16 липня 2025 року м. Кропивницький Справа № 640/24558/21
провадження № 2-іс/340/517/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Петренко О.С.
за участю секретаря судового засідання Толстової О.І.,
представника позивача - Гайдай О.Д.,
представника відповідача - 1 - Пухлій В.В.,
представника відповідача - 2 - не з'явився,
представника відповідача - 3 - Дудник В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача-1: Державної митної служби України, вул. Дегтярівська,11-г, м. Київ,04119
до відповідача-2: Державної фіскальної служби України, Львівська площа, 8, м. Київ, 04053
до відповідача-3: Полтавської митниці, вул. Анатолія Кукоби,28, м. Полтава, Полтавська область, 36022
про оскарження рішення, дій та бездіяльності, поновлення на службі, виплату середнього заробітку, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної митної служби України, Державної фіскальної служби України, Полтавської митниці, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 30.07.2021 №1133-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";
2) поновити ОСОБА_1 з 31.07.2021 на посаді начальника Полтавської митниці;
3) стягнути з Полтавської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Окружним адміністративним судом міста Києва ухвалою від 08.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі.
Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
21.03.2025 справа №640/24558/21 зареєстрована в Кіровоградському окружному адміністративному суді, після повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, проведеного в порядку КАС України, справу передано на розгляд судді Кіровоградського окружного адміністративного суду Петренко О.С.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 прийнято адміністративну справу до провадження, розпочато спочатку судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмову провадженні).
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 розгляд справи призначено в судовому засіданні.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки мала місце реорганізація Полтавської митниці ДФС України, шляхом приєднання до Дніпровської митниці Держмитслужби, з переходом майна, прав та обов'язків.
Від відповідача 2 надійшов відзив, в яком зазначено, враховуючи те, що ДФС перейшла на завершальну стадію ліквідації, що передбачає скорочення чисельності працівників та припинення діяльності ДФС, правонаступником є Державна митна служба України.
Від відповідача-3 до суду надійшов відзив, в якому вказано, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки митниця в даних правовідносинах діяла в межах наданих повноважень.
Від Державної митної служби України надійшов відзив, в якому зазначено, що трудових правовідносин, які б породжували взаємні права та обов'язки між позивачем та Державною митною службою України не виникало, права та інтереси позивача митна служба не порушувала.
В судовому засіданні представники відповідачів 1,3 проти позовних вимог заперечили, представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Суд, дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності на підставі наданих доказів, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач проходив державну службу в митних органах України.
Наказом ДФС України від 30.07.2021 за №1133-0 "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивачу припинено державну службу та звільнено з посади начальника Полтавської митниці ДФС, в зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу".
Як зазначено в позовній заяві позивачем, з вказаним наказом був ознайомився 20.07.2021, коли він надійшов на електрону адресу Полтавської митниці.
Позивач вказує, що під час його звільнення було допущено істотні порушення ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу", абз. 6 ч.1 ст.5 1, ч. 2, ч.4 ст.40, ст.49-2 Кодексу законів про працю України, а саме:
- не запропоновано жодних пропозицій рівнозначних посад (ні на момент попередження про наступне вивільнення, ні на дату звільнення)
- видання оскаржуваного наказу за ініціативою суб'єкта призначення та особливості самої процедури такого звільнення державного службовця, в зв'язку з скороченням чисельності або штату працівників, реорганізацію установ з урахуванням положень Закону України "Про державну службу" (що є на переконання позивача помилковим, оскільки станом на момент початку реорганізації Полтавської митниці ДФС /02.10.2019/, Закон України "Про державну службу" взагалі не передбачав особливостей процедури такого звільнення державних службовців);
- при звільненні роботодавець мав дотриматись процедури вивільнення працівників, в зв'язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю, а щодо державних службовців - спеціальним Законом України "Про державну службу".
Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про неправомірність наказу від 30.07.2021 за №1133-0 "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч.1,6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 р. №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу України, Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу України.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 р. № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" Полтавська митниця ДФС реорганізована - шляхом приєднання до Дніпровської митниці Держмитслужби.
Полтавська митниця створена як відокремлений підрозділ Державної митної служби України, що підтверджується відповідним кодом ЄДРПОУ ВП43997576.
Отже, внаслідок запровадження функціонування Державної митної служби України у форматі єдиної юридичної особи її територіальні органи, що були юридичними особами публічного права, реорганізовано шляхом приєднання до Держмитслужби.
Держмитслужба на підставі ст. 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" видала наказ від 19.10.2020 № 460 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів", відповідно до якого утворено територіальні органи як відокремлені підрозділи у формі обласних митниць.
Питання продовження проходження державної служби у випадку реорганізації державного органу врегульовано статтею 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №889) таким чином:
- підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889);
- Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (частина третя статті 87 Закону №889);
- наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки (частина п'ята статті 87 Закону №889).
22.06.2021 голова комісії з реорганізації ДФС видав попередження про можливе наступне звільнення позивача у зв'язку із реорганізацією Полтавської митниці ДФС (а.с.77), яке стало підставою для звільнення позивача з займаної ним посади.
Спір між сторонами зводиться до застосування пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" під час звільнення позивача, відповідно до наказу від 30.07.2021 за №1133-о,а саме:
- не запропоновано жодних пропозицій рівнозначних посад (ні на момент попередження про наступне вивільнення, ні на дату звільнення)
- видання оскаржуваного наказу за ініціативою суб'єкта призначення та особливості самої процедури такого звільнення державного службовця, в зв'язку з скороченням чисельності або штату працівників, реорганізацію установ з урахуванням положень Закону України "Про державну службу" (що є на переконання позивача помилковим, оскільки станом на момент початку реорганізації Полтавської митниці ДФС /02.10.2019/, Закон України "Про державну службу" взагалі не передбачав особливостей процедури такого звільнення державних службовців);
- при звільненні, роботодавець мав дотриматись процедури вивільнення працівників, в зв'язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю, а щодо державних службовців - спеціальним Законом України "Про державну службу".
Відповідно до ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; (…).
У ст.5 Закону України "Про державну службу" зазначено: « 1.Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. 2.Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. 3.Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. …».
Згідно з ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу" суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Відповідно до ч.6 ст.49-2 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців, відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Як зазначено у ч.5 ст.241-1 КЗпП України, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
У Роз'ясненні Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 за №86р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України "Про державну службу")» зазначено, зокрема: «… Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України "Про державну службу" (далі - Закон) НАДС роз'яснює. Стаття 87 Закону визначає підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, такими підставами відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої є: - скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; - ліквідація державного органу. … Відповідно до частини третьої статті 5 Закону дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону. Отже, при звільненні державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються. …».
Враховуючи наведені норми права та обставини справи, суд вважає, що позивача обґрунтовано звільнено, зокрема, на підставі п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку з реорганізацією державного органу (Полтавської митниці ДФС).
Згідно з Роз'ясненнями Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 за №86р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України "Про державну службу")» до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст.49-2 КЗпП України.
Приписи ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу" не передбачають при звільненні державного службовця, на підставі п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу", обов'язку суб'єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.
Також, приписи ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу" не передбачають при звільненні державного службовця на підставі п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" права суб'єкта призначення або керівника державної служби звільнити державного службовця у разі, коли відсутня можливість запропонувати рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Позивача про наступне звільнення, на підставі п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" було попереджено у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів, що свідчить про дотримання суб'єкт призначення вимоги ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу".
Згідно з ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу" суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Таким чином, наказ Державної фіскальної служби України від 30.07.2021 №1133-о "Про звільнення ОСОБА_1 " не є протиправним та не підлягає скасуванню.
Вказані обставини знайшли своє підтвердження і в процесі судового розгляду справи.
За викладених обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Державної фіскальної служби України від 30.07.2021 №1133-о "Про звільнення ОСОБА_1 " слід відмовити.
Позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від первинної вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження та наказу про звільнення позивача, а тому у їх задоволенні теж слід відмовити.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності за правилами ст. ст. 72-78, 90 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах довів правомірність своїх дій та рішень вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295-297, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Державної фіскальної служби України, Полтавської митниці про оскарження рішення, дій та бездіяльності, поновлення на службі, виплату середнього заробітку - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО