Справа № 145/645/25
Провадження №11-кп/801/868/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
16 липня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2025 року про продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025025080000028 від 12 березня 2025 року,
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2025 року задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні.
Продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 06 вересня 2025 року включно.
Ухвала суду мотивована тим, що прокурором доведено продовження існування ризиків, які були підставою для застосування запобіжного заходу. На даному етапі провадження застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід, а саме цілодобовий домашній арешт із застосуванням засобу електронного контролю, за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
ухвала є незаконною та необґрунтованою, винесеною без урахування усіх фактичних обставин справи;
сам по собі факт тяжкості злочину, який інкримінується ОСОБА_6 не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки суперечить принципу невинуватості;
прокурором не доведено обставин для продовження найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою запобігання ризикам, указаним у клопотанні;
судом першої інстанції не було взято до уваги, що ОСОБА_6 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має позитивну характеристику, проживає з мамою, яка являється інвалідом другої групи і знаходиться під його наглядом, перебуває на обліку у лікаря психіатра, має астматичну хворобу, яка потребує постійного лікування та нагляду зі сторони лікаря.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги, з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити.
Мотиви суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала суду відповідає.
Згідно зі ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною третьою статті 331 КПК України встановлено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень. Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищезазначені дії.
Висновки суду про необхідність продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованими.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Європейський суд з прав людини у справі № 33977/96 від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» указав, що:
«суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З оскаржуваної ухвали слідує, що прокурором у судовому засіданні та матеріалами кримінального провадження доведено наявність обвинувачення ОСОБА_6 , який обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років.
При вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою, суд першої інстанції правильно виходив не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків переховування останнього від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне, незаконного впливу на потерпілого, свідків у цьому кримінальному провадженні, вчиненню інших кримінальних правопорушень.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким у цьому випадку може лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Водночас, варто урахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Апеляційний суд вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Європейський суд з прав людини указує, що в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Указані вимоги судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Відтак істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не виявлено.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Тиврівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2025 року про продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - без змін, як законна, обґрунтована та вмотивована.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 4221 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2025 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4