16 липня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/5261/24
провадження № 2-кас/340/9/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2022 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01січня 2023 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2024 року по 24 квітня 2024 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 24 квітня 2024 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного від 12 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням причин пропуску строку, разом з доказами поважності причин його пропуску.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного від 30 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії повернуто позивачеві разом із позовною заявою та усіма доданими до неї документами.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 04 листопада 2024 року залишив ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року без змін.
Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року скасовано, а справу направлено до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Верховним Судом зазначено, що суд, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, мав би спершу визначити момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, потім спірний період (з 29 січня 2020 року до 24 квітня 2024 року) умовно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву ( а.с.145-150), в якому просив відмовити в задоволенні позивних вимог зазначивши, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Так, позивача фактично виключено зі списків особового складу Військової частини 24.04.2024 (витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.04.2024 № 117, проте до суду він звернувся лише 06.08.2024, тим самим пропустивши строк звернення до суду.
За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу норм частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Суд зазначає, що 24.04.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.04.2024 № 117 ( а.с.132-133) позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення як такого, що вибув до нового місця проходження військової служби за наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.04.2024 № 362.
Отже, позивача не було звільнено з військової служби, а переведено до іншої військової частини.
Тому, позовні вимоги необхідно оцінювати як вимоги про вирішення трудового спору про оплату праці, застосуванню до спірних правовідносин підлягає частина 1 статті 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми.
Суд приходить до висновку, що позивач має право звернутися до суду з позовом про вирішення трудового спору про оплату праці з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року без обмеження будь-яким строком.
Щодо позовних вимог про вирішення трудового спору про оплату праці з 19 липня 2022 року по 24 квітня 2024 року, суд зазначає наступне.
Позивача виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 з 24.04.2024. Натомість з цим позовом він звернувся 06.08.2024 (штамп пошти), тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
За загальним правилом поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, однак на підтвердження вищевказаних обставин позивачем не подано будь-яких доказів, та не наведено обставин поважності пропуску строку.
Суд зазначає, що не одержання позивачем письмового повідомлення про розмір застосованого прожиткового мінімуму, не може бути безумовною підставою для поновлення строку звернення, оскільки недотримання грошового забезпечення у певному розмірі позивач мав можливість виявити при його отриманні за відповідний місяць.
Не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду отримання позивачем листа відповідача від 31.07.2024 у відповідь на його звернення, оскільки вказаний документ свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірному випадку.
Також, позивач просить поновити пропущені строки звернення до суду оскільки проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою від 16.05.2024.
При цьому позивач не надає докази безперервного перебування на військовій службі по дату звернення до суду із даними позовними вимогами.
Крім того сам факт перебування на військовій службі, не є беззаперечним фактом не можливості звернення до суду із даними позовними вимогами. Так позивач не надає докази факту постійного перебування в зоні бойових дій, або не зазначає інші обставини які ускладнювали звернення до суду (не можливість направлення позову поштою, за допомогою системи "Електронний суд", тощо).
Щодо прохання позивача при розгляді питання про поновлення процесуального строку врахувати введення воєнного стану в Україні, суд зазначає, що за усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Водночас саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження. Крім цього, введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків, встановлених, зокрема, Кодексом адміністративного судочинства України.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, суд зазначає, що поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом не встановлено, оскільки позивачем не наведено непереборних та об'єктивних перешкод, труднощів, які не залежали від її волі, що заважали їй звернутися в суд із позовом у встановлений законом строк.
Водночас суд відхиляє посилання позивача на постанови Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №300/4201/22, від 27.04.2023 в справі №420/14777/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, оскільки такі не є релевантними до спірних правовідносин, так як у згаданих справах позивачі зверталися до суду в строк дії карантину.
За змістом частини 1 статті 123, частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов'язаний додати докази поважності причин його пропуску.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ "Нафтова компанія Юкос" проти росії).
Окрім того, згідно із пунктом 46 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі (надалі по тексту також - Рішення Суду) "Устименко проти України" (заява №32053/13 від 29.01.2016), одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений "особливими і непереборними" обставинами.
Суд звертає увагу на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 за №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Таким чином позивач так і не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду у період з 19 липня 2022 року по 24 квітня 2024 року, які б завадили йому звернутися з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені позивачем обставини суд визнає недостатніми для висновку про те, що позивач з поважних причин пропустив строк звернення до суду із даним позовом.
З огляду на викладене, суд робить висновок про відсутність підстав для поновлення строку звернення позивача до суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 24 квітня 2024 року.
Згідно з частинами 3, 4 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За правилами пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Керуючись статтями 240, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії за період з 19 липня 2022 року по 24 квітня 2024 року залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду у 15 - денний строк, установлений статтею 295 КАС України
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН