16 липня 2025 року м. ДніпроСправа № 360/1322/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову адвоката Кашуби Миколи Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Кашуби Миколи Олексійовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних діб, за 2023 рік у кількості 14 календарних діб, за 2024 рік у кількості 14 календарних діб;
- зобов'язати Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних діб, за 2023 рік у кількості 14 календарних діб, за 2024 рік у кількості 14 календарних діб.
Ухвалою суду від 02.07.2025 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду надано суду заяву про поновлення строку звернення до суду.
Розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до суду в сукупності з позовною заявою, суд зазначає таке.
В клопотанні про поновлення строку звернення до суду зазначено, що про порушення своїх прав щодо отримання усіх належних при звільненні виплат позивач дізнався тільки після надходження відповіді від 06.06.2025 на адвокатський запит. Позивача з приводу заборгованості некомпенсованих відпусток компетентні органи не інформували. В доказ того, що позивач проходив службу та виконував бойові завдання протягом строку, який пропущений надаємо довідку від 08.04.2025 №1914, де зазначено, що позивач дійсно перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з 04.11.2024.
Суд зазначає, що загальновідомо, що право на судовий захист не є абсолютним, воно може бути обмежено, серед іншого, і строком звернення до суду.
Із цього приводу Конституційний Суд України в Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у справі № 1-9/2011 (п. 6.1) офіційно роз'яснив, що скорочення процесуальних строків звернень громадян до суду, зокрема строків подання позовних заяв, зустрічних позовів, апеляційних та касаційних скарг на судові рішення, письмових зауважень щодо неповноти або неправильності технічного запису тощо, забезпечують оперативність розгляду судових справ і жодною мірою не обмежують суб'єктів щодо права на судовий захист.
Таке роз'яснення надав Конституційний Суд України щодо нових приписів у процесуальних кодексах, якими було зменшено строки звернення до суду.
Конституційний Суд України в згаданому рішенні констатував, що в процесуальних кодексах, зокрема й у КАС України, лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту й обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України. Такі зміни щодо скорочення строку звернення до суду в адміністративному судочинстві визнані конституційними.
Щодо посилань представника позивач на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише з отриманою відповіді відповідача, суд зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
В даному випадку, ознайомившись з наказом про звільнення, в якому були детально зазначені складові компенсації за невикористані позивачем під час проходження служби відпустки, а саме: рік, кількість днів, вид відпуски, а також отримавши відповідні суми у жовтні 2024 року, позивач був достовірно обізнаний з розміром виплачених сум та мав об'єктивну можливість звернутися до відповідача для з'ясування чи уточненні складових отриманих ним сум під час звільнення.
Крім того, суд звертає увагу, що у разі неможливості особистого звернення до відповідача (перебування на службі чи в іншому регіоні тощо) позивач мав можливість звернутися до відповідача за допомогою пошти або електронного звернення.
Щодо посилання представника позивача на те, що довідка від 17.09.2024 лише інформувала про наявність невикористаних позивачем відпусток під час проходження останнім служби та позивач міг використовувати відпустки зазначені у цій довідці до звільнення зі служби, суд зазначає таке.
Відпустка має надаватися особі за її відповідною заявою/рапортом.
Отже, на дату звільнення зі служби (15.10.2024) позивач достовірно знав чи використовував він своє право на відпустку та відповідно знав чи надавалися йому невикористані відпустки, зазначені в довідці від 17.09.2024, протягом останнього місяця проходження служби (довідка видана 17.09.2024, тобто за місяць до звільнення зі служби).
Таким чином, під час ознайомлення з наказом про звільнення позивач достовірно знав про кількість невикористаних ним відпусток та мав реальну можливість порівняти кількість таких днів, зазначених у довідці від 17.09.2024 та наказі про звільнення, а також звернутися до відповідача для з'ясування розбіжностей, у раз їх наявності.
Суд повторно зазначає, що той факт, що із заявою щодо здійснення нарахування та виплати спірної компенсації представник позивача звернувся до відповідача у травні 2025 року та отримав відповідь листом від 06.06.2025 не змінює часу, з якого позивач повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав, оскільки про складові виплаченої йому компенсації та відповідні суми позивач знав ще у жовтні 2024 року (отримавши виплати).
Отже, вищезазначені посилання представника позивача є безпідставними.
Щодо посилань представника позивача на те, що позивач проходив службу та виконував бойові завдання протягом строку, який пропущений, суд зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові від 29.11.2024 у справі №120/359/24 (адміністративне провадження №К/990/14363/24) зазначив, що стаття 123 КАС України допускає поновлення строків звернення до суду, якщо заявник доведе поважність причин їх пропуску. Військова мобілізація та участь у бойових діях можуть бути визнані такими поважними причинами, якщо ці обставини об'єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Верховний Суд підтвердив, що строки звернення до суду, встановлені статтею 122 КАС України, можуть бути поновлені відповідно до статті 123 КАС України, якщо заявник надасть обґрунтовані пояснення та докази поважності причин пропуску. Суворе застосування строків звернення до суду в умовах воєнного стану може обмежувати конституційне право військовослужбовців на доступ до правосуддя, що суперечить принципу справедливості, закріпленому у статті 2 КАС України.
Так, Верховний Суд у пункті 57 постанови вказав, що проходження військової служби може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з таких причин: обмеження доступу до правової допомоги - військовослужбовці можуть перебувати у віддалених або небезпечних місцях, де неможливо отримати правову допомогу або підготувати документи для звернення до суду; виконання службових обов'язків - служба у Збройних Силах України, особливо в умовах воєнного стану, передбачає повну концентрацію на виконанні військових завдань, що може унеможливлювати звернення до суду; повага до особливого статусу - військовослужбовці, виконуючи свій конституційний обов'язок, мають право на захист від невиправданого обмеження доступу до правосуддя, гарантованого статтями 55, 124 та 129 Конституції України; фактор часу - участь у тривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях може суттєво ускладнювати дотримання строків, передбачених законом.
В довідці від 08.04.2025 № 1914 зазначено, що позивач перебуває на військовій службі з 04.11.2024 по теперішній час.
Отже, зазначена довідка підтверджує факт проходження позивачем військової служби, а не факт участі, протягом строку, який пропущений, у бойових діях, перебування у тривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях, перебування у віддалених або небезпечних місцях, де неможливо отримати правову допомогу або підготувати документи для звернення до суду.
Крім того, суд зазначає, що посилання на проходження військової служби без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме походження служби вплинуло та обумовило пропуск строку, є необґрунтованими, оскільки на момент звернення до суду позивач продовжує перебувати на військовій службі.
Суд повторно звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Суд зазначає, що у заяві стороною позивача не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
У зв'язку з викладеним, вказані позивачем в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Отже, позивачу необхідно надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Згідно з частиною другою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне продовжити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на 3 календарних дні з дня отримання ухвали про продовження строку.
Керуючись статтями 121, 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Продовжити адвокату Кашубі Миколі Олексійовичу в інтересах ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 3 (три) календарних дні з дня отримання даної ухвали суду.
Запропонувати позивачу протягом 3 (трьох) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
У разі ненадання вищевказаних документів позовна заява буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяС.В. Борзаниця