Справа № 140/3276/17
Провадження №11-кп/801/559/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
04 липня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження № 12017020240000494, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 01.10.2017 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Немирівської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця міста Крижопіль Вінницької області, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , з середньою освітою, одруженого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 296 КК України,-
Зміст судового рішення та встановлені судом обставини.
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначено покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Також ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.
Покладено на ОСОБА_7 обовязки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Початок іспитового строку ухвалено рахувати з дня постановлення вироку.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 зараховано попереднє ув'язнення з 01.10.2017 до 13.01.2019 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 зараховано цілодобовий домашній арешт з 14.01.2019 до 27.02.2019 з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, у розмірі 3860 (три тисячі вісімсот шістдесят) гривень 91 копійка.
Вирішено питання про заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна та долю речових доказів.
Судом установлено, що в ніч з 30.09.2017 на 01.10.2017 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та охоронники ТОВ «Вінницька промислова група» ОСОБА_7 та ОСОБА_13 знаходились в їдальні ТОВ «Вінницька промислова група» за адресою: вул. Центральна, 1-а в с. Червоне Немирівського району Вінницької області, де святкували завершення жнив.
01.10.2017 близько 01.30 год. ОСОБА_7 вийшов з приміщення їдальні, залишивши вищезазначених осіб. В подальшому, близько 02.00 год. ОСОБА_7 зайшов у приміщення зазначеної їдальні та, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, умисно, з метою вчинення хуліганських дій, не реагуючи на зауваження потерпілих використовуючи малозначний та нікчемний привід, з явною неповаги до суспільства, що виразилось в зневажливому ставленні до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальноприйнятих норм поведінки і моральності, грубо порушуючи громадський порядок, виявляючи особливу зухвалість, відносно потерпілих, шляхом застосування вогнепальної зброї, а саме, револьвера «Сафарі 820G» із заводським номером ХК-004887, калібру 9 мм, яким він законно володів відповідно до дозволу на носіння зброї за № НОМЕР_1 , ігноруючи правила застосування пристрою для відстрілу гумових куль, вчинив хуліганські дії за наступних обставин.
Так, ОСОБА_7 перебуваючи у приміщенні їдальні здійснив постріли у потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , чим спричинив останнім, вогнепальні поранення.
Своїми діями ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_10 ушкодження у вигляді вогнепального поранення потиличної ділянки голови та правого плеча з наявністю вогнепальних ран на зазначених ділянках, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасного розладу здоров'я.
Своїми діями ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_11 ушкодження у вигляді вогнепального поранення в лівій надбрівній ділянці з поширенням на верхнє повіко лівого ока з контузією лівого ока, гіфеми лівого ока та гематоми повік лівого ока з наявністю вогнепальної рани в лівій надбрівній ділянці, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Крім того, 01.10.2017 близько 02.00 год. ОСОБА_7 перебуваючи поруч з їдальнею ТОВ «Вінницька промислова група» за адресою: вул. Центральна, 1-а в с. Червоне Немирівського району Вінницької області, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, з метою спричинення шкоди здоров'ю ОСОБА_12 , застосувавши вогнепальну зброю, а саме, револьвер «Сафарі 820G» із заводським номером НОМЕР_2 , калібру 9 мм, яким він законно володів відповідно до дозволу на носіння зброї за № НОМЕР_1 , здійснив біля двох прицільних пострілів в голову потерпілого, який в цей час підійшов до виходу з приміщення їдальні, потрапивши у тім'яну частину його голови, після чого вже в приміщені їдальні підійшов впритул до ОСОБА_12 , що лежав на підлозі на лівому боці, та з відстані приблизно 0,5 м здійснив з вищезазначеного пристрою для відстрілу гумових куль прицільний постріл в тім'яну частину голови ОСОБА_12 .
Своїми умисними діями ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_12 ушкодження у вигляді вогнепального поранення голови з наявністю вогнепальної рани в тім'яній ділянці голови справа з послідуючим закриттям рани аутодермопластикою, забою головного мозку, субдуральної гематоми в лобно-тім'яній долі справа, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров'я.
Суд кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 4 ст. 296 КК України як хуліганство - грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї, а також за ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто тілесне ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала.
В апеляційній скарзі прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Немирівської окружної прокуратури ОСОБА_9 ставиться питання про скасування вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2025 року через істотні порушення кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Просить визнати винуватим ОСОБА_7 за ст. 15 ч. 2 115 ч. 2 п. 1, 7 КК України та призначити покарання у виді одинадцяти років позбавлення волі.
Апеляційна с карга мотивована тим, що місцевим судом не взято до уваги показання потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про те, що обвинувачений здійснював постріли з близької відстані у життєво важливий орган та припинив свої дії лише внаслідок закінчення набоїв. Такі дії ОСОБА_7 на переконання прокурора вказують на наявність закінченого замаху на позбавлення життя потерпілих із хуліганських мотивів. Також прокурор вказує на м'якість призначеного покарання, а також наголосив про те, що у будь якому випадку з огляду на приписи ст. 49, 74 ч. 5 КК України та висновків суду касаційної інстанції про застосування норм закону про кримінальну відповідальність, суд у випадку звільнення обвинуваченого від покарання не повинен був призначати будь-який вид та розмір покарання.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній та просив задовольнити у повному об'ємі.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора вважаючи вирок суду законним і обґрунтованим.
Інші учасники (потерпілі) будучи належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду не з'явились, заяв про поважність причин неприбуття до суду не подавали. Такі обставини відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджають проведенню апеляційного розгляду.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Як убачається з вироку, зазначені положення закону місцевим судом дотримано, а висновки про відсутність підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 15 ч. 2 115 ч. 2 п. 1, 7 КК України з одночасною кваліфікацією за нормою закону, яка передбачає відповідальність за хуліганство та умисне заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень належним чином умотивовано.
Висновки щодо кваліфікації дій обвинуваченого.
Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність (необхідності кваліфікації дій обвинуваченого за п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України) суд зазначає, що кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об'єктивної сторони характеризується діянням у вигляді протиправного посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямий або непрямий умисел), коли особа усвідомлює, що у результаті її дій потерпілий помре, і бажає настання смерті або свідомо припускає настання таких наслідків.
Згідно усталеної судової практики як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу.
З іншого боку відповідно до приписів ст. 296 КК України безпосереднім об'єктом хуліганства виступає громадський порядок. Зміст та спрямованість хуліганства визначаються з характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим. Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості цих дій, яка може бути різною. У таких випадках спонукання вчинити такі дії позбавлені будь-якої закономірної необхідності і можуть бути пов'язані з бажанням особи показати свою винятковість та фізичну перевагу над потерпілим, чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до громадського порядку, законів і правил поведінки у суспільстві.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти.
У цьому провадженні обвинувачений ОСОБА_7 надав показання про те, що він здійснював охорону під час жнив у селі Червоне Немирівського району. До його повноважень входило слідкувати за порядком збору врожаю, оглядати комбайни. В ході одного з таких оглядів у комбайні, яким керував ОСОБА_10 було виявлено у бункері частину зерна, нащо було йому озвучено його висипати, однак він почав сперечатися, зазначив, що нічого страшного, якщо воно там залишиться та просив нікому не говорити про це, нащо він відповів ОСОБА_10 , щоб вивантажив зерно, але він був не задоволений даною ситуацією. Про дану ситуацію він розповів своєму напарнику ОСОБА_13 . Після закінчення збору врожаю їм запропонували відсвяткувати дану подію, на що вони погодилися. В ході відпочинку в їдальні вони вживали спиртні напої. Через деякий час присутні почали розходитися та за столом залишився він, ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Близько 00:00 год. закінчилось спиртне, тому ОСОБА_13 разом з ОСОБА_12 . Далі вони продовжили святкування та в ході розмови між ОСОБА_10 та ОСОБА_13 виник словесний конфлікт, який був пов'язаний з тим, що ОСОБА_10 дізнався, що вони служили в «Беркуті» та назвав зрадниками. В подальшому, ОСОБА_10 запропонував йому вийти з ним на вулицю, де він з метою урегулювання будь яких конфліктів протягнув йому руку, однак ОСОБА_10 перекинув його та він впав на землю, свідком даної події був ОСОБА_13 . Щоб не продовжувати конфлікту він заспокоївся та зайшов в приміщення їдальні. Через деякий час він вийшов на вулицю в туалет, а коли повертався назад ОСОБА_10 стояв у дверях, не пускав його всередину та наніс удар в ділянку носа від чого утворився синець. В цей час з їдальні виходив ОСОБА_13 та запитав звідки у нього синець, він повідомив, що його вдарив ОСОБА_10 , на що ОСОБА_13 попросив його не реагувати, не продовжувати конфлікт та завтра вирішити з ним всі питання. Після чого, ОСОБА_13 пішов до їдальні, а через 10-15 хвилин він зайшов за ним та побачив, як ОСОБА_10 підходив до ОСОБА_13 з ножем у руках, тому він дістав пістолет для відстрілу гумових куль, який був при ньому, здійснив вистріл у руку та у потилицю. Далі прибіг ОСОБА_12 , він злякався та вистрілив у нього, після чого ОСОБА_10 накинувся на нього та забрав пістолет, який почав наставляти на нього, тому він вибіг з їдальні та побіг до гуртожитку. Також, зазначив, що не мав умислу на вбивство потерпілих, розумів, що пістолет не смертельної дії, тому здійснював хаотичні постріли. Крім того, повідомив, що хотів лише налякати, тому і здійснив постріли в ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 .
Із показань потерпілого ОСОБА_10 установлено, що він працював комбайнером в селі Червоне Немирівського району та після того, як закінчилися роботи їх запросили це відсвяткувати. В подальшому, дехто з присутніх почали розходитись та за столом залишився він, ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та його напарник. Коли він стояв спиною до дверей, а поруч із ним знаходилися ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , почув постріл, відчув удар в голову та потекла кров, він обернувся та побачив у ОСОБА_7 пістолет, далі він вибіг на вулицю, однак повернувся та знову почав стріляти, поцілив йому у руку, після чого він збив ОСОБА_7 з ніг та забрав пістолет, а сам ОСОБА_7 втік.
Потерпілий ОСОБА_12 показав, що працював комбайнером в с. Червоне Немирівського району та бачив на полі ОСОБА_7 , який був охоронцем. Після закінчення збору урожаю, їх запросили відсвяткувати дану подію. Через деякий час присутні на вечері почали розходитись та в їдальні залишилися він, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та його напарник. ОСОБА_7 часто виходив на вулицю та після того, як повернувся почав стріляти та попав у ОСОБА_10 потім вибіг на вулицю. Далі ОСОБА_11 підбіг до ОСОБА_10 , а він вибіг за ОСОБА_7 на вулицю, однак у дверях зупинився, побачив, як ОСОБА_7 зарядив пістолет та вистрілив у нього, після чого він відчув удар в голову і почав тікати назад у їдальню, де сказав ОСОБА_11 викликати працівників поліції та швидку медичну допомогу, однак почув ще один постріл, він впав, намагався підвестися, однак не зміг, але повернувши голову у ліву сторону помітив, що поруч із ним стояв ОСОБА_7 , після чого почув постріл та втратив свідомість.
Із показань свідка ОСОБА_13 установлено, що він разом з ОСОБА_7 поїхали у відрядження для здійснення охорони збору урожаю. Вони разом з головою фермерського господарського поїхали на поля з метою перевірки бункерів. ОСОБА_7 під час перевірки виявив в одному з комбайнів у бункері зерно, на що він сказав його зсипати. Після закінчення збору урожаю вони вечеряли у столовій де всі вживали алкогольні напої. Через деякий час за столом залишились ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Зважаючи на те, що вони були співробітниками «Беркуту» між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 розпочався словесний конфлікт, який з часом припинився. В подальшому, він вийшов на вулицю та побачив, як ОСОБА_7 сперечався зі ОСОБА_10 , в ході суперечки останній перекинув ОСОБА_7 через себе, він впав і вдарився головою, після чого конфлікт припинився. Потім вони ще раз виходили на вулицю та ОСОБА_7 повернувся з синцем, сказав, що його вдарив ОСОБА_10 . Далі ОСОБА_7 вийшов з їдальні, а він нахилився до столу та почув два постріли. ОСОБА_10 стояв та тримався за голову, після чого він кинувся на ОСОБА_7 і вони почали боротися, та пролунало ще десь два-три постріли. Далі ОСОБА_10 забрав у ОСОБА_7 зброю та поклав у свою кишеню. Після чого, було викликано працівників поліції.
Таким чином місцевий суд установив, що дії ОСОБА_7 були вчиненні через напружені відносини між ним та потерпілими, з якими він раніше знайомий не був, в ході святкування закінчення збору урожаю, тому суд врахував мотиви та мету дій обвинуваченого, характер дій кожного з учасників подій, порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось у вчиненні протиправних дій відносно потерпілих у громадському місті, поведінку обвинуваченого та безпідставність вчинюваних ним дій та приходить до висновку, що це свідчить лише про його правлення показати зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоствердитися за рахунок приниження інших осіб.
Такі обставин дали суду підстави виснувати, що в діях ОСОБА_7 наявні ознаки хуліганства, такі як особлива зухвалість, оскільки грубе порушення громадського порядку супроводжувалось насильством із заподіянням потерпілим ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 тілесних ушкоджень.
Зазначене дає підстави для висновку про наявність у діях ОСОБА_7 мотиву явної неповаги до суспільства, що є обов'язковою юридичною ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 КК України.
Сутність мотиву полягає у тому, що він завжди пов'язаний з певними спонуканнями, які викликали у особи рішучість вчинити злочин. Мотив - це не просто спонукання до дій, а спонукання усвідомлене, обумовлене бажанням досягнути певної мети. Отже, мотив злочину можна визначити як усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину. Мотив злочину значною мірою характеризує не лише особу злочинця, але і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним діяння. Мотивом злочину називаються спонукання до вчинення злочину. Мета злочину - це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом. Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та виявленні його елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.
Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.
Місцевий суд дійшов вірного висновку, що умисел обвинуваченого був спрямований не на спричинення тілесних ушкоджень потерпілим, а на порушення громадського порядку з мотивів особистої зневаги та явної неповаги до суспільних норм поведінки. Його поведінка свідчить про те, що у його свідомості мало місце переконання про його домінування та можливість такої протиправної поведінки, про що свідчить його непропорційна реакція на поведінку потерпілого, а відсутність особистого мотиву посягання на потерпілих свідчить про відсутність в його діях складу правопорушення саме проти життя та здоров'я, але в повній мірі відповідає диспозиції ст. 296 КК України (постанова ВС від 25.01.2022 року в справі № 161/2203/20).
Кваліфікуючою ознакою хуліганства, що передбачена ч. 4 ст. 296 КК України, є застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для заподіяння тілесних ушкоджень. Таке застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета полягає у фактичному їх використанні для спричинення шкоди здоров'ю та заподіяння тілесних ушкоджень, використанні бойових властивостей вогнепальної зброї, направленні такої зброї на особу, здійсненні пострілу в сторону потерпілого, намаганні завдати ударів ножем потерпілому, киданні ножа з метою ураження потерпілого, приставлянні ножа (його колото-ріжучої частини) до тіла потерпілого. Ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.
Як вбачається з п. 9 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» №10 від 22.12.2006, вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК ( 2341-14 ), слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.
Місцевий суд врахував і той факт, що ОСОБА_7 під час вчинення дій використовував револьвер «Сафарі 820G» із заводським номером ХК-004887, калібру 9 мм, яким він законно володів, відповідно до дозволу на носіння зброї за № НОМЕР_1 .
Пунктом 10 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» №10 від 22.12.2006 визначено, що вогнепальною зброєю вважаються будь-які пристрої заводського чи кустарного виробництва, призначені для ураження живої цілі за допомогою снаряда (кулі, дробу тощо), що приводиться в рух за рахунок енергії порохових газів чи інших спеціальних горючих сумішей, - усі види бойової та іншої стрілецької зброї військового зразка, спортивні малокаліберні пістолети, гвинтівки, самопали, пристосовані для стрільби пороховими зарядами газові пістолети, нарізна мисливська зброя, а також перероблена зброя (пристосована для стрільби кулями іншого калібру), в тому числі обрізи з гладкоствольної мисливської зброї.
Відповідно до висновку експерта №550 від 20.11.2017, револьвер, наданий на дослідження, є короткоствольною вогнепальною зброєю - гладкоствольним револьвером моделі Safari 820G № ХК 004887 калібру 9 мм, виробництва України, призначеним для стрільби патронами несмертельної дії, спорядженими гумовими або аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами. Даний револьвер придатний для стрільби, будь-які зміни до револьверу не вносились.
Таким чином місцевий суд на підставі безпосередньо досліджених доказів та установлених фактичних обставин дійшов вірного висновку що дії обвинуваченого необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, яке вчинене із застосуванням вогнепальної зброї.
Окрім цього з урахуванням отримання потерпілим ОСОБА_12 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, суд вірно кваліфікував дії обвинуваченого також за ч. 1 ст. 122 КК України.
Висновки щодо призначеного покарання
Відповідно ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
За приписами ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Цей Суд неодноразово зазначав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
Таким чином кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
Також необхідно зазначити, що Верховним Судом 01.02.18 у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Окрім наведеного ККС ВС у постанові від 09.10.2018. (справа 756/4830/17-к) дійшов висновку, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У цьому провадженні місцевий суд установив, що ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення, одне з яких відповідно до ст. 12 КК України віднесено до тяжкого злочину, а інше до нетяжкого, особу винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, на диспансерних обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину 2017 року народження.
Такі дані про обставини вчинення злочинів та особу винного дали суду підстави для призначення за ч. 4 ст. 296 КК України покарання у виді п'яти років позбавлення волі у межах санкції частини статті про кримінальну відповідальність.
Підстави звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Частиною першою статті 75 КК України визначено, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільненні від відбування покарання з випробуванням.
Підстави звільнення особи від відбування покарання з випробуванням визначив також Верховний Суд в постанові від 19.07.2018 (справа №755/6254/17), де зазначив, що згідно з законом ст. 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки звільнення з випробуванням має на меті настання позитивних змін в особистості засудженого та створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві.
Іншими словами, умовою звільнення від відбування покарання з випробуванням є наявність таких соціальних чинників, які б давали суду підставу дійти висновку про виправлення і перевиховання без відбування покарання.
Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_7 добровільно відшкодував завдану шкоду, позицію потерпілих щодо призначення покарання, а також тривалий час, який пройшов з моменту вчинення протиправних дій. Протягом цього часу обвинувачений не вчиняв жодних діянь, які давали б підстави стверджувати про неготовність винного до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві.
З іншого боку кримінальне переслідування (провадження) щодо ОСОБА_7 триває понад сім років, та протягом цього часу до винного було застосовано заходи забезпечення кримінального провадження у виді суворих запобіжних заходів - попереднє ув'язнення з 01.10.2017 до 13.01.2019, а також цілодобовий домашній арешт з 14.01.2019 до 27.02.2019.
Застосування таких обмежувальних заходів очевидно у значній мірі вплинули на усвідомлення ОСОБА_7 своїх протиправних дій.
Окрім цього звільняючи особу від відбування покарання з іспитовим строком, судом на ОСОБА_7 покладені обов'язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Покладення на обвинуваченого обов'язків, які передбачають комплекс заходів, спрямованих на корекцію соціальної поведінки або її окремих проявів, формування соціально сприятливих змін особистості, які можливо об'єктивно перевірити, у цьому випадку в повній мірі здатні забезпечити виправлення і перевиховання обвинуваченого без відбування покарання.
Висновки щодо неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність під час звільнення від покарання
Натомість доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування місцевим судом закону про кримінальну відповідальність під час звільнення обвинуваченого від покарання за ч. 1 ст. 122 КК України суд вважає обґрунтованими через таке.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 74 КК України особа за вироком суду може бути звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення нетяжкого злочину.
У висновках про застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 19.03.2024 (справа № 756/3924/20) та 18.06.2020 (справа № 756/6876/19), які згідно вимог ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є обов'язковими для усіх суб'єктів владних повноважень, що застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, виснувано, що із системного аналізу вжитих у законі про кримінальну відповідальність формулювань «звільнення від покарання» (ч. 4, 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК), «звільнення від відбування покарання» (ст. 75, 79, 104 КК), «звільнення від призначеного покарання» (ст. 78 КК) убачається, що під звільненням від покарання слід розуміти звільнення не від конкретного покарання, визначеного у санкції статті чи призначеного судом, а від його призначення як виду примусових заходів у цілому.
При цьому Верховний Суд констатував, що визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення та звільнення обвинуваченого від покарання на підставі ст. 49, 74 ч. 5 КК України саме без визначення його виду і розміру є обґрунтованим та відповідає вимогам закону України про кримінальну відповідальність.
У цьому ж провадженні місцевий суд визнаючи винуватим ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 122 КК України та у послідуючому приймаючи рішення про звільнення від покарання на підставі ст. 49, 74 ч. 5 КК України, у порушення положень цих норм закону про кримінальну відповідальність та висновків про застосування норм права, викладених у рішенням Верховного суду, призначив обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 122 КК України у виді двох років позбавлення волі.
При цьому санкцією ч. 1 ст. 122 КК України передбачено можливість призначення максимального покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років та яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до нетяжких злочинів.
За наведених обставин призначення обвинуваченому за вказаною статтею закону про кримінальну відповідальність певного виду та розміру з послідуючим звільненням від покарання є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч 1 ст. 408, п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України є підставою для зміни вироку суду шляхом виключення вказівки місцевого суду про призначення покарання певного виду та розміру.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Немирівської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2025 року у кримінальному провадженні № 12017020240000494, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 01.10.2017 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ст. 122 ч. 1, 296 ч. 4 КК України змінити в частині при значення покарання та звільнення від покарання через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
У резолютивній частині вироку виключити вказівку суду про призначення ОСОБА_7 покарання у виді двох років позбавлення волі за ч. 1 ст. 122 КК України.
У решті вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції (Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня проголошення.
Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Судді: