16.07.25
22-ц/812/907/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/5675/23
Номер провадження 22-ц/812/907/25 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
16 липня 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Коростієнко Н.С.,
за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2025 року, ухваленого під головуванням судді - Черенкової Н.П., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (наділі - АТ «Сенс Банк») до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,
У червні 2023 року АТ Сенс Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 05 квітня 2006 року Акціонерно - комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та відповідач ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 640/171-К171.
Загальними Зборами Акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) Банку на ПАТ «Укрсоцбанк», а з 10 серпня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» змінило найменування на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк».
Згідно рішення №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року було прийнято рішення щодо припинення АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «Аьфа-Банк» де в п.п. 1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року.
12 серпня 2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30 листопада 2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2016 року на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто в солідарному порядку з: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованість за договором кредиту №640/171-К171 від 05 квітня 2006 року, яка станом на 19 квітня 2016 року становить 1 085 912,77 грн, яка складається із: суми заборгованості за тілом кредиту - 24 163, 58 євро, що становить 687 883,96 грн, суми заборгованості за відсотками - 13 481,72 євро, що становить 383 794,91 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту - 500 євро, що становить 14 233,90 грн.
Однак, позивач вказує, що відповідачами зобов'язання за кредитним договором, укладеним 05 квітня 2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 не виконується, борг не погашається.
За такого, посилаючись на передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідачів, в солідарному порядку, нараховані на кредитну заборгованість 3% річних та інфляційні витрати у загальній сумі 779 093,75 грн.
У відзиві на позов, представник ОСОБА_1 - адвокат Лазаренко Р.М. зазначав, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, а тому просив відмовити у задоволенні вимог заявлених поза межами трьох років, які передували подачі позову.
В запереченнях на відзив представник АТ «Сенс Банк» - Дорош І.І. посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) та п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення «ЦК України у редакції ЗУ від 30 березня 2020 року №540-ІХ, вказала, що Банком здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат згідно вимог чинного законодавства та в межах строку позовної давності.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2025 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь АТ «Сенс Банк» на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, суму заборгованості за невиконання грошового зобов'язання за Кредитним договором №640/171-К171 від 05 квітня 2006 року у розмірі 779 093,75 грн, яка складається з: 617 634,89 грн - інфляційні втрати; 161 458,87 грн - 3% річних. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачами не виконано зобов'язання, передбачені кредитним договором №640/171-К171 від 05.04.2006 року та не погашено заборгованість по вказаному договору, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2016 року у справі №490/5017/16-ц не виконано, а відтак у позивача, як у правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк», виникло право вимагати від відповідачів сплати інфляційних втрат та 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі, наведеному у розрахунку заборгованості.
Будь-яке зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, незалежно від правових підстав його виникнення і у випадку його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України. Враховуючи, що право первісного кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором захищено в судовому порядку, а відтак зобов'язання не є натуральним, за такого вимоги про стягнення сум за ст. 625 ЦК України обґрунтованими.
Вирішуючи питання про позовну давність до вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції за березень 2017 року позивачем, суд виходив з того, що строк не пропущено, оскільки право вимоги про стягнення інфляційних втрат - за березень 2017 року виникло з 11 квітня 2017 року, закінчення трирічного строку 11 квітня 2020 року припадає на період дії пункту 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, а тому позовна давність рахується продовженою до 30 червня 2023 року (останній строк продовження карантину), а відтак позивач, звернувся з позовом 19 червня 2023 року в межах загальної позовної давності.
Щодо вимог про стягнення 3% річних на суму боргу, то такі вимоги заявлені з 12 березня 2017 року, а відтак з урахуванням наведеного початок строку для обрахування позовної давності припадає на 12 квітня 2017 року, трирічний строк спливає 12 квітня 2020 року, а з урахуванням приписів пункту 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності позовна давність рахується продовженою до 30 червня 2023 року (останній строк продовження карантину), а відтак позивач, звернувся й з цими вимогами в межах загальної позовної давності.
За вказаних обстави, суд вважав позов Банку про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за визначений позивачем період та у визначеному розмірі - обґрунтованим, а тому задовольнив такі вимоги в повному обсязі.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись, неповне з'ясування судом всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам ч.2 та ч.5 ст. 263 ЦПК України. Зокрема, судом першої інстанції не враховано, що Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому норми цього закону не можуть бути поширені відносно вимог нарахованих до 02 квітня 2017 року.
Також, суд не звернув увагу на те, що з позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості у справі № 490/5017/16-ц банк звернувся до суду 16 травня 2016 року і саме з цієї дати почався відлік строку позовної давності до вимог похідних від основної, зокрема до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.
Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що в установлений законом строк стягувач реалізував своє право на примусове виконання рішення суду у справі № 490/5017/16-ц. Оскільки такі докази відсутні, на думку ОСОБА_1 й відсутні підстави вважати, що стягувач не втратив (реалізував) відповідне право вимоги стосовно примусу боржників до виконання кредитних зобов'язань визнаних рішенням суду.
Також, ОСОБА_1 вважає, що оскільки зобов'язання між сторонами є натуральними, а тому положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання сторони не з'явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, 05 квітня 2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 640/171-К171, відповідно до якого позивач отримав на споживчі цілі суму у розмірі 35 000,00 євро зі сплатою 10,5 % річних, з кінцевим терміном повернення до 04.04.2016 року.
В якості забезпечення виконання зобов'язання за вказаним Кредитним договором були укладені:
- договір поруки №640/171-П171/1 від 05.04.2006 року, за яким ОСОБА_3 зобов'язалася перед кредитором солідарно з позичальником відповідати за виконання зобов'язань останнього щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту;
- договір поруки №640/171-П171/2 від 05.04.2006 року, за яким ОСОБА_1 зобов'язався перед кредитором солідарно з позичальником відповідати за виконання зобов'язань останнього щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту;
- договір поруки №640/171-П171/3 від 05.04.2006 року, за яким ОСОБА_4 зобов'язався перед кредитором солідарно з позичальником відповідати за виконання зобов'язань останнього щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
16 травня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за Кредитним договором № 640/171-К171.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2016 року у справі №490/5017/16-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення з останніх в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором №640/171-К171 від 05.04.2006 р., вимоги кредитора задоволені частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість, яка станом на 19.04.2016 року становила 1 085 912,77 грн, яка складалась із: суми заборгованості за тілом кредиту - 24 163,58 євро (687 883,96 грн), суми заборгованості за відсотками - 13 481,72 євро (383 794,91 грн), пені за несвоєчасне повернення кредиту - 500 євро (14 233,90 грн).
Рішення суду оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та набрало законної сили 28 жовтня 2016 року.
На виконання вказаного рішення, Центральним районним судом м. Миколаєва 29 травня 2017 року видано виконавчі листи №490/5017/16-ц.
Згідно рішення №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року було прийнято рішення щодо припинення АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «Аьфа-Банк» де в п.п. 1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року.
12 серпня 2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30 листопада 2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Таким чином, передання кредитором своїх прав іншій особі за рішеннями загальних зборів та єдиного акціонера є матеріальним правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду, а відтак, суд приходить до висновку, що до АТ «Сенс Банк», як правонаступника АТ «Укрсоцбанк», перейшли права кредитора у зобов'язанні щодо права вимоги за кредитним договором №640/171-К171 від 05.04.2006 року.
У січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до АТ «Сенс Банк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про захист прав споживачів, в якому просив визнати припиненим кредитне зобов'язання за тілом кредиту за кредитним договором № 640/171-К171 від 05 квітня 2006 року в розмірі 21564,67 євро, встановивши залишок кредитної заборгованості позичальника в розмірі 13435,33 євро (Справа №490/521/24).
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2024 року у справі №490/521/24 у задоволені у позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про захист прав споживачів відмовлено.
Обґрунтовуючи позовну заяву у даній справі, АТ «Сенс Банк» зазначало, що відповідачами зобов'язання за кредитним договором, укладеним 05 квітня 2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 не виконується, борг не погашається, а тому наявні підстави для стягнення з відповідачів трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 20222 року.
Задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції зокрема виходив з доведеності та обґрунтованості вказаних вимог за визначений позивачем період та у визначеному розмірі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження № 14/591цс18).
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14/10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановлено, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2016 року у справі №490/5017/16-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення з останніх в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором №640/171-К171 від 05.04.2006 р., вимоги кредитора задоволені частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість, яка станом на 19.04.2016 року становила 1 085 912,77 грн, яка складалась із : суми заборгованості за тілом кредиту - 24 163,58 євро (687 883,96 грн), суми заборгованості за відсотками - 13 481,72 євро (383 794,91 грн), пені за несвоєчасне повернення кредиту - 500 євро (14 233,90 грн).
Отже, вказаним судовим рішенням у справі № 490/5017/16-ц підтверджено наявність грошового зобов'язання відповідачів перед Банком у розмірі 1 085912,77 грн та його порушення.
На теперішній час вказане рішення суду не виконане, тобто зобов'язання відповідачів не припинилося, тому передбаченіст.625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
За такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446 цс 18, вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
Пред'являючи позов АТ «Сенс Банк» для здійснення нарахування сум, визначених статтею 625 ЦК України взято базову суму - 1 085912,77 грн, яка визначена судовим рішенням у справі № 490/5017/16-ц.
Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та нарахованих інфляційних втрат за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року, колегія вважає його вірним.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Що стосується доводів відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про пропуск з боку позивача строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті260, частина третя статті267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.
Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року.
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ 2 Прикінцеві положення 2 ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
З урахуванням вищенаведеного, строк позовної давності за вимогами, які виникли після 12 березня 2020 року, продовжено на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги АТ «Сенс Банк» за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року заявлені в межах строку позовної давності.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь АТ «Сенс Банк» на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, суму заборгованості за невиконання грошового зобов'язання за Кредитним договором №640/171-К171 від 05 квітня 2006 року у розмірі 779 093,75 грн, яка складається з: 617 634,89 грн - інфляційні втрати; 161 458,87 грн - 3% річних.
Посилання в апеляційній скарзі на існування між сторонами правовідносин з приводу натурального зобов'язання є безпідставними з огляду на наступне.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв'язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов'язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов'язання може бути застосовано до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
У справі № 757/44680/15-ц, яка переглядалась об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, судами попередніх інстанцій встановлені обставини щодо спливу позовної давності за вимогами кредитора про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його користування і судовим рішенням, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про їх стягнення, тому колегія суддів касаційного суду вважала вказане зобов'язання натуральним і дійшла висновку про відсутність у кредитора права нараховувати суми, визначені статтею 625 ЦК України.
У даній справі, основна вимога кредитора вже захищена судом рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2011 року, яким з відповідачів солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 475 133,87 грн, а отже зобов'язання не можна вважати натуральним.
Таким чином висновки суду першої інстанції в частині застосування постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року зводяться до помилкового її тлумачення.
Вказана позиція апеляційного суду не суперечить зазначеній постанові та узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 листопада 2023 року у справі №753/1527/22.
Та обставина, що ТОВ «Кей-Колект» пропущено строк для пред'явлення судового рішення до виконання не приймається судом до уваги, оскільки вказана обставина не має правового значення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року №916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
У постанові Верховного Суду від 07 серпня 2023 року справа № 752/9858/21 (провадження №61-6097св23) зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.
Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.
Між тим, відповідно до ухвали Миколаївського апеляційного суду від 19 травня 2025 року ОСОБА_1 , за його клопотанням від 14 травня 2025 року було відстрочено сплату судового збору у розмірі 17 529,61 грн за поданням ним апеляційної скарги на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року до ухвалення судового рішення у справі.
За такого, з ОСОБА_1 на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 17 529, 61 за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави 17 529, 61 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 17 липня 2025 року.