Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/4569/25
Провадження № 2/711/2203/25
16 липня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Скляренко В.М.
при секретарі Кошубінській Л.В.,
за участю:
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» - Москаленко М.С., яка діє на підставі довіреності №668 від 05.12.2024р., - звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за договором позики №2646645 в розмірі 19 485 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 26.05.2024р. між ТОВ «ФК «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено електронний договір позики №2646645, на підставі якого відповідачу була надана позика в сумі 6 000 грн. Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів за ним утворилась заборгованість в розмірі 19 485 грн., з яких 6 000 грн. - основа сума боргу, 1 485 грн. - заборгованість за відсотками, 12 000 грн. - пеня. На підставі договору факторингу від 14.06.2021р. право вимоги до відповідача за таким договором позики 28.10.2024р. перейшло до позивача. Оскільки відповідач не виконує свого зобов'язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач частково заперечив проти позовних вимог. В обґрунтування заперечень послався на те, що відповідно до умов договору позики від отримав у кредит суму коштів в розмірі 3 400 грн., яку зобов'язувався повернути 25.06.2024р. разом з процентами в розмірі 841,50 грн., але цього не зробив, внаслідок чого має заборгованість в сумі 4241,50 грн., а тому визнає позовні вимоги в межах такої суми.
26.05.2025р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча був повідомлений про час і місце розгляду справи належним чином. Натомість у позовній заяві викладено клопотання позивача про розгляд справи без його участі, внаслідок чого неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи.
Відповідач в судовому засіданні пояснив, що за умовами договору позики він отримав у кредит суму коштів в розмірі 3 400 грн., а мав повернути кредитору суму коштів в загальному розмірі 4241,50 грн., але цього не зміг зробити, а тому має заборгованість перед кредитором в розмірі 4241,50 грн. Зазначив, що ніяких інших коштів він не отримував, а тому доводи позивача про стягнення суми основного боргу та процентів в більшому розмірі є необґрунтованими. Додатково заперечив проти стягнення з нього пені, оскільки на в період воєнного стану позичальники звільняються від сплати штрафних санкцій.
10.07.2025р. суд перейшов до стадії ухвалення рішення у справі.
Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
26.05.2024р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений в електронній формі договір позики №2646645 (далі - Договір №2646645) /а.с .6-9/.
Згідно умов вищевказаного договору кредитор зобов'язувався надати позичальнику позику в розмірі 3 400 грн. строком на 30 днів на умовах її повернення зі сплатою відсотків в розмірі 0,825% за кожен день користування позикою (базова процентна ставка).
Відповідно до Додатку №1 до Договору №2646645 відповідачу був наданий Графік обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, згідно якого загальна вартість кредиту складає 4241,50 грн., з яких 3 400 грн. - тіло кредиту, 841,50 грн. - проценти за користування кредитом за весь період строку позики /а.с. 9/.
14.06.2021р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» був укладений Договір факторингу №14/06/21 (далі - Договір факторингу) згідно умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «ФК» ЄАПБ» право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» /а.с. 10-14/.
28.10.2024р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» була укладена додаткова угода №42 до Договору факторингу, якою сторони погодили суму прав вимоги, що відступаються згідно реєстру боржників №35 від 28.10.2024р., та ціну продажу таких вимог /а.с. 15/.
Того ж дня, 28.10.2024р., сторони Договору факторингу склали акт прийому-передачі реєстру боржників №35 від 28.10.2024р., відповідно до якого позивач прийняв реєстр боржників №35 кількістю 3262 особи і набув право грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за Договором №2646645 в розмірі заборгованості у сумі 19 485 грн., з яких 6 000 грн. - основа сума боргу, 1485 грн. - заборгованість за відсотками, 12 000 грн. - пеня /а.с. 16-17/.
Сторони визнають ту обставину, що відповідач не здійснював ніяких платежів на виконання зобов'язань позичальника за Договором №2646645 ані на користь первісного кредитора, ані на користь позивача. Оскільки до теперішнього часу відповідач не виконує своїх грошових зобов'язань за договором позики, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1734).
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію, а також наданих сторонами доказів.
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин з врахуванням правових позицій сторін суд виходить з наступного.
Статтею 509 ЦК встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 1054, 1055 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У статті 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем не заперечується факт укладання договору №2646645 з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та отримання кредитних коштів в сумі 3 400 грн. на умовах, передбачених таким договором, а також порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині повернення кредитних коштів разом з процентами за користування позикою. Набуття позивачем права вимоги до відповідача відповідно до Договору факторингу також не заперечується сторонами, а отже позивач має право грошової вимоги до відповідача, як кредитор за Договором №2646645.
Натомість позивач стверджує про надання відповідачу кредитних коштів в сумі 6 000 грн., а не 3 400 грн., як то передбачено умовами Договору №2646645.
В цьому контексті суд звертає увагу, що згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 22.09.2021 у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
У постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №910/14452/20 зазначив, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Таким чином, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує одна сторона і заперечує інша, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Отже слід виснувати, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Враховуючи предмет спору у зазначеній справі, саме до обов'язку позивача, як правонаступника первісного кредитора, належить доказування обставин щодо порушення відповідачем своїх кредитних зобов'язань, розміру заборгованості боржника та обґрунтованості здійснених кредитором нарахувань.
У відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим матеріали справи не містять доказів щодо розміру кредитних коштів, наданих відповідачу у користування, оскільки позивачем не надано суду будь-яких первинних документів, які повинні бути складені під час надання кредитних коштів.
В цьому контексті слід звернути увагу, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не надано суду належних доказів надання відповідачу кредитних коштів на підставі договору №2646645 в розмірі більшому, ніж передбачено таким договором.
При цьому, суд бере до уваги, що ТОВ «ФК «ЄАПБ», як правонаступник кредитора за договором №2646645 від 26.05.2024р., укладаючи Договір факторингу не був позбавлений права вимагати документи первинного бухгалтерського обліку на підтвердження дійсності кредитних вимог у первісного кредитора, а в контексті положень ст.ст. 517, 519 ЦК наслідки, пов'язані із ризиком недійсності переданої вимоги покладаються саме на нового кредитора.
Таким чином, виходячи із вищевказаних положень та встановлених обставин, суд доходить висновку, що позивачем не надано суду доказів, які з точки зору достовірності, достатності та взаємозв'язку свідчили б про обґрунтованість тверджень позивача про наявність у відповідача зобов'язання з повернення кредитних коштів в сумі 6 000 грн. (тіло кредиту).
Разом з тим, однією з основних засад цивільно-правових відносин, як процесуальних так і матеріальних, є диспозитивність, що передбачає можливість врегулювання приватно-зобов'язальних правовідносин відповідно до вільного волевиявлення сторін. Відображенням такого принципу є положення ч. 1 ст. 82 ЦПК України відповідно до яких обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач визнає наявність в нього заборгованості за кредитним договором №2646645 від 26.05.2024р. в розмірі 4241,50 грн., з яких 3 400 грн. - тіло кредиту, 841,50 грн. - проценти за користування позикою. Відповідна сума заборгованості відповідає умовам Договору №2646645 і погоджена сторонами такого договору у додатку №1 до нього. За таких обставин на теперішній час беззаперечним є зобов'язання відповідача повернути на користь позивача суму коштів в розмірі 4241,50 грн., а відтак позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту та процентів за користування позикою підлягають частковому задоволенню в межах суми вимог в розмірі 4241,50 грн.
Стосовно вимог про стягнення пені в розмірі 12 000 грн. за прострочення виконання відповідачем кредитних зобов'язань, то слід зауважити наступне.
Загальновідомою є та обставина, що з 24.02.2022р. і по теперішній час на території України діє режим воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №2102-IX.
Законом України від 15.03.2022р. №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» було доповнено розділ «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК пунктом 18 наступного змісту: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Прийняття такої законодавчої зміни обумовлено складністю фінансово-економічної ситуації в Україні, що зумовлена військовою агресією. Відповідне регулювання цивільних правовідносин має тимчасовий характер і узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК, яка передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже введене законодавче обмеження прав кредитора на отримання штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання боржника під час дії режиму воєнного стану направлене на забезпечення реалізації засад справедливості, добросовісності і розумності у цивільних правовідносинах.
Відповідно до обставин спірних правовідносин судом встановлено, що прострочення відповідачем виконання його кредитних зобов'язань мало місце в період строку дії Договору №2646645, тобто після введення режиму воєнного стану на території України.
За таких обставин покладання на відповідача обов'язку зі сплати кредитору (позивачу) штрафних санкцій у вигляді неустойки (пені), право на нарахування якого для кредитора передбачено п. 2, 18 Договору №2646645, суперечить діючому тимчасовому правовому регулюванню цивільних правовідносин та засадам справедливості і розумності, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Таким чином, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався представник позивача, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, та достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, а також, враховуючи, що відповідач отримав кредитні кошти за Договором №2646645 та користувався ними, однак свої зобов'язання за таким договором належним чином та у визначені сторонами строки не виконав, порушивши умови договору, у зв'язку з чим має прострочену заборгованість перед позивачем в розмірі 4241,50 грн. (з яких 3 400 грн. - тіло кредиту, 841,50 грн. - проценти за користування кредитом), то суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому, при вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.
Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 4241,50грн., що складає 21,77% від ціни позову (4 241,50грн. / 19 485грн. * 100%), а відтак на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача 659,20 грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору (3028 грн. / 100% * 21,77%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014; юридична адреса - вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, 01032; IBAN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за договором позики №2646645 від 26.05.2024р. в розмірі 4241,50 грн. та 659,20 грн. в якості відшкодування судових витрат, тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 4 900,70 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: В.М. Скляренко