16 липня 2025 року
м. Київ
справа № 640/19270/22
адміністративне провадження № К/990/27509/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Ганни Олександрівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №640/19270/22 за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного антикорупційного бюро України, у якому просив:
- скасувати наказ № 1367-н від 30 вересня 2022 року про застосування до ОСОБА_1 , Детектива відділу детективів по виявленню неправомірної вигоди та незаконного збагачення Управління аналітики та обробки інформації, дисциплінарного стягнення у вигляді догани за вчинення дисциплінарних проступків на підставі пункту 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» згідно пунктів 1, 2 Витягу з Висновку Дисциплінарної комісії Національного антикорупційного бюро України від 23 вересня 2022 року № 84;
- скасувати наказ № 1368-н від 30 вересня 2022 року про застосування до ОСОБА_1 , Детектива відділу детективів по виявленню неправомірної вигоди та незаконного збагачення Управління аналітики та обробки інформації, дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за вчинення дисциплінарних проступків на підставі пункту 9 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» згідно пункту 3 Витягу з Висновку Дисциплінарної комісії Національного антикорупційного бюро України від 23 вересня 2022 року № 84;
- скасувати наказ № 1380-н «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_2 » від 04 жовтня 2022 року та наказ № 1450-н від 17 жовтня 2022 року «Про внесення змін до наказу від 04 жовтня 2022 року № 1380-н «Про припинення державної служби та звільнення», якими припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 17 жовтня 2022 року з посади Детектива відділу детективів по виявленню неправомірної вигоди та незаконного збагачення Управління аналітики та обробки інформації, за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 9 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу»;
- поновити ОСОБА_1 на державній службі в Національного антикорупційного бюро України на посаді Детектива відділу детективів по виявленню неправомірної вигоди та незаконного збагачення Управління аналітики та обробки інформації 17 жовтня 2022 року;
- стягнути з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 2693,67 грн, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань згідно статті 54 Закону України «Про державну службу», середній заробіток за час неповного розрахунку при звільненні у розмірі 42 699,30грн;
- стягнути з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період за період з 18 жовтня 2022року по 04 листопада 2022 року в розмірі 42699,30 грн, з урахуванням збільшення на день прийняття рішення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Національного антикорупційного бюро України № 1367-н від 30 вересня 2022 року про застосування до ОСОБА_1 , Детектива відділу детективів по виявленню неправомірної вигоди та незаконного збагачення Управління аналітики та обробки інформації, дисциплінарного стягнення у вигляді догани за вчинення дисциплінарних проступків на підставі пункту 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» згідно пунктів 1, 2 Витягу з Висновку Дисциплінарної комісії Національного антикорупційного бюро України від 23 вересня 2022 року № 84. У задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами загального позовного провадження.
Не погодившись із рішенням суд апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2025 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
26 червня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Ганни Олександрівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №640/19270/22. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмовлених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували: норму пункту 9 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 січня 2021 року по справі №815/3843/17, від 16 жовтня 2020 року по справі №807/906/16, від 12 червня 2023 року по справі №380/1256/21 та дійшли помилкового висновку про доведеність законності звільнення позивача; норму статті 67 та статті 74 Закону України «Про державну службу» без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у Постанові від 25 червня 2020 року по справі №826/4714/17, від 30 січня 2025 року по справі №400/3493/23, від 26 травня 2022 року по справі №300/3980/20, від 31 березня 2021 року по справі №813/2640/18, від 21 листопада 2024 року по справі № 200/5091/21, від 21 червня 2024 року по справі №160/25710/21 та не встановили співмірність обраного заходу дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з державної служби відносно поставленого у вину порушення; норми Інструкції про порядок проведення службового розслідування стосовно працівників НАБУ, затвердженого наказом Директора НАБУ від 23 жовтня 2015 року №4 із подальшими змінами (далі - Інструкція) та частини п'ятої статті 74 Закону України «Про державну службу» без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 липня 2020 року по справі №П/811/1036/16, від 20 травня 2020 року по справі №П/811/636/17 у результаті чого дійшли помилкового висновку про дотримання строків накладення дисциплінарного стягнення.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 зазначеної норми КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Верховний Суд зазначає, що підставою касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливо у разі, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Також Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суду зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
У контексті спірних правовідносин Суд зазначає, що у цій категорії справ при вирішенні спору суди повинні виходити із сукупності конкретних обставин справи у взаємозв'язку із нормами права, які регулюють спірні правовідносини та підлягають застосуванню.
Так, у наведених скаржником справах, Верховний Суд досліджував висновок службового розслідування та обставини, встановлені відповідачем під час його проведення шляхом надання правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам у сукупності, та як наслідок дійшов висновку про недоведеність проведеним службовим розслідуванням факту порушення службової дисципліни позивачем.
Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій надаючи оцінку матеріалам дисциплінарного провадження та доведеності відповідачем наявності в діях позивача ознак використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб та констатували, що при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та в спосіб, установлений законом.
При цьому, варто зауважити, що різниця у фактичних обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм. Тому, сам факт наявності судових рішень, якими визнано не правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби за пунктом 9 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» не свідчить про застосування судами у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
З огляду на викладене, Суд вважає, що касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що Верховний Суд не вирішував питання дотримання строків накладення дисциплінарного стягнення на підставі Інструкції та її взаємозв'язку із нормами Закону України «Про державну службу». Зокрема, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо пункту 11, 2, 5 Інструкції.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Слід зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником викладено суть спору у вказаній справі, обставини справи та фактично висловлено незгоду із прийнятими рішеннями судами попередніх інстанцій. Проте, заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Слід зазначити, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Ганни Олександрівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №640/19270/22 за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак