Виноградівський районний суд Закарпатської області
Справа № 2-683/2007
15.07.2025 року м. Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі судді Трагнюк В.Р., при секретарі судового засідання Конар В.М., за участі: заявника ОСОБА_1 , представника заявника ОСОБА_2 , представника Виноградівського РВ ДВС Чонка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виноградівський відділ держаної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся в суд із заявою у якій просить скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, яке було застосовано до нього на підставі ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19.06.2013 року.
Заяву обґрунтовано тим, що рішенням Виноградівського районного суду у справі №2-683/2007 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 65 000 грн. за невиконане зобов'язання від 11.07.2005 року та від 18.07.2005 року та завдані збитки на суму 145 000 грн. у відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_4 5000 грн. та моральної шкоди на користь ОСОБА_3 5000 грн.
На виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист №2-683/2007 від 04.02.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 169 985,12 грн. 06.02.2013 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Виноградівського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2- 683/07, виданого 04.02.2013 року Виноградівським районним судом.
Ухвалою Виноградівського районного суду від 19.06.2013 року задоволено подання виконавця відділу державної виконавчої служби Виноградівського районного управління юстиції та встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 . Таким чином констатує, що з 2013 року ОСОБА_1 обмежений у праві виїзду за кордон.
Підставою задоволення вказаного подання вказано умисне ухилення ОСОБА_1 від сплати боргових зобов'язань за виконавчим листом №2-683/2007 від 04.02.2013 року. На думку заявника він насправді не вчиняв ніколи жодних дій, що підпадали б під характеристику поняття «ухилення від сплати боргу».
Так, 08.09.2022 року за результатами огляду МСЕК ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності без терміну переогляду, що підтверджується довідкою № 1204 від 08.09.2022 року, а тому такий не може працевлаштуватись та погасити борг.
На думку заявника, суд не з'ясував фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення даного питання та дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон гр. ОСОБА_1
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про час тамісце розгляду справи повідомлені належним чином.
В судовому засіданні заявник та його представник пояснили, що заявник ніколи не ухилявся від виконання рішення суду, однак у зв"язку із складними життєвими обставинами зможе повернути борг перебуваючи на заробітках за кордоном, а тому просять задоволити заяву та скасувати тимчасовео обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Державний виконавець у судовому засіданні заперечила заяву та просила у задоволенні такої відмовити, оскільки на виконанні знаходиться рішення суду (виконавчий лист №2-683/2007 від 04.02.2013 року) ОСОБА_1 не виконав рішення суду по відшкодуванню моральної та матеріальної шкоди.
Суд, заслухавши пояснення заявника його представника та представника ДВС, розглянувши заяву, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення клопотання з огляду на наступне.
Судом встановлено, що рішенням Виноградівського районного суду у справі №2-683/2007 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та та ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 65 000 грн. за невиконане зобов'язання від 11.07.2005 року та від 18.07.2005 року та завдані збитки на суму 145 000 грн. у відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_4 5000 грн. та моральної шкоди на користь ОСОБА_3 5000 грн.
На виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист №2-683/2007 від 04.02.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 169 985,12 грн. 06.02.2013 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Виноградівського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2- 683/07, виданого 04.02.2013 року Виноградівським районним судом.
Ухвалою Виноградівського районного суду від 19.06.2013 року задоволено подання виконавця відділу державної виконавчої служби Виноградівського районного управління юстиції та встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні (ч. 3 ст. 441 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно п. 18 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
За ч. ч. 5-7 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця.
За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Отже, за змістом ч. ч. 5, 8 ст. 441 ЦПК України підставою для скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема виконання судового рішення.
У справі «Soeringvs UK» від 07.07.1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і сталий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов'язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.
Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
Однак, зміст заяви представника ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України доводить зміну обставин, що зумовлюють суд скасувати застосування обмеження у праві виїзду боржника за кордон.
В заяві про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України заявником наведено нові обставини, що виникли після встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України і обґрунтовують необхідність скасування цього тимчасового обмеження фізичної особи.
Так у судовому засіданні встановлено, що заявник не вчиняв ніколи жодних дій, щоб підпадали б під характеристику поняття «ухилення від сплати боргу».
При дослідженні наданих заявником доказів судом встановлено, що 08.09.2022 року за результатами огляду МСЕК ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності без терміну переогляду, що підтверджується довідкою № 1204 від 08.09.2022 року, а тому такий не може працевлаштуватись та погасити борг.
Судом встановлено, що відсутні підстави для висновку про ухилення від виконання зобов'язань, покладених на ОСОБА_1 судом.
Предметом розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є виключно наявність чи відсутність підстав для його скасування.
Процесуальні дії суду щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України і скасування такого обмеження врегульовані окремими нормами, є різними за своїм юридичним змістом і за обставинами, які підлягають встановленню.
У даному випадку скасування застосованих судом обмежень має місце, оскільки виявлено обставини які спростовують критерії співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.
Мотиви суду, норми права застосовані судом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається зі ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Частинами 1, 3 ст. 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.
У статті 13 Загальної декларації прав людини зазначено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.
Згідно п. 1-3 ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання. Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Згідно ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі Закон № 3857-ХІІ) громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. Пунктом 5 частини 1 статті 6 Закону № 3857-ХІІ передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Відповідно до ст. 8 Закону № 3857-ХІІ рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
Положеннями ч. 1, 5-7 ст. 441 ЦПК України встановлено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
З метою узгодження дій органів та осіб, які відповідно до закону здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, та органів Державної прикордонної служби України у разі застосування щодо осіб заходів тимчасового обмеження у праві виїзду з України або заборони в'їзду в Україну з використанням відповідної бази даних Державної прикордонної служби України розроблено Порядок взаємодії органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження, затверджений наказом Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України від 30.01.2018 № 256/5/65 (далі Порядок № 256/5/65) Відповідно до абз. 1-2 п. 4 розділу IV Порядку № 256/5/65 інформацію про встановлення тимчасового обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду з України уповноважений орган Держприкордонслужби вилучає з бази даних на підставі отриманої засвідченої судом копії судового рішення про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду з України, що набрало законної сили та має відповідну відмітку про дату набрання законної сили. Засвідчена судом копія судового рішення про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду з України з відміткою про дату набрання законної сили у разі її надходження до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після надходження сканується у кольоровому зображенні та вноситься до Системи. В абзаці 1 пункту 7 розділу IV Порядку № 256/5/65 зазначено, що у разі вилучення інформації про особу з бази даних на підставі надісланої судом копії судового рішення про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду з України уповноважений орган Держприкордонслужби протягом трьох робочих днів листом інформує суд, який виніс відповідне рішення, відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця на поштову або електронну адресу.
У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Також суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, що відображена в постанові від 28.10.2020 у справі № 331/8536/17-ц, а саме: «…Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів. Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення… Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60) Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин…».
Беручи до уваги вищенаведене, наявні підстави для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, що було застосоване до ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 52835215 відповідно до постанови від 15.02.2018, з огляду на встановлені обставини, обмеження є настільки тривалим, що порушує права ОСОБА_1 на вільне пересування, вільний виїзд за межі території України, закріплені положеннями Конституції України, Цивільного кодексу України, Загальної декларації прав людини тощо. Застосване обмеження у даному випадку не є тим заходом, який б спряв ефективному виконанню рішення суду.
Керуючись ст. 441 ЦПК України, ЗУ «Про виконавче провадження», суд,-
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виноградівський відділ держаної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,- задоволити.
Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , застосоване ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області 19.06.2013 року (Справа № 2-683/07).
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу протягом п»ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Апеляційна скарга про апеляційне оскарження ухвали суду подається до Закарпатського апеляційного суду через Виноградівський районний суд Закарпатської області.
Головуючий В. Р. Трагнюк