15 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 466/3009/25 пров. № А/857/22643/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Глушка І.В.,
з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 травня 2025 року у справі № 466/3009/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування адміністративної постанови (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Єзерським Р.Б. 06.05.2025 в м. Львові), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач, ДПП) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, серія 4АВ № 07089101 від 30.08.2024 року в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 340,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та зобов'язання Департаменту патрульної поліції вилучити з бази даних інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху) відомості про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 згідно постанови серії 4АВ № 07089101 від 30.08.2024 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 травня 2025 року адміністративний у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що не вчиняла вказаного правопорушення та не перебувала за кермом автомобіля Volkswagen Phaeton 2009 року, д.н. НОМЕР_1 у час та місці, яке зазначено у постанові серії 4АВ № 07089101 від 30.08.2024 року у момент порушення Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), оскільки в цей час перебувала на своєму робочому місці в стоматологічній клініці, що підтверджується відповідною довідкою № 2 від 25.03.2025 року. Також позивач не є власником транспортного засобу, який зафіксовано в оскаржуваній постанові в автоматичному режимі, а значиться лише в якості «належного користувача» вказаного транспортного засобу, тобто особою яка отримала від власника право керування транспортним через застосунок «ДІЯ» шляхом використання послуги «Шеринг авто». Позивач не отримувала особисто та не була ознайомлена з оскаржуваною постановою 4АВ № 07089101 від 30.08.2024року.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Учасники справи, які були належним чином, згідно положень частин першої та другої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, правом на участь у судовому засіданні не скористалися.
За правилами частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відтак судове засідання проводилося за відсутності представників позивача та відповідача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 30.08.2024 року т.в.о. старшого інспектора ВОМАФППДРКА УАФППДР ДПП Смолова-Хохля Ю.В. було винесено постанову серії 4 АВ № 07089101 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено на ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.. Вказане правопорушення було зафіксоване в автоматичному режимі з допомогою технічного засобу «HOAG-50/1.006-01/21»
Згідно постанови, 30.08.2024 о 09:27 год., за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 44 зафіксовано транспортний засіб марки «Volkswagen Phaeton», д.н.з. НОМЕР_1 , особа, яка керувала транспортним засобом, перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 34 км/год., чим порушила пункт 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 122 КУпАП.
30 серпня 2024 року ОСОБА_2 здійснила оплату штрафу у додатку «Дія» за вчинення вказаного адміністративного правопорушення у розмірі 170 грн., що стверджується платіжною інструкцією № РТ2А-М1СХ-4АА3-9КСВ від 30.08.2024.
У даній платіжній інструкції щодо призначення платежу зазначено ОСОБА_1 , проте оплата була здійснена ОСОБА_2 , яка є донькою позивача.
Згідно реєстраційної картки транспортного засобу марки Volkswagen Phaeton 2009 року, д.н.з. НОМЕР_1 власником є ОСОБА_2 , а належним користувачем є ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з метою надання можливості нерегулярного користування вказаним транспортним засобом за відсутності оригіналу свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу через застосунок «Дія» було надано матері ОСОБА_1 (позивач у справі) право користування транспортним засобом марки Volkswagen Phaeton 2009 року, д.н.з. НОМЕР_1 шляхом використання послуги «Шеринг авто».
26 березня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Департаменту патрульної поліції із вимогою про поновлення строку звернення із заявою про визнання правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності за постановою серії 4AB № 07089101 від 30.08.2024 року, який пропущено з поважних причин. Просить внести зміни до постанови серії 4АВ № 07089101 від 30.08.2024 року в частині особи правопорушника, змінивши особу правопорушника ОСОБА_1 , на ОСОБА_2 та вилучити з бази даних інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху) відомості про притягнення до адміністративної відповідності ОСОБА_1 , згідно постанови серії 4AB № 07089101 від 30.08.2024 року.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції покликається на те, що власником вказаного автомобіля ОСОБА_2 та належним користувачем ОСОБА_1 не було вжито превентивних заходів щодо недопущення даної ситуації шляхом повідомлення один одного про можливе вчинення адміністративного правопорушення однією з них, внаслідок чого працівниками поліції на законних підставах було складено постанову про вчинення адміністративного правопорушення за частиною першою статті 122 КУпАП на належного користувача вказаним автомобілем ОСОБА_1 , скерувавши інформаційне повідомлення у застосунку «Дія» про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу на належного користувача вказаним автомобілем - ОСОБА_1 , яка за даних обставин повинна була отримати штраф автоматичної фіксації в за стосунку «Дія».
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
З фото та відео, наданих до відзиву на позов, неможливо встановити, що за кермом автомобіля знаходилась саме ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 14-1 КУпАП до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів.
За наявності обставин, які свідчать про вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, іншою особою, власник (співвласник) транспортного засобу може протягом десяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу повідомити про відповідні обставини (транспортний засіб знаходився у володінні чи користуванні іншої особи, вибув з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб тощо) орган (посадову особу), що виніс постанову про накладення адміністративного стягнення.
На період з'ясування та перевірки цих обставин виконання постанови про накладення адміністративного стягнення зупиняється до моменту встановлення особи, яка вчинила це правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Матеріали справи містять свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Volkswagen Phaeton 2009 року, д.н. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_2 .
З матеріалів справи встановлено, що за кермом автомобіля перебував його власник, а саме ОСОБА_2 .
Наявність у позивача активованої послуги «Шеринг авто» через застосунок «Дія» не позбавляє власника на користування його ж транспортним засобом, а тільки надає можливість сторонньому користувачу здійснювати таке користування.
Апеляційний суд зазначає, що за вчинення правопорушень має відповідати той, хто був за кермом. Послуга «Шеринг авто» дозволяє отримувати штрафи автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху тій особі, яка керувала транспортним засобом. В даному випадку оскаржувана постанова надійшла ОСОБА_2 , яка є власником ТЗ, а також перебувала за кермом в момент вчинення адміністративного правопорушення.
В даному конкретному випадку відповідач покликається на положення статті 14-2 КУпАП та Порядок внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2022 року № 1145.
Апеляційний суд визнає, що дійсно адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
На підтвердження того факту, що відповідальною особою за вчинення правопорушення за обставин, що є предметом спору у справі, що розглядається, є саме позивач, відповідач надав реєстраційну картку ТЗ, з якого вбачається, що належним користувачем є саме ОСОБА_1 .
Однак, даний документ жодним чином не підтверджує того факту, що на момент вчинення правопорушення саме позивач була належним користувачем автомобіля.
В документі (Реєстраційній картці) відсутні дані про дату та підставу внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
Реєстраційна картка не є витягом є Єдиного державного реєстру транспортних засобів, зазначені в ній відомості відповідають даті її формування, а не даті вчинення адміністративного правопорушення, інкримінованого позивачу.
До того ж, як зазначалося вище, функція «Шеринг авто» не виключає користування автомобілем іншими особами.
Відтак, підстави вважати, що саме позивач вчинила правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП, у апеляційного суду відсутні.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (стаття 9 КУпАП).
Відповідно до статей 10, 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За приписами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справах про адміністративні правопорушення судом перевіряється правомірність рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким було здійснено притягнення особи до адміністративної відповідальності, та приймається відповідне рішення щодо правомірності/протиправності таких дій (бездіяльності) та наявності правових підстав для скасування вказаного рішення - постанова ВС від 18.10.2019 р. у справі № 177/213/17(2-а/177/16/17).
Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 р. у справі № 204/8036/16-а(2а/204/27/17) зазначив, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності.
Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення.
Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності.
Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постановах від 16.09.2020 р. у справі № 127/18265/16-а, від 04.11.2020 р. у справі № 446/2196/16-а, від 25.05.2021 р. у справі № 383/1120/16-а(2-а/383/4/17).
У постанові від 22.10.2019 р. у справі № 161/7068/16-а Верховний Суд наголосив, що «висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами».
Обставини, що вказані в оскаржуваній постанові, повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні постанова ВС від 29.04.2020 р. у справі № 211/4667/16-а(2-а/211/26/17).
У постанові від 06.02.2020 р. у справі № 727/9504/16-а Верховний Суд вказав, що при прийнятті рішення у справі суд повинен надати оцінку доказам, які містять інформацію щодо предмету доказування, встановити на підставі таких доказів наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, особливою умовою під час розгляду справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є встановлення наявності чи відсутності адміністративного правопорушення, винності даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, - наявність вини особи у вчиненні такого правопорушення.
Так, позивачем надано квитанцію від 30.08.2024 (а.с. 46), з якої вбачається, що саме ОСОБА_2 сплатила штраф у сумі 170 грн. на рахунок, зазначений у оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання /перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України.
Суд приймає до уваги пояснення позивача у тій частині, що вона не знала про існування постанови про притягнення її до відповідальності, оскільки ОСОБА_2 сплатила штраф самостійно та своєчасно, що підтверджується наданою квитанцією про оплату штрафу, та з моменту сплати штрафу вона набували статусу виконаної.
Покликання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_2 не звернулася до уповноваженого органу із заявою про визнання факту вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, та притягнення її до адміністративної відповідальності спростовуються наданими позивачем доказами (а.с. 42-45).
Щодо ставлення під сумнів судом першої інстанції довідки за вих. № 2 від 25.03.2025 про те, що позивач 30.08.2024 перебувала на робочому місці за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 25 у стоматологічній клініці в період з 09:00 до 18:00 год., тобто і в момент вчинення даного адміністративного правопорушення, а саме 30.08.2024 о 09:27 год., колегія суддів зазначає, що при оцінці доказів та встановленні обставин справи, а також при прийнятті рішення, суд не може покладатись виключно на роздуми та здогадки.
Інформація, викладена в довідці, ніякими іншими доказами не спростована.
Згідно з статтею 192 КАС України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Відповідно до частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріалами справи спростовується вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, як наслідок, склад цього правопорушення відсутній.
Відтак, апеляційний суд приходить до переконання, що в даному випадку, позивач не повинен відповідати за правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП, яке нею не вчинялося.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення (пункт 1).
Оскільки правопорушення, за яке позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності, скоєне не нею, а іншою особою, справа про адміністративне правопорушення щодо позивачки підлягає закриттю через відсутність складу адміністративного правопорушення.
Отже, оскаржувана постанова про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП є незаконною то така підлягає скасуванню а справа закриттю.
Щодо вимоги позивачки про визнання протиправною оскаржуваної постанови, колегія суддів вважає за необхідне у цій частині відмовити, з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на вищенаведену норму, яка є спеціальною у спірних правовідносинах, апеляційний суд, як зазначено вище, приходить до переконання про те, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню а справа закриттю.
Щодо вимоги позивачки про зобов'язання Департаменту патрульної поліції вилучити з бази даних інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху) відомості про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 згідно постанови серії 4АВ № 07089101 від 30.08.2024 року, апеляційний суд зазначає, що така є передчасною у зв'язку з відсутністю спору у цій частині, оскільки скасування оскаржуваної постанови на підставі рішення суду при розгляді даної справи судом першої та апеляційної інстанцій ще не відбулось.
За встановлених обставин справи, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи, що судовому захисту підлягає порушене, а не ілюзорне право, суд апеляційної інстанції вважає передчасною вищевказану вимогу позивача з огляду на наведене.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач не довів правомірність прийняття спірної постанови.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору неправильно встановив фактичні обставини справи та не надав їм належну правову оцінку.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно частин 1 та 2 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції у справі, що розглядається, не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заявленого позову.
Керуючись статтями 229, 241, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 травня 2025 року у справі № 466/3009/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Скасувати постанову Департаменту патрульної поліції про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серія 4АВ № 07089101 від 30.08.2024 року, а провадження по справі закрити.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
І. В. Глушко
Повне судове рішення складено 16.07.25