15 липня 2025 року м. Львівсправа № 380/21258/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Акумуляторний завод «САДА» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,-
Приватне акціонерне товариство «Акумуляторний завод «САДА» (позивач/ПрАТ «Акумуляторний завод «САДА») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської митниці (відповідач/митниця), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про визначення митної вартості товарів від 19 липня 2024 року № UA209000/2024/100382/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 19 липня 2024 року № UA209230/2024/002454;
- судові витрати та витрати на правову допомогу покласти на відповідача.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що прийняте Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 19 липня 2024 року № UA209000/2024/100382/2 та складена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 19 липня 2024 року № UA209230/2024/002454 (далі - також спірні/оскаржувані рішення) є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки доводи, зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості та електронному повідомленні, не є підставою для коригування митної вартості імпортованих товарів, позаяк в наданих митниці документах були відсутні розбіжності, що впливають на митну вартість, або ознаки підробки. Митним органом не надано доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення ввезених товарів, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованих товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. У митниці були наявні достатні документи, які підтверджували митну вартість оцінюваних товарів за ціною договору. Також позивач покликається на недоведення митницею неможливості застосування попередніх п'яти методів визначення митної вартості товарів та необґрунтованість коригування такої саме за резервним методом.
З огляду на наведене позов просить задовольнити повністю.
Також у позовній заяві позивач повідомляє, що поніс судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 9339,58 грн та очікує понести 20000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом, що детально описано у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів. Витребування додаткових документів у позивача було обумовлене необхідністю оцінки наявних ризиків щодо можливого заниження митої вартості, необхідністю у зв'язку з цим перевірки даних щодо правильності формування ціни на задекларований товар, а також підтвердження того наскільки обґрунтованим є декларування митної вартості товару за ціною, нижчою аніж та що вже наявна в митного органу, а також законодавчо закріплене право митного органу упевнитись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку поданих для цілей визначення митної вартості, яке кореспондується з обов'язком декларанта надавати відомості для підтвердження митної вартості, які повинні базуватися на підтверджених документально об'єктивних даних, та піддаватися обчисленню. Однак позивач не надав всіх витребуваних документів, не спростував сумнівів митниці щодо заявленої митної вартості та не довів, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, зокрема обрано метод визначення митної вартості товарів, що не дало можливості митниці перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі та стало підставою для визначення митної вартості не за першим методом, а інакше таку вартість визначити не було можливості. Обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачеві як декларанті. Водночас митний орган у разі наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Документи, що підтверджують заявлений рівень митної вартості, були подані позивачем не в повному обсязі, складові митної вартості не можна вважати такими, що є документально підтверджені та піддаються обчисленню. Натомість посадові особи Львівської митниці під час здійснення контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.
З огляду на наведене у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу відповідач зазначає, що ця справа є справою незначної складності. Обсяг матеріалів, опрацьованих адвокатом, а саме документів, що подавалися декларантом позивача до митного оформлення, є незначним. У позовній заяві адвокатом наведено норми права, що застосовуються до спірних правовідносин, а висновки щодо застосування зазначених норм взяті із висновків судів у справах з аналогічним предметом спору, що, своєю чергою, вказує на відсутність необхідності значного часу для підготовки позовної заяви. Отже, сума витрат на надання правничої допомоги, яку заявляє позивач у позовній заяві до відшкодування, є завищеною, а тому не відповідає критерію справедливої сатисфакції. У разі, якщо за результатами розгляду цієї справи суд дійде висновку про задоволення позову, просить зменшити заявлену до відшкодування суму витрат на правничу допомогу.
27 лютого 2025 року позивач подав до суду заяву про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить суд стягнути з Львівської митниці на користь Приватного акціонерного товариства «Акумуляторний завод «САДА» витрати на правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, у розмірі 7570,00 грн.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 18 жовтня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; запропоновано позивачу подати до суду переклад товаросупровідних документів, а саме CMR від 12 липня 2024 року та свіфтів від 10 червня 2024 року та від 27 червня 2024 року державною мовою; витребувано у відповідача належно засвідчену копію митної декларації, яка слугувала джерелом інформації для коригування митної вартості у спірному рішенні.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ПрАТ «Акумуляторний завод «САДА» (код ЄДРПОУ 24962494) зареєстроване як юридична особа. Основним видом економічної діяльності товариства є: 27.20 Виробництво батарей, акумуляторів.
02 січня 2020 року між ПрАТ «Акумуляторний завод «САДА» (Покупець) та Компанією «Ultracell (UK) Limited» (Продавець) укладено контракт № 02/01 від 02 січня 2020 року (Контракт), за умовами якого Продавець продає, а Покупець купляє акумуляторні батареї в асортименті.
Згідно з пунктом 2.2 Контракту ціни на товар встановлюються в Специфікації, яка є невід'ємною частиною Контракту.
Відповідно до пункту 2.3 Контракту у вартість товару включається упаковка, маркування та навантаження товару.
Згідно з додатком № 4 від 18 жовтня 2023 року до Контракту пункт 3.1 Контракту викладено у редакції, відповідно до якої поставка товару здійснюється на умовах FCA Ліверпуль Велика Британія (Інкотермс 2010), якщо інші умови не передбачені в специфікації.
Відповідно до пункту 4.2 Контракту Покупець здійснює 100% попередню оплату вартості Товару.
09 липня 2024 року Продавець відвантажив на адресу Покупця товар - акумулятори електричні свинцеві в кількості та асортименті на загальну суму 70323,21 дол. США відповідно до комерційного інвойсу № INV0048689 від 09 липня 2024 року.
18 липня 2024 року декларант позивача з метою митного оформлення вказаного товару подав до Львівської митниці електронну митну декларацію № 24UA209230065333U6, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (акумулятори електричні свинцеві).
Разом з митною декларацією № 24UA209230065333U6 декларант позивача як підставу для застосування основного методу визначення митної вартості надав такі документи, зазначені у графі 44 митної декларації: контракт № 02/01 від 02 січня 2020 року; комерційний інвойс № INV0048689 від 09 липня 2024 року; пакувальний лист № DEL0048689 від 09 липня 2024 року; СМR від 12 липня 2024 року б/н; довідку про транспортні витрати № 2024-05582 від 18 липня 2024 року; рахунок на оплату № 3255 від 18 липня 2024 року.
За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення митниці декларанту про подання додаткових документів.
Декларант позивача просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу митниці надав такі документи: договір транспортного експедирування № 913 від 11 вересня 2019 року; банківські платіжні документи (SWIFT) від 10 червня 2024 року та від 27 червня 2024 року; договір перевезення вантажів № 6944 від 26 грудня 2019 року; висновок ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» № 3-3/657 від 17 липня 2024 року; витяги з інтернет джерела щодо ціни товару; видаткові накладні № 2675 від 06 березня 2024 року, № 4413 від 18 квітня 2024 року, № 5326 від 13 травня 2024 року, № 6259 від 31 травня 2024 року; листування з виробником щодо ціни товару (комерційна пропозиція) від 05 червня 2024 року; прайс-лист від 27 червня 2024 року; проформу-інвойс № PFAKB02.2024 від 25 червня 2024 року; специфікацію № 41 від 25 червня 2024 року до контракту № 02/01 від 02 січня 2020 року; заявку № 2024-05582 від 03 липня 2024 року.
За результатами розгляду митної декларації № 24UA209230065333U6 та доданих до неї, а також надалі - на вимогу митного органу документів Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 19 липня 2024 року № UA209000/2024/100382/2, а також склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 19 липня 2024 року № UA209230/2024/002454.
У графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів від 19 липня 2024 року № UA209000/2024/100382/2 «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» митний орган вказав таке:
«… подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Під час здійснення митного контролю за було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. За результатами проведеного опрацювання встановлено наступне. Декларантом не надані документи підтверджуючі виробника товару та ТМ. Слід зазначити, що для підтвердження виробника товарів можуть бути надані документи, в тому числі: - копія ліцензії на виробництво товару; - копія нормативно-технічної документації на виготовлення товару; - копія сертифікату на систему якості товару; - копія сертифікату продукції власного виробництва; - копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN. Зазначені документи відсутні згідно графи 44 ЕМД; - відповідно до інформації, яка наведена у інвойсі від 09.07.2024 № INV0048689, а також у митній декларації визначені умови поставки як FCA м. Ліверпуль; - відповідно до вимог п. 2.2 зовнішньоекономічної угоди від 02.01.2020 № 02/01 ціни встановлюються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною контракту. Специфікацію до митного оформлення не подано; - відповідно до вимог п. 3.1 зовнішньоекономічної угоди від 02.01.2020 № 02/01 визначено умови поставки EXW або інші умови поставки визначені відповідно до специфікацій, проте декларантом не надано ніякого доповнення до контракту, яким би вносились відповідні зміни у Специфікації про Умови поставки; - відповідно до вимог п. 4.2 зовнішньоекономічної угоди від 02.01.2020 № 02/01 визначено умови оплати 100% передоплата. Якщо рахунок сплачено документами, які підтверджують митну вартість товарів відповідно до положень частини другої ст. 53 МКУ, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. За загальними правилами покупець зобов'язаний сплатити продавцю повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України). Разом з цим договором купівлі-продажу може бути передбачена розстрочка платежу (ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України) та продаж товару в кредит (ч. 1 ст. 694 Цивільного кодексу України). Якщо покупець прострочив оплату товару на прострочену суму (нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати (ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України). Відповідно п. 2 ст. 58 МКУ метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні, жодного платіжного документа до митного оформлення не надано; - відповідно до вимог п. 6.1 зовнішньоекономічної угоди від 02.01.2020 № 02/01 передбачено, що «Продавець» разом з вантажем надає «Покупцю» у тому числі сертифікат походження товару а також сертифікат переміщення форми EUR 1, проте даний документ декларантом не надано, що являється порушенням вимог зовнішньоекономічної угоди; - у заявці від 03.07.2024 № 2024-05582 відсутнє прізвище замовника; - розмір транспортних витрат непропорційно розбитий відносно всього кілометражу (відстань по іноземній території (2274 км, а вартість 95000 грн, що становить 41,78 грн/км, відстань по території України 70 км, а вартість 14244 грн, що становить 203,49 грн/км). Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65 (далі - Методичні рекомендації), визначено єдині засади формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті. Пунктом 49 розділу VI Методичних рекомендацій «Облік і калькулювання собівартості перевезень» визначено: «Вартість пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, витрачених на здійснення певних видів перевезень включається до їх собівартості за прямою ознакою. Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість окремих об'єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості витраченого пального». Пунктом 51 Методичних рекомендацій аналогічний підхід застосовано до розподілу амортизаційних відрахувань. Отже, очевидним є факт, що рахунок від 18.07.2024 № 3255 містить відомості щодо вартості перевезень до перетину кордону України та після його перетину, які сформовані з порушенням принципів пропорційного розподілу. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару …».
«… На вимогу митного органу декларантом додатково надано: - витяг з мережі Інтернет, що вартості ідентичних товарів; - видаткові накладні; - банківський платіжний документ (неможливо перевірити числові дані, оскільки у гр. 70 «Призначення платежу» міститься посилання на рахунок-проформу, що не надано до митного оформлення). Банківський платіжний документ (SWIFT) не може бути взятий до уваги як документ, що підтверджує факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містить обов'язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, визначених Постановою № 216, та відміток виконавця надавача платіжних послуг, які свідчать про виконання платіжних операцій за таким платіжним документом. Проформа не містить підписів та печаток уповноважених осіб експортера. Що суперечить вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р., в якому передбачається, що первинний обліковий документ повинен обов'язково містити в тому числі «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції». Що може свідчити про недостовірність заявлених документів та наявність іншого первинного облікового документа; - висновок експертної організації щодо вартості товару який оцінюється (слід зауважити, що під час здійснення оцінки міститься посилання лише на українські сайти відсутність інформації стосовно конкретних значень цінових даних щодо вартості товару не дає можливості впевнитись у достовірності вихідних даних та перевірити числові значення складових митної вартості), проте експертом вищевказану інформацію, а саме інтернет пропозиції не відображено в висновку (звіті). Згідно п. 54 Національного стандарту № 1, затвердженого ПКМУ від 10.09.2003 № 1440, зібрані вихідні дані та інша інформація повинна відображатися у звіті з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього. У Висновку, наданому для підтвердження заявленої митної вартості, відсутні вихідні дані з додатками. Висновок підготовлений з порушенням положень Національного стандарту № 1 не може засвідчувати обґрунтованість числового розрахунку вартості імпортованих товарів, які у ньому наведені у зв'язку з відсутністю документально підтверджених даних); - специфікацію без підпису та печатки покупця; - відповідно до п. 10.5 всі зміни і доповнення мають бути підписані обома сторонами. Разом з тим документів, які спростовують виявлені розбіжності, декларантом на вимогу митного органу не надано. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (ст. 63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року № 4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості: - товару № 1 слугувала митна декларація від 10.07.2024 № 24UA100350725483U9, де вартість подібного товару становить 4,9306 дол. США за кг».
Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, уважаючи їх протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є правомірність прийнятого Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 19 липня 2024 року № UA209000/2024/100382/2 та складеної картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 19 липня 2024 року № UA209230/2024/002454.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
МК України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).
Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами першою, другою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За змістом частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п'ята, сьома статті 58 МК України).
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК України).
Частиною другою статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частина п'ята статті 53 МК України містить норми, відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті, а частина шоста передбачає, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Частиною першою статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (частини четверта, п'ята статті 55 МК України).
Частиною другою статті 55 МК України визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
За змістом частини третьої статті 55 МК України форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24 травня 2012 року, серед іншого, затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів.
В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» вказано, що у графі зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі:
неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу);
невірно проведений розрахунок митної вартості;
невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу;
надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки.
Основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)». МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього Кодексу.
Обов'язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант під час митного оформлення імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України.
Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у разі обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає контролюючому органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема, неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Водночас повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх передбачених статтею 53 МК України документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у разі, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК України Верховний Суд зробив у низці постанов, зокрема, в постановах від 27 березня 2020 року у справі № 540/2605/18, від 06 травня 2020 року у справі № 140/1713/19, від 17 січня 2022 року у справі № 520/2000/19.
Одночасно з цим суд наголошує, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України, а саме статтею 53 цього Кодексу, заборонено, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові від 23 жовтня 2020 року у справі № 820/3231/16.
У цій справі суд встановив, що позивач визначив митну вартість імпортованих товарів за ціною договору, яка зазначена в комерційному інвойсі № INV0048689 від 09 липня 2024 року, а саме 70323,21 дол. США.
На підтвердження заявленої митної вартості придбаних товарів декларант позивача надав митному органу разом з митною декларацією № 24UA209230065333U6, а надалі - на вимогу митного органу такі документи: контракт № 02/01 від 02 січня 2020 року; комерційний інвойс № INV0048689 від 09 липня 2024 року; пакувальний лист № DEL0048689 від 09 липня 2024 року; СМR від 12 липня 2024 року б/н; довідку про транспортні витрати № 2024-05582 від 18 липня 2024 року; рахунок на оплату № 3255 від 18 липня 2024 року; договір транспортного експедирування № 913 від 11 вересня 2019 року; банківські платіжні документи (SWIFT) від 10 червня 2024 року та від 27 червня 2024 року; договір перевезення вантажів № 6944 від 26 грудня 2019 року; висновок ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» № 3-3/657 від 17 липня 2024 року; витяги з інтернет джерела щодо ціни товару; видаткові накладні № 2675 від 06 березня 2024 року, № 4413 від 18 квітня 2024 року, № 5326 від 13 травня 2024 року, № 6259 від 31 травня 2024 року; листування з виробником щодо ціни товару (комерційна пропозиція) від 05 червня 2024 року; прайс-лист від 27 червня 2024 року; проформу-інвойс № PFAKB02.2024 від 25 червня 2024 року; специфікацію № 41 від 25 червня 2024 року до контракту № 02/01 від 02 січня 2020 року; заявку № 2024-05582 від 03 липня 2024 року.
З наведеного переліку можна зробити висновок, що декларант до митного оформлення надав усі обов'язкові документи на підтвердження митної вартості імпортованих товарів, визначені частиною другою статті 53 МК України, що дають змогу визначити митну вартість товарів за ціною договору.
Проте в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів митний орган вказав на невідповідності (розбіжності) у поданих декларантом до митного оформлення документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Оцінюючи такі твердження митного органу (наведені у спірному рішенні), суд зазначає таке.
Щодо покликань митниці на ненадання позивачем документів, які підтверджують виробника товару та ТМ, суд зазначає, що документи, які підтверджують виробника товару та ТМ, не є тими документами, які відповідно до статті 53 МК України подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, тому їх відсутність під час митного оформлення імпортованих товарів не впливає на правильність визначення митної вартості чи на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Щодо покликань митниці на умови поставки суд зазначає, що в митній декларації № 24UA209230065333U6 визначені умови поставки як FCA Liverpool. Такі ж умови поставки вказані й у комерційному інвойсі № INV0048689 від 09 липня 2024 року. Крім того, факт поставки імпортованих товарів саме на вказаних умовах підтверджується пакувальним листом № DEL0048689 від 09 липня 2024 року, який містить посилання на комерційний інвойс № INV0048689 від 09 липня 2024 року. Отже, позивач надав митниці достатньо документів, які підтверджували поставку товарів на умовах FCA Liverpool, тож неподання позивачем додаткової угоди про зміну умов поставки (за наявності вказаних документів) не може бути підставою для коригування митної вартості ввезених товарів.
Щодо покликань митниці на неподання позивачем до митного оформлення специфікації, то вказаний документ позивач надав на вимогу митного органу (специфікація № 41 від 25 червня 2024 року до контракту № 02/01 від 02 січня 2020 року), тож такі покликання відповідача суд відхиляє.
Щодо покликань митниці на те, що жодного платіжного документа до митного оформлення не надано, то суд зазначає, що позивач надав на вимогу митниці банківські платіжні документи (SWIFT) від 10 червня 2024 року та від 27 червня 2024 року. У наданих позивачем банківських платіжних документах (SWIFT) є посилання на контракт № 02/01 від 02 січня 2020 року та проформу-інвойс № PFAKB02.2024 від 25 червня 2024 року, в них заначено дату операції, суму операції у доларах США, найменування банку відправника та банку отримувача. Будь-яких суперечностей чи розбіжностей вказані платіжні документи не містять. Отже, доводи відповідача у цій частині суд оцінює критично.
Щодо покликань митниці на ненадання позивачем сертифікату походження товару, а також сертифікату переміщення форми EUR.1, то суд зазначає, що вказані документами не є тими документами, які підтверджують митну вартість, відповідно їх неподання декларантом не може бути підставою для коригування митної вартості ввезених товарів.
Щодо посилань митниці на непропорційність віднесення розміру транспортних витрат стосовно всього кілометражу, то суд зазначає, що на підтвердження понесених витрат на транспортування імпортованих товарів позивач надав митниці: СМR від 12 липня 2024 року б/н; довідку про транспортні витрати № 2024-05582 від 18 липня 2024 року; рахунок на оплату № 3255 від 18 липня 2024 року; договір транспортного експедирування № 913 від 11 вересня 2019 року; договір перевезення вантажів № 6944 від 26 грудня 2019 року. Отже, наданих документів було достатньо для підтвердження розміру витрат позивача на перевезення оцінюваних товарів.
Згідно з довідкою про транспортні витрати № 2024-05582 від 18 липня 2024 року та рахунком на оплату № 3255 від 18 липня 2024 року вартість транспортних послуг за маршрутом від Ліверпуль (Великобританія) до м/п Краківець (Україна) становить 95000,00 грн.
Суд зазначає, що чинним законодавством не встановлені обмеження щодо мінімальної чи максимальної вартості міжнародних вантажних перевезень.
Методичні рекомендації, на які посилається відповідач, не є обов'язковими до застосування, а визначають саме рекомендації щодо формування собівартості послуг. Крім того, статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який полягає зокрема у тому, що сторони є вільними визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, з аналізу матеріалів справи та норм права суд дійшов висновку про те, що надані позивачем разом з митною декларацією, а надалі - на вимогу митниці документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, тому у контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору (основним методом).
Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд констатує, що відповідач не довів, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів та що в документах, поданих до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари.
Зі змісту спірного рішення слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.
Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об'єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, який розглядається, матеріали справи не містять.
Оцінюючи, водночас, спірне рішення в частині, що стосується визначення митної вартості товарів за резервним методом, суд ураховує таке.
Письмове рішення митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до МК України має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням відповідного методу.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів застосування резервного методу визначення митної вартості обґрунтовано митним органом посиланням на митну декларацію від 10 липня 2024 року № 24UA100350725483U9. Утім відповідач не пояснив: чому як джерело інформації ним обрано саме цю митну декларацію; чому не обрано митні декларації, у яких здійснювалося митне оформлення за ціною договору (зокрема, чи були оформлені митницями України інші митниці декларації з таким кодом товару згідно УКТЗЕД та описом товару).
Отже, суд констатує, що митний орган не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань, а також детальної інформації про товари, які було використано як джерело інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо. Тому зазначення лише номеру та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування її вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про свавільність оскарженого рішення.
Ураховуючи наведені вище мотиви, суд дійшов висновку про те, що оскаржене рішення про коригування митної вартості товарів від 19 липня 2024 року № UA209000/2024/100382/2 є необґрунтованим, а відповідач не довів правомірності його в частині визначення митної вартості імпортованого товару, тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.
Крім того, оскільки вищевказане рішення про коригування митної вартості стало підставою для складення Львівською митницею картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 19 липня 2024 року № UA209230/2024/002454, то позовна вимога про визнання її протиправною та скасування також підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до вимог частини першої, пункту 2 частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд ураховує таке.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до правил абзацу першого частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 9339,58 грн. Ураховуючи задоволення позову судом у повному обсязі, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 9339,58 грн сплаченого судового збору.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.
Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин другої-п'ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження розміру та реальності понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач подав до суду: договір про надання правової допомоги від 09 лютого 2024 року № 24/04; додаткову угоду № 6 від 01 жовтня 2024 року до договору про надання правової допомоги № 24/04 від 09 лютого 2024 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 27 січня 2025 року за договором про надання правової допомоги № 24/04 від 09 лютого 2024 року.
Зі змісту договору про надання правової допомоги № 24/04 від 09 лютого 2024 року, укладеного між Адвокатським об'єднанням «ЛЮРЦ» та ПрАТ «Акумуляторний завод «САДА», убачається, що Адвокатське об'єднання зобов'язується надавати на підставі звернення клієнта правову допомогу. Пунктом 3.1 вказаного договору передбачено, що клієнт оплачує послуги Адвокатського об'єднання, передбачені в розділі 1 цього Договору у розмірі, визначеному окремою угодою або актах наданих послуг (виконаних робіт).
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 6 від 01 жовтня 2024 року до договору про надання правової допомоги № 24/04 від 09 лютого 2024 року вартість послуг за ведення справи у судових органах становить 20000,00 грн. Остаточна вартість послуг визначається сторонами у акті приймання-передачі наданої правової допомоги (послуг) чи іншому аналогічному документі.
Актом приймання-передачі наданих послуг від 27 січня 2025 року передбачено, що Адвокатським об'єднанням надано такі послуги ПрАТ «Акумуляторний завод «САДА»:
- зібрання в клієнта документів та їх аналіз (1 год.) - 1514,00 грн;
- підготовка позовної заяви (4 год.) - 6056,00 грн.
Всього: 7570,00 грн.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем адвокатському об'єднанню вартості послуг за надану правничу допомогу у розмірі 7570,00 грн.
Щодо цього суд ураховує, що норма статті 134 КАС України передбачає можливість здійснювати розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають сплаті, тобто ще не сплачені стороною.
Правова позиція з цього питання викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, у якій Суд заначив про те, що «КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції».
Своєю чергою, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
Водночас розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожній конкретній ситуації за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За змістом частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За цих обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Також суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними якого оприлюднено численні судові рішення судів різних інстанцій (зокрема Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені в адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката під час підготовки цього адміністративного позову.
Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на її підготовку у розмірі 7570,00 грн є дещо завищеною.
Отже, заявлені позивачем до відшкодування 7570,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов Приватного акціонерного товариства «Акумуляторний завод «САДА» (вул. Нафтовиків, 15-А, м. Херсон, 73000) до Львівської митниці (вул. Костюшка Т., 1, м. Львів, 79007) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 19 липня 2024 року № UA209000/2024/100382/2.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 19 липня 2024 року № UA209230/2024/002454, складену Львівською митницею.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Приватного акціонерного товариства «Акумуляторний завод «САДА» (вул. Нафтовиків, 15-А, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 24962494) 9339,58 грн сплаченого судового збору та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.
У стягненні решти витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 15 липня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна