г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/5005/24
Номер провадження 2/213/546/25
17 липня 2025 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Алексєєва О.В.,
за участі секретаря судового засідання - Шульги В.С., Бабейкіної Н.О. Довгої А.В., Близнюк Є.О.,
за участі позивачки - ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу №213/5005/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Криворізький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення батьківства та стягнення аліментів,
Представник позивача в інтересах позивачки звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідач є біологічним батьком їх з позивачем дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки з вересня 2019 року по 01 квітня 2023 року вони вели сімейне життя, проте відповідач на даний час заперечує своє батьківство. Наразі відповідач припинив своє спілкування з позивачкою та дитиною. Не приймає участь у вихованні та утриманні дочки. Просить визнати відповідача батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внести відповідні зміни в актовий запис про його народження. Також просить стягнути з відповідача аліменти на користь позивачки на утримання дитини у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до повноліття дитини.
Представник позивачки у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся судом своєчасно, про причини неявки не повідомив.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його та відповідача участі. Надав відзив, де вказує, що заявлені позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, що виключає можливість їх задоволення. Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, що є ключовим елементом для встановлення правових підстав для визнання батьківства. Також позивач не надала доказів, які б засвідчували існування між сторонами спільного побуту чи будь-якої домовленості, що свідчила б про намір будувати спільне сімейне життя. Відсутні будь-які документальні чи інші докази спільного ведення домашнього господарства, розподілу витрат або формування спільного бюджету сторонами, що також ставить під сумнів достовірність тверджень позивача. Звертає увагу суду, що позивач не надала доказів біологічної спорідненості дитини з відповідачем, таких як результати ДНК-експертизи, що могло б слугувати об'єктивною основою для розгляду позову. У матеріалах справи відсутні будь-які письмові чи інші належні докази, які могли б свідчити про спільну участь відповідача у вихованні чи матеріальному забезпеченні дитини. Суду не надано доказів, які б підтверджували факт фінансових витрат відповідача на утримання дитини або участь у будь-яких інших аспектах її життя. Зазначені позивачем обставини є голослівними та не мають належного підтвердження в порядку, визначеному чинним законодавством України. Неподання доказів, що обґрунтовують позовні вимоги, свідчить про необґрунтованість заявленого позову, а відтак, суд не має правових підстав для його задоволення. Також зазначає, що будь-які твердження позивача щодо фактичних відносин між сторонами є припущеннями, які не підкріплені конкретними фактами або доказами. У даній справі відсутні будь-які підстави для визнання батьківства, оскільки позивач не виконала свого обов'язку щодо доведення обставин, на які він посилається. Окрім того, вказує, що вимога про стягнення аліментів з моменту подання позову про визнання батьківства не має правових підстав. Просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник третьої особи відділу ДРАЦС в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, пояснень щодо позову не надав.
04 грудня 2024 року позовна заява надійшла до суду.
16 грудня 2024 року отримано інформацію щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.
Ухвалою суду від 18 грудня 2024 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 03 лютого 2025 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та виклик свідків, призначено судово-генетичну експертизу, провадження у справі зупинено.
Ухвалою суду від 28 квітня 2025 року провадження у справі відновлено.
Ухвалою суду від 27 травня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Дослідив матеріали справи, вислухав покази свідка, суд вважає встановленими такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_4 , батьками якої вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , про що 25 жовтня 2023 року Криворізьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено актовий запис №147 та видано свідоцтво про народження. Відомості про батька записані відповідно до ч.1 ст.135 СК України.
Позивач разом із дитиною зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Як видно з інформації Податкової служби України, виданої станом 14 лютого 2025 року, відповідач в період з січня по грудень 2024 року мав дохід.
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився відповідач ОСОБА_3 , батьками якого вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Допитана в судовому засіданні як свідок позивач ОСОБА_1 суду надала показання, відповідно до яких, з відповідачем вони перебували у стосунках протягом чотирьох років, потім йому прийшла повістка і треба було йти на військову службу. На прийняті присяги відповідач зробив їй пропозицію одруження. З матір'ю відповідача вона перебуває у хороших стосунках, знає її з 2019 року. Стосунки між нею та відповідачем були нормальні, вони мешкали разом та коли відповідач дізнався, що вона вагітна - зрадів, але на четвертому місяці вагітності між ними виник конфлікт і відповідач по телефону повідомив, що більше її не кохає і її залишає. Також зазначив, що від дитини не відмовляється, говорив, що допомагатиме. Коли вона народила дитину, відповідач забрав її з пологового будинку та одразу поїхав. До цього відповідач купив стільчик, ліжечко та візок для дитини. Відповідач просив не записувати його батьком. Час від часу відповідач допомагав їй матеріально, проте останні сім місяців на контакт не виходить і фінансово не допомагає. Також додала, що мати відповідача їй допомагає як фізично так і матеріально.
Свідок ОСОБА_6 надала суду показання, відповідно до яких вона є матір'ю відповідача та ОСОБА_8 є її онукою. Син познайомив її з позивачкою у 2019 року та вони їздили разом до сина на військову службу на присягу, де син зробив позивачці пропозицію одружитись. Стосунки між сторонами припинились після народження дитини. З сином вона на даний час не спілкується. Про народження онуки дізналась від сусідів через півроку після народження дитини. На даний час вона з позивачкою у хороших стосунках, допомагає їй з дитиною. Позивач просила пройти експертизу ДНК на встановлення спорідненості, на що вона погодилась.
Викладеним обставинам відповідають правовідносини, які регулюються Сімейним Кодексом України.
Згідно із ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
На підставі ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 1 ст. 126 СК).
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 3 ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Рішенням у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), установивши порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму ВСУ №3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (далі - органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття.
Рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Отже, сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ст.129 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Верховний Суд роз'яснив, що для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства (постанова Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц).
Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі №478/690/18 (провадження № 61-18333св19) зазначено, що «висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».
Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» («Калачова проти російської федерації», Kalacheva v. russia, №3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Відтак, підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути саме висновок судової експертизи.
КЦС ВС в постанові від 28 листопада 2019 року по справі №601/1140/15-ц
(61-6989св19), вказав на рішення Європейського суду з прав людини, яке є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення від 07 травня 2009 року у справі «Калачова проти Російської Федерації», заява №3451/05, §34).
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з'ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з'ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Судом встановлено, що відповідач 10 березня 2025 року та 07 квітня 2025 року не з'явився для забору біологічних зразків, не клопотав про перенесення дати явки до експерта, що свідчить про його ухилення від проведення експертизи з метою встановлення істини у справі.
Не з'явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо неї.
Вказані дії та бездіяльність, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який відповідачем заперечується та встановити походження від нього дитини з урахуванням інших доказів, у тому числі і показів свідка.
Відповідно до підпункту двадцятого пункту першого розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано результати генетичного аналізу від 25 квітня 2025 року, дослідження № HID25-001869/GM1C1, де зазначено, що матір відповідача ОСОБА_6 та дитина ОСОБА_4 можуть бути біологічними бабусею та онукою. Також вказано, що зразки ДНК при аналізі не були взяті відповідно до встановленої юридичної процедури для надання результатів ДНК аналізу до судових інстанцій. У зв'язку з цим, результати проведених аналізів можуть не мати сили при судовому розгляді.
Документів щодо присвоєння кваліфікації судового експерта, стажу експертної роботи, наукового ступеню та будь-яких інших доказів, які б свідчили, що підписанти висновку є суб'єктами експертної діяльності, матеріали справи не містять.
У результаті дослідження від 25 квітня 2025 року №HID25-001869/GM1C1 не зазначено, що особа, яка його виконує, обізнана про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
За таких обставин, результат дослідження, складений 25 квітня 2025 року на замовлення позивача лабораторією Медикал Геномикс, не може вважатися висновком експерта в розумінні ст. 102 ЦПК України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу, зокрема належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та те, що позов пред'явлений в інтересах дитини суд приходить до висновку про доведеність батьківства відповідача ОСОБА_3 стосовно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як встановлено судом, на даний час малолітня дитина мешкає з позивачкою та перебуває на її утриманні. Угоди про добровільну сплату аліментів між сторонами у справі не досягнуто. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дітей той із них, з ким вони проживають, вправі звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Згідно із ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною 1 ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Суду не надано доказів про наявність на утриманні відповідача інших неповнолітніх дітей та непрацездатних членів сім'ї, а також доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення від обов'язку утримувати дитину.
Отже, суд, дослідив надані докази, вважає за необхідне стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
У відповідності до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Позов пред'явлено до суду 03 грудня 2024 року (поштове відправлення), тому саме з цієї дати необхідно присудити аліменти.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі
1 211,20 грн, а також судовий збір на користь держави у розмірі 1 211,20 грн.
З огляду на викладене і керуючись ст. ст. 125, 128, 180-182 СК України, ст. ст. 12, 13, 77, 81, 128, 137, 223, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Криворізький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення батьківства та стягнення аліментів - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, який народився в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Внести зміни до актового запису №147 про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , складеного 25 жовтня 2023 року Криворізьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в графу «відомості про батька» записати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, який народився в м. Кривому Розі Дніпропетровської області.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітної плати (доходу), щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 03 грудня 2024 року і до повноліття дитини.
Допустити рішення до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа: Криворізький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), пр. Металургів, 16, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ 24988973.
Дата складення повного тексту судового рішення - 17 липня 2025 року.
Суддя О.В. Алексєєв