16 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12778/24 пров. № А/857/21665/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року (головуючий суддя Ланкевич А.З., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправним та зобовґязання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з жовтня 2016 року по лютий 2018 року по день фактичної виплати 28.04.2024 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з жовтня 2016 року по лютий 2018 року по день фактичної виплати 28.04.2024 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з жовтня 2016 року по день фактичної виплати - 28.04.2024 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з жовтня 2016 року по день фактичної виплати - 28.04.2024 року.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) оскаржив його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 23.02.2023 №187-ос капітана ОСОБА_1 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 (звільнення за сімейними обставинами).
Остаточною датою проходження військової служби вважати 23.02.2023 року.
Позивач звернувся до суду через більше 1 рік 4 місяці з моменту виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Таким чином, позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права з моменту виключення зі списку особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а до Львівського окружного адміністративного суду з позовом звернувся (2024 року), тобто через більше 1 рік 4 місяці (обґрунтувань поважності пропуску в позові не зазначено).
Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Однак, набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352 (далі Закон №2352), яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини перша та друга ст.233 Кодексу законів про працю України викладені у наступній редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1);
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
Частина 5 статті 122 КАС України, яка є спеціальною нормою, передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Крім того, про перевагу застосування спеціальної норми ч.5 ст. 122 КАС України над загальною зазначав Верховний Суд у постановах від 23.06.2022 року справа №540/2001/21, від 28.09.2022 року справа №420/358/22, від 29.09.2022 року справа №420/3978/22.
Наведені норми чинного законодавства та правозастосовна діяльність Верховного Суду дозволяють прийти щонайменше до таких висновків:
- після викладу у новій редакції ч.1 та ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, уведено строки звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати;
- ч.5 ст.122 КАС України встановлює спеціальний строк звернення до суду по відношенню до загальних строків, передбачених ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, у спорах, які стосуються прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
- строк визначений ч.5 ст.122 КАС України є процесуальним строком та повинен застосовуватись на час вчинення процесуальної дії, як це передбачено ч.3 ст.3 цього ж Кодексу;
- ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України є спеціальною нормою по відношенню до ч.5 ст.122 КАС України, оскільки стосується виплати лише тих сум, які належать при звільненні.
У матеріалах справи наявний витяг з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 23.02.2023 №187-ос року, який вказує на те, що позивач проходив військову службу, яка вважається публічною згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України.
Оскільки позивач не погоджується з ненарахуванням та невиплатою індексації різниці грошового забезпечення позивачу за періоди липня 2018 року по липень 2019 року включно та із квітня 2020 року по 31.12.2022, до спірних правовідносин слід застосовувати спеціальний процесуальний строк передбачений ч.5 ст.122 КАС України місячний строк на звернення до суду.
У даному випадку слід за необхідне зазначити про те, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно - правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці стоки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Тому, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі сплином значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
В силу закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежить від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджується належними доказами.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З урахуванням наведеного апелянт вважає, що цей позов, оскільки його заявлено поза межами місячного строку, підлягає залишенню без розгляду.
В постанові прописано, що «трудова книжка із записом про звільнення із займаної посади такого формулювання: «Звільнений з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим згідно з поданою заявою, ст. 38 КЗпПУ» відповідно до статті 47 КЗпП України була видана Представництвом та отримана позивачем у день звільнення - 07 грудня 2018 року. З огляду на те, що укази Президента України є загальнодоступними, позивач , безпосередньо якого стосується оскаржуваний Указ, ознайомився з його змістом, а також із записом, внесеним на підставі Указу.
З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що початком перебігу строку звернення до суду є день отримання трудової книжки - 07 грудня 2018 року, коли позивач ознайомився із записом, внесеним на підставі Указу в трудову книжку».
Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неповажність указаних вище підстав пропуску строку звернення позивача до суду з адміністративним позовом до Президента України про визнання протиправним Указу та зобов'язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що позивач, маючи на руках трудову книжку з відповідним записом про своє звільнення за статтею 38 КЗпП України, розпорядження від 05 грудня 2018 року № 44-к/р «Про звільнення позивача» та усвідомлюючи (як позивач сам звертає увагу в позовній заяві) відповідну невпевненість щодо свого звільнення на підставі поданої ним заяви від 22 листопада 2018 року, не був позбавлений можливості протягом майже 1 року 6 місяців звернутися до суду з позовом про скасування Указу, перевірити правомірність ухвалення цього спірного рішення суб'єкта владних повноважень та відповідність підстав свого звільнення нормам чинного законодавства і фактичним обставинам справи.
В даній справі Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позивач мав сумніви з приводу підстави його звільнення ще в грудні 2018 року, проте при зверненні до суду із цим позовом не зазначив будь-яких об'єктивних обставин, які б перешкоджали йому звернутися до АПУ, зокрема, із запитами щодо уточнення інформації про своє звільнення та правових підстав видання оскаржуваного Указу ще в грудні 2018 року, а не в січні 2020 року, тобто понад рік з часу звільнення. Листування позивача з ОПУ щодо отримання інформації про підстави його звільнення відповідно до Указу не може свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду після спливу настільки значного строку, а бездіяльність посадових осіб ОПУ (АПУ), переписка та тяганина щодо розгляду вказаного питання жодним чином не заважали позивачу звернутись до суду із цим позовом раніше, ніж 27 травня 2020 року.
Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги й те, що позивач від дня отримання трудової книжки виявляв бажання скористатися судовим захистом і вживав спрямованих на це заходів.Однак неодноразові звернення позивача до суду з іншими позовами не зупиняють та не переривають перебігу встановленого процесуальним законом місячного строку звернення до суду із цим позовом.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 3 статті 123 КАС України).
Крім того апелянт зазначає, що системний аналіз положень статей 9, 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», Інструкції про розміри і порядок виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ № 73 від 02.02.2016 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 р. за № 217/28347, дає підстави стверджувати, що винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ.
Винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для їх виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення та немає фіксованого розміру. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку та умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.03.2018 р. у справі № 761/17387/17, від 29.08.2019 р. у справі №820/375/18, від 09.01.2020р. у справі 3809/1489/16.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 10.03.2023 року №253-ос капітана ОСОБА_1 , старшого офіцера (старшого оперуповноваженого) відділення боротьби з нелегальною міграцією відділу боротьби з транскордонною злочинністю головного оперативно-розшукового відділу, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 10.03.2023 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 року у справі №380/7090/23 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задоволено повністю. Зокрема: зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з жовтня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця).
28.04.2024 року було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача в сумі 56976,94 грн з призначенням платежу «Військова частина НОМЕР_1 , індексація грошового забезпечення, ОСОБА_1 , згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 року у справі №380/7090/23», підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи скріншот з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк».
24.05.2024 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив надати детальні помісячні розрахунки нарахувань (із зазначенням видів та складових грошового забезпечення) та утримань , проведених на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 року у справі №380/7090/23.
Листом відповідача №09/11960-24 від 29.05.2024 року повідомлено представнику позивача, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 року у справі №380/7090/23, з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2024 року, ОСОБА_1 нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення з проведенням відповідних відрахувань згідно чинного законодавства у квітні 2024 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд вірно вважав, що позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування передбаченої Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати» компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з жовтня 2016 року по день фактичної виплати - 28.04.2024 року, а тому звернувся до суду з даним позовом.
З огляду на це, колегія суддів вважає, що доводи наведені в апеляційній скарзі не стосуються предмету спору.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.1 Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно ст.3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до ст.4 Закону України №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
З огляду на наведене, суд правильно вважав, що правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Так, у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку №159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць. Це означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Водночас, як вже зазначено вище, основною умовою для виплати позивачеві компенсації, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку із несвоєчасним виконанням рішення суду. Між тим, право на компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі №803/203/17, від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20.
У даній спірній ситуації судом першої інстанції з'ясовано, що позивачеві 28.04.2024 року на виконання рішення суду виплачено заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з жовтня 2016 року по лютий 2018 року в розмірі 56976,94 грн.
За таких обставин, правильним є висновок суду, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення, а саме - за період з жовтня 2016 року по день її фактичної виплати - 28.04.2024 року.
При цьому вірним є твердження, що посилання відповідача на те, що сума перерахованої індексації грошового забезпечення не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом №2050-ІІІ, за порушення строків виплати яких сплачується компенсація, оскільки згідно ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про оплату праці», в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів (ст.1, ч.1 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХII зі змінами).
З огляду на це суд підставно зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 року №9-рп/2013.
Виходячи з цього, правильним є твердження, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 29.11.2023 року у справі №560/11895/23, від 14.12.2023 року у справі №600/4606/23-а, від 27.02.2024 року у справі №560/11405/23, від 06.03.2024 року у справі №600/5050/23-а та від 08.05.2024 року у справі №600/4133/22-а.
Враховуючи зазначене вище, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі №380/12778/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула