16 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/5102/24 пров. № А/857/13329/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року (головуючий суддя Бобров Ю.О., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/5102/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
28.06.2024 ОСОБА_1 (позивач), через свого представника, звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач), у якому просила суд: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.01.2017 по 29.02.2024 в Управлінні Служби безпеки України в Івано-Франківській області; зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу вказаний період роботи та здійснити перерахунок пенсії з дати призначення дострокової пенсії учасника бойових дій з урахуванням довідок.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що позивачу з 09.03.2024 призначено пенсію за віком, проте 27.05.2024 відповідачем проведено з 09.03.2024 перерахунок пенсії позивача та протиправно не враховано до її страхового стажу період військової служби в Управлінні СБ України в Івано-Франківській області з 01.01.2017 по 29.02.2024 з підстав відсутності в реєстрі застрахованих осіб даних про страховий стаж та заробітну плату за цей період. Звертала увагу на те, що пенсійному органу були подані довідки про заробітну плату та утримання з неї страхових внесків під час роботи в Управлінні СБ України в Івано-Франківській області.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо проведення з 09.03.2024 перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 27.05.2024 №091630019276 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2017 по 29.02.2024 в управлінні Служби безпеки України в Івано-Франківській області. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 09.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням страхового стажу та виплачених сум грошового забезпечення (заробітної плати) з 01.01.2017 по 29.02.2024 в управлінні Служби безпеки України в Івано-Франківській області, відповідно до довідок від 26.02.2024 року за №№ 27, 28, 29, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про суми заробітку та сплату страхових внесків позивача за спірний період. Водночас, якщо за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості, необхідні для призначення пенсії військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, поліцейським, відповідно до Закону, страховий стаж та заробітна плата (дохід) обчислюються на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески, форма якої затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 04 лютого 2021 року№ 3-1«Про затвердження форми довідки про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески та Порядку розрахунку сум грошового забезпечення, якщо документи про його нарахування та про сплачені страхові внески зберігаються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя або знищено», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07 квітня 2021 року за № 463/36085, відтак довідки про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески за період після 01 січня 2017 року не можуть враховуватися при обрахунку страхового стажу та заробітної плати (доходу).
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому висловила незгоду з доводами викладеними у скарзі: вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відсутність даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу відбулося не з вини позивача та не може бути підставою для не зарахування до стажу позивача спірного періоду проходження військової служби в УСБ України в Івано-Франківській області. Наголошує, що позивач подала до органу пенсійного фонду довідки від роботодавця, з яких видно розмір її грошового забезпечення та сплачену суму страхового внеску. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
13.03.2024 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії, до якої було додано довідки про сплату страхових внесків за спірні періоди.
На підставі вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області позивачу з 09.03.2024 року призначено достроково пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Періоди роботи з 01.01.2017 по 29.02.2024 було враховано до страхового стажу позивачки, страховий стаж склав 32 роки 6 місяців 3 дні.
Відповідно до рішення від 27.05.2024 №091630019276 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області проведено перерахунок пенсії позивача, оскільки періоди роботи з 01.01.2017 по 29.02.2024 було безпідставно враховано до страхового стажу позивачки. Страховий стаж після даного перерахунку склав 25 років 4 місяці 3 дні.
На звернення позивача, відповідно до листа від 20.06.2024 року, відповідач повідомив, що рішенням від 27.05.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області проведено перерахунок пенсії позивача, періоди роботи позивача з 01.01.2017 по 29.02.2024 не зараховані до її страхового стажу, оскільки дані про страховий стаж та заробітну плату в реєстрі застрахованих осіб відсутні.
Не погоджуючись з вказаними діями та рішенням відповідача позивач звернулася з позовом до суду першої інстанції.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
На підставі аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а та ін.
Спірним у цій справі є обов'язок територіального управління Пенсійного фонду України зарахувати до страхового стажу період проходження служби позивача в Управлінні Служби безпеки України в Івано-Франківській області з 01.01.2017 по 29.02.2024.
Наявними у справі письмовими доказами, зокрема довідкою Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області від 28.02.2024 року № 60/11/2-81 підтверджується, що позивач з 09.12.1998 по даний час проходить військову службу в органах Служби безпеки. Крім того, у довідках Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області від 26.02.2024 року за №№ 27, 28, 29, що були надані пенсійному органу, містяться відомості про нараховані позивачу суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески за період з 01.01.2017 по 29.02.2024.
Разом з тим, підставою для відмови в зарахуванні позивачу страхового стажу слугувала відсутність у відповідача інформації щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив про те, що відсутність даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу щодо сплати страхових внесків за спірний період проходження військової служби в Управлінні Служби безпеки України в Івано-Франківській області не може бути підставою для не зарахування цього періоду до страхового та пільгового стажу при призначенні пенсії позивачу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у період з 01.01.2017 по 29.02.20 позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення, на яке нараховувалися страхові внески.
У справах № 490/12392/16-а, № 638/5795/17, № 683/1814/16-а Верховним Судом зроблено висновки, що внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачам у цих справах, але не сплачувались страхувальниками страхові внески.
Сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску.
Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, не нарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, періоду служби за які не нараховані страхові внески.
Що ж стосується доводів апелянта стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту прав позивача та вручання у дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає наступне.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Кодексом.
Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року в справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так, у постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта щодо втручання судом першої інстанції в дискрецію (вільний розсуд) пенсійного органу є необґрунтованими та відхиляються судом апеляційної інстанції.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд попередньої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача період проходження служби в Управлінні Служби безпеки України в Івано-Франківській області з 01.01.2017 по 29.02.2024 з мотивів несплати страхувальником страхових внесків, оскільки належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами у справі у їх сукупності підтверджується проходження служби позивача у вказаний період.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі № 300/5102/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар