ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.07.2025Справа № 910/3158/25
За позовом Керівника Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:
1. Головного управління Національної гвардії України
2. Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1»
про стягнення 1 200 202,62 грн.,
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники сторін:
прокурор: Маліцька Ю.С.;
від позивача 1: Глушпенко В.О.;
від позивача 2: ОСОБА_1.;
від відповідача: ОСОБА_2., ОСОБА_3
Керівник Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1») про стягнення 1 200 202,62 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо своєчасної поставки товару на підставі державного контракту на поставку товарів оборонного призначення за закритими закупівлями №209Т-РАО від 10.04.2024, у зв'язку з чим прокурором заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача 2 пені у розмірі 318 842,95 грн., штрафу у розмірі 391 561,52 грн., інфляційних у розмірі 180 520,49 грн. та процентів за користування коштами у розмірі 309 277,66 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
11.04.2025 до Господарського суду міста Києва від ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на відсутність його вини у простроченні виконання зобов'язання, оскільки прострочення було спричинено форс-мажорними обставинами, поряд із вжиттям всіх залежних від виконавця заходів щодо своєчасного виконання.
18.04.2025 до Господарського суду міста Києва від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач 2 підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
18.04.2025 до Господарського суду міста Києва від Прокурора надійшла відповідь на відзив, в якій останній надав пояснення по суті спору з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
23.04.2025 до Господарського суду міста Києва від ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач надав додаткові пояснення до відзиву на позов, заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
23.04.2025 до Господарського суду міста Києва від ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» надійшла заява про зменшення розміру штрафних санкцій, в якій відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99,9% у випадку задоволення позовних вимог.
28.04.2025 до Господарського суду міста Києва від Головного управління Національної гвардії України надійшли додаткові пояснення, в яких позивач 1 просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
01.05.2025 до Господарського суду міста Києва від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшла заява, в якій позивач 2 заперечив проти зменшення розміру штрафних санкцій.
01.05.2025 до Господарського суду міста Києва від Прокурора надійшли заперечення на заяву відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, в яких Прокурор просив відмовити в задоволенні заяви ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» про зменшення розміру штрафних санкцій.
04.06.2025 до Господарського суду міста Києва від ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач наголошував на необхідності врахування дії форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах.
13.06.2025 до Господарського суду міста Києва від ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» надішли додаткові доказу по справі.
В судовому засіданні 18.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 02.07.2025.
В судовому засіданні 02.07.2025 судом оголошено перерву на 14.07.2025.
Присутня в судовому засіданні прокурор надала пояснення по суті спору, позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представники позивачів в судове засідання з'явились, надали пояснення по суті спору, позов підтримали та просили задовольнити позовні вимоги.
Присутні в судовому засіданні представники відповідача надали пояснення по суті спору, заперечили проти позову, просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні 14.07.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
10.04.2024 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (замовник) та ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» (виконавець) укладено державний контракт на поставку товарів оборонного призначення за закритими закупівлями №209Т-РАО (далі - «Контракт»), відповідно до умов якого, виконавець взяв на себе зобов'язання поставити товари оборонного призначення, а замовник зобов'язався оплатити виконані заходи в порядку та на умовах, визначених контрактом.
Умовами Контракту передбачено поставку відповідачем товарів у строк зазначений у специфікації та не більш як 5 (п'яти) місяці з моменту здійснення разового платежу попередньої оплати, але не пізніше 03.09.2024.
Відповідно до п. 6 Контракту ціна є договірною та становить 5 593 735 грн. 94 коп. без ПДВ.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснила попередню оплату для виконання поставки товару в розмірі 97% ціни контракту, перерахувавши 5 425 923,86 грн. на рахунок відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією №3156 від 23.04.2024.
На виконання умов Контракту відповідач передав, а Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняла товар на загальну суму 5 593 735,94 грн., що підтверджується видатковою накладною №КБ000000971 від 30.10.2024 та актом приймання-передачі товару від 30.10.2024.
Спір у справі виник у зв'язку із несвоєчасною, на думку Прокурора, поставкою відповідачем товару на підставі Контракту, у зв'язку з чим заявлено про стягнення з відповідача пені у розмірі 318 842,95 грн., штрафу у розмірі 391 561,52 грн., інфляційних у розмірі 180 520,49 грн. та процентів за користування коштами у розмірі 309 277,66 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до поданих доказів, судом встановлено, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства та умов укладеного Контракту, належним чином не виконано зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 26 Контракту.
В той же час, заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач звертає увагу на дію форс-мажорних обставин під час виконання Контракту, які полягали в тому, що масованим ракетним обстрілом 08.07.2024 відповідач зазнав значних руйнувань, були знищені приміщення підприємства, а також робочі місця працівників, відповідальних за вчасне виконання Контракту. Також, відповідач наголошує на тому, що форс-мажорні обставини викликані затримкою в отриманні експортних дозвільних документів в країні іноземного постачальника (Турецька Республіка).
Із поданих ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» доказів вбачається, що внаслідок масованого ракетного обстрілу 08.07.2024 зруйновано та пошкоджено будівлі, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 2/10 та належать відповідачу, а саме: корпус №10, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 2/10 (пожежою знищено приміщення, вибиті вікна, пошкоджений фасад та внутрішні приміщення, знищено та пошкоджено промислове обладнання, документація, оргтехніка та майно; корпус №11, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 2/10 (пожежою знищено приміщення, вибиті вікна, пошкоджений фасад та внутрішні приміщення, знищено та пошкоджено промислове обладнання, документація, оргтехніка та майно. Зазнали пошкоджень та фактично знищені робочі приміщення працівників підприємства.
ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» листом №23-31/251 від 09.07.2024 повідомило Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), спричинених масованим ракетним обстрілом 08.07.2024, внаслідок чого відповідач зазнав значних руйнувань, були знищені приміщення підприємства, а також робочі місця працівників, відповідальних за вчасне виконання Контракту.
Вочевидь, вказані обставини створюють затримки у роботі як всього підприємства, так і безпосередньо працівників відповідальних за вчасне виконання Контракту.
При цьому, ані Прокурором, ані позивачами не спростовано доводів відповідача про знищення робочих місць працівників, відповідальних за вчасне виконання Контракту, а надані відповідачем докази є більш переконливими у встановленні такого факту.
Також, судом встановлено, що виконання Контракту потребувало організації доставки товару із Турецької Республіки, при цьому, враховуючи призначення товару, поставка була неможлива без надання експортної ліценції відповідними державними органами Турецької Республіки.
Так, за твердженням відповідача, причиною затримки у строках поставки стала затримка в отриманні експортних дозвільних документів в країні іноземного постачальника (Турецька Республіка).
Вказані обставини були оцінені Київською обласною торгово-промисловою палатою, про що 13.12.2024 видано відповідний сертифікат №3200-24-2287, яким засвідчено форс-мажорні обставини та період їх дії з 08.07.2024 по 30.10.2024.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Суд зауважує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв'язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 628, 629 Цивільного кодексу України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.
Суд звертає увагу, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №910/12876/19).
За частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Судом встановлено, що виконання відповідачем Контракту потребувало значного часу і комплексу дій, здійснення яких залежало від настання конкретних обставин оскільки специфіка товару та необхідність доставки його з іншої держави вимагали дотримання певної процедури, зокрема отримання сертифікатів кінцевого користувача та експортних дозвільних документів, які видаються відповідними державними органами, в даному випадку, Турецької Республіки.
Таким чином, на переконання суду, вказані обставини непереборної сили, у своїй сукупності, незалежно від волі та дій відповідача об'єктивно унеможливили виконання зобов'язань щодо своєчасної поставки товару позивачу 2, а також внесення змін до Контракту, про що Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України належним чином та вчасно було повідомлено.
Таким чином, встановлені судом обставини дають підстави для висновку про відсутність вини відповідача у простроченні виконання зобов'язання із поставки товару за Контрактом, при цьому суд наголошує на обов'язковому врахуванні специфіки правовідносин з виконання Контракту та дії відповідача поряд із настанням обставин, які об'єктивно ускладнювали своєчасне виконання зобов'язання, в той час як останнім Контракт повністю виконаний, а строк прострочення є незначним.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені судом обставини, матеріалами справи підтверджується, а Прокурором та позивачами не спростовано відсутність вини ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» у несвоєчасній поставці товару на підставі Контракту, що дає підстави для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді застосування штрафних санкцій, заявлених у даній справі.
Стосовно заявлених інфляційних та процентів за користування чужими грошовими коштами суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Умовами п. 29 Контракту сторони дійшли згоди про те, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти за користування коштами у розмірі 0,1% від вартості товару за який було надано попередню оплату відповідно до ст. 536 та 693 Цивільного кодексу України за кожен день від дня, коли товар мав бути переданий замовнику, до дня його фактичної передачі замовнику.
Так, положеннями ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
В даному випадку, прострочення виконання зобов'язання пов'язане із виконанням зобов'язання саме із поставки товару, а не грошовим і фактично у спірних правовідносинах у відповідача не виникало обов'язку із сплати грошових коштів і останнім зобов'язання з поставки виконане, товар повністю поставлений позивачу 2, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави вважати наявними будь-яких матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, які потребує відшкодування позивач 2, як і відсутні підстави вважати наявним факт користування відповідачем грошовими коштами, оскільки із наданих відповідачем доказів вбачається, що вся сума передоплати підлягала та була сплачена відповідачем його контрагенту з метою поставки товару за Контрактом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду керівником Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
З матеріалів справи вбачається, що подання даного позову саме Прокурором було зумовлене тим, що спірні правовідносини виникли в сфері оборони, з огляду на що керівник Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону правомірно звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оскільки останніми захист цих інтересів не здійснювався.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону.
Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. У задоволенні позову Керівника Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 17.07.2025.
Суддя В.П. Босий