Справа № 204/10515/24
Провадження № 2/204/654/25
09 липня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на квартиру, визнання права користування квартирою, -
22 жовтня 2024 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,3 кв.м. (житлова площа 39,6 кв.м.). В обґрунтування позову вказує на те, що 14 лютого 2015 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб. В період шлюбу у сторін народилось двоє спільних дітей: син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. В період шлюбу, але за свої особисті кошти, позивачем було придбане майно, що є його особистою приватною власністю, а саме квартира АДРЕСА_1 . Так, відповідно до свідоцтва про право власності на житло реєстраційний номер № НОМЕР_1 , виданого Департаментом житлового господарства Дніпровської місткої ради від 01 лютого 2018 року зазначено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , яка є рідною бабусею позивача. За договором купівлі-продажу від 01 лютого 2018 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 продали вищевказану квартиру ОСОБА_8 , ринкова вартість квартири згідно зі звітом про оцінку майна становила 149 068,00 грн. Домовленістю між ОСОБА_9 та його бабусею ОСОБА_10 , частину грошових, коштів отриманих за продаж спільної квартири, остання подарувала онуку для придбання ним квартири в особисту власність. Так як дарувальник та обрадований є близькими родичами, та завжди мали дружні та теплі стосунки, то сторони не вбачали за потрібне оформлювати дарування грошових коштів через укладення нотаріально посвідченого договору дарування. Вже 08 червня 2018 року за частину коштів, отриманих від продажу квартири, та частину, подаровану бабусею, позивач придбав квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,3 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого в реєстрі за № 462 від 08 червня 2018 року. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. У період з 2012 року по 2016 рік позивач не був офіційно працевлаштованим, а періодично підробляв заробляючи кошти, яких вистачало лише на проживання. За 2016 рік заробітна плата позивача за рік дорівнювала 59 006,77 грн., у 2017 році - 95 544,38 грн., у 2018 році - 51 646,12 грн. Відповідач також не була працевлаштована у період з 2015 року по 2018 рік (з моменту одруження та по день придбання позивачем спірної квартири), а тому остання не мала та не могла мати дохід для матеріальної участі у придбанні даної квартири. Що в свою чергу підтверджує факт відсутності матеріальної можливості придбати житло за кошти, що отримані як заробітна плата та можуть вважалися спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач не робила вклад ні грошима, ні працею для придбання спірного майна, а тому вважає, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_4 . Презумпцію спільності права власності подружжя спростовано саме придбанням спірної квартири за особисті кошти позивача. У зв'язку з викладеним ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом.
05 грудня 2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , в якій вона просила: визнати за нею право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування квартирою АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право користування квартирою АДРЕСА_1 . В обгрунтування зустрічного позову зазначено, що 14 лютого 2015 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб. В період шлюбу у сторін народилось двоє спільних дітей: син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 13 липня 2023 року рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 204/108/23 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року по справі № 204/10470/22 було стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 24 листопада 2022 року. Враховуючи народження ІНФОРМАЦІЯ_3 сина ОСОБА_5 та вагітність ОСОБА_2 другою дитиною, неодноразово обговорюючи питання щодо необхідності придбання для їх молодої сім'ї та дітей окремого житла, сторонами спору та їхніми батьками було спільно вирішено придбати трикімнатну квартиру, яка в подальшому буде належати ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та дітям. Щодо грошових коштів на придбання квартири, було вирішено, що половину коштів будуть надані батьками відповідача, а другу половину надає сім'я позивача за первісним позовом, після того, як буде приватизовано квартиру, розташовану в АДРЕСА_2 , наймачем якої була бабуся позивача ОСОБА_7 . Перед приватизацією квартири, мати та сестра відповідача знялись з реєстрації місця проживання в такій квартирі, а квартира була приватизована на бабу - ОСОБА_7 та онука - ОСОБА_4 . 01 лютого 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 продали приватизовану квартиру АДРЕСА_3 по договору купівлі-продажу за ринковою ціною 149 068,00 грн. Виручені кошти від продажу такого нерухомого майна було розділено між членами сім'ї позивача за первісним позовом та частина з яких, що відповідала половині ціни продажу такої квартири, була внесена до спільного бюджету їх сім'ї з позивачем за первісним позовом та використана для придбання спільного нерухомого майна сторін спору. Решта коштів від продажу такого майна була витрачена ОСОБА_7 на купівлю домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 та оформлена на дочку - ОСОБА_11 - матері позивача за первісним позовом. Наполягала на тому, що ОСОБА_4 , діючи в інтересах всієї їх сім'ї уклав договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_5 . Грошові кошти на придбання вказаної квартири продавець ОСОБА_12 отримав в рівних частках від відповідача та ОСОБА_13 - матері позивача, та видав на її ім'я розписку про отримані коштів в рахунок оплати за продане ним нерухоме майно. За умовами договору продаж квартири здійснено за 147 927,00 грн. Оформлення спільної квартири з відповідачем на його ім'я по договору купівлі-продажу відбулося виходячи з того, що відповідач будучи військовим отримує компенсацію 75% вартості комунальних послуг та платежів за квартиру. Крім того, в 2022 році відповідачем було придбано автомобіль Фольксваген, державний номер НОМЕР_2 , за який було сплачено кошти з сімейного бюджету, але враховуючи, те що власниця автомобіля перебувала за межами України в Німеччині, автомобіль було переоформлено по її поверненню в Україну восени 2023 року, але оформлено на сестру відповідача, яка є студенткою, що вказує на те, що відповідач витрачав кошти не в інтересах сім'ї, та намагався приховати таке рухоме майно від поділу, хоча продовжив ним користуватись самостійно. Також, протягом 2022 року до січня 2023 року ОСОБА_4 отримував грошове забезпечення як військовий, розмір якого під час воєнного стану значно зріс і складав в деякі місяці більше 100 000,00 грн. на місяць, але дійсний розмір відповідач приховував від сім'ї та витрачав на власний розсуд, в тому числі і на придбання вищезазначеного автомобіля. Що стосується обставин відсутності доходу, накопичень та інше, то ОСОБА_2 стверджує, що на момент одруження позивач була офіційно працевлаштована, в квітні 2015 року була оформлена декретна відпустка, а в червні 2015 року народила сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Через два з половиною роки після народження сина, ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач вийшла на роботу, де працювала півроку до червня місяця 2018 року, так як завагітніла другою дитиною та народила ІНФОРМАЦІЯ_5 дочку - ОСОБА_6 . Такі обставини спростовують твердження сторони відповідача, що позивач не мала та не могла мати доходу для матеріальної участі у придбанні спірної квартири, адже працювала, займалась веденням домашнього господарства, народжувала дітей та перебувала у декретних відпустках по догляду за дітьми сторін спору. Слід також зазначити, що відповідачем неналежним чином виконується батьківський обов'язок щодо утримання дітей, за період 2022 - березень 2024 року відповідач мав заборгованість по сплаті аліментів на утримання дітей в загальному розмірі 101 798,27 грн. Крім того, стороною відповідача замовчується також обставина, що в квартирі та прибудинковій території до неї, було зроблено ремонт, зокрема в передпокої, кухні, погребу, встановлено огорожу, решітки на вікна та інше. Такі роботи було проведено без участі відповідача, батьком позивача.
Ухвалою суду від 17 грудня 2024 року було прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на квартиру, визнання права користування квартирою, та об'єднано її в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю (т. 1 а.с. 127).
31 грудня 2024 року від представника відповідача за зустрічною позовною заявою - ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою не визнає та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. ОСОБА_4 в період шлюбу, але за свої особисті кошти придбав квартиру АДРЕСА_1 . Баба ОСОБА_4 з власної ініціативи подарувала онуку частину грошових коштів, отриманих за продаж спільної квартири саме для придбання ним квартири у особисту власність. ОСОБА_4 повідомляє суду, що грошові кошти отримані від продажу квартири та у дар не витрачалися в інтересах сім'ї, дане майно придбавалося у власність відповідача. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Відповідач за зустрічною позовною заявою ставить під сумнів достовірність доказу щодо наявності розписки, наданої ОСОБА_12 , більш того позивачем за зустрічним позовом не долучено копію такої розписки до матеріалів справи. Щодо транспортного засобу, на який посилається ОСОБА_2 , то транспортний засіб є власністю сестри та він особисто не приймав матеріальної участі у придбанні даного автомобіля. Дійсно, декілька разів відповідач брав у користування даний транспортний засіб, але звертає увагу, що ці обставини не можуть слугувати доказом того, що останній приймав участь у його придбанні. В період, поки позивачем не було подано виконавчий документ до органу ДВС, відповідач виконував свої обов'язки зі сплати аліментів у натуральній формі, а також перераховував грошові кошти на карту позивача, що і вважалось сплатою аліментів. І звичайно, у зв'язку із тим, що аліменти стягуються з дати подання позову до суду, на момент подачі виконавчого документу на виконання, у відповідача була наявна заборгованість зі сплати аліментів, яку відповідачем було сплачено. З початку відкриття виконавчого провадження та станом на сьогодні відрахування аліментів проводиться військовою частиною НОМЕР_3 , де працює відповідач. Щодо проведення ремонтних робіт в квартирі та на прибудинковій території, в процесі шлюбних відносин відповідач як господар дому займався поліпшенням житлових умов. Приблизно в 2018 році останній встановлював решітку на вікна, батько ОСОБА_14 фізично допомагав відповідачу у цьому, а у 2020 році останній утеплював фасад будинку. Так само звичайно займався рутинними питанням поліпшення житлових умов, таких як ремонт сходів, замків, та інше. Ніколи зі сторони відповідача не створювалися перешкоди у користуванні даною квартирою ні позивачу за зустрічною позовною заявою, ні їх спільним дітям. Ключі від спірної квартири відповідач залишив дружині в жовтні 2021 року, коли виїжджав до м. Вугледару Донецької області. По приїзду ключі від квартири ОСОБА_4 не повернула та повідомила в усній розмові, що змінила усі замки в квартирі, та ключі від них вона відповідачу ОСОБА_4 не дасть. Це в свою чергу порушує права відповідача за зустрічним позовом на володіння та користування спірним майном. У зв'язку з викладеним просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.
Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_4 - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_4 підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі. Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 не визнала та просила суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_3 позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_4 не визнали та просили суд відмовити у задоволенні первісного позовну в повному обсязі. Позовні вимоги за зустрічною позовною заявою підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі.
Допитана в судовому засіданні 18 березня 2025 року в якості свідка відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_2 суду пояснила, що вони з ОСОБА_4 зареєстрували шлюб у 2015 році. Проживали у квартирі АДРЕСА_6 з 2015 року, цей будинок складається всього з трьох квартир. Спочатку вказану квартиру вони орендували у ОСОБА_12 , який є чоловіком хрещеної матері її сестри. Її батьки вирішили допомогти їм з придбанням власного житла, оскільки отримували гроші за оренду належного їм паю, однак грошей на придбання квартири не вистачало. До народження першої дитини вона працювала та ще певний час працювала перед народженням другої дитини, в інший час вона працювати не могла, оскільки перебувала у декретній відпустці. ОСОБА_4 з родиною на той час проживали у квартирі по АДРЕСА_7 , яка не була приватизована, по цій квартирі були великі борги на комунальні послуги, оскільки мати позивача за первісним позовом не працювала. ОСОБА_4 та його родина вирішили приватизувати квартиру по АДРЕСА_7 для її подальшого продажу, з метою розрахуватись з боргами за комунальні послуги та придбати невеликий будиночок подешевше. В подальшому ОСОБА_4 та його бабуся приватизували квартиру та продали її. У 2018 році вони на сімейній нараді вирішили придбати у ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_1 , в якій до цього вже тривалий час проживали. На придбання цієї квартири 74 000,00 грн. надали її батьки та 74 000,00 грн. надали батьки ОСОБА_4 . Квартира була придбана у червні 2018 року, вона була присутня під час укладення вказаного договору. Квартиру оформили на ОСОБА_4 , оскільки останній був військовослужбовцем та отримував монетизацію, це було вирішено вже в день укладення угоди щодо придбання квартири. Грошові кошти за квартиру передавали у гривнях, її мати написала розписку ОСОБА_12 про те, що передала останньому грошові кошти. Вона та її батько проводили облаштування у квартирі. ОСОБА_4 сам облаштування будинку не проводив, а лише допомагав її батькові встановлювати решітки на вікнах, а також сплатив за утеплення кухні. В 2021 році чоловік перестав надавати гроші на сім'ю, після того, як поїхав у відрядження. Іноді ОСОБА_4 переводив їй по 3 000,00 грн. - 4 000,00 грн. на місяць, однак цих коштів не вистачало на неї та дітей. У квартирі проживала вона з дітьми. У 2021 році ОСОБА_4 чинив їй перешкоди у користуванні квартирою, викидав її речі з квартири. Також, одного разу, коли вона пішла в дитячий садок за дітьми, ОСОБА_4 зачинився в квартирі, у зв'язку з чим вона не могла потрапити в квартиру та їй довелося викликати поліцію. Також, від ОСОБА_4 їй відомо про придбання ним автомобіля, однак автомобіль він оформив не на своє ім'я.
Допитаний в судовому засіданні 02 квітня 2025 року в якості свідка ОСОБА_12 суду повідомив, що він є кумом матері ОСОБА_2 , його дружила хрестила молодшу сестру ОСОБА_2 . Після весілля позивача та відповідача він запропонував їм пожити в його квартирі по АДРЕСА_8 , за умови, що вони будуть наглядати за квартирою. З 2015 року позивач та відповідач проживали у цій квартирі. Пройшов певний час і він запропонував позивачу та відповідачу купити цю квартиру приблизно за 150 000,00 грн. Було вирішено, що половину грошей на придбання квартири надає родина ОСОБА_14 , а другу половину - родина ОСОБА_15 . Йому також відомо, що родині ОСОБА_15 важко було продати квартиру по АДРЕСА_7 , оскільки були великі борги за комунальні послуги, у зв'язку з чим він допомагав з приватизацією. Квартиру по АДРЕСА_7 було приватизовано лише на ОСОБА_15 та його бабу для того, щоб обійти питання з опікунською радою, оскільки у квартир і була зареєстрована неповнолітня дитина, сестра ОСОБА_15 . У 2018 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Гроші від родини ОСОБА_14 та від родини ОСОБА_15 він отримав до укладення договору купівлі-продажу. Від батька ОСОБА_2 йому також відомо, що остання не ночувала вдома, оскільки ОСОБА_4 її виганяв та між ними були сварки.
Допитаний в судовому засіданні 22 квітня 2025 року в якості свідка позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_4 суду пояснив, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира була придбана ним за власні кошти. Була продана квартира по АДРЕСА_7 , за яку саме суму він не пам'ятає, після чого ним була придбана квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 та родина ОСОБА_2 не надавали йому коштів на придбання даної квартири. Перед продажем квартири по АДРЕСА_7 він позичав кошти у друзів, аби погасити борги по квартирі по АДРЕСА_7 . На Запорізькому шосе проживав він з мамою, бабусею та сестрою. Одружившись зі ОСОБА_14 після певного часу ОСОБА_12 запропонував їм проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_8 , за умови, що вони будуть наглядати за будинком. З часом їм надійшла пропозиція купити цей будинок, на яку він погодився, кошти на придбання квартири дала йому бабуся. ОСОБА_14 не надавала йому коштів для купівлі квартири. В день укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 він передав ОСОБА_12 частину грошових коштів в якості оплати за квартиру, суму він не пам'ятає, однак це була більша половина суми та гроші були в іноземній валюті. Частину суми за квартиру, яка залишилась несплаченою ним, він сплачував ОСОБА_12 потім, частинами, коли у нього були гроші. Коли почалась війна, він весь час був у відрядженнях, оскільки є військовим. Через 10 місяців він повернувся, однак замки у квартирі були замінені, нові ключі йому не надавали. Протокол про адміністративне правопорушення відносно нього був складений у зв'язку з тим, що він заснув після зміни, а ОСОБА_2 забула ключі та не могла попасти до квартири.
Допитана в судовому засіданні 22 квітня 2025 року в якості свідка ОСОБА_7 суду повідомила, що вона є бабою ОСОБА_4 . Після заручин ОСОБА_15 та ОСОБА_14 вона вирішила продати належну їй квартиру по АДРЕСА_7 для того, щоб купити будинок на АДРЕСА_6 для ОСОБА_15 . Там була прописана вона, а фактично проживали ОСОБА_15 , мати ОСОБА_15 та сестра ОСОБА_15 . Вона фактично проживала в селі Оленівка, а на даний час проживає в Магдалинівці з дочкою. Зі слів ОСОБА_15 їй відомо, що ОСОБА_15 займався приватизацією квартири на Запорізькому шосе самостійно. У 2018 році вона продала квартиру по АДРЕСА_7 , за яку суму був здійснений продаж квартири вона не пам'ятає. Гроші з продажу квартири вона передала своєму онукові - ОСОБА_4 для придбання ним нового житла. Яку саме суму грошей вона передала онукові, вона не пам'ятає, однак цих грошей мало вистачити для придбання квартири по АДРЕСА_6 . Згодом вона дізналась, що ОСОБА_14 змінила замки в квартирі по АДРЕСА_6 за відсутності ОСОБА_15 , тому до квартири онук на даний час потрапити не може.
Допитаний в судовому засіданні 22 квітня 2025 року в якості свідка ОСОБА_16 суду пояснив, що він є сусідом сім'ї ОСОБА_17 , вони проживають в одному дворі по АДРЕСА_9 . Родина ОСОБА_18 там проживає приблизно 10 років. За цей час проживання він був свідком того, що ОСОБА_15 забирала поліція, зі слів ОСОБА_14 йому стало відомо, що це було пов'язано з тим, що ОСОБА_14 пішла до дитячого садка, аби забрати дітей, а прийшовши додому виявила, що ОСОБА_15 зачинився в будинку. Світлана, розцінивши це як перешкоду потрапити до будинку, викликала поліцію. Ще він бачив, що роботи по облаштуванню квартири проводив батько ОСОБА_14 . Також, якось він бачив ОСОБА_15 на автомобілі.
Допитана в судовому засіданні 22 квітня 2025 року в якості свідка ОСОБА_13 суду повідомила, що вона є матір'ю ОСОБА_19 . Саме вона отримала пропозицію від куми купити будинок на ОСОБА_20 за 147 000,00 грн. Потім вона обговорила це питання з матір'ю ОСОБА_15 , на що вона відповіла, що їй необхідно продати власну квартиру на Запорізькому шосе. Щоб погасити борги за комунальні послуги за квартиру по АДРЕСА_7 шосе гроші давали всі, навіть використовувалась для цього допомога на дитину. Квартиру по АДРЕСА_7 продали у лютому 2018 року. На придбання будинку по АДРЕСА_6 ними, в тому числі за рахунок коштів з кредитної картки ОСОБА_14 , було надано 74 000,00 грн. ОСОБА_12 під розписку. Інші 74 000,00 грн. надав ОСОБА_15 , однак останній відмовився від того, щоб ОСОБА_12 написав йому розписку. Вона була присутня у нотаріуса під час укладення договору купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_9 . На момент придбання спірної квартири ОСОБА_4 не працював, були лише підробітки, перші три-чотири роки спільного життя ОСОБА_14 та ОСОБА_15 жили за їх рахунок. Їй відомо, що між ОСОБА_15 та ОСОБА_14 відбуваються сварки, онук дзвонив їй та повідомляв, що тато виганяє маму, а іноді ОСОБА_14 приходила до неї пожити на декілька днів.
Вислухавши сторони та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 14 лютого 2015 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції між ОСОБА_4 та ОСОБА_21 було зареєстровано шлюб, актовий запис № 159, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим 14 лютого 2015 року (т. 1 а.с. 26).
Від подружнього життя у сторін народилось двоє спільних дітей: син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим 07 липня 2015 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 714 (т. 1 а.с. 22); дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , виданим 21 серпня 2018 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 1052 (т. 1 а.с. 21).
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2023 року по справі № 204/108/23 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано (а.с. 30-31).
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року по справі 204/10470/22 було стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 24 листопада 2022 року (а.с. 1 а.с. 79 (зворотній бік) - 81).
Під час перебування сторін у шлюбі, а саме 08 червня 2018 року, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Колодій Р.О., зареєстрованого в реєстрі за № 462, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічною позовною заявою) - ОСОБА_4 , придбав нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,3 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м. У пункті 3 вказаного договору зазначено, що продаж квартири здійснено за 147 927,00 грн. (т. 1 а.с. 77).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 126958854 від 08 червня 2018 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 78).
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, нормою статті 60 СК України визначено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.
Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до роз'яснень п. п. 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_4 оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірну квартиру АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим у позовній заяві просив визнати за ним право особистої приватної власності на вказану квартиру.
Так, відповідач зазначає, що спірну квартиру він хоч і придбав у період шлюбу з ОСОБА_2 , однак придбав за особисті кошти, які отримав від продажу іншого власного майна - квартири АДРЕСА_3 , а також коштами, отриманими в дар від баби - ОСОБА_7 , в той час як ОСОБА_2 не робила вклад у придбання спірної квартири ні грошима, ні працею.
Оцінюючи твердження позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_4 в частині не поширення правового режиму спільного сумісного майна на квартиру АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Згідно з і статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У частині 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Але, суд вважає, що під час розгляду даної справи позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_4 не доведено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана виключно за особисті кошти відповідача ОСОБА_4 .
Дійсно, матеріалами справи підтверджується, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 21 лютого 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 334, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 продали ОСОБА_8 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . У вказаному договорі зазначено, що продаж квартири здійснюється за 149 068,00 грн. (т. 1 а.с. 16). Відчужувана квартира належала продавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради 01 лютого 2018 року, реєстраційний № 5Б-18, згідно з розпорядженням від 01 лютого 2018 року № 2/5-18 (т. 1 а.с. 25).
Однак, будь-яких доказів на підтвердження придбання квартири АДРЕСА_1 виключно за кошти, отримані з продажу квартири АДРЕСА_3 , позивачем за первісним позовом суду не надано.
Належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_7 передавала ОСОБА_4 в дар грошові кошти, стороною позивача суду не надано, як не надано і будь-яких доказів щодо суми таких коштів. Також, не доведено, що вказані грошові кошти були передані ОСОБА_4 для його особистих потреб, а не потреб його родини.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 взагалі не змогла повідомити суду, яку суму грошових коштів вона передала в дар ОСОБА_4 , а також за яку суму був здійснений продаж квартири АДРЕСА_3 .
Навіть у позовній заяві стороною позивача не зазначено, яку суму грошових коштів для придбання квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7 передавала ОСОБА_4 .
Сам позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_4 , будучи допитаним в судовому засіданні 22 квітня 2025 року в якості свідка повідомив суду, що в день укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 він передав ОСОБА_12 лише частину грошових коштів в якості оплати за квартиру (суму він не пам'ятає, однак це була більша половина суми), а залишок вартості сплачував частинами пізніше дати укладення договору. Однак, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що такі показання ОСОБА_4 протирічать позиції його ж представника - ОСОБА_1 , викладеній у відзиві на зустрічну позовну заяву, згідно з якою ОСОБА_4 передав продавцю квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_12 всю суму грошових коштів до підписання договору купівлі-продажу квартири.
Не узгоджуються показання ОСОБА_4 і з показаннями свідка ОСОБА_7 в частині осіб, які проживали у квартирі АДРЕСА_3 до її продажу, ОСОБА_4 наполягав на тому, що у квартирі проживали він з мамою, бабусею та сестрою, однак баба позивача за первісним позовом - ОСОБА_7 наполягала на тому, що у квартирі вона була лише зареєстрована, однак не проживала там.
Отже, судом встановлено, що показання ОСОБА_4 суперечать як викладеній у відзиві на позовну заяву позиції представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічною позовною заявою), так і показанням свідка ОСОБА_7 , у зв'язку з чим показання ОСОБА_4 до уваги не беруться. Крім того, оскільки ОСОБА_4 є стороною у справі він може надавати упереджені та недостовірні показання, з метою розгляду справи на свою користь.
Показання допитаної в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 , яка доводиться ОСОБА_4 бабою, суд оцінює критично та до уваги не бере, оскільки вказаний свідок є близькою особою позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічною позовною заявою), та особою, заінтересованою у розгляді справи, що дає суду достатньо підстав вважати надані нею показання необ'єктивними, недостовірними та упередженими.
Також, як вбачається з рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2023 року по справі № 204/108/23, під час розгляду судом справи про розірвання шлюбу ОСОБА_4 повідомляв суду, що квартира АДРЕСА_1 належить обом сторонам - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , у зв'язку з тим, що куплена у шлюбі.
Тобто, до звернення у жовтні 2024 року до суду з даним позовом про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю ОСОБА_4 визнавав, що на квартиру АДРЕСА_1 поширюється презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя та не заперечував вказаний факт, про що зазначав у судових засідання та заявах по суті справи в процесі розгляду цивільної справи № 204/108/23.
Судом також встановлено, що твердження сторони позивача про те, що відповідач за первісним позовом з моменту реєстрації шлюбу у 2015 році та до моменту придбання у 2018 році спірної квартири не працювала, не відповідають дійсності.
Так, на момент реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , тобто станом на 14 лютого 2015 року, ОСОБА_2 постійно працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Хомер Софтвер Хаус» на посаді фахівця з обслуговування клієнтів та отримувала дохід, а після народження першої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років ОСОБА_2 продовжила працювати в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Хомер Софтвер Хаус», 19 грудня 2017 року була переведена на посаду менеджера у сфері надання інформації та консультування вищої категорії, а після народження другої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знову перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Звільнилась ОСОБА_2 з ТОВ «Хомер Софтвер Хаус» лише 24 січня 2019 року та з 25 січня 2021 року була прийнята в АТ «Альфа-Банк» на посаду спеціаліста відділу обслуговування фізичних осіб Управління дистанційного сервісу Департаменту дистанційного сервісу та ресурсів.
Викладене підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_7 (т. 1 а.с. 85-86), а також відповіддю № 955542 від 10 грудня 2024 року з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи (т. 1 а.с. 110).
Слід зазначити, що перебуваючи у декретній відпустці ОСОБА_2 доглядала за дітьми та займалася їх вихованням, тобто не мала самостійного заробітку в цей період з поважних причин.
При цьому, як вже було зазначено вище, стаття 60 СК України закріплює, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За таких обставин суд вважає, що відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_2 працюючи та отримуючи дохід під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі (за виключенням періоду перебування у декретній відпустці, що є поважною причиною відсутності у дружини самостійного заробітку), приймала участь у формуванні спільної сумісної власності подружжя, а тому має право на відповідну частку.
Допитані під час розгляду справи свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та допитана під час розгляду справи в якості свідка позивач ОСОБА_2 наполягали на тому, що половина вартості спірної квартири була сплачена продавцю ОСОБА_12 сім'єю ОСОБА_4 , а друга половина - сім'єю ОСОБА_2 , тобто квартира придбана подружжям спільно. При цьому, показання вказаних свідків узгоджуються між собою та не суперечать іншим матеріалам справи, у зв'язку з чим суд такі показання приймає до уваги.
Той із подружжя, який порушує питання про спростування презумпції віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Особа зобов'язана довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані із сімейними.
Під час розгляду справи сторони визнавали, що спірна квартира була придбана для проживання в ній родини ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та їх спільних дітей. На теперішній час у спірній квартирі продовжують проживати ОСОБА_2 разом з дітьми.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими доказами, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за особисті кошти ОСОБА_4 та не в інтересах сім'ї, як не спростовано і того факту, що у купівлі зазначеної квартири своїми грошовими коштами приймала участь відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_2 .
Отже, ОСОБА_4 не спростовано презумпцію спільності сумісного майна подружжя згідно приписів ст. 60 СК України.
Враховуючи все вищевикладене, оскільки під час розгляду даної справи позивачем за первісним позовом не спростовано презумпцію спільності сумісного майна подружжя згідно приписів ст. 60 СК України, то у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю слід відмовити за недоведеністю.
Вирішуючи позовні вимоги за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 в частині визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на квартиру, суд виходить з наступного.
Оскільки ОСОБА_4 не спростовано презумпцію спільності майна подружжя за статтею 60 СК України, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за особисті кошти ОСОБА_4 та не в інтересах сім'ї, враховуючи, що договір купівлі-продажу квартири був укладений в період шлюбу за спільні грошові кошти сторін, суд приходить до переконання, що спірну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,3 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 996312101, слід визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а отже позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Щодо поділу спільного сумісного майна суд виходить з наступного.
У частині 1 статті 71 СК України зазначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Згідно з ч. 2 ст. 71 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
У частині 1 статті 70 СК України також закріплено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Шлюбний договір між позивачем та відповідачем укладено не було.
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 просила при поділі майна подружжя відступити від засади рівності часток подружжя, визнавши за нею право власності на 2/3 частини спірної квартири, посилаючись на те, що ОСОБА_4 не сплачує комунальні послуги, має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей, витрачав кошти не в інтересах сім'ї та намагався приховати транспортний засіб, оформивши його на сестру.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Також, у частині 3 статті 70 СК України визначено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
У пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.
Відповідач за зустрічною позовною заявою в свою чергу категорично заперечував проти відступу від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, наполягаючи на тому, що передбачені ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України обставини для відступу від засади рівності часток подружжя відсутні.
Проаналізувавши всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що стороною позивача за зустрічною позовною заявою (відповідача за первісним позовом) під час розгляду справи не доведено наявності підстав, передбачених частиною 2 статті 70 СК України, для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що позивач, відповідач та їх малолітні діти проживали у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_8 , що визнавалось сторонами під час розгляду справи, а тому на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.
Твердження позивача за зустрічною позовною заявою про те, що відповідач за зустрічною позовною заявою не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї та ухилявся від сплати аліментів на утримання дітей, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Навпаки, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач за зустрічною позовною заявою під час спільного проживання у шлюбі періодично працював, отримував заробіток, а також проходив та до теперішнього часу проходить службу в Збройних Силах України, що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка форми ОК-5 від 16 жовтня 2024 року) (т. 1 а.с. 33-34) та вбачається з наказу командира військової частини НОМЕР_8 № 115-РС від 10 березня 2025 року (т. 1 а.с. 194-195). Також, під час перебування сторін у шлюбі відповідач за зустрічною позовною заявою приймав участь в утриманні та вихованні дітей. Крім того, як було встановлено судом у рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року по справі № 204/10470/22 про стягнення аліментів на утримання дітей, ОСОБА_4 перераховано ОСОБА_2 грошові кошти 31 жовтня 2022 року у сумі 7 000,00 грн., 10 листопада 2022 року в сумі 7 000,00 грн., 18 листопада 2022 року в сумі 10 050,00 грн., 20 грудня 2022 року в сумі 10 050 грн.
Належних та достатніх доказів на підтвердження того, що на теперішній час у ОСОБА_4 наявна заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей, матеріали справи не містять. Долучений до матеріалів справи розрахунок заборгованості ОСОБА_4 зі сплати аліментів по виконавчому провадженню № 71883657 за виконавчим листом № 204/10470/22 (т. 1 а.с. 87) складений державним виконавцем ще станом на лютий 2024 року, тобто майже півтора роки тому, а тому не може свідчить про наявність на теперішній час у ОСОБА_4 заборгованості зі сплати аліментів. При цьому, сам ОСОБА_4 наполягав на тому, що на теперішній час він не має заборгованості за сплати аліментів.
Щодо посилань позивача за зустрічною позовною заявою на несплату відповідачем за зустрічним позовом комунальних послуг за спірне нерухоме майно, суд зазначає, що до матеріалів справи дійсно долучено рахунок-повідомлення за комунальні послуги за жовтень 2024 року № 108845, в якому зазначено про наявність заборгованості за послуги з вивезення твердих побутових відходів, за послуги з управління багатоквартирним будинком, за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (т. 1 а.с. 92), а також скріншоти про наявність заборгованості (т. 1 а.с. 94-96). Однак, вказані докази не містять інформації про період, за який така заборгованість утворилась. В свою чергу, як було встановлено судом у рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2023 року по справі № 204/108/23, фактичні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були припинені з січня 2023 року. ОСОБА_2 залишилась проживати у спірній квартирі разом з дітьми, а ОСОБА_4 проживає окремо. Тобто, у період після припинення проживання у спірній квартирі ОСОБА_4 фактично комунальні послуги не споживав та не отримував їх для власних потреб, у спірній квартирі залишилась проживати саме ОСОБА_2 , тобто саме вона користувалась об'єктом нерухомого майна і отримувала житлово-комунальні послуги для власних потреб та потреб дітей.
Неоплата відповідачем за зустрічним позовом комунальних послуг за період після припинення проживання у спірному нерухомому майні, за умови, що саме позивач за первісним позовом разом з дітьми залишилась проживати у спірній квартирі, не є передбаченою законом підставою для відступлення від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя, а доказів щодо виникнення заборгованості за комунальні послуги за період проживання ОСОБА_4 у спірній квартирі матеріали справи не містять.
Не доведеними належними, допустимими та достатніми доказами суд вважає і посилання позивача за зустрічною позовною заявою на те, що відповідач за зустрічною позовною заявою приховав рухоме майно, а саме придбав автомобіль Volkswagen Passat, але зареєстрував його на сестру. При цьому, недоведеним є як сам факт придбання такого майна ОСОБА_4 , так і факт того, що ОСОБА_22 , яка відповідно до відповіді Територіального сервісного центру МВС № 1249 від 12 грудня 2024 року (т. 1 а.с. 147) є власником автомобіля Volkswagen Passat, 2000 року випуску з 31 жовтня 2023 року, дійсно є сестрою ОСОБА_4 .
Крім того, зазначений автомобіль був придбаний ОСОБА_22 31 жовтня 2023 року, тобто вже після розірвання шлюбу між сторонами (рішення суду від 13 липня 2023 року справа № 204/108/23), у зв'язку з чим наведений факт не має жодного доказового значення для даної справи.
Щодо посилань позивача за первісним позовом на те, що нею здійснювалось поліпшення спірної квартири (здійснено ремонт в кухні та передпокої, встановлено решітки на вікна та огорожу), то суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, що такі поліпшення були зроблені саме за рахунок коштів позивача за зустрічною позовною заявою, а тому судом такі посилання до уваги не приймаються та відхиляються.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Таким чином, наявність таких підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна, як недбання про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилення від участі в утриманні дітей, приховування спільного майна та витрачання його на шкоду інтересам сім'ї, судом під час розгляду справи не встановлено.
Отже, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що стороною позивача за зустрічною позовною заявою не доведено наявності підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності, передбачених частиною 2 статті 70 СК України, та судом таких підстав під час розгляду справи не встановлено.
Також, слід зазначити, що позивачем за зустрічною позовною заявою не доведено та належним чином не обґрунтовано підстав для збільшення її частки у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1 саме до виділу їй у власність 2/3 частин даної квартири.
З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги те, що спірна квартира була придбана в період шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , беручи до уваги, що позивачем за зустрічною позовною заявою не доведено підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві власності на спірне нерухоме майно, суд приходить до висновку, що частки позивача та відповідача у праві власності на вказане майно є рівними, дане нерухоме майно слід поділити між позивачем та відповідачем порівну, тобто по частині за кожним з них.
Оскільки квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 60,3 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 996312101 є спільно нажитим майном подружжя, з урахуванням засад розумності, справедливості та добросовісності, враховуючи інтереси обох сторін та рівність їх часток у праві на це нерухоме майно, суд приходить до висновку, що слід поділити вищевказане майно подружжя та визнати за кожною із сторін право власності на частину вказаної квартири, а отже позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч. 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Отже, поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання за кожною із сторін права власності на частину квартири АДРЕСА_1 призводить до припинення права спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою в частині визнання за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , права користування квартирою АДРЕСА_1 , суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що малолітні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 11578 від 13 серпня 2023 року щодо ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 106), довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 13 червня 2018 року щодо ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 107), а також визнавалось сторонами під час розгляду судом даної справи.
У частині 1 статті 405 ЦК України закріплено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 Житлового кодексу, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Враховуючи викладене, оскільки малолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є дітьми, тобто членами сім'ї власника житла, то суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право користування квартирою АДРЕСА_1 , а отже позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою про стягнення з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що позивачу за зустрічною позовною заявою (відповідача за первісним позовом) ОСОБА_2 правничу допомогу у вказаній справі надавала адвокат Аракелова А.Р., що підтверджується договором про надання правової (правничої) допомоги № 11/24 від 19 листопада 2024 року, укладеним між Адвокатським об'єднанням «Аракелова, Бутенко і партнери» та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 240) та ордером на надання правничої допомоги серії АЕ № 1335553, виданим 19 листопада 2024 року (т. 1 а.с. 76).
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно роз'яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10 визначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
08 липня 2025 року між Адвокатським об'єднанням «Аракелова, Бутенко і партнери» та ОСОБА_2 було підписано Акт № 07.1а передання-прийому наданих юридичних послуг, згідно з яким адвокатом (виконавцем) надано, а замовником прийнято послуги професійної правничої допомоги по цивільній справі № 204/10515/24 (правовий аналіз позовної заяви, підготовка заяв по суті справи, заяв, клопотань, запитів, складання зустрічної позовної заяви, представництво клієнта в суді, участь в судових засіданнях, формування та узгодження правової позиції, складання та подання адвокатських запитів), загальна вартість наданих послуг становить 10 000,00 грн. (т. 1 а.с. 245-246).
На підтвердження оплати наданих адвокатом Аракеловою А.Р. послуг надано копію платіжної інструкції від 25 листопада 2024 року на суму 10 000,00 грн. (т. 1 а.с. 239).
Отже, суд вважає встановленим, що позивач за зустрічною позовною заявою (відповідач за первісним позовом) ОСОБА_2 дійсно отримав правову допомогу від адвоката Аракелової А.Р., а тому не викликає сумнівів, що позивачем за зустрічним позовом понесені витрати на правничу допомогу у справі.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, згідно з ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вирішуючи питання про розмір витрат на правову допомогу виходить з того, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене, з урахуванням складності справи, виконаної адвокатом роботи, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, критерієм реальності адвокатських витрат, а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, заявленої у справі ціни позову та значення справи для сторін, приймаючи до уваги, що позовні вимоги за зустрічною позовною заявою задоволені частково, суд вважає за необхідне зменшити їх розмір пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 6 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а отже вимоги ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 слід відмовити у повному обсязі за недоведеністю, а позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
ОСОБА_4 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_9 , виданим 19 березня 2015 року Командуванням Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (т. 1 а.с. 49).
Тобто, ОСОБА_4 на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Оскільки під час розгляду справи суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , а також враховуючи, що позивач при зверненні до суду з даним позовом був звільнений від сплати судового збору, то судові витрати ОСОБА_4 в цій частині компенсуються за рахунок держави.
В абзаці 2 пункту 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року, роз'яснено, що якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою задоволені частково, а відповідач за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 звільнений від сплати судового збору, то ОСОБА_2 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог слід компенсувати судові витрати у вигляді сплаченого нею судового збору, а саме у розмірі 6 346,75 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (1 211,20 грн. + 1 211,20 грн. + 3 924,35 грн. = 6 346,75 грн., оскільки задоволено 2 позовні вимоги немайнового характеру про визнання права користування квартирою, а також частково задоволено позовну вимогу майнового характеру та визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири, ринкова вартість якої згідно звіту про оцінку майна від 07 жовтня 2024 року становить 784 870,00 грн. (т. 1 а.с. 6-14), а частини квартири відповідно становить 392 435,00 грн.).
На підставі ст.ст. 60, 63, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст.ст. 3, 15, 16, 183, 364, 368, 372, 405 Цивільного кодексу України, ст. 156 Житлового кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 4, 76-82, 89, 128, 133-137, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю - відмовити.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на квартиру, визнання права користування квартирою - задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП - НОМЕР_10 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП - НОМЕР_11 , квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,3 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 996312101.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП - НОМЕР_11 , право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60,3 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 996312101.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП - НОМЕР_10 , право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60,3 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 996312101.
Припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 996312101.
Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (місце проживання: АДРЕСА_10 , РНОКПП - НОМЕР_10 ), на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (місце проживання: АДРЕСА_10 , РНОКПП - НОМЕР_11 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень, 00 копійок).
В іншій частині вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 - відмовити.
Судові витрати у вигляді сплаченого позивачем за зустрічною позовною заявою судового збору у розмірі 6 346,75 грн. (шість тисяч триста сорок шість гривень, 75 копійок) компенсувати позивачу за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлений 16 липня 2025 року.
Суддя Д.Л. Черкез