Справа № 442/4936/25
Провадження №3/442/1458/2025
Іменем України
17 липня 2025 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Нагірна О.Б., розглянувши матеріали, які надійшли з Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 ,
у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 № 367162, 20.06.2025 о 00:40 год. в м. Дрогобичі по вул. Шептицького,14 ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Peugeot днз НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення вимови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився на місці зупинки та у медичному закладі, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Дії ОСОБА_1 було кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, подавши клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
В ході судового розгляду суддя дослідивши матеріали справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Статтями 251, 280 КУпАП визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
З урахуванням того, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Статтею 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
З об'єктивної сторони правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, полягає в тому числі у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Суб'єктами правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у цьому випадку є водії транспортного засобу.
Отже, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони даного правопорушення на переконання суду є вина суб'єкта правопорушення, яка полягає в тому, що суб'єкт правопорушення, усвідомлюючи встановлені стосовно нього обмеження у праві керування транспортними засобами, здійснював керування ними.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 ПДР України передбачена статтею 130 КУпАП .
Відповідно до ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З урахуванням того, що такі докази мають випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто бути такими, що не залишать місце сумнівам, оскільки, наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом (рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Так, як стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція) огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці.
Огляд на стан сп'яніння проводиться поліцейськими на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом або лікарем закладу охорони здоров'я (пункт 6 розділу І Інструкції).
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 № 367162, 20.06.2025 о 00:40 год. в м. Дрогобичі по вул. Шептицького,14 ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Peugeot днз НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення вимови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився на місці зупинки та у медичному закладі, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Суддя зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
У ст. 40 вищевказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб, забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
У п.п. 1 п. 2 Розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 №1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 № 28/32999 передбаченого, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Згідно з п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 № 28/32999, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Розділом ІІІ цієї Інструкції передбаченого, що відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія.
Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відео реєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Таким чином, якщо із відеозапису з нагрудної камери працівників патрульної поліції, що здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, вбачається, що він є не безперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом по справі.
Зазначене кореспондує із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 по справі № 216/5226/16-а.
З СD-R диску, долученого працівниками поліції до матеріалів справи вбачається, що такий містить кілька відео файлів, які не є безперервними, а тому не є належним та допустимим доказом у справі.
З оглянутого відеофайлу вбачається, що з відео 2025-06-2023 at 08.07(1) не вбачається, що ОСОБА_1 здійснював керування транспортним засобом, а лише сидів в автомобілі. Відповідно до відеозапису о 21:39 ОСОБА_2 зайшов в будинок, о 22:00 вийщов з будинку і ходив на подвір'ї, о 22:05 сів в автомобіль і перебував в ньому до 1:08, коли приїхала поліція.
Враховуючи наведене, суддя приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження керування останнім транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, а отже, протокол про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП складено безпідставно.
Ч. 2 ст. 251 КУпАП встановлено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02), справа «Малофєєва проти Росії» ( заява №36673/04). справа «Карелін проти Росії» (заява №926/08. рішення від 20.09.2016 р.).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,- суди застосовують при розгляді справ «Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод» і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50-55 Рішення від 06.09.2005) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обгрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), n. 161, SeriesА заява № 25).
Крім того, у справі «Paul andAudreyEdwardsv. theUnitedKingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необгрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 8 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. В той же час, державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинності, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки, доказування є правом особи, а не її юридичним обов'язком. Також, відповідно усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, висновок суду не може грунтуватися на припущеннях.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї грунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У даній ситуації зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю залишають місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом.
Тим самим, з огляду на обставини, встановлені під час судового розгляду, винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, не доведена.
Однак, нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено закриття провадження у зв'язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому вважаю, що провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, який вказує на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких умов, на думку суду, на цьому етапі, суть вчиненого правопорушення з кваліфікацією дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП є сумнівними, що є не прийнятним, та не кореспондується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, а тому, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважаю, що провадження у цій справі слід закрити на підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з встановленням обставин визначених п. 1) ч. 1 ст. 247 наведеного Кодексу.
Керуючись ч. 1 ст. 130, п. 1 ч. 1 ст. 247, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя
справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Львівського апеляційного суду.
Суддя Нагірна О.Б.