Окнянський районний суд Одеської області
Справа № 506/164/25
Провадження № 2/506/126/25
09 липня 2025 року селище Окни
Окнянський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Бурдинюк О.С.
секретаря Тинкован Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в пордяку загального позовного провадження у залі суду у селищі Окни Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Шевченківська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,
05.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа Шевченківська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи, позов тим, що підчас перебування у цивільному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 . У подальшому, 20.07.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, котрий 18.05.2023 року рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області. Відповідач, починаючи з 2017 року не бере участі у житті сина, не забезпечує, не спілкується, не проживає з дитиною, не цікавиться самопочуттям та її розвитком. Натомість, батько дитини, взяв на себе обов'язок, щодо самостійного виховання та утримання дитини. На постійній основі проживає разом з сином, займається вихованням, повністю забезпечує дитину, займається її навчанням та забезпечує достатній рівень розвитку дитини. 15.09.2022 року відповідач виїхала за кордон, а саме у Фінляндію, повертатись до України найближчим часом не збирається. Дана обставина змусила позивача звернутися до суду.
05.02.2025 року позов залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
18.02.2025 року від сторони позивача надійшла заява про усунення недоліків та уточнена позовна заява.
04.03.2025 року надійшла відповідь щодо місця реєстрації відповідача.
04.03.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.
07.03.2025 року від сторони позивача надійшло клопотання про витребування доказів та долучення документів.
27.03.2025 року від представника третьої особи на стороні позивача Шевченківської сільська рада Миколаївського району Миколаївської області надійшла заява, згідно якої висловлена позиція по даній справі.
Ухвалою суду від 02.04.2025 року за клопотанням сторони позивача витребувано інформацію з Державної прикордонної служби України.
17.04.2025 року надійшла витребування інформація - лист з Головного центра обробки спеціальної інформації ДПС України, згідно з якою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 16.09.2022 року виїхала за кордон, а 05.06.2023 року повернулася в Україну /а.с.111/.
23.04.2025 року від представника позивача адвоката Лисенко К.І., надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання для уточнення обгрунтування позовних вимог.
13.05.2025 року до суду від представника позивача надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою суду від 14.05.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи в їх відсутність, наполягаючи на задоволенні позовних вимог.
Відповідач повідомлена належним чином у судове засідання не з'явилася, про поважність причини неявки суд не сповістила, з заявою про відкладення не зверталася, відзив не подала.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Шевченківська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області як орган опіки та піклування, в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримав.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_6 , батьком дитини вказаний ОСОБА_1 , а мати - ОСОБА_7 , про що зроблено відповідний актовий запис №1444 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 /а.с.26/.
20.07.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 міським ВДРАЦС РС Миколаївського міського управління юстиції зареєстровано шлюб, про зроблено відповідний актовий запис № 553 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 /а.с.25/.
18.05.2023 року рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Крім того, рішенням суду визначено місце проживання дитини з батьком. /а.с. 27-29/.
Згідно довідко № 50/01.24 та № 51/01.24 від 16.03.2023 року, а також довідок №115/01.24 та №116/01.24 від 09.10.2024 року, що видані Шевченківською сільською радою Миколаївського району Миколаївської області, за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований та проживає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та його син ОСОБА_3 ,, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на забезпеченні батька /а.с.30, 31,34,35/.
Крім того, згідно з характеристики від 16.03.2023 року та 09.10.2024 року, що видана директором Миколаївського ліцею Шевченківської сільської ради, ОСОБА_3 , навчається в ліцеї з першого класу та характеризується позитивно. Мати контакту зі школою не підтримує, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує, виховання та навчанням дитини займається батько. /а.с.32, 36/.
Згідно з характеристикою старости с. Миколаївське від 16.03.2023 року, ОСОБА_1 характеризується позитивно, скарг не надходило. Проживає разом з сином, який знаходиться на забезпечення батька, мати на території села не проживає /а.с. 33, 37/.
Згідно з актом обстеження умов проживання №662 від 23.10.2024 року та №25 від 06.03.2025 року, що проведений на підставі заяви ОСОБА_1 , з метою обстеження умов проживання, за адресою АДРЕСА_1 , умови проживання задовільні, в будинку проводиться капітальний ремонт. За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (батько) та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дядько) /а.с. 43, 85/.
Крім того, у позивача у власності є автомобіль марки «ЗАЗ», модель «Ланос», н.з. НОМЕР_3 , а також будинок за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований будинок, які позивач отримав на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом /а.с.44, 45, 46/.
Рішенням виконавчого комітету за адресою Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №127 від 26.02.2025 року, вирішено про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 /а.с. 86/.
Згідно з висновком № 228/02-30/25 від 03.03.2025 року Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області 24.02.2025 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Шевченківської сільської ради розглядалось питання «Про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Комісією було прийнято рішення про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.86-87/.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, законом визначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.
У підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, позивач послалася на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов'язків, пов'язаних з вихованням дитини, а саме: не піклується про сина, не забезпечує матеріально, не приймає участь у вихованні дитини, також вказував, що відповідачка у 2022 році виїхала за межі території України і не планує повертатися.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей є умисною протиправною поведінкою, яка характеризується психічним ставленням особи до своєї поведінки та її наслідків: усвідомлення особою суспільної небезпеки своєї поведінки; передбачення її суспільно небезпечних наслідків; бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази застосування до відповідачки будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справі відсутні докази, що дитина висловила згоду та усвідомлює наслідки позбавлення батьківських прав його матері.
Крім того, суд враховує, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї дитини до звернення до суду.
Так сторона позивача стверджувала, що відповідач у 2022 році залишила територію України та не планує повертатися, разом з тим, як вбачається з відповіді Державної прикордонної служби України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_4 , дійсно виїхала 16.09.2022 року, однак, 05.06.2023 року повернулася на територію України.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Вказаний висновок має рекомендаційний характер.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів справи вбачається, що висновком Служби у справах дітей Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рекомендовано позбавити відповідачку батьківських прав відносно дитини (а.с. 86-87), проте даний висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.
Як встановлено, у висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її дитини, зі слів батька, ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дитини, матеріально не забезпечує, з 2017 року шлюбні відносини між сторонами припинені і неповнолітній перебуває на утриманні батька, з 15.09.2022 року матір виїхала за кордон і її місцеперебування невідоме.
Вказаний висновок підлягає оцінці в порядку ст. 89 ЦПК України, як вбачається, у даному висновку не зазначено жодних мотивів та підстав, з яких служба у справах дітей прийняла рішення про доцільність позбавлення батьківських прав.
Рішення Виконавчого комітету Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, а також висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до дитини ОСОБА_3 є документами, які подаються для прийняття відповідного рішення, тобто вони є лише доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами та не може бути самостійним способом захисту.
У свою чергу висновок служби у справах дітей не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дитини.
Також у вказаному висновку служби у справах дітей не наведено жодних даних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення матері до дітей, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 має стати на користь інтересам дитини.
Крім того, вказаний висновок був складений за відсутності матері дитини і тільки зі слів батька, тобто без врахування її пояснень і в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка була запрошена на засідання комісії з питань захисту прав дитини органу опіки та піклування з розгляду питання доцільності/недоцільності позбавлення її батьківських прав шляхом засобами поштового або телефонного зв'язку, враховуючи, що відповідачка знаходиться за межами України, не містить вказаний висновок і думку дитини щодо позбавлення батьківських прав їх матері.
Отже, зазначений висновок служби у справах дітей Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, затверджений виконавчим комітетом Шевченківської сільської ради від 26.02.2025 року є неповним та необ'єктивним, а тому не може бути врахований судом при вирішенні спору.
Таку ж позицію висловив і Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2019 року при розгляді справи № 331/5427/17, у постанові від 23 квітня 2020 року при розгляді справи № 420/1075/17, у постанові від 06 травня 2020 року при розгляді справи № 753/2025/19.
Позивач не обґрунтував та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків відносно дітей.
Суд враховує, що у справі відсутні будь-які негативно характеризуючи дані відповідачки, докази застосування до відповідачки будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування за весь час проживання, також у справі відсутні докази перебування сім'ї на обліку в соціальних органах як такої, що опинилась в складних життєвих обставинах.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Позбавлення відповідачки батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, тому з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення її батьківських прав, суд вважає, що необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог.
Стороною позивача належними та допустимими доказами не доведено, що позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина є обґрунтованим заходом впливу і буде слугувати якнайкращим інтересам самої дитини та не доведено, що змінити поведінку матері по відношенню до дитини немає можливості.
Суд також враховує, що матеріали справи не містять думки неповнолітньої дитини щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, більш того, сторона позивача навіть не заявляла клопотання про заслуховування думки дитини у суді, крім того, підчас складання висновку службою у справах дітей, думка дитини також не заслухана і не врахована.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Подібний висновок викладений в постанові Верховного суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).
Суд зважає на те, що хоча думка дітей у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав не може бути визначальною, але є важливою, і має обов'язково бути врахована.
З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідачки такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.121, 164-166 Сімейного кодексу України, ст.ст.4, 5, 12, 13, 141, 265, 354 ЦПК України, -
У задоволені позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП невідомий, с. Гулянка, Подільського району Одеської області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Шевченківська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області як орган опіки та піклування (ЄДРПОУ 04375286, адреса місцезнаходження: вул. Шевченка, 34, с. Шевченкове, Миколаївська область) про позбавлення батьківських прав - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Копію судового рішення, протягом двох днів з дня його складання, надіслати особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Повний текст рішення виготовлено 16.07.2025 року.
СуддяО.С. Бурдинюк