Житомирський апеляційний суд
Справа №279/2330/25 Головуючий у 1-й інст. Хомич В. М.
Категорія 29 Доповідач Борисюк Р. М.
15 липня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 279/2330/25 за заявою Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича про забезпечення позову
по цивільній справі за позовом Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича, юридична особа, в інтересах якої позивач звертається до суду: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Тетяна Георгіївна, про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, як фраудаторного та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Васьківського Леоніда Миколайовича на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 08 травня 2025 року, постановлену під головуванням судді Хомич В.М. у місті Малині,
У квітні 2025 року Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жаботинський І.В., юридична особа, в інтересах якої позивач звертається до суду: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся з даним позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, як фраудаторного та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Разом із позовом також подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частку трикімнатної квартири, що належить ОСОБА_2 , з метою недопущення її відчуження до набрання законної сили рішенням у даній справі.
Заява мотивувалась тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В. перебуває виконавче провадження № 73303235, відкрите постановою від 10 листопада 2023 року, з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2023 року, виданого на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 серпня 2023 року у справі № 761/17590/23 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором та судових витрат по сплаті судового збору.
Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 08 травня 2025 року заяву задоволено та накладено арешт на 1/3 частку трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомості 2823761818060, що належить ОСОБА_2 .
У поданій апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 - адвокат Васьківський Л.М. просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Вказує, що в межах даної справи приватним виконавцем подано позов в інтересах стягувача, який поданий фактично у виконавчому провадженні.
Звертає увагу на те, що чинним законодавством передбачено право державного та приватного виконавця на звернення до суду з поданням, а не позовом.
Зазначає, що посилання Позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульованими 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 є безпідставними, оскільки дана судова практика не є релевантною до правовідносин, що склались в межах цієї справи. Більше того, в межах справи № 367/252/24 Великою Палатою Верховного Суду, фактично здійснюється перегляд правової позиції сформульованої 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, що вказує на неостаточність такої правової позиції.
Крім того, позовна заява і заява про забезпечення позову подані приватним виконавцем в інтересах юридичної особи, відтак розмір судового збору за подання до суду заяви про забезпечення позову має обраховуватись виходячи із ставки передбаченої для юридичної, а не фізичної особи.
Також, предмет позову у даній справі не має зв'язку із таким заходом забезпечення позову як арешт майна, оскільки Позивачем не ставиться питання витребування будь-якого майна у Відповідача.
Таким чином, судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваної ухвали, не було враховано істотних і необхідних для забезпечення позову обставин, а саме відсутність зв'язку між предметом позову і заходом забезпечення позову, відсутність будь-яких ризиків виконання рішення суду у випадку задоволення позову, що призвело до прийняття незаконної та необґрунтованої ухвали.
Вважає, що заходи забезпечення позову застосовані судом є очевидно неспівмірними та не відповідають меті застосування правового інституту забезпечення позову, що призводить до непропорційного втручання у право власності як основоположного права людини.
14 липня 2025 року на адресу суду надійшла заява від приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Т.Г. в якій просить справу розглядати без її участі у зв'язку із сімейними обставинами.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Адаменко Т.С. апеляційну скаргу не визнала просила відмовити у її задоволенні, а ухвалу місцевого суду залишити без змін.
В режимі відеоконференції, представник заявника - адвокат Васьківський Л.М. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення, які відповідають їй.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів про забезпечення позову в подальшому може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду, мотивуючи таким.
Судом встановлено, що предметом позовних вимог є визнання недійсним правочину щодо майна боржника, як фраудаторного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (статті 2 ЦПК України).
За змістом статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту.
При цьому, вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У правовому висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 серпня 2023 року у справі № 761/17590/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 21 лютого 2019 року станом на 05 березня 2023 року в розмірі 62 9685,46 грн та судові витрати в розмірі 9 445,28 грн.
24 жовтня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист про примусове виконання рішення (а.с.8).
10 листопада 2023 року постановою приватного виконавця Жаботинського І.В відкрито виконавче провадження ВП № 73303235 з примусового виконання виконавчого листа №761/17590/23, виданого 24 жовтня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва (а.с.9).
Постановою приватного виконавця Жаботинського І.В. від 10 листопада 2023 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на усіх рахунках боржника, в усіх філіях, відділеннях регіональних управліннях в банківських установах (а.с.10).
У даному виконавчому провадженні боржником ОСОБА_1 не вчинено жодних дій на погашення боргу, не виконано вимоги виконавця, не подано інформації і документи про доходи та майно боржника, у тому числі про майно, яким вона спільно володіє з іншими особами, інформацію про рахунки у банках чи інших фінансових установах та про кошти, розміщені на них, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Також установлено, що на дату звернення з позовом, коштів на рахунках боржника недостатньо для виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва. З відомостей про рахунки боржника від 10.04.2025 у ОСОБА_1 наявний рахунок в AT КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , на якому обліковуються 100954,81 грн, проте цей рахунок має статус депозитного і тому АТ КБ «ПриватБанк» відмовив приватному виконавцю у списанні коштів з цього рахунку.
02 листопада 2023 року боржник ОСОБА_1 на підставі договору дарування однієї третьої частки квартири посвідченого приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Т.Г. за реєстр. № 2335, здійснила відчуження належного їй на праві приватної власності майна, а саме передала у власність 1/3 частки трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-18).
На підставі договору дарування № 2335 та згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер: 70038081, приватний нотаріус Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Т.Г. зареєструвала за ОСОБА_2 (відповідач 2) право власності на квартиру (номер відомостей про речове право: 52374651).
Тобто, обдаровувана є рідною матір'ю ОСОБА_1 (відповідача 1) та (боржника за ВП № 73303235 від 24 жовтня 2023 року) відповідно до інформації, зазначеної у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 24 від 26 травня 1986 року.
Колегія суддів вважає, що заява приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І.В. про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на 1/3 частку трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомості 2823761818060, що належить ОСОБА_2 ,є обґрунтованою, оскільки такий спосіб забезпечення позову прямо передбачений чинним законодавством та є співмірним із заявленими позовними вимогами.
Отже, доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Васьківського Л.М. матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Враховуючи зазначене, місцевий суд дійшов вірного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.
У відповідності до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васьківського Леоніда Миколайовича залишити без задоволення, а ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 08 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 16 липня 2025 року.