Справа № 204/4548/25
Провадження № 2/204/2749/25
(з а о ч н е)
07 липня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
28 квітня 2025 року року позивач ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду із позовною заявою до відповідача - ОСОБА_1 в якій прохає стягнути із нього заборгованість за кредитним договором №765594 від 04 квітня 2019 року в розмірі 31243 гривні 16 копійок, яка складається із: суми заборгованості - 20786 гривень; суми інфляційних витрат - 8584 гривні; суми 3% річних - 1872 гривні 45 копійок (а. с. 1-7).
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 25 липня 2024 року відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС». 04 квітня 2019 року, між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 765594. Відповідно до індивідуальної частини договору № 765594 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику у сумі 7000 гривень. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 765594 від 04 квітня 2019 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7000 гривень, а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС». Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12 квітня 2018 року, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 20786 гривень, а саме : сума основного боргу - 7000 гривень; сума боргу за процентами - 11518 гривень; сума боргу за пенею і штрафами - 2268 гривень. 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. 12 липня 2019 року укладено додаткову угоду № 22 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 22 від 12 липня 2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 765594 від 04 квітня 2019 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»). Договір про надання фінансового кредиту № 765594 від 04 квітня 2019 року укладений в електронній формі відповідно до закону України «Про електронну комерцію». Заборгованість відповідача за кредитним договором № 765594 від 04 квітня 2019 року складає 31243 гривні 16 копійок, яка складається із: суми заборгованості - 20786 гривень; суми інфляційних витрат - 8584 гривні; суми 3% річних - 1872 гривні 45 копійок, яку позивач прохає стягнути з відповідача разом із судовим збором та витратами на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 05 травня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, з викликом сторін (а. с. 49), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 11439/25-вих/2/204/2749/25 від 05 травня 2025 року (а. с. 50).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позові прохав суд про розгляд справи за його відсутності (а. с. 7), проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 67 ), причини неявки суду не відомі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.
Судом встановлено, що 04 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус України» укладено Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 765594 (а. с. 37 на звороті-38 та на звороті), за умовами якого Товариство зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в загальній сумі 7000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат Клієнта, а Клієнт зобов'язується повернути Позику та сплатити проценти за користування Позикою.
Позика видається строком на 6 днів. Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за цим Договором (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. п. 1.3.1., 1.3.2. Договору, знижена процентна ставка становить 1,53 % від суми Позики за кожен день користування Позикою (558,45 % річних) у межах строку надання Позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору. Стандартна процента ставка становить 1,80 % від суми Позики за кожний день користування Позикою (657,00 % річних).
Загальна вартість Позики за зниженою ставкою складає 109,18 % від суми Позики (у процентному виразі) або 7642,60 гривні (у грошовому виразі) та включає в себе проценти (відсотки) за користування Позикою - 9,18 % від суми Позики (у процентному виразі) або 642,60 гривні (у грошовому виразі) (п. 1.4. Договору).
Позика надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий Клієнтом (п. 1.5. Договору).
12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено Договір факторингу №1 (а. с. 32-34 та на звороті), за умовами якого Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до вимог п. 4.1. вищевказаного договору, Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора на в день підписання ними відповідного Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.
12 липня 2019 року року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено додаткову угоду № 22 до договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року (а. с. 25), якою сторони внесли зміни до п. п. 3.1.1 та 3.1.2 договору виклавши його в новій редакції.
Як вбачається з матеріалів справи, реєстр прав вимоги № 22 підписаний сторонами 12 липня 2019 року (а. с. 45 та на звороті).
З картки обліку Договору №765594 від 04 квітня 2019 року ТОВ «Авентус Україна» ОСОБА_1 нараховано з 04 квітня 2019 року по 11 липня 2019 року відсотки у сумі 11718 гривень, штраф у сумі 2268 гривень, основний борг у сумі - 7000 гривень, а також ОСОБА_1 було здійснено платіж по процентам у сумі 200 гривень (а. с. 26-28).
З розрахунку заборгованості (а. с. 12 на звороті) убачається що за договором позики № 765594 від 04 квітня 2019 року за відповідачем рахується заборгованість у сумі 20786 гривень, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 7000 гривень; заборгованості за відсотками - 11518 гривень; заборгованість за пенею та штрафами - 2268 гривень.
25 липня 2024 року відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (а. с. 44 та на звороті).
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Згідно ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі, і на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17 та від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.
Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора, необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Так, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, в обґрунтування свого права на стягнення заборгованості за кредитним договором № 765594 від 04 квітня 2019 року посилався на те, що він набув відповідне право вимоги 12 квітня 2018 року на підставі Договору факторингу № 1 укладеним між ним та ТОВ «Авентус Україна», додаткової угоди №22 від 12 липня 2019 року та реєстру прав вимоги № 22 від 12 липня 2019 року.
Натомість, під час розгляду даної справи судом встановлено, що правовідносини за договором позики № 765594 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем виникли 04 квітня 2019 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року чи додаткова угода до нього від 12 липня 2019 року №22, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином.
Більш того, суд зауважує, що з витягу з Реєстру боржників № 22 (від первісного кредитора), в якому зазначено відповідача, який датується 12 липня 2019 року, тобто через рік після укладення договору факторингу, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «Авентус Україна», було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище договором позики. Тобто, на момент укладення договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником.
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17 вказав на те, що підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Натомість, передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Так, Верховний Суд у своїх постановах від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20 неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
З огляду на викладене, зважаючи на те, що ТОВ «Він Фінанс» не довело порушення саме його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за договорами позики № 765594 від 04 квітня 2019 року, який укладений після відступлення ТОВ «Авентус Україна» права вимоги за договорами позики на користь ТОВ «Він Фінанс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості відсутні, оскільки ТОВ «Авентус Україна» не мало права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли.
Крім того, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 та від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Верховний Суд вказав на те, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Так, у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 та від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 Верховний Суд вказав на те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.
Крім того, Верховний суд у своїх постановах від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 та від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 вказав на те, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
Зазначене свідчить про те, що позивач не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором №765594 від 04 квітня 2019 року, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У зв'язку із відмовою у задоволенні заявлених вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280, 288-289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (01112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8; ЄДРПОУ 38750239) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна