом іншої релігійної деномінації, а зміна підпорядкування відбулася незаконно особами, які не були дійсними членами громади;
- загальні збори релігійної громади 08.09.2023 були проведені з порушенням процедури, визначеної чинною редакцією Статуту, за відсутності кворуму для їх проведення та прийняття рішень, адже в силу вимог Статуту та статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" загальні (парафіяльні) збори є правосильними (правомочними) за умови присутності на них не менш ніж двох третин від кількості членів релігійної громади;
- ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не брали участі у загальних зборах релігійної громади 08.09.2023 та не підписували спірний Протокол №1, а тому Протокол Загальних зборів Релігійної громади № 1 від 08.09.2023 є підробленим документом;
- Розпорядження начальника Адміністрації №576 від 12.10.2023, яким зареєстровано статут у новій редакції Релігійної організації ПЦУ є втручанням держави у діяльність релігійної організації.
30.04.2024 через систему "Електронний суд" Відповідач-1 подав клопотання про продовження процесуального строку для подання заперечень на відповідь на відзив.
12.05.2025 через систему "Електронний суд" Відповідач-1 подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що факт сповідання, причащання, визнання канонічного послуху або дотримання церковних канонів і приписів не є об'єктивними критеріями, а тому не можуть аналізуватися на предмет наявності або відсутності у конкретної особи статусу члена релігійної громади. Лише два критерії, які вказані в статуті, мають об'єктивний характер, який можливо встановити: повноліття та регулярність відвідування богослужінь. І в свою чергу, регулярність відвідування богослужінь, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду встановлюється через проживання у місцевості, де дії релігійна громада (пункти 8.78, 8.80 постанови Великою Палатою Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №906/1330/21);
- протоколи загальних зборів релігійної громади є формою письмової фіксації рішень статутного органу управління юридичної особи у формі релігійної громади, а тому не може підтверджувати участь конкретних осіб та регулярність такої участі саме в богослужіннях релігійної громади;
- у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, що саме на Позивача покладається обов'язок доказування, що учасники загальних зборів релігійної громади, які взяли участь у загальних зборах про перехід не є членами відповідної громади та не відповідали об'єктивним критеріям, тобто, що такі особи не досягли передбаченого статутом вікового цензу (були неповнолітніми) та/або не проживали у місцевості, де діє релігійна громада (п. 8.71);
- доводи позивача про відсутність кворуму гуртуються на основі інформації, яка міститься у Протоколі №1 Релігійної громади УПЦ від 21.11.2022, в якому зазначено, що кількість членів релігійної громади становить 96 осіб, однак такі доводи є необґрунтованими, оскільки вказаний протокол мітить підписи лише 2 осіб, справжність яких була засвідчена нотаріально, - ОСОБА_1 як голови зборів, та ОСОБА_9 , як секретаря зборів;
- спірні рішення були прийняті 62 членами релігійної громади, відтак у відповідності до положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Статуту (у редакції 2016 року), Парафіяльні збори вважаються чинними, а рішення - прийнятими (навіть припустивши, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не брали участі у загальних зборах релігійної громади 08.09.2023 та не підписували спірний Протокол №1).
16.05.2025 через загальний відділ діловодства суду від ОСОБА_10 надійшло письмове звернення.
Оскільки вказана фізична особа не є учасником даної справи, суд залишає вказане письмове звернення без розгляду, а подані разом із ним докази - не приймаються судом до розгляду.
19.05.2025 через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 подав клопотання про долучення доказів: протокол засідання парафіян Релігійної громади від 16.03.2015 та заяви про прийняття до складу членів Релігійної громади.
Протокольною Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 подані з клопотанням від 19.05.2025 докази долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.06.2025.
23.05.2025 через систему "Електронний суд" Адміністрація подала заяву про розгляд справи без участі її представника.
30.05.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 02.06.2025) Релігійна організація ПЦУ подала додаткові письмові пояснення, в яких заперечила достовірність доказів, долучених разом із клопотанням від 19.05.2025.
10.06.2025 через загальний відділ діловодства суду позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 01.07.2025.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання доказів та залишено клопотання позивача про долучення доказів без розгляду.
У судовому засіданні 01.07.2025 ОСОБА_1 та його представник підтримали позовні вимоги, просили суд позов задовольнити.
Релігійна організація ПЦУ заперечила проти позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання Адміністрація та Управління культури не з'явилися, хоча про місце, дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
У судовому засіданні 01.07.2025 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими.
У 2006 році з метою задоволення релігійних потреб віруючих громадян смт. Стеблів Звенигородського (колишня назва Корсунь-Шевченківського) району Черкаської області та сповідування і поширення істинної православної віри Управлінням Черкаської єпархії Української Православної Церкви було створено Релігійну громаду "Спасо-Вознесенська парафія Української Православної Церкви".
На зборах був прийнятий Статут зазначеної релігійної громади, який був зареєстрований розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 29.06.2006 №271 та видано свідоцтво за №956 від 29.06.2006 про реєстрацію статуту релігійної громади.
06.12.2016 розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації №696 був зареєстрований статут Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви смт. Стеблів" у новій редакції, про що міститься відмітка Черкаської облдержадміністрації на титульній сторінці статуту.
22.12.2016 державним реєстратором Городищенської державної адміністрації Черкаської області проведено державну реєстрацію юридичної особи Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви смт. Стеблів" та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 41044767.
Керівником зазначеної релігійної організації визначено позивача - ОСОБА_1 .
Згідно з пунктом 1.1. Статуту 2016 року Релігійна громада УПЦ (за текстом статуту - парафія) є неприбутковою релігійною організацією, первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви (далі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Черкаської єпархії УПЦ.
Парафія створюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання, які досягли повноліття, та з благословення керуючого Черкаською єпархією УПЦ (далі - єпархіальний архієрей) (пункт 1.2. Статуту 2016 року).
Пунктами 1.4.-1.6. Статуту 2016 року передбачено, що парафія здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при дотриманні чинного законодавства України, Статуту про управління Української Православної Церкви, Статуту Управління Черкаської єпархії УПЦ, а також цього Статуту. У своїй діяльності парафія керується постановами Собору УПЦ, Священного Синоду УПЦ, рішеннями Єпархіальних зборів, Єпархіальної ради, указами і розпорядженнями єпархіального архієрея. Парафія у своїй релігійній, організаційній, канонічній діяльності підпорядкована і підзвітна керуючому Черкаською єпархією УПЦ.
Парафію очолює настоятель, якого призначає та звільняє єпархіальний архієрей. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею, та Парафіяльним зборам (пункт 2.1.Статуту 2016 року).
Пунктом 2.4. Статуту 2016 року вищим органом парафіяльного управління є Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель.
Згідно з пунктом 2.5. Статуту 2016 року до складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
Відповідно до пункту 2.8. Статуту 2016 року Парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з Парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея благочинним або іншим представником єпархіального архієрея, у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік.
Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 3/4 від числа членів Парафіяльних зборів (пункт 2.9. Статуту 2016 року).
За умовами пункту 2.10. Статуту 2016 року рішення Парафіяльних зборів приймається простою більшістю голосів присутніх на зборах. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним.
Положеннями пункту 2.11. Статуту 2016 року Парафіяльні збори на яких розглядається питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади вважаються чинними за умови присутності не менше як 3/4 членів Парафіяльних зборів.
У відповідності до пункту 2.12. Статуту 2016 року рішення Парафіяльних зборів про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади приймається простою більшістю голосів присутніх на зборах. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним.
Парафіяльні збори працюють на основі порядку денного, поданого настоятелем спільно з Парафіяльною радою. Роботою Парафіяльних зборів керує настоятель. Парафіяльні збори обирають зі свого складу секретаря, відповідального за ведення протоколу засідання (пункт 2.13. Статуту 2016 року).
Протокол Парафіяльних зборів підписується настоятелем (головуючим), секретарем та п'ятьма членами зборів, які обираються для цього. Протоколи Парафіяльних зборів затверджуються керуючим Черкаською єпархією УПЦ, і набувають чинності згідно вимог чинного законодавства (пункт 2.14. Статуту 2016 року).
Відповідно до пункту 2.16 Статуту 2016 року Парафіяльна рада є виконавчим і розпорядчим органом Парафіяльних зборів і підзвітна Парафіяльним зборам і настоятелю. Парафіяльна рада складається з голови (яким за посадою є настоятель), його помічника та казначея. Парафіяльна рада обирається з числа активних членів Парафіяльних зборів за ознаками компетентності, морального авторитету та відданості Українській Православній Церкві терміном на три роки без обмеження числа переобрань.
Згідно з пунктом 5.1. Статуту 2016 року зміни і доповнення до цього Статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії з письмової згоди єпархіального архієрея (в межах вимог чинного законодавства) і реєструються в тому ж порядку що і Статут.
У відповідності з чинним законодавством цей Статут підлягає реєстрації у державних органах після його затвердження єпархіальним архієреєм керуючим Черкаською єпархією Української Православної Церкви (пункт 7.1. Договору).
Рішенням Релігійної громади УПЦ, оформленого протоколом №1 від 20.11.2022, затверджено склад Загальних зборів у складі 14 осіб (№2) та підтверджено приналежність релігійної громади у канонічних і організаційних питаннях Українській Православній Церкві та підпорядкованість Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію і Священному Синоду Української Православної Церкви.
08.09.2023 відбулися Парафіяльні збори Релігійної громади УПЦ, на яких були присутні 62 осіб та були прийняті рішення, оформлених протоколом №1 від 08.09.2023, зокрема:
- обрано Головою Парафіяльних зборів ОСОБА_2 (питання №1);
- Релігійною організацією "Релігійна громада Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви смт. Стеблів" змінено підлеглість у канонічних та організаційних питаннях, а саме здійснено вихід зі складу Черкаської єпархії Української Православної Церкви та здійснено вхід до складу Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) шляхом релігійного об'єднання - Православної Церкви України, а також визначено, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (питання №5);
- змінено назву Релігійної організації з "Релігійна громада Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви смт. Стеблів" на Релігійна організація "Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів" (питання №6);
- обрано склад Парафіяльної ради: Голова - Христян Є.С., Заступник голови - Касяненко О.А., Скарбник - ОСОБА_11 ;
- викладено та прийнято Статут Релігійної громади у новій редакції, та подано його на затвердження Єпархіальному архієрею "Управління Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", митрополиту Черкаському і ОСОБА_12 (питання №9);
- уповноважено голову та секретаря Парафіяльних зборів на підписання прийнятого протоколу (питання №10);
- уповноважено ОСОБА_13 на представництво інтересів Релігійної громади, зокрема на реєстрацію статуту у новій редакції та відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (питання №11).
За вказані рішення проголосували 62 присутніх осіб (одноголосно).
Протокол №1 від 08.09.2023 підписаний Головою Парафіяльних зборів - ОСОБА_2 , та Секретарем Парафіяльних зборів - ОСОБА_14 , справжність підписів яких засвідчена приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Митрофановою Л.П.
Нову редакцію Статуту Релігійної організації "Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів" 10.09.2023 затверджено Керуючим Черкаською єпархією Української Православної Церкви (Православної Української Церкви) та зареєстровано розпорядженням Адміністрації №576 від 12.10.2023.
Відповідно до пункту 1.1. Статуту 2023 року Релігійна організація "Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів" (надалі - Парафія) є місцевою релігійною організацією (Релігійною громадою) православних віруючих осіб, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб і визнають свою канонічну та організаційну належність до Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у складі релігійного об'єднання - Православної Церкви України (ПЦУ).
За умовами пункту 1.2. Статуту 2023 року Парафія є складовою частиною релігійного об'єднання - Православної Церкви України (ПЦУ). Парафія канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (надалі - "Управління єпархії") та Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (надалі - "єпархіальний архієрей" та/або "керуючий Черкаською єпархією").
3а організаційно-правовою формою Парафія є релігійною організацією. За видом релігійних організацій, згідно Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", Парафія є релігійною громадою (пункт 1.3. Статуту 2023).
19.10.2023 державним реєстратором Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації Штриком Є.А. було проведено державну реєстрацію змін відомостей про релігійну організацію:
- змінено назву Релігійної організації з "Релігійна громада Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви смт. Стеблів" на Релігійна організація "Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів";
- змінено керівника (голову Парафіяльної ради) юридичної особи з члена релігійної громади ОСОБА_1 на ОСОБА_2 .
Вважаючи, що рішення Парафіяльних зборів Релігійної організації, оформлені протоколом №1 від 08.09.2023, та Розпорядження Адміністрації №576 від 12.10.2023 прийняті всупереч положенням Статуту 2016 року та Законів України "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У частині 1 статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 ЦК України).
У частині першій статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем, і позов повинен бути спрямований на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.
Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі №910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (пункт 8.2).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження начальника Адміністрації №576 від 12.10.2023, яким зареєстровано статут у новій редакції Релігійна організація "Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів".
Як було раніше встановлено судом, нову редакцію Статуту Релігійної організації "Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Стеблів" 10.09.2023 зареєстровано згідно розпорядження Адміністрації №576 від 12.10.2023.
Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов'язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.
Отже, судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).
Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі також зазначила, що відповідно до частини 3 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту вичерпує свою дію з моменту внесення таких змін або доповнень до статуту (прийняття статуту в новій редакції) (пункт 97).
Отже, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб'єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції (пункт 98).
Виходячи із вищезазначеного, обраний позивачем спосіб захисту про визнання незаконним та скасування розпорядження начальника Адміністрації №576 від 12.10.2023 (вимога №3), є неефективними, а тому у задоволені позову в цій частині необхідно відмовити.
Отже, предметом позову у даній справі є рішення загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви смт. Стеблів", оформлених протоколом Парафіяльних зборів віруючих релігійної громади №1 від 08.09.2023 (вимога №1), зокрема, щодо зміни канонічної та організаційної підлеглості релігійної громади, зміни назви, зміни голови Парафіяльної ради, прийняття статуту релігійної громади у новій редакції та визнання недійсними зміни до статуту релігійної громади.
Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Відповідно до частини другої, четвертої статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон) ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Стаття 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Частинами третьою - шостою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Отже, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.
Водночас, відповідно до частини третьої, четвертої статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
Поряд з цим, за частиною першою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.
Стаття 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:
1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;
2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
Разом з тим закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації у подібних до спірних правовідносин, зробила такі висновки.
Законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:
1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;
2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;
3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об'єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов'язати легально існуюче приватно-правове об'єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об'єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).
У вищевказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об'єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.
Крім того, у пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд України у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов'язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду України від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об'єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.
Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виходить з того, що законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 також виснувала, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.
Відсутність визначеного у статуті Релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, Велика Палата Верховного Суду при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, враховує встановлені у статуті Релігійної громади в редакції 1991 року критерії членів парафіяльних зборів (якими є парафіяльні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов'язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті). Такими критеріями, відповідність яким може бути об'єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.
Підставою позову ОСОБА_1 вказує на примусову шляхом обману зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях діючим в Україні релігійним центрам: від Української Православної Церкви до Православної церкви України без згоди самих членів релігійної громади, без проведення загальних зборів (відповідно до положень діючого статуту та норм чинного законодавства України) з прийняттям відповідного рішення.
Отже, позов ОСОБА_1 обґрунтовано не порушенням його права як члена релігійної громади на сповідування обраної релігії, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії (на зборах не приймалося будь-яке рішення про заборону відвідувати храм чи про заборону на свободу віросповідання), а мотивовано виключно порушенням порядку скликання, проведення та прийняття рішень на спірних Парафіяльних (Загальних) зборах.
Щодо порядку скликання, проведення та голосування на Парафіяльних зборах.
Як було раніше встановлено судом, 06.12.2016 розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації №696 був зареєстрований статут Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви смт. Стеблів" у новій редакції, про що міститься відмітка Черкаської облдержадміністрації на титульній сторінці статуту.
22.12.2016 державним реєстратором Городищенської державної адміністрації Черкаської області проведено державну реєстрацію юридичної особи Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Вознесенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви смт. Стеблів" та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 41044767.
Пунктом 2.4. Статуту 2016 року встановлено, що вищим органом парафіяльного управління є Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель.
Відповідно до пункту 2.8. Статуту 2016 року Парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з Парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея благочинним або іншим представником єпархіального архієрея, у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік.
Разом із цим, 13.17.2019 Верховна Рада України прийняла Закон України №2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи", який був розроблений, оскільки "конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі" (з пояснювальної записки до проекту закону від 23.02.2016 №4128).
За приписами частини 3 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Також пунктом 3 розділу ІІ Закон України №2673-VIII передбачено, що статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.
За частиною 5 статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
Оскільки на момент проведення спірних Парафіяльних зборів Статут 2016 року не відповідав положенням Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" з урахуванням змін внесених Законом України №2673-VIII, суд дійшов висновку про можливість скликання таких зборів за ініціативою членів релігійної громади, а не лише настоятелем спільно з Парафіяльною радою або за благословенням єпархіального архієрея благочинним, або іншим представником єпархіального архієрея.
Свої вимоги позивач обґрунтовує також тим, що у Парафіяльних зборах 08.09.2023 брали участь особи, які не були членами Релігійної громади.
Згідно з пунктом 1.2. Статуту 2016 року Парафія створюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання, які досягли повноліття, та з благословення керуючого Черкаською єпархією УПЦ (далі - єпархіальний архієрей).
Парафія об'єднує громадян православного віросповідання, для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання (пункт 1.3. Статуту 2016 року).
Згідно з пунктом 2.5. Статуту 2016 року до складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
Здійснивши правовий аналіз наведених положень статуту, дійшов висновку про відсутність фіксованого членства в релігійній організації.
З огляду на відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, судом враховується критерій територіального зв'язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння (такого висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21).
Таким чином, суд відхиляє доводи позивача, що до складу Парафіяльних зборів входило лише 14 осіб згідно рішення, оформленого протоколом №1 від 20.11.2022 (т. 1, а.с. 46), а також те, що кількість членів релігійної громади може підтвердити саме настоятель, до обов'язків якого відноситься ведення списку членів Парафіяльних зборів.
Як встановлено судом, згідно протоколу Парафіяльних зборів віруючих релігійної громади №1 від 08.09.2023 на спірних зборах були присутні 62 особи згідно Додатку №1 до вказаного протоколу. У вказаному додатку повністю зазначено прізвище, ім'я та по-батькові, дату народження, адресу проживання та підпис осіб присутніх на Парафіяльних зборах. Відповідно до зазначеної у додатку інформації, всі особи досягли 18-річного віку та проживають на території смт. Стебнів Звенигородському районі Черкаської області.
У постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, що саме на Позивача покладається обов'язок доказування, що учасники загальних зборів релігійної громади, які взяли участь у загальних зборах про перехід не є членами відповідної громади та не відповідали об'єктивним критеріям, тобто, що такі особи не досягли передбаченого статутом вікового цензу (були неповнолітніми) та/або не проживали у місцевості, де діє релігійна громада (п. 8.71).
Заперечуючи проти вказаних обставин, позивачем у якості доказів надано: протокол №1 від 20.11.2022 (т. 1, а.с. 46), протокол №1 від 04.02.2024 (т. 1, а.с. 49-52), список осіб (т. 1, а.с. 54-60) та протокол №2 від 05.02.2024 (т. 1, а.с. 61-67).
У контексті поданих сторонами доказів, які суперечать один одному, суд зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
Дослідивши подані сторонами докази, суд дійшов висновку, що надані відповідачем-1 докази є більш вірогідними та достовірними, з огляду на таке, що у Додатку №1 протоколу Парафіяльних зборів віруючих релігійної громади №1 від 08.09.2023 повністю зазначено прізвище, ім'я та по-батькові, дату народження, адресу проживання та підпис осіб присутніх на Парафіяльних зборах. Відповідно до зазначеної у додатку інформації, всі особи досягли 18-річного віку та проживають на території смт. Стебнів Звенигородському районі Черкаської області.
Водночас у протоколі №1 від 20.11.2022 (т. 1, а.с. 46) відсутні підписи присутніх 96 осіб чи додаток до нього, а лише підписи 2 осіб, справжність яких була засвідчена нотаріально, - ОСОБА_1 як голови зборів, та Хаврусь Олександри Юріївни, як секретаря зборів.
Протокол №1 від 04.02.2024 (т. 1, а.с. 49-52) та список осіб (т. 1, а.с. 54-60) не є невід'ємними частинами одне одного (єдиним документом), оскільки не містять відповідного посилання. Також, дослідивши означений список, судом встановлено, що в ньому не вказано повної адреси місця проживання відносно кожної з фізичних осіб, зокрема щодо проживання цих осіб на території смт. Стебнів, відтак суд позбавлений можливості пересвідчитися, що зазначені у ньому фізичні особи дійсно проживали на території смт. Стебнів Звенигородському районі Черкаської області. Такий недолік виключає можливість суду дослідити критерій територіального зв'язку. При цьому, не щодо всіх осіб проставлена повна дата народження.
У Протоколі №2 від 05.02.2024 (т. 1, а.с. 61-67) відсутні підписи присутніх 76 осіб чи додаток до нього, а лише підписи 2 осіб, - ОСОБА_1 як голови зборів, та ОСОБА_9 , як секретаря зборів. Згідно вказаного протоколу було прийнято рішення про прийняття нових осіб (31) до складу релігійної громади, однак відповідних заяв від таких осіб матеріали справи не містять. Крім цього, прийняття нових членів релігійної громади на загальних зборах суперечить Статуту, чинному законодавству та раніше зробленим висновкам у цій справи щодо відсутності фіксованого членства в релігійній організації та критерію територіального зв'язку.
Отже, суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що в Парафіяльних зборах від 08.09.2023 брали участь особи згідно Протоколу №1 від 08.09.2023 та Додатку №1 до нього, які не є членами Релігійної громади.
Як було раніше зазначено, за положенням частини 4 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Пунктом 2.9. Статуту 2016 року передбачалося, що Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 3/4 від числа членів Парафіяльних зборів.
За умовами пункту 2.10. Статуту 2016 року рішення Парафіяльних зборів приймається простою більшістю голосів присутніх на зборах. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним.
Положеннями пункту 2.11. Статуту 2016 року Парафіяльні збори на яких розглядається питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади вважаються чинними за умови присутності не менше як 3/4 членів Парафіяльних зборів.
У відповідності до пункту 2.12. Статуту 2016 року рішення Парафіяльних зборів про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади приймається простою більшістю голосів присутніх на зборах. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним.
При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що як у контексті визнаного державного права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних організаціях і питаннях ідеться про те, що встановлений державний механізм реалізації цього права (шляхом ухвалення рішення загальними зборами) не може бути знівельований встановленим вимогам, які фактично неможливі реалізацію цього самого права, якщо навіть ці вимоги задовольняються ієрархічним та інституційний структурі релігійної організації.
Тобто про те, щоб встановити чинність рішення релігійної громади про зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях та визнання державою цього рішення у залежність від умов обов'язкового схвалення (згоди) ієрарха релігійної організації, з-під підлеглості якої громада має намір вийти і яка очевидно таким її рішенням опирається.
Однак після такого підходу стає неможливою реалізація визнаного державного права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а саме право - ілюзорним.
Зміна підлеглості в канонічних питаннях таким чином стає неможливою без санкції ієрарха церкви, з підлеглістю яка має намір вийти релігійна громада. Якби держава законодавчо закріпила цей порядок або суди, застосовуючи Закон, визнавали б обов'язковість такої санкції ієрарха для того, аби зміна підлеглості в канонічних питаннях визнавалась державою, то мала б місце ситуація громади, у якій держава встановила визнання релігійної громади у залежність від визнання церковної влади, яка підтверджує таке визнання громади опирається (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Митрополія Бессарабії та інші проти Молдови", заява №45701/99, §123), що свідчило про недотримання її обов'язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах з різними релігіями, конфесіями та переконаннями.
Законодавець у частині восьмої статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист прав на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Відтак не можна поставити реалізацію визнаного державного права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних та організаційних питаннях у залежність від умов обов'язкового схвалення (згоди) ієрарха релігійної організації, з-під підлеглості якої громади є намір вийти і яка очевидно таким її рішенням опирається.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21.
Судом встановлено, що за спірні рішення проголосували всі присутні члени Релігійної громади у кількості 62 осіб (одноголосно), а тому такі рішення вважаються прийнятими правомочними Парафіяльними зборами.
Судом не враховуються доводи позивача про підроблення Протоколу Парафіяльних зборів №1 від 08.09.2923, оскільки нотаріально завірені заяви свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , не були прийняті до розгляду у зв'язку з порушенням строку їх подання.
Також зі системного аналізу наявних у матеріалах справи доказів, зокрема протоколу №1 від 08.09.2023, протоколу №1 від 21.11.2022, протоколу №1 від 05.02.2024, протоколу №2 від 05.02.2024 та письмових пояснень учасників справи, вбачається, що настоятель храму - керівник Релігійної громади ОСОБА_1 відмовився брати участь у загальних зборах членів релігійної громади та очолити дані збори, а також саботує прохання громади і не хоче вийти з підпорядкування Української Православної Церкви, через що членами релігійної громади було прийнято рішення про обрання нового Голови Парафіяльних зборів та нового складу Парафіяльної ради. Також судом встановлено, що ОСОБА_1 у своїх заявах по суті справи не спростовує своєї відмови брати участь у загальних зборах та очолити їх, тобто виконати покладені на нього Статутом обов'язки.
За висновком суду, така поведінка ОСОБА_1 як настоятеля свідчить про його добровільну відмову від виконання покладених на нього Статутом обов'язків та повноважень.
Також суд зазначає, що зміна найменування Релігійної громади є логічним наслідком зміни канонічної та організаційної приналежності з Української Православної Церкви до Православної Церкви України.
Доводи позивача про порушення порядку вчинення реєстраційних дій та затвердження нової редакції Статуту також є необґрунтованими, оскільки за положеннями частин 3, 4 статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту може бути подана відповідна заява уповноваженим представником релігійної громади, а не лише керівником релігійної громади, а до статуту (положення) релігійної громади у новій редакції може бути подана належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, а не лише її оригінал.
З урахуванням висновків про недоведеність позивачем як порушення прав останнього, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваних рішень загальних зборів (Парафіяльних зборів) релігійної громади, як наслідок, про чинність таких рішень загальних зборів та відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади через визнання цих рішень недійсним, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та незазначення положень цього статуту, що, на його думку, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними змін до статуту.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи учасників справи не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 17.07.2025.
СуддяСергій МУДРИЙ