Справа № 204/5505/25
Провадження № 3/204/1621/25
10 липня 2025 року суддя Чечелівського районного суду міста Дніпра Приваліхіна А.І., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка зареєстрована та проживає у кв. АДРЕСА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -
09 червня 2025 року до Чечелівського районного суду міста Дніпра повторно надійшла справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
У протоколі про адміністративне правопорушення ВАД № 447821 від 26 травня 2025 року зазначено, що ОСОБА_1 у період з березня 2025 року по теперішній час вчиняла домашнє насильство психологічного характеру відносно батька спільної дитини ОСОБА_2 , що полягали в написанні смс повідомлень йому словесних образ, приниженні та погрожуванні. Своїми діями ОСОБА_1 скоїла адміністративне правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 вину не визнала, пояснила, що вони з батьком спільної дитини ОСОБА_2 домовилась про те, що вона буде піклуватися про жінку, яка мешкає у кв. АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності, а після смерті цієї жінки вона цю квартиру віддасть на постійне користування ОСОБА_2 , натомість останній зобов'язується надавати матеріальну допомогу їй та їхній спільній дитині ОСОБА_3 , на підтвердження чого надано розписку. Зазначила, що вона з дитиною мешкали за кордоном і батько дитини завжди надавав їм грошові кошти, а останнім часом він почав поводити себе дивно, скидати дуже мало коштів, з приводу чого з'явився конфлікт, в який була втягнута дитина. Вказала, що ОСОБА_2 та його батько також словесно ображав її, на що надала фотокопії скрінів з їхньої переписки.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, відповідно до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, доходжу наступних висновків.
Згідно з вимогами ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Нормами ст. ст. 245, 280 КУпАП визначено, що під час розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення суд повинен з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КУпАП, адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, що уповноважені на складання протоколів про адміністративні правопорушення, перелік яких визначено у ст. 255 КпАП України.
Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу органу правосуддя, як незалежного арбітра, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною 1 статті 173-2 передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення ВАД № 447821 від 26 травня 2025 року, ОСОБА_1 вчиняла домашнє насильство психологічного характеру відносно батька спільної дитини, що полягали в написанні смс повідомлень йому словесних образ, приниженні та погрожуванні, однак вказане не узгоджуються з наявними доказами у матеріалах справи та поясненнями ОСОБА_4 у судовому засіданні.
Отже, очевидним є факт сімейного конфлікту між ОСОБА_4 та батьком їхньої спільної дитини ОСОБА_2 .
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 01 листопада 1950 року, рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23 рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 14-1 КУпАП передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку при додержанні, зокрема, процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка повинна ґрунтуватись на конституційних принципах та правових презумціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені норми законодавства та правові позиції закріплюють те, що особа не вважається винною, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не буде доведено зворотне.
У справах "Малофєєва проти Росії" ("Malofeyeva v.Russia", рішення від 30.05.2013 року, заява N 36673/04) та "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 року) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає те, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Згідно із приписами ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Дані, що викладено в протоколі про адміністративне правопорушення, не підтверджені в повній мірі належними і допустимими доказами, що виключає адміністративну відповідальність за вказаною правовою кваліфікацією, оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд доходить висновку, що відповідно до положень ст. 247 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю за відсутності у діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 173-2, 247, 268, 283-285, 287, 289 КУпАП,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 КУпАП, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим, протягом 10 днів зо дня винесення постанови.
Суддя А.І. Приваліхіна