Унікальний номер справи 356/472/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9963/2025
Головуючий у суді першої інстанції І. О. Капшученко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
02 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Литвиненко Оленою Леонідівною , на рішення Березанського міського суду Київської області від 27 лютого 2025 року та додаткове рішення Березанського міського суду Київської області від 10 березня 2025 року, ухвалені у складі судді Капшученко І.О., в примішенні Березанського міського суду Київської області.
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь 244 705,00 гривень в якості компенсації вартості частини автомобіля Hyundai I30, об'єм двигуна 1396 см.куб., 2013 року випуску, куз. VINTMAD НОМЕР_1 , та здійснити розподіл судових витрат.
Свої вимоги мотивувала тим, що 05.07.1996 між сторонами було зареєстровано шлюб. 26.10.2013 подружжя придбало транспортний засіб Hyundai I30, сірого кольору, VIN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 , який зареєстрували за відповідачем. З вересня 2022 року подружжя припинило шлюбні відносини та проживати однією сім'єю. 13.10.2022 відповідач пред'явив позов про розірвання шлюбу, рішенням Березанського міського суду Київської області від 23.08.2023 шлюб було розірвано. У червні 2024 року позивач дізналась, що відповідач без її відома, орієнтовано у вересні 2022 року, відчужив спільне сумісне майно подружжя, а саме автомобіль Hyundai I30, державний номер НОМЕР_3 , згоди на продаж якого вона не надавала. 01.09.2022 спірний транспортний засіб був перереєстрований на нового власника на підставі договору укладеного в ТЦС №3241/2022/3369655. У відповідності до висновку суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 вартість подібного транспортного засобу HYUNDAI I30, cw 1/4i (GD) Топ 6 АТ 2013 складає 489 410,00 грн. Позивач вказує, що має право на грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля - 244 705,00 грн.
Рішенням Березанського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2025 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 244 705,00 грн в якості компенсації вартості частини автомобіля HYUNDAI I30, об'єм двигуна 1396 см.куб., 2013 року випуску, № кузова VIN НОМЕР_2 , та судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1 957,64 грн.
03.03.2025 через канцелярію суду представник позивача ОСОБА_7 подав заяву про ухвалення додаткового рішення, обґрунтовану тим, що рішенням Березанського міського суду Київської області від 27.02.2025 вказаний вище позов задоволено. У зв'язку з розглядом даної справи позивач понесла витрати на правничу допомогу у розмірі 17 000,00 грн, а також витратила 1 100,00 грн на проведення оцінки суб'єктом оціночної діяльності транспортного засобу, щодо якого у колишнього подружжя виник спір. До закінчення судових дебатів у справі представником позивача було повідомлено, що докази на підтвердження понесених судових витрат буде подано протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення. За таких обставин, просив суд ухвалити додаткове рішення про розподіл судових витрат та стягнути з відповідача на користь позивача вказані вище витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи.
Додатковим рішенням Березанського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_7 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00 грн та витрати, пов'язані з оплатою послуг суб'єкта оціночної діяльності в розмірі 1 100,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду та додатковим рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника Литвиненко О. Л. подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду та додаткове рішення скасувати та ухвалити нові судові рішення про відмову у задоволенні позову та заяві про ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідачем не визнавався факт продажу автомобіля без згоди позивача, оскільки вона була обізнана про продаж автомобіля. Також відповідач не погоджується із встановленою судом обставиною, що грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн, отримані відповідачем за продаж автомоблія, були використані не в інтересах сім'ї, оскільки такі кошти було передано відповідачем у рівних частках позивачу та матері відповідача. Відповідач зазначів, що відчуження спірного автомобіля було здійснено ним 01.09.2022 за згодою подружжя у період перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому відсутні підстави для компенсації позивачу частки вартості відчуженого транспортного засобу.
Суд у своєму рішенні не навів мотивів з яких прийняв до уваги доводи позивача та не врахував заперечення відповідача.
Крім того, судом було прийнято до уваги наданий позивачем звіт про оцінку вартості спірного автомобіля, який є неналежним доказом вартості транспортного засобу, оскільки оцінка спірного автомобіля була зроблена умовно без його огляду. При цьому позивач будь - яких клопотань про призначення судом експертизи для визначення вартості спірного автомобіля не заявляла.
Не погодужючись із розміром судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 17 000,00 грн, які було стягнуто з відповідача на користь позивача, останній вказує на те, що такий розмір витрат є завищеним та не узгоджується із вимогами ст 137 ЦПК України.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Литвиненко О. Л. підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити на підставі викладених у ній доводів.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 (який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції) заперечували проти задоволення апеляційної скарги, судові рішення першої інстанції просили залишити без змін як законні та обґрунтовані.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судових рішень в межах їх апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 05.07.1996 по 23.08.2023.
Під час шлюбу (26.10.2013) сторони придбали рухоме майно: транспортний засіб Hyundai I30, об'єм двигуна 1396 см.куб., 2013 року випуску, куз. НОМЕР_4 , право власності зареєстрували за ОСОБА_2 .
Згідно договору купівлі - продажу №3241/2022/3369655 від 01.09.2022, укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець), відповідач продав у власність ОСОБА_5 - своїй матері транспортний засіб Hyundai I30, об'єм двигуна 1396 см.куб., 2013 року випуску, куз. НОМЕР_4 , ціна за домовленістю сторін транспортного засобу складає 20 000,00 грн.
Рішенням Березанського міського суду Київської області від 23.08.2023, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Березанського управління юстиції у Київській області, №50.
У рішенні судом встановлено, що сторони тривалий час проживають окремо, фактично припинили шлюбні стосунки, спільного господарства не ведуть, не живуть однією сім'єю.
Позивач вказує, що лише у червні 2024 року їй стало відомо про відчуження відповідачем спірного автомобіля його матері, проте згоди на продаж належного подружжю транспортного засобу вона не надавала, грошових коштів від продажу автомобіля не отримувала, кошти від продажу автомобіля не були витрачені в інтересах сім'ї, оскільки та той час подружжя вже припинило фактично шлюбні відносини, не вело спільне господарство та не проживало як одна сім'я.
Суд встановив, що відповідач продав спірний транспортний засіб Hyundai I30, об'єм двигуна 1396 см.куб., 2013 року випуску, куз. НОМЕР_4 , своїй матері ОСОБА_5 за заниженою ціною 20 000,00 грн, без згоди позивача, чим порушив її майнові права як власника спільної сумісної власністї подружжя. При цьому грошові кошти 20 000,00 грн, одержані відповідачем за договором купівлі - продажу №3241/2022/3369655 від 01.09.2022, не були використані в інтересах сім'ї, з огляду на те, що 10 000,00 грн були передані ОСОБА_2 його матері (яка стала новим власником спірного автомобіля), решта 10 000,00 грн витрачені ним у власних інтерсах, так як доказів передачі цих грошових коштів позивачу відповідачем суду не надано, а вказана обставина заперечується ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості. Суд дійшов висновку, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, його було відчужено відповідачем без згоди позивача, а тому ОСОБА_1 має право на компенсацію вартості 1/2 частини відчуженого автомобіля. Вирішуючи розмір компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходив із ринкової вартості транспортного засобу у розмірі 489 410,00 грн, прийнявши до уваги складений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 . Звіт з оцінки майна умовного середньо статистичного колісного транспортного засобу легкового автомобілю Hyundai I30 CW 1,4(GD) Top 6 AT 2013 року випуску, який є більш повним та достовірним, та складену ним рецензію від 15.01.2025.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини склалися щодо захисту права співвласника майна, яке було відчужено без її згоди, шляхом стягнення на її користь половини вартості цього майна. Тобто, зазначений спосіб захисту спрямований на відновлення матеріального стану співвласника, без згоди якого відчужили належну йому частку у спільному сумісному майні подружжя, який існував станом на момент відчуження цього майна.
Так, у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України(стаття 68 СК України).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вказаною постановою роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Судом встановлено, що спірний автомобіль було придбано подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, відтак вказане рухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, що не було спростовано відповідачем. За таких умов на зазначену цінну річ матеріального світу поширився відповідний правовий режим, особливості якого визначають обов'язок співвласника, який має намір відчужити майно, на отримання обов'язкової згоди іншого зі співвласників для такого відчуження.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц зазначив, що при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Під час перегляду справи апеляційним судом знайшло своє підтвердження відчуження автомобля відповідачем без згоди позивача, оскільки у ході розгляду справи судом було з'ясовано, що сторонни не підтримували шлюбних відносин з вересня 2022 року, позов до суду про розірвання шлюбу було подано відповідачем у жовтні 2022 року, при цьому автомобіль перебував у його користуванні та був відчужений ним його матері за 20 000,00 грн 01.09.2022, про що позивачу стало відомо лише у 2024 році. Доказів передачі частини грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн від продажу автомобіля ОСОБА_1 , відповідач суду не надав.
Крім того, не знайшли своє підтвердження належними та допуситими доказами посилання відповідача про те, що грошові кошти, отримані від продажу автомобіля були витрачені в інтересах сім'ї та на її потреби, оскільки зазначене повністю заперечується позивачем, та судом було встановлено, що сторони на час відчуження автомобіля вже не проживали як одна сім'я, не вели спільного господарства і у них був відсутнім спільний бюджет. Фактично сторони у вересні 2022 року припинили шлюбні стосунки.
Установивши, що автомобіль Hyundai I30, об'єм двигуна 1396 см.куб. 2013 року випуску, куз. НОМЕР_4 , придбаний під час шлюбу сторонами, що не заперечувалося ними, є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач відчужив його без згоди позивача як іншого із подружжя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в цій частині матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц та від 10 червня 2022 року у справі №544/856/20.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про обов'язок позивача доводити факт використання коштів від реалізації спільного майна не в інтересах сім'ї.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що отримані відповідачем від реалізації спірного рухомого майна кошти були витраченів інтересах сім'ї, такі докази відповідач не надав у розпорядження суду.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на стягнення компенсації вартості частки відчуженого майна.
Визначаючи розмір компенсації вартості частини спірного відчуженого автомобіля, який належить стягнути з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції виходив із ринкової вартості транспортного засобу у розмірі 489 410,00 грн, прийнявши до уваги складений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 . Звіт з оцінки майна умовного середньо статистичного колісного транспортного засобу легкового автомобілю Hyundai I30 CW 1,4(GD) Top 6 AT 2013 року випуску, який є більш повним та достовірним, та складену ним рецензію від 15.01.2025.
У постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц Верховний Суд зазначив про те, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні.
Застосування норми права у подібний спосіб роз'яснено в постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18, від 16 січня 2023 року № 754/3132/16 тощо, що свідчить про усталеність судової практики.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в цій частині у повній мірі узгоджуютьсяз правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, відповідно до яких, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Так, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Так, згідно складеного ФОП ОСОБА_4 , який є суб'єктом оціночної діяльності на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності №664/2023 виданого ФДМ України 07.12.2023, Звіту з оцінки майна, об'єктом оцінки є умовний середньостатистичний колісний транспортний засіб, а саме легковий автомобіль Hyundai I30, cw 1.4 (GD)Top 6 AT 2013 року випуску, який є функціональним аналогом, легкового автомобіля Hyundai I30 (2013 року випуску), реєстраційний номер згідно даних замовника НОМЕР_3 , реєстраційний номер згідно інтернет даних на 01.06.2024 НОМЕР_5 , VIN НОМЕР_2 ; станом на 27.06.2024 ринкова вартість об'єкта оцінки складає 489 410,00грн, у тому числі ПДВ (20%) 81 568,33 грн.
Відповідно до Звіту про оцінку колісного транспортного засобу Hyundai I30, 2013 року випуску державний номерний знак НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_2 , складеного 07.10.2024 суб'єктом оціночної діяльності Фізичною - особою підприємцем, ОСОБА_6 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №381/202 виданий ФДМ України) ринкова вартість вказаного транспортного засобу становить 326 754,00 грн без ПДВ.
У відповідності до рецензії на «Звіт про оцінку майна: колісного транспортного засобу Hyundai I30, 2013 року випуску державний реєстраційний номер НОМЕР_6 , VIN НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_5 », складеної 15.01.2025 ФОП ОСОБА_4 , який є суб'єктом оціночної діяльності, вказав, що зібрані виконавцем звіту про оцінку майна вихідні дані та іншу інформацію (їх повнота, достатність для проведення оцінки майна та розкриття у звіті): надані оцінювачем скріншоти сторінок інтернет сайтів викликають сумніви, вони не розкриті у повному обсязі, достовірність перевірити не можливо; висновок про відповідність і правильність застосування під час проведення оцінки методичних підходів, методів та оціночних процедур з урахуванням мети і бази оцінки обґрунтованість використаних припущень: ідентифікація об'єкта оцінки проведена не вірно, оціночні процедури проведені з грубим порушеннями, які суттєво вплинули не ринкову вартість майна. Оцінювач наводить підсумкову формулу розрахунку ринкової вартості, а саме с = 325 257,00 х (1+(8,9/100) -(7,75/100)) + 0 = 326753,99 грн., проте правильна відповідь 328 997,46 грн. Таким чином, звіт не повною мірою відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки.
З урахуванням встановленого, колегія суддів погоджується із висновокм суду першої інстанції у тому, що Звіт з оцінки майна умовного середньо статистичного колісного транспортного засобу легкового автомобілю Hyundai I30 CW 1,4(GD) Top 6 AT 2013 року випуску, є більш повним та достовірним, з урахуванням рецензії 15.01.2025. Зібрані ФОП ОСОБА_6 у Звіті про оцінку колісного транспортного засобу Hyundai I30, 2013 року випуску, вихідні дані та інша інформація (повнота, достатність для проведення оцінки майна та розкриття у звіті), надані оцінювачем скріншоти сторінок інтернет сайтів, викликають обґрунтовані сумніви, ідентифікація об'єкта оцінювання не є вірною, державний реєстраційний номер оцінюваного транспортного засобу Hyundai I30, 2013 року випуску НОМЕР_6 , у той же час у Свідоцтві про реєстрацію автомобіля та фотографіях, які надає оцінювач у звіті, фактичний державний реєстраційний НОМЕР_5 . Зокрема оціночні процедури проведені з порушеннями, що впливає на ринкову вартість висновок про відповідність і правильність застосування під час проведення оцінки методичних підходів, методів та оціночних, за таких обставин ідентифікація об'єкта оцінки проведена не вірно, оціночні процедури проведені з грубим порушеннями, які суттєво вплинули не ринкову вартість майна.
Таким чином у ході розгляду справи знайшло своє підтвердження твердження сторони позивача про те, що наданий відповідачем звіт про оцінку вартості спірного транспортного засобу не відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна і має недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, оскільки оціночні процедури проведені з грубим порушенням, внаслідок чого було необгрунтовано занижено ринкову вартість рухомого майна.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково врахував Звіт про оцінку транспортного засобу складений ФОП ОСОБА_4 , є необґрунтованими та суперечать правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, визначається з дійсної ринкової вартості майна на час розгляду справи.
При визначенні ринкової вартості автомобіля, суд вірно взяв до уваги наданий позивачем Звіт з оцінки майна умовного середньо статистичного колісного транспортного засобу, складений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 , оскільки він є належним доказів у розумінні закону на підтвердження ринкової вартості автомобіля Hyundai I30, об'єм двигуна 1396 см.куб. 2013 року випуску куз. НОМЕР_4 станом на 01.06.2024. При цому наданий відповідачем Звіт про оцінку колісного транспортного засобу Hyundai I30, 2013 року випуску, складений ФОП ОСОБА_6 суд не врахував через неповноту та недостовірність вказаних у ньому висновків, урахувавши рецензію від 15.01.2025.
При цьому відповідач не погоджуючись із вказаним звітом не скористався своїм правом та не заявив клопотання про призначення у справі відповідної експертизи з метою встановлення дійснові вартості відчуженого ним автомобіля.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості частки відчуженого відповідачем автомобіля, що узгоджується з вимогами статей 60, 61, 70, 71 СК України.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону.
Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно дост. 133 ЦПКУкраїна, правнича допомога є складовою судових витрат.
Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частинами 2-4ст. 137 ЦПК Українивизначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч. 5, 6ст. 137 ЦПК Україниу разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Конституція Україниу статті 59 гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У відповідності до ст. 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з положеннями частин першої-п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц (провадження № 61-19582св20), від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16 (провадження № 61-12783св21).
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Визначаючи суму відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує такі критерії. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 «витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено».
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного суду від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19 «за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співрозмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено».
Встановлено, що заяву про ухвалення судового рішення з доданими до неї матеріалами було доставлено до електронних кабінетів ЄСІТС відповідача та його представника 03.03.2025.
Будь - яких заяв/клопотань про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи відмови у такому розподілі судових витрат ні відповідачем, ні його представником до суду не надходило.
Таким чином з огляду на вищенаведене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду, який, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відсутністю заперечень відповідача щодо понесення позивачем таких витрат та клопотання про зменшення їх розміру, стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00 грн та витрати, пов'язані з оплатою послуг суб'єкта оціночної діяльності у розмірі 1 100,00 грн, оскільки саме наданий позивачем звіт було враховано судом при ухваленні рішення про задоволення позову.
Таким чином доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 17 000,00 грн, та витрат, пов'язаних з оплатою послуг суб'єкта оціночної діяльності у розмірі 1 100,00 грн, а фактично зводяться до власного тлумачення відповідачем положень закону, якими врегульовано порядок відшкодування судових витрат.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду попередньої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що переглядається, додаткове рішення суду відповідає вимогам вмотивованості.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, ухваленими з додержанням вимог закону,ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Литвиненко Оленою Леонідівною , залишити без задоволення.
Рішення Березанського міського суду Київської області від 27 лютого 2025 року та додаткове рішення Березанського міського суду Київської області від 10 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 16 липня 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна