Справа № 755/16772/24
Провадження № 2/282/253/25
16 липня 2025 року
селище Любар
Суддя Любарського районного суду Житомирської області Носач В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -
До Любарського районного суду Житомирської області з Житомирського районного суду Житомирської області за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення бору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.05.2023 в місті Києві між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_3 було укладено письмовий договір позики у вигляді розписки, відповідно до якого відповідач отримав в борг від позивача грошові кошти у розмірі 2200,00 грн. Відповідно до укладеного письмового договору позики у вигляді розписки, зазначені грошові кошти відповідач зобов'язується повернути в строк до 07.05.2023. Отримання грошових коштів відповідачем підтверджується розпискою, яку відповідач склав власноруч. Розписка була складена відповідачем без жодного фізичного та психологічного тиску на нього, про що є відповідний запис в ній. Так, станом на 09.09.2024 відповідач не повернув позивачу взяті в борг грошові кошти в розмірі 2200,00 грн, уникає зустрічі із позивачем, не відповідає на телефонні дзвінки позивача та не виконує свої зобов'язання за договором позики.
В розписці відповідач зазначив, що у разі прострочення платежу, згоден відшкодувати: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день невиконання зобов'язань від суми боргу; суму річних, відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України визначена в розмірі 365%; суму інфляційних, відповідно до законодавства України.
На підставі викладеного вище, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача: 2200,00 грн (суму боргу), 134,81 грн (інфляційне збільшення), 1024,28 грн (штрафні санкції), штраф - 22000,00 грн, 5000,00 грн витрат на правничу допомогу та 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Ухвалою суду 17 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.
Після усунення представником позивача недоліків, ухвалою суду від 12 травня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило. Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримав член сім'ї відповідача 10 червня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та листом АТ «Укрпошта».
Відповідно до ч.3 ст.130 ЦПК України, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
Крім того клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
З урахуванням викладеного, відсутності клопотань сторін про призначення розгляду справи в судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку із здійсненням судом розгляду справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно розписки від 04.05.2023 ОСОБА_3 отримав від позивача на власні потреби кошти в сумі 2200 грн, які зобов'язався повернути до 07.05.2023.
У вказаній розписці зазначено дату її складення, особу позикодавця та позичальника, суму позики, строк, на який вона надається, та обов'язок позичальника повернути кошти, отримані в борг, а також в порушення зобов'язання повернути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожен день невиконання зобов'язань, від суми боргу; суму річних, відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, яка визначена в розмірі 365%; суму інфляційних, відповідно до законодавства України; у випадку прострочення повернення коштів більше як на 30 календарних днів, сплатити штраф в десятикратному розмірі від суми боргу, за кожні простроченні 30 календарних днів.
На розписці міститься підпис позичальника.
В зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 грошового зобов'язання, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи питання на предмет задоволення позову, суд враховує наступне.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ч. 1, ч.2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Верховний Суд України у своїй Постанові від 11.11.2015 у справі №6-1967цс, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, зазначив, що на підтвердження укладення договору позики та його умов згідно ч.2 ст.1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми та дати отримання коштів.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, не передання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Верховний Суд звернув увагу, що сам факт підписання боргової розписки за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення сторонами договору позики, на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів.
Враховуючи вищевикладене, приписи ст.1047 ЦК України, суд дійшов висновку, що між сторонами по справі виникли правовідносини, що випливають з договору позики, укладення якого підтверджується розпискою від 04.05.2023, яка засвідчує факт отримання ОСОБА_3 в борг грошових коштів у розмірі 2200,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що відповідач отримавши від позивача позику в сумі 2200,00 грн, свої зобов'язання щодо повернення коштів у строк та у повному обсязі не виконав.
Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 04.05.2023 в розмірі 2200,00 грн.
З приводу стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат в сумі 134,81 грн, штрафних санкцій в сумі 1024,28 грн та штрафу в сумі 22000,00 грн суд зазначає наступне.
Після закінчення строку позики права та інтереси позикодавця/кредитора забезпечені частиною 2 ст. 625 ЦКУ, за якою на вимогу кредитора боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 631 ЦКУ строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
У відповідності ст. 1050 ЦКУ якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
У контексті ст. 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому боржник зобов'язаний сплатити гроші на користь кредитора, а останній має право вимагати виконання цього обов'язку (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 №373/2054/16-ц).
Разом з тим, не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача інфляційні втрати , штрафні санкції та штраф, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася.
Оскільки позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати, штрафні санкції та штраф за користування позикою за період з 08.05.2023 по 09.09.2024, що суперечить п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, штрафних санкції та штрафу.
Враховуючи,що позовні вимоги задоволено частково, тому судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем і документально підтверджені платіжною інструкцією, за правилами ст.141 ЦПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору в сумі 105,13 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи вбачається, що між адвокатом Орловською В.А. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №12/02 від 12.02.2024.
Пунктом 3.1 договору визначено, що за правову допомогу, передбачену п.1.2. договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеною додатком №1 до цього договору.
Відповідно до п. 2 додатку №1 до договору про надання правової допомоги №12/02 від 12.02.2924 вартість послуг адвоката за ознайомлення з матеріалами та написання позовної заяви становить 5000,00 грн.
За таких обставин суд вважає, що позивач довів понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, ураховуючи принцип пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають також частковому задоволенню у розмірі 434,00 грн.
Керуючись статтями ст. 10, 12, 13, 76, 77, 79-82, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2200 (дві тисячі двісті) гривень боргу.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 105 (сто п'ять) гривень 13 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані із наданням правничої допомоги в сумі 434 (чотириста тридцять чотири) гривні
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя В.М. Носач