15 липня 2025 р. Справа № 902/77/22
Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Полотнянко Б.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі
за заявою: Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ ВП 44069150)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка" (вул. 50-річчя Жовтня, буд. 18А, с.Строїнці, Тиврівський р-н, Вінницька обл., 23340; код ЄДРПОУ 40553790)
про банкрутство
за участю :
від ОСОБА_1 : Киришов О.В., за довіреністю
ОСОБА_1, за паспортом
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/77/22 за заявою Головного управління ДПС у Вінницькій області про банкрутство ТОВ "Еко Ніка".
Ухвалою суду від 18.04.2022 року відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Еко Ніка". Введено процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Белінську Н.О.
20.04.2022 року оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі №902/77/22 про банкрутство ТОВ "Еко Ніка" та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Постановою суду від 03.09.2024 року ТОВ "Еко Ніка" визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Белінську Н.О..
28.02.2025 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява б/н від 28.02.2025 року (вх.№ 01-36/243/25) про грошові вимоги кредитора до боржника, в якій заявник просить суд: визнати конкурсним кредитором ТОВ "Еко Ніка" з грошовими вимогами в розмірі 31 879,88 грн., які підлягають задоволенню в першу чергу та з грошовими вимогами в розмірі 121 537,50 грн. які підлягають задоволенню в четверту чергу; визнати поточним кредитором ТОВ "Еко Ніка" з грошовими вимогами в розмірі 160 429,50 грн. які підлягають задоволенню в четверту чергу.
11.04.2025 року до суду від арбітражного керуючого Белінської Н.О. надійшов відзив б/н від 11.04.2025 року на заяву ОСОБА_1 про грошові вимоги кредитора до боржника.
14.04.2025 року до суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява б/н від 14.04.2025 року з розрахунок пред'явлених до визнання вимог.
03.06.2025 року до суду від арбітражного керуючого Белінської Н.О. надійшов відзив б/н від 03.06.2025 року на заяву ОСОБА_1 про грошові вимоги кредитора до боржника, в якому зазначено про часткове визнання заявлених грошових вимог, а саме в розмірі: 31 879,88 грн. (1 черга задоволення). В решті вимоги не визнаються.
03.06.2025 року до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив б/н від 03.06.2025 року.
В подальшому, ухвалою суду від 09.06.2025 року призначено заяву ОСОБА_1 б/н від 28.02.2025 року (вх. № 01-36/243/25) про грошові вимоги кредитора до боржника у справі №902/77/22, до розгляду в судовому засіданні на 15.07.2025 року.
В судове засідання на визначену дату з'явились заявник та її представник. Арбітражний керуючий та інші учасники провадження у справі не з'явились.
Натомість, 09.07.2025 року до суду від арбітражного керуючого Белінської Н.О. надійшло клопотання б/н від 09.07.2025 року про розгляд справи за її відсутності; також у клопотанні зазначено. Що арбітражний керуючий підтримує подані раніше до суду заяви та клопотання.
В ході розгляду справи, заявник та її представника надали пояснення щодо обставин, наведених у заяві про грошові вимоги кредитора до боржника, підтримали її вимоги та просили суд задоволити дану заяву.
Суд, заслухавши учасників справи, розглянувши кредиторську заяву, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, встановив наступне та дійшов такого висновку.
Так, за змістом заяви та наявних матеріалів справи, вбачається, що з 13.06.2016 року по 10.03.2020 року ОСОБА_1 працювала на посаді директора ТОВ "Еко Ніка", що підтверджується наказами № 1 від 13.06.2016 року про призначення на посаду та № 7 від 11.03.2020 року про звільнення з посади.
Звільнена з посади за рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Еко Ніка", оформленим протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Еко Ніка" № 2-10/03/2020 від 10.03. 2020 року на підставі п. 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України та ч. 3 ст. 99 ЦК України у зв'язку з припиненням її повноважень як директора. Вказане підтверджується протоколом від 10.03.2020 року.
Відтак, в день звільнення заявника, в силу ч. 1 ст. 116 КЗпП України боржник зобов'язаний був виплатити їй:
- 3 802,02 грн. нарахованої суми заробітної плати за січень 2020 року. Дана сума підтверджується довідкою ТОВ "Еко Ніка" від 17.07.2020 року № 0000-000021;
- 4 596,81 грн. компенсації за невикористану основну щорічну відпустку. Дана сума підтверджується наступним.
Крім вищезгаданої довідки від 17.07.2020 року № 0000-000021, боржником було видано також і довідку від 16.07.2020 року № 0000-000020, яка розглядалась господарським судом в межах справи № 902/77/22 (а.с. 28), які в сукупності дають змогу встановити розмір компенсації за невикористану основну щорічну відпустку з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок №100).
В даному випадку, з урахуванням вимог п.п. 2,7 Порядку № 100, розмір компенсації за невикористану основну щорічну відпустку становить: сукупний дохід за останні 12 календарних місяців роботи 54 723,00 грн. (5000,00 грн. за березень 2019 року + 5000,00 грн. за квітень 2019 + 5000,00 грн. за травень 2019 року + 5000,00 грн. за червень 2019 року + 5000,00 грн. за липень 2019 року + 5000,00 грн. за серпень 2019 року + 5000,00 грн. за вересень 2019 року + 5000,00 грн. за жовтень 2019 року +5000,00 грн. за листопад 2019 року + 5000,00 грн. за грудень 2019 року + 4723,00 грн. за січень 2020 року, лютий 2020 року до розрахунку не приймається, оскільки за цей місяць нарахувань не було) / 230 робочих днів ( 20 робочих днів в березні 2019 року + 21 робочий день в квітні 2019 року + 21 робочий день в травні 2019 року + 18 робочих днів в червні 2019 року + 23 робочі дні в липні 2019 року + 21 робочий день в серпні 2019 року + 21 робочий день в вересні 2019 року + 22 робочі дні в жовтні 2019 року + 21 робочий день в листопаді 2019 року +21 робочий день в грудні 2019 року + 21 робочий день в січні 2020 року, лютий 2020 року не приймається до розрахунку, так як в цьому місяці заявник не працювала) х 24 календарні дні невикористаної відпустки = 237,93 грн. (середньоденний заробіток) х 24 = 5 710,32 грн.
Оскільки, із даної суми підлягали утриманню 18% податку з доходів фізичних осіб та 1,5 % військового збору, то сума компенсації за невикористану основну щорічну відпустку, яку заявник мала отримати становить 4 596,81 грн.;
- 23 481,05 грн. вихідної допомоги при звільненні. Дана сума обґрунтовується та підтверджується наступним.
Трудовий договір із заявником було припинено за рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Еко Ніка" саме з підстави, передбаченої п. 5 ч. 1 ст. 41 К3пП України. Вказане підтверджується самим рішенням загальних зборів засновників від 10.02.2020 року та наказом № 7 від 11.03.2020 року про звільнення.
Таким чином, при звільненні заявник мала право на отримання вихідної допомоги згідно з ч.1 ст. 44 КЗпП України.
Відповідно до вимог Порядку № 100 нарахування вихідної допомоги проводиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати шляхом множення середньоденного заробітку на середньомісячне число робочих днів в розрахунковому періоді.
При цьому, згідно з п. 2 Порядку № 100 підсумовуються виплати працівникові за останні два календарні місяці роботи, а якщо протягом двох останніх календарних місяців роботи працівник не працював, до уваги приймаються виплати за попередні два місяці роботи.
Отже, в даному випадку середньоденний заробіток заявника становив: 9723,00 грн. (5000,00 грн. за грудень 2019 року + 4723,00 грн. за січень 2020 року) / 42 робочі дні (21 робочий день в грудні 2019 року + 21 робочий день в січні 2020 року) = 231,50 грн. Відповідно середньомісячне число робочих днів становило: 42/2 = 21 день;
середньомісячна зарплата - 231, 50 грн. х 21 робочий день = 4861, 50 грн., відтак розмір вихідної допомоги при звільненні становив: 4861,50 грн. х 6 місяців = 29 169,00 грн.
Оскільки, із даної суми підлягали утриманню 18% податку з доходів фізичних осіб та 1,5 % військового збору, то сума вихідної допомоги при звільненні, яку заявник мала отримати становила 23 481,05 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Натомість, до цього часу вихідна допомога заявнику не була виплачена, як не була виплачена і компенсація за невикористану основну щорічну відпустку, а так само не виплачена і заробітна плата за січень місяць 2020 року.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, з боржника на користь заявника підлягає стягненню її середній заробіток починаючи з дня звільнення і по даний час.
Його розрахунок є наступним:
Розмір середньоденного заробітку становив: 9723,00 грн. (5000,00 грн. за грудень 2019 року + 4723,00 грн. за січень 2020 року) / 42 робочі дні (21 робочий день в грудні 2019 року + 21 робочий день в січні 2020 року) = 231,50 грн. Відповідно середньомісячне число робочих днів становило: 42/2 = 21 день; а середньомісячна зарплата - 231, 50 грн. х 21 робочий день = 4861, 50 грн.,
Строк затримки виплати усіх сум, належних мені при звільненні становить 58 місяців.
Отже, розмір середнього заробітку за весь становить 4861, 50 грн. х 58 місяців = 281 967, 70 грн.
Таким чином загальний розмір моїх грошових вимог становить: 3802,02 грн. + 4596,81 грн. + 23 481,05 грн. + 281 846, 88 грн. = 313 847, 58 грн.
В справі про банкрутство ТОВ "Еко Ніка" провадження було відкрито ухвалою господарського суду від 18.04.2022 року, отже грошові вимоги 3802,02 грн. (заробітна плата за січень 2020 року) + 4596,81 грн. (компенсація за невикористану основну щорічну відпустку) + 23 481,05 грн. (вихідна допомога при звільненні) = 31 879, 88 грн. є конкурсними.
Крім того, конкурсними є і вимоги про стягнення середнього заробітку починаючи з дня звільнення і по 18.04.2022 року, в даному випадку на суму: 4 861, 50 грн. х 25 міс = 121 537,50 грн.
Решта ж вимог про стягнення середнього заробітку починаючи з 18.04.2022 року і по даний час в сумі 4861, 50 х 33 міс = 160 429, 50 грн. є поточними.
Враховуючи викладене, заявник просить суд визнати грошові вимоги до боржника в загальному розмірі 313 846,88 грн., з яких: 31 879,88 грн., які підлягають задоволенню в першу чергу та 121 537,50 грн., які підлягають задоволенню в четверту чергу; 160 429,50 грн., які підлягають задоволенню в четверту чергу.
На підтвердження обставин, викладених у кредиторській заяві, заявником додано відповідні письмові докази.
Арбітражний керуючий у відзиві на кредиторську заяву зазначає наступне.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи, ліквідатор визнає грошові вимоги в сумі 31 879,88 грн. - І черга задоволення реєстру вимог кредиторів.
Щодо стягнення ОСОБА_1 середнього заробітку починаючи з 11.03.2020 року по 18.04.2022 року грошових вимог в розмірі 121 537,50 грн. - ТОВ "Еко Ніка" не визнає оскільки, на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Вказані правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 р. у справі № 204/3645/20 (провадження № 61-2520св22).
Позивач знала про те, що ухвалою суду від 18.04.2022 року відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Еко Ніка" (26.01.2023 року до суду від ПП "Егіда К" надійшла заява про визнання кредиторських вимог; на вказану підприємці ОСОБА_1 була бенефіціарним власникам), однак тривалий час не звертається до суду, метою таких дій працівника є стягнення максимальної суми заборгованості з роботодавця.
Щодо стягнення ОСОБА_1 середнього заробітку починаючи з 18.04.2022 року по даний час грошових вимог в розмірі 160 429,50 грн. - ТОВ "Еко Ніка" не визнає, оскільки Кодексом законів про працю України передбачена можливість звільнених працівників нараховувати середній заробіток після звільнення за весь час затримки про день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців (ст. 117 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум \ строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ст.117 Кодексу законів про працю України).
Відповідно ст.41 та ст.59 КУзПБ - мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. з дня відкриття провадження у справі вводиться мораторій задоволення вимог кредиторів. Також, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.
За усталеною правовою позицією, що послідовно викладена у постановах Верховного Суду зокрема від 23.05.2018 у справі № 915/2069/15, від 04.09.2018 у справі № 922/4379/16, від 22.10.2019 у справі № 904/10560/17, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і спеціальні норми закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Системний аналіз відповідних норм ГПК України та КУзПБ дає підстави стверджувати, що саме норми КУзПБ найбільш повно та точно врегульовують правовідносини щодо стягнення за грошовими вимогами до особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство /неплатоспроможність/, регламентують підстави і порядок їх заявлення, визнання господарським судом та задоволення у процедурі банкрутства таких вимог. (Ухвала суду № 118701553, № справи №909/965/20 від 23.04.2024, Господарський суд Івано-Франківської області)
Враховуючи вищевказане, згідно ст.ст. 16, 117 КЗпП України та ст.ст.41, 59 КУзПБ ліквідатор не визнає грошові вимоги ОСОБА_1 в розмірі 121 537,50 грн. та 160 429,50 грн.
Нараховуючи вимоги позивач в заяві від 28.02.2025 року вказує лише частину ст.117 Кодексу не зазначивши строк: "але не більш як за шість місяців".
Заявник у відповіді на відзив зазначає, зокрема, наступне.
Відповідно до положень статті 117 КЗпП України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин 10.03.2020 року), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до положень статті 117 КЗпП України (в редакції станом на момент набрання чинності змінами від 19.07.2022 року), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
В даному випадку спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу заборгованості ТОВ "Еко Ніка" із нарахованої, але невиплаченої при звільненні заробітної плати з моменту звільнення заявника 10.03.2020 року, натомість зміни до ст. 117 КЗпП України, які обмежили період нарахування середнього заробітку шестимісячним терміном набрали чинності з 19.07.2022 року.
З огляду на положення ст. 58 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року№1-рп/99, Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, у спірних правовідносинах закон не має зворотної дії у часі, а зміни, що пом'якшують чи скасовують відповідальність юридичної особи, не можуть застосовуватись у спорі, що розглядається, та відповідна зворотна дія змін до КЗпП України не передбачена у статті 117 КЗпП України. Тому аргументи ліквідатора не можуть бути взяті до уваги.
Крім того, щодо твердження ліквідатора про пропуск строку на звернення до суду з такою заявою, заявник зазначає, що Верховний Суд України в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження № 6-1395цс16), проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, зробив висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Верховний Суд України вказав, що позовна вимога про стягнення компенсації за вимушений прогул відноситься до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду.
Така позиція була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19.
Тому і вищевикладені аргументи ліквідатора не можуть бути взяті до уваги.
Крім того, ліквідатор посилається і на те, що "Відповідно ст.41 та ст.59 КУзПБ - мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. з дня відкриття провадження у справі вводиться мораторій задоволення вимог кредиторів. Також, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав".
Проте, така аргументація суперечить ч.5 ст. 41 КУзПБ, згідно з якою дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати.
Інших аргументів відзив ліквідатора не містить.
Фактичні обставини, наведені в заяві про визнання грошових вимог, ліквідатор не заперечує.
Будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень ліквідатор не надала.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
За приписами ст. 1 КУзПБ, грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 41 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, повернення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Так, як вбачається з матеріалів справи, заявлені до визнання грошові вимоги в загальному розмірі 31 879,88 грн., з яких: 3802,02 грн. (заробітна плата за січень 2020 року), 4596,81 грн. (компенсація за невикористану основну щорічну відпустку), 23 481,05 грн. (вихідна допомога при звільненні), є конкурсними (виникли до відкриття провадження у справі, ухвала від 18.04.2022 року).
Також, конкурсними є вимоги про стягнення середнього заробітку починаючи з дня звільнення і по 18.04.2022 року (дата відкриття провадження у справі), в розмірі 121 537,50 грн. (4 861,50 грн. х 25 міс).
Вимоги про стягнення середнього заробітку починаючи з 18.04.2022 року і по даний час в розмірі 160 429,50 грн. (4861,50 х 33 міс) є поточними (виникли після відкриття провадження у справі, ухвала від 18.04.2022 року).
Згідно ч. 1 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
20.04.2022 року оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі №902/77/22 про банкрутство ТОВ "Еко Ніка" та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до матеріалів справи, заява ОСОБА_1 б/н від 28.02.2025 року (вх.№ 01-36/243/25) про грошові вимоги кредитора до боржника надійшла до суду 28.02.2025 року, тобто з пропуском визначеного ч. 1 ст. 45 КУзПБ строку на подання заяв з грошовими вимогами до боржника.
Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20 дійшов висновку про те, що з огляду на положення статей 45 - 47 КУзПБ податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов'язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, які ці зобов'язання підтверджують, а господарський суд зобов'язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов'язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.
Водночас, норми КУзПБ не містять заборони кредитору заявляти конкурсні вимоги до боржника у ліквідаційній процедурі. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 922/5231/21, постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2024 року у cправі № 910/1246/21, заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);
- покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22);
- розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).
- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18).
Розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (див.висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18, постанова Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17).
У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).
Як вбачається з наявних матеріалів справи, наказом № 1 від 13.06.2016 року згідно протоколу № 1 зборів засновників ТОВ "Еко Ніка" від 08.06.2016 року, директором підприємства - ТОВ "Еко Ніка" призначено ОСОБА_1 .
Згідно протоколу загальних зборів Учасників ТОВ "Еко Ніка" №2-10/03/2020 від 10.03.2020 р. (копія наявна у справі), серед іншого, ухвалено: у зв'язку із системним невиконанням ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) компетенцій, посадових обов'язків директора, визначених, зокрема, нормами діючого Статуту ТОВ "Еко Ніка", що зумовило настання негативних наслідків для господарської діяльності Товариства, звільнити її з посади директора Товариства з 10.03.2020 року; зобов'язати ОСОБА_1 передати усі справи, що перебувають у компетенції директора та стосуються ТОВ "Еко Ніка", новопризначеному директору Товариства. Бухгалтерії провести розрахунки; призначити директором ТОВ "Еко Ніка" Майданевича Леоніда Олександровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) з 11.03.2020 року.
Згідно наказу ТОВ "Еко Ніка" № 7 від 11.03.2020 року, ОСОБА_1 , директора, звільнено з роботи 10.03.2020 року на підставі припинення повноважень посадової особи, відповідно до рішення загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка", п. 5 ст. 41 КЗпП України. Бухгалтерії підприємства провести повний розрахунок з ОСОБА_1 згідно чинного законодавства України.
Відповідно до довідки ТОВ "Еко Ніка" від 17.07.2020 року № 0000-000021, ОСОБА_1 працювала в ТОВ "Еко Ніка" на посаді директора. Дохід за період з 01.01.2020 року по 10.03.2020 року склав: січень 2020 року - сукупний дохід 4 723,00 грн., утримання 920,98 грн., сума до виплати - 3 802,02 грн.; за лютий 2020 року - 0,00 грн.; за березень 2020 року - 0,00 грн.
Відповідно до довідки ТОВ "Еко Ніка" від 16.07.2020 року № 0000-000020, ОСОБА_1 працювала в ТОВ "Еко Ніка" на посаді директора. Дохід за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року склав: сукупний дохід - 60 000,00 грн., утримання - 11 700,00 грн, сума до виплати - 48 300,00 грн.
Згідно з частинами 1, 4, 7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: припинення повноважень посадових осіб.
Згідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 ЗУ "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У статті 12 ЗУ "Про оплату праці" закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції станом на день звільнення заявника), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції станом на день звільнення заявника), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно ст. 233 КЗпП, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Отже, враховуючи наведені вище положення закону та встановлені обставини справи в їх сукупності, перевіривши правильність наведеного заявником розрахунку та заявлених до визнання сум нарахувань, дійшов висновку про їх визнання в повному обсязі, в загальному розмірі 313 846,88 грн.
При цьому, суд зауважує, що на момент розгляду справи, до суду не надано доказів щодо погашення боржником заборгованості перед заявником або ж доказів в спростування заявлених вимог.
Згідно ч. 4 ст. 60 КУзПБ, у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом. Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським судом у порядку черговості їх надходження. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд своєю ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.
Згідно ч.ч. 1,4,6 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.
Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Відтак, враховуючи наведені вище обставини та положення закону в їх сукупності, заява ОСОБА_1 б/н від 28.02.2025 року (вх.№ 01-36/243/25) про грошові вимоги кредитора до боржника у справі № 902/77/22, підлягає задоволенню, а кредиторські вимоги в загальному розмірі 313 846,88 грн. - визнанню, з віднесенням їх до реєстру вимог кредиторів згідно положень ст. 64 КУ з процедур банкрутства.
Також, підлягають визнанню вимоги кредитора у розмірі 4 844,80 грн. - судового збору за подання заяви про визнання кредитором.
При цьому, судом не приймаються заперечення арбітражного керуючого щодо заявлених кредиторських вимог, оскільки наведені у запереченнях обставини не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, не спростовують заявлених кредиторських вимог та не є підставою для відмови в задоволенні кредиторської заяви.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 45, 60, 64 КУ з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 18, 73, 74, 76-79, 86, 234, 235, 236 ГПК України, суд -
1. Задоволити заяву ОСОБА_1 б/н від 28.02.2025 року (вх.№ 01-36/243/25) про грошові вимоги кредитора до боржника у справі № 902/77/22, повністю.
2. Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка" (вул. 50-річчя Жовтня, буд. 18А, с. Строїнці, Тиврівський р-н, Вінницька обл., 23340; код ЄДРПОУ 40553790) в розмірі 313 846,88 грн., з яких: 153 417,38 грн. конкурсні вимоги (перша черга задоволення вимог кредиторів), 160 429,50 грн. поточні вимоги (перша черга задоволення вимог кредиторів) у справі № 902/77/22.
3. Ліквідатору внести відповідні кредиторські вимоги до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Еко Ніка" по справі № 902/77/22.
4. Копію ухвали надіслати до електронних кабінетів ЄСІТС учасників справи та на електронні адреси: ГУ ДПС у Вінницькій області - vin.official@tax.gov.ua; арбітражному керуючому Белінській Н.О. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АТ "ОТП Банк" - office@otpbank.com.ua, представнику АТ "ОТП Банк" - адвокату Довгалю І.О. - ІНФОРМАЦІЯ_2 а; ГУ ПФУ у Вінницькій області - gu@vn.pfu.gov.ua; ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; представнику ОСОБА_1 - адвокату Киришову О.В. - ІНФОРМАЦІЯ_4
Згідно ч. 6 ст. 45 КУ з процедур банкрутства, ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 ГПК України.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.:
1 - до справи