16.07.25
22-ц/812/1265/25
Провадження № 22-ц/812/1265/25
іменем України
14 липня 2025 року м. Миколаїв
справа № 488/1915/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Царюк Л.М., Шаманської Н.О.
із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,
за участі представника відповідачів Колесник Ю.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2
на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва, постановлену 19 травня 2025 року під головуванням судді Щеглової Я.В. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного судового рішення не зазначена,
за заявою
представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Маркіна Сергія Ігоровича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
В травні 2025 року ОСОБА_3 , через свого представника звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просив стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти (позику) у розмірі 11 929 920 грн., що еквівалентно 289 000 доларів США станом на момент звернення з позовною заявою та судові витрати у справі.
Вказана позовна заява надійшла до суду разом із заявою про забезпечення позову 08 травня 2025 року.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2025 року заява про забезпечення позову була повернута заявнику, а позовна заява ухвалою судді від 12 травня 2025 року залишена без руху.
15 травня 2025 року одночасно із заявою про усунення недоліків позовної заяви представник позивача - адвокат Маркін С.І. повторно подав заяву про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на належне відповідачам нерухоме майно, а саме:
- нежитлове приміщення 1 поверху будинку АДРЕСА_1 площею 107,10 кв. м, власник ОСОБА_1 , дата реєстрації права власності 23 грудня 2009 року;
- квартиру (чотирьохкімнатну) АДРЕСА_2 площею 83,3 кв. м, власник ОСОБА_1 , дата реєстрації права власності 08 жовтня 2023 року;
- житловий будинок АДРЕСА_3 , площею 55 кв. м, власник ОСОБА_1 , дата реєстрації права власності 02 листопада 2017 року;
- квартиру АДРЕСА_4 , площею 29,1 кв. м, власник ОСОБА_1 , дата реєстрації права власності 19 грудня 2019 року;
- стоматологічний кабінет за адресою: АДРЕСА_5 , площею 150,2 кв. м, власник ОСОБА_2 , реєстрація права власності 29 січня 2013 року;
- бар, площею 95,9 кв. м по АДРЕСА_6 , власник ОСОБА_2 , реєстрація права власності 10 березня 2025 року.
Заяву мотивував тим, що відповідачі на численні прохання позивача сплатити борг в добровільному порядку категорично відмовляються, тому необхідно вжити заходи щодо забезпечення позову для попередження умисного створення відсутності майна у відповідачів, шляхом накладення арешту на майно.
Посилаючись на те, що відповідачі в будь який момент можуть відчужити майно, яке знаходиться у їх власності, то невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалено на користь позивача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 травня 2025 року заяву представника позивача, адвоката Маркіна С.І. про забезпечення позову задоволено. Постановлено до набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі № 488/1915/25 накласти арешт на належне відповідачам нерухоме майно, а саме:
-нежитлове приміщення 1 поверху будинку АДРЕСА_1 площею 107,10 кв. м, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 23 грудня 2009, виданого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради;
-квартиру (чотирикімнатну) № 2 у будинку АДРЕСА_7 площею 83,3 кв. м, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі свідоцтва № 1609, виданого 08 жовтня 2013 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Я.В.;
-житловий будинок АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору купівлі-продажу № 1288 від 02 листопада 2017, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Якушевою О.І.;
-квартиру АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору міни № 1418 від 22 вересня 2011;
-стоматологічний кабінет за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 150,2 кв. м, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі договору купівлі-продажу № 135 від 29 січня 2013, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Я.В.;
-бар, загальною площею 95,9 кв. м по АДРЕСА_6 , що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі договору купівлі-продажу № 107 від 10 березня 2025, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Я.В.
Ухвала суду мотивована тим, що накладення арешту на нерухоме майно відповідачів, не може призвести до невиправданого обмеження їх майнових прав, оскільки арештоване майно фактично залишиться у володінні власника, а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним. Вказане дійсно може слугувати додатковою для позивача гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Враховуючи вимогу про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики у розмірі 11 929 920 грн., то виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у випадку задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи будуть наявними у відповідачів грошові кошти у відповідному розмірі. Отже, за встановлених обставин, застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно в межах ціни позову є безпосередньо пов'язаним з предметом позову.
Також суд зауважує, що зважаючи на подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідачів в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у їх власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаючись на незаконність вказаного судового рішення, порушення судом норм процесуального права, просили ухвалу суду скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріально-правова вимога позивача до відповідачів зводиться до стягнення боргу, про існування якого в справі відсутні будь-які письмові докази. При цьому, незважаючи на наявність боргу (який нібито існує з 2009 року) і вимогу позивача до відповідачів повернути борг, останнє майно було придбано відповідачами в 2025 році. Тобто, відповідачі замість того, щоб продавати майно, щоб уникнути відповідальності, навпаки його придбавали.
Зазначають, що необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед належність цього майна відповідачам, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення. Однак, при поданні вказаної заяви, жодним чином не обґрунтовано адекватності та співмірності визначеного позивачем виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, оскільки взагалі не надано документів, які б вказували на вартість нерухомого майна, на яке позивач бажає накласти арешт та документів, що вказували на розмір боргу.
Апелянти вказують, що суд поверхнево розглянув заяву про забезпечення позову, оскільки не перевірив навіть належність майна кожному із відповідачів. Так, арешт накладено: на нежитлове приміщення 1 поверху будинку АДРЕСА_1 , площею 107,10 кв. м, що належить ОСОБА_1 , при цьому 15/100 частин цих приміщень була придбана 17 березня 2006 року, а 7/100 частин 23 липня 2007 року, як приватним підприємцем, а отже ще до того, як позивач нібито надав кошти в борг, а тому такий арешт приміщень перешкоджає у здійсненні підприємницької діяльності відповідача ОСОБА_1 ;
-квартиру АДРЕСА_2 , площею 83,3 кв. м, яка як зазначив суд належить ОСОБА_2 , між тим цю квартиру з публічних торгів придбав ОСОБА_1 26 вересня 2013 року.
При зверненні до суду з заявою про забезпечення позову мають бути надані докази необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
2.Мотивувальна частина
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судове засідання апеляційного суду позивач та його представник не з'явились. Позивач, через свого представника - адвоката Маркіна С.І., надав до суду клопотання, в якому просив розглядати справу за відсутності позивача та його представника.
Позивач повідомлений належним чином про час і місце судового розгляду, що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням з зазначеною відміткою про відсутність особи за вказаною адресою, що відповідає вимогам частини 8 статті 128 ЦПК України (а.с. 74).
Клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходило. За такого, їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідачів, заявник посилався на те, що між сторонами існує спір про стягнення боргу за договором позики.
Водночас, відповідачі в будь який момент можуть відчужити майно, яке знаходиться у їх власності. Тому невжиття зазначених заявником заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість наведених у ній доводів, оскільки вбачаються достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною 1 статті 150 ЦПК України залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.
За змістом частини 3 статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
При розгляді заяв про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, їх співмірність та чи невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист. При цьому суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
По суті забезпечення позову є встановленням судом тимчасових обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).
Таким чином, забезпечення позову - це заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні ґарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову, які направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Проте, ухвала суду першої інстанції про вжиття заходів забезпечення позову наведеним вимогам не відповідає, з огляду на таке.
Рішення суду про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову, обґрунтовані виключно тим, що з наявних у матеріалах справи документів вбачається доведеність факту наявності між сторонами спору.
При цьому, матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову. Судом першої інстанції не встановлено обставин на підтвердження вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення позову до суду.
Не надано таких доказів і позивачем.
Між тим, самі лише твердження представника позивача про потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18.
Отже, задовольняючи заяву представника позивача про забезпечення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував вимог зазначених процесуальних норм та не обґрунтував припущення того, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у даній справі.
Ураховуючи, що при вирішенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанцій порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, оскаржувана ухвала відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Маркіна С.І. про забезпечення позову.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 травня 2025 року скасувати, та постановити нове судове рішення.
В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Маркіна Сергія Ігоровича про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
Судді Л.М. Царюк Н.О. Шаманська
Повне судове рішення складено 16 липня 2025 року.