Справа № 947/943/25
Провадження № 2/947/1173/25
08.07.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.
розглянувши за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики -
До Київського районного суду м. Одеси 07.01.2025 надійшла позовна заява, яка, в інтересах позивача ОСОБА_1 подана його представником адвокатом Морозовим В.Ю., про стягнення на користь позивача з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 05.05.2024, у розмірі 500 000 доларів США, що еквівалентно 20 626 650,00 грн., а також в якості інфляційний витрат за періоди з 28.07.2024 по 21.11.2024 суми 814 126,04 грн., 3% річних за затримку виконання грошового зобов'язання у розмірі 197 812,95 грн., а також пеню у розмірі 24 133 180,50 грн., і судові витрати.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями Київського районного суду м. Одеси від 07.01.2025, головуючого визначено Луняченко В.О.
Ухвалою від 03.02.2025, після сплати позивачем повної суми судового збору, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
За клопотанням сторони позивача, судом, витребувана інформація щодо наявних у відповідача доходів та наявних банківських рахунків, та було з'ясовано щодо місця його працевлаштування у СКК «Одеський палас спорту».
На запити суду щодо наявних банківських рахунків та банківської картки на яку отримується заробітна плата відповідача повної інформації не отримано але за клопотанням позивача , який наполягав на розгляду справи , справа була розглянута без вказаної інформації.
За заявою позивача його клопотання про забезпечення позову було залишено без розгляду.
У підготовчому засіданні судом було оглянуто оригінал розписки від 05.05.2024.
Як встановлено судом , за змістом розписки, 05.05.2024 ОСОБА_2 отримав у той же день, від ОСОБА_1 , грошові кошти у розмірі 500 000 доларів США , строком до 27.07.2024.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Правовідносини пов'язані із зобов'язаннями за договором позики врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням ( ч.1 ст. 1053).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 року по справі №754/5396/17 За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Зазначена судова практика є незмінною.
У даному випадку суд проаналізувавши з надану позивачем розписку вважає, що за її змістом можливо достеменно встановити факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 05.05.2024 у борг грошової суми 500 000 доларів США , яка була повністю передана відповідачу і також визначено строк повернення суми 27.07.2024, який на момент звернення позикодавця до суду сплив.
Наявність у позивача оригіналу розписки, на якої відсутні будь яки позначки щодо повного або часткового виконання зобов'язання є переконливим доказом не виконання боржником умов договору у визначений в розписці строк.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ч.1 ст. 526 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ч.1 ст. 530 ЦК України). .
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При розгляді питання суми та валюти яки підлягає стягненню суд враховує той факт, що при визначенні розміру запозиченої суми грошей , як при отриманні так і при поверненні, сторонами визначались розмір позики у доларах США.
18 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 916/4693/15 вказав, що законодавство України не встановлює заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій його зазначено у договорі.
Аналіз ст.ст. 524, 533 ЦК України свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Як вбачається, заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій його зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку що надана позивачем розписка є переконливим доказом укладення між сторонами 05 травня 2024 року договору позики на суму 500 000 доларів США , грошові кошти позичальником були отримані, строк виконання договору визначений сторонами 27 серпня 2024 року сплив , грошове зобов'язання не виконане, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу у розмірі 500 000,00 дол. США.
Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення окрім суми заборгованості в вигляді запозичених грошей також і в якості відповідальності за прострочене виконання грошового зобов'язання інфляційних витрат та 3% річних у відповідності до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України а також пені , в розмірі 1% від запозиченої суми, суд вважає що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав
Згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).
У даному випадку позивачем , при подачі позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 15 140,00 гривень, що підтверджується квитанцією ( а/с 1), який як вид судових витрат стягується із відповідача на користь позивача.
У даному випадку судом пр застосовується принцип пропорційності , так як зазначена сума судового збору яка сплачена позивачем є максимальною сумою судового збору, та її розмір , враховуючи суму яка задоволена судом, не змінюється.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача також судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000 грн., то суд зазначає наступне.
У статті 137 ЦПК України визначені витрати на професійну правничу допомогу: 1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. 2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованості, за договором позики від 05.05.2024, у розмірі 500 000 ( п'ятсот тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 15 140,00 грн.
Відмовити у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення інфляційних витрат та 3% річних а також пені.
Питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 17.07.2025.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В. О. Луняченко