Справа № 301/189/25
2/301/656/25
"16" липня 2025 р. м. Іршава
Іршавський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді Бобик О.І.,
за участю секретаря судового засідання Сатін Н.М.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні у залі суду в місті Іршава цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі по тексту ТОВ ФК «Ейс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22.10.2023 року між ТОВ «Качай гроші» та відповідачем було укладено кредитний договір №00-9948373 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». 22.01.2024 ТОВ «Качай Гроші» та ТОВ «Макс Кредит» уклали Договір факторингу № 22-01/2024 згідно умов якого, ТОВ «Макс Кредит» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №00-9948373 від 22.10.2023. 16.08.2024 ТОВ «Макс Кредит» та Позивач уклали Договір факторингу № 16082024-МК/ЕЙС згідно умов якого, Позивач набув право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №00-9948373 від 22.10.2023.Таким чином відповідач має непогашену заборгованість у розмірі 15000,00 грн, яка складається з 5040,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 9960,00 грн - заборгованість за відсотками, яку позивач і просить стягнути.
Відзиву на позов відповідач ОСОБА_1 не подавав.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином через систему «Електронний суд», позовна заява містить клопотання, що у разі його неявки в судове засідання просить розгляд справи провести без його участі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явився. Поштова кореспонденція судом направлялася на адресу реєстрації місця проживання відповідача, встановленої в порядку передбаченому ч.ч. 6, 7 ст. 187 ЦПК України, однак поштовий конверт повернувся до суду з відміткою причини невручення «адресат відсутній за вказаною адресою», а отже в силу приписів п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України, така поштова кореспонденція вважається врученою належним чином. Також відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом розміщення повідомлення на сайті «Судова влада України».
Оскільки суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, враховуючи відсутність відзиву відповідача, беручи до уваги, що позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд ухвалив на підставі ст. 280 ЦПК України провести заочний розгляд справи та, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювати фіксацію процесу звукозаписувальними технічними засобами.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 22.10.2023 року між ТОВ «Качай гроші» та відповідачем було укладено кредитний договір №00-9948373 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», який ОСОБА_1 підписав за допомогою одноразового ідентифікатора.
Відповідно до умов договору кредитодавець надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в сумі 4800,00 грн на умовах, передбачених договором, строком на 120 днів (до 19.02.2024), а позичальник зобов'язався одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
ТОВ «Качай гроші» свої зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі та здійснило перерахування коштів у сумі 4800,00 грн на рахунок ОСОБА_1 ..
Відповідно до договору факторингу №22-01/2024 від 22.01.2024 року, укладеного між ТОВ «Качай Гроші» (Клієнт) та ТОВ «Макс Кредит» (Фактор), фактору відступлено права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором та боржниками.
А згідно реєстру боржників від 22.01.2024 до договору факторингу №22-01/2024 від 22.01.2024, відбулося і відступлення прав вимоги за договором №00-9948373 де боржником є ОСОБА_1 із загальним боргом 12600,00 грн, який складається з 5040,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 7560,00 грн - заборгованість за відсотками.
Відповідно до договору факторингу 16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024 року, укладеного між ТОВ «Макс Кредит» (Клієнт) та ТОВ ФК «Ейс» (Фактор), фактору відступлено права грошової вимоги до боржників за договорами позики вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором та боржниками.
А згідно реєстру боржників від 16.08.2024 до договору факторингу №16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024, відбулося і відступлення прав вимоги за договором №00-9948373 де боржником є ОСОБА_1 із загальним боргом 15000,00 грн, який складається з 5040,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 9960,00 грн - заборгованість за відсотками.
Відповідно до наданої позивачем виписки з особового рахунку за кредитним договором у відповідача виникла заборгованість в сумі 15000,00 грн, який складається з 5040,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 9960,00 грн - заборгованість за відсотками, яку позивач і просить стягнути. Правильність таких розрахунків ніким не оспорюється, а тому суд бере їх до уваги.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).
Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд констатує, що у даному випадку договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_2 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20); від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21); від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Відтак, оскільки договір між сторонами був укладений у електронній формі, у такому договорі сторони досягли згоди щодо всіх істотних його умов, то між сторонами виникли кредитні зобов'язання.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виходячи із приписів п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тоді як ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
А згідно вимог ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Внаслідок укладення договору про відступлення прав вимоги до позивача перейшли права кредитора за вказаним вище кредитним договором, і такий вправі вимагати повернення кредитних коштів через неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором.
Відповідачем не надано жодного заперечення на позов, у тому числі й щодо розміру заборгованості, а тому суд бере до уваги долучені до позову докази щодо розміру заборгованості та її складових.
Оскільки внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору виникла заборгованість на загальну суму 15000,00 грн, то таку слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ейс».
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.
Статтею 59 Конституції України закріплено право кожного на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом частини 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема і з власної ініціативи, вправі не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення,всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі у справі № 205/5969/15-ц (провадження № 61-12669св23).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №2211/Е від 22.11.2024; протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги №2211/Е від 22.11.2024, додаткова угода №10 до Договору про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг.
Однак, з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, на збирання яких адвокат витратив би значний час, крім того у спорах такого характеру судова практика є сталою, значної кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а тому суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності. Відтак суд доходить висновку про необхідність стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 4000,00 грн, що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності.
Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору по справі у сумі 2422,40 грн. підлягають стягненню з відповідача відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 141, 258-259, 263-265, 273, 280-284, 354-355ЦПК України, ст.ст. 11, 258, 512, 514, 526, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 12 Закону України "Про електронну комерцію", суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місцезнаходження 02090, м.Київ, Харківське шосе, буд 19, офіс 2005, ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором №00-9948373 від 22.10.2023 у розмірі 15000,00 (п'ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) гривень, яка складається з 5040,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 9960,00 грн - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 2422,40 гривні та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 16.07.2025 року.
Суддя Іршавського
районного суду: О. І. Бобик