Справа № 947/19239/25
Провадження № 2/947/3570/25
16.07.2025 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
за участі секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одесі у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу,
Позивач ОСОБА_1 26.05.2025 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , який є громадянином Грузії, про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що вони з відповідачем не підтримують шлюбно-сімейні відносини, вважає, що сумісне життя і збереження сім'ї неможливе, просить позов задовольнити. Від шлюбу сторони дітей спільних не мають.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19.06.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу визначений п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Від відповідача ОСОБА_3 , 19.06.2025 подана заява, відповідно до якої відповідач позовні вимоги визнає у повному обсязі, просив шлюб розірвати, справу розглядати у його відсутність, на примирення не згодний.
У судове засідання 16.07.2025 сторони, їх представники не з'явились.
У позовній заяві представник позивачки - адвокат Боднар Максим Олександрович, просив справу розглядати за їх відсутності, позовні вимоги позивачка підтримує, на примирення не згодна, справу просить розглядати у відсутності позивачки та її представника.
Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та правовідносини.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Згідно з положеннями ч. 3 та ч. 4 ст. 56 Сімейного кодексу України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Стаття 112 Сімейного кодексу України передбачає, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Суд установив, що 29.06.2019 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є громадянином Грузії, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладений шлюб, який зареєстрований Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за актовим записом № 941.
Вказане підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 29.06.2019 Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Від шлюбу сторони спільних дітей не мають.
Майновий спір на момент розірвання шлюбу між сторонами відсутній.
Сімейне життя між сторонами не склалось через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейне життя, що призвело до втрати почуттів любові та поваги.
Сторони тривалий час проживають окремо, хоча після реєстрації шлюбу проживали у квартирі, за місцем проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , спільне господарство не ведуть, припинили спілкування, шлюбно-сімейні відносини мають формальний характер. Позивачка стверджує, що подальше збереження шлюбу неможливе та суперечить їх інтересам. Напередодні початку війни відповідач залишив Україну та поїхав на заробітки до Німеччини, де і залишився та вже побудував нові стосунки з іншою жінкою. Повертатися до України не бажає.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтею 497 ЦПК України визначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
В свою чергу ст. 63 Закону передбачає - припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону особистим законом позивачки вважається право України.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону суди України розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо дія чи подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
Отже, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право).
Оскільки подружжя мало в Україні спільне місце проживання також місце проживання одного з подружжя на час розлучення є на території України - то розірвання шлюбу може провадитись за законодавством України.
Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідач у справі є громадянином Грузії, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, паспортом громадянина Грузії та довідкою №С5-196773-ф/л від 02.10.2023 Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, а позивач - громадянкою України, що підтверджується копією паспорту останньої.
Приватно - правові відносини, що склалися між сторонами, є відносинами з іноземним елементом, а тому регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. № 2709-IV (далі - Закон 2709) суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
За положеннями ч. 2 ст. 1 Договору між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, підписаного 09.01.1995 р., ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Договору між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах» № 451/95-ВР від 22.11.1995 р. що набрав чинності 05.11.1996 р. (далі - Договір) громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріату (які надалі іменуються "установами юстиції") та в інші установи другої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні та кримінальні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і громадяни цієї Договірної Сторони.
Відповідно до ст. ч. 3 ст. 1 Договору цивільними справами в розумінні даного Договору визнаються також сімейні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Договору у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство та компетентні установи Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було на момент подання заяви. Якщо подружжя має місце проживання на території другої Договірної Сторони, компетентні також установи цієї Договірної Сторони.
За положеннями ч. 2 ст. 27 Договору якщо на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони, і один з них проживає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, тоді компетентні установи обох Договірних Сторін. При цьому вони застосовують законодавство своєї держави.
Частинами третьою, четвертою статті 56 Сімейного кодексу України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивачки про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивачка наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають.
Відповідач у заяві від 19.06.2025 підтвердив твердження позивачки про те, що шлюб дійсно розпався, має формальний характер, примирення не можливе.
Суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позов підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
За статтею 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їхніх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Суд установив, що сім'я розпалася остаточно, і шлюб носить формальний характер. Подальше сумісне проживання суперечить їх інтересам, що мають істотне значення.
Керуючись ст.ст. 263-265, 274-279 ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 113, 114 СК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 29.06.2019 Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за актовим записом № 941 що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 29.06.2019 Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, від якого сторони спільних дітей не мають.
Після розірвання шлюбу громадянці ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_4 ».
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Рішення підписане 16.07.2025.
Суддя Ю. А. Скриль