Справа № 126/2978/24
Провадження №11-кп/801/772/2025
Категорія: 23
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
16 липня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - ОСОБА_2 (суддя-доповідач),
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого в режимі відеоконференції - ОСОБА_7 ,
потерпілої в режимі відеоконференції - ОСОБА_8 ,
захисника в режимі відеоконференції - ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024020100000462, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 04 жовтня 2024 року, за апеляційною скаргою зі змінами прокурора Бершадського відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_10 на вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 07 травня 2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Устя Бершадського району Вінницької області, українця, громадянина України, не одруженого, непрацюючого, із середньою освітою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого
16 липня 2024 року Бершадським районним судом Вінницької області за ст. 1261 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1261 КК України,
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом обставини
Вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 07 травня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1261 КК України та призначено покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки із покладенням на нього обов'язків, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 591 КК України.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до цього покарання приєднано частково невідбуту частину покарання за вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 16 липня 2024 року та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді пробаційного нагляду строком на 3 (три) роки із покладенням на нього обов'язків, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 591, п. 4 ч. 3 ст. 591 КК України.
Застосовано до ОСОБА_7 обмежувальний захід, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 911 КК України та направлено його для проходження програми для кривдників строком на 3 (три) місяці.
Направлено ОСОБА_7 до відділу соціального захисту та охорони здоров'я населення Бершадської міської ради для проходження програми для кривдників строком на 3 (три) місяці.
Ухвалено строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки засудженого ОСОБА_7 на облік уповноваженим органом з питань пробації на виконання цього вироку.
За обставин детально викладених у вироку, судом визнано доведеним, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, у період часу з 13 березня 2024 року по 01 жовтня 2024 року, маючи умисел на вчинення домашнього насильства, на ґрунті побутових сімейних конфліктів, систематично вчиняв психологічне та фізичне насильство щодо своєї співмешканки ОСОБА_8 , з якою вони перебувають у сімейних відносинах та спільно проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що призвело до її фізичних та психологічних страждань, емоційної залежності та погіршення якості життя, зокрема стану здоров'я.
За указаними фактами щодо ОСОБА_7 складено протоколи про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП та постановами Бершадського районного суду Вінницької області від 03 квітня 2024 року, 30 серпня 2024 року, 16 вересня 2024 року, 19 серпня 2024 року його визнано винним у вчиненні указаних адміністративних правопорушень та застосовано адміністративні стягнення у виді штрафів.
Водночас, будучи притягнутим до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо своєї співмешканки ОСОБА_8 , ОСОБА_7 належних висновків не зробив та 01 жовтня 2024 року перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , розпочав конфлікт із співмешканкою ОСОБА_8 , в ході якого чинив відносно неї психологічне та фізичне насильство в присутності дітей, а саме виражався нецензурною лайкою, штовхав та смикав за волосся останню.
Унаслідок систематичних протиправних дій ОСОБА_7 , потерпілій ОСОБА_8 завдано психологічні і фізичні страждання, погіршення якості життя, що виразилося у втраті енергійності, втомі, дискомфорті та негативних переживаннях.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд кваліфікував за ст. 1261 КК України, як домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного та психологічного насильства щодо особи, з якою перебуває у сімейних відносинах, що призвело до фізичних і психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі зі змінами прокурор Бершадського відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_10 , не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, просить вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 07 травня 2025 року скасувати в частині призначення покарання та вирішення питання про стягнення процесуальних витрат через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Просить у цій частині ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1261 КК України та призначити покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 16 липня 2024 року та з урахуванням п. а1 ч. 1 ст. 72 КК України остаточне покарання ОСОБА_7 визначити у виді 1 (одного) року 2 (двох) місяців позбавлення волі.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати за проведення експертизи у розмірі 11 359,20 грн.
Початок строку покарання рахувати з моменту затримання на виконання вироку.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
призначаючи покарання у виді пробаційного нагляду, місцевий суд, усупереч вимогам ч. 5 ст. 591 КК України, обрав вид покарання, яке не може бути призначене обвинуваченому;
суд у мотивувальній частині вироку указав про наявність витрат за проведення судово-психологічної експертизи у цьому проваджені, водночас рішення щодо стягнення цих судових витрат не прийняв.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги зі змінами з підстав, викладених у ній та просив її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 заперечили проти задоволення апеляційної скарги зі змінами прокурора.
Захисник та обвинувачений просили призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі - у виді громадських робіт.
Потерпіла ОСОБА_8 заперечила проти задоволення апеляційної скарги зі змінами прокурора, просила призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі. Указала, що з обвинуваченим вони помирились, останній переглянув своє ставлення до неї.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З оскаржуваного вироку слідує, що суд розглянув обвинувальний акт відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував правильність розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, відсутність сумнівів у добровільності його позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Доводи апеляційної скарги зі змінами прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з ч. 2 ст. 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Частиною другою статті 8 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
ЄСПЛ у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та «Фрізан проти росії» (рішення від 24 березня2005 року) указав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
У справі «Ізмайлов проти росії» (рішення від 15 жовтня 2008 року) ЄСПЛ установив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи», чого суд першої інстанції не дотримав.
Отже, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 роз'яснено, що, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між законними альтернативами та діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, ураховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі 756/4830/17-к зроблено висновок, що:
«термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання».
Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції на виконання приписів указаної норми кримінального закону та положень судової практики, урахував:
характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного обвинуваченим нетяжкого злочину;
характеристику особи обвинуваченого, який раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках у лікарів психіатра, нарколога не перебуває;
обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття та обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину повторно;
досудову доповідь, згідно якої ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий; ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як високий, а виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе у винятковому випадку за умови активізації процесу мотиваційної діяльності, спрямованої на попередження вчинення обвинуваченою особою повторних кримінальних правопорушень, здійснення з боку органу пробації нагляду та застосування соціально-виховних заходів із залученням організацій, які внесені до Банку ресурсів Гайсинського районного відділу № 1, а саме Гайсинського місцевого центру з надання БВПД, для необхідності виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, проходження апробаційної програми.
З урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, обставин його вчинення та даних про особу винного місцевий суд призначив ОСОБА_7 покарання за ст. 1261 КК України в межах санкції у виді пробаційного нагляду строком на два роки, із покладенням обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 591 КК України.
Проте судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано закон, який у даному провадженні не підлягав застосуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 591 КК України покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.
Згідно з ч. 5 ст. 591 КК України пробаційний нагляд не призначається особам, які під час відбування цього виду покарання вчинили кримінальне правопорушення.
Установлено, що вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 16 липня 2024 року ОСОБА_7 засуджений за ст. 1261 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 591 КК України.
Указаний вирок набрав законної сили 16 серпня 2024.
26 серпня 2024 року засуджений ОСОБА_7 поставлений на облік в Гайсинському РВ № 1 філії ДУ «Центр пробації» у Вінницькій області.
Водночас, оскаржуваним вироком ОСОБА_7 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1261 КК України, який він вчинив у період з 13 березня 2024 року по 01 жовтня 2024 року, тобто під час відбування покарання у виді пробаційного нагляду.
Призначаючи покарання у виді пробаційного нагляду ОСОБА_7 , суд першої інстанції, усупереч вимог ч. 5 ст. 591 КК України, які носять імперативний характер, обрав вид покарання, яке не може бути призначене обвинуваченому, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів ураховує дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що останній посередньо характеризується за місцем проживання, раніше судимий за вчинення злочину, передбаченого ст. 1261 КК України, однак належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, маючи не зняту та не погашену судимість знову вчинив аналогічне кримінальне правопорушення.
З урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення та особи винного, ОСОБА_7 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на мінімальний термін, визначений санкцією частини статті, а остаточне покарання призначити відповідно до ст. ст. 71, 72 КК України частково приєднавши невідбуте покарання за попереднім вироком.
У протилежному випадку мета покарання не буде досягнута.
Доводи апеляційної скарги прокурора про допущені істотні порушення кримінального процесуального закону суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України резолютивна частина обвинувального вироку повинна містити, зокрема, рішення про відшкодування процесуальних витрат.
З оскаржуваного вироку слідує, що місцевий суд у мотивувальній частині вироку указав про наявність судових витрат за проведення судово-психологічної експертизи в сумі 11 359,20 грн, однак рішення щодо стягнення цих судових витрат на користь держави не прийняв.
Отже, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_7 , суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 409, п. 2 ст. 413 КПК України є підставою для часткового скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому покарання та вирішення питання про стягнення процесуальних витрат, з ухваленням у цій частині нового вироку.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу зі змінами прокурора слід задовольнити, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначення покарання та вирішення питання про стягнення процесуальних витрат.
Керуючись ст. ст. 403, 404, 405, 407, 409, 413, 420 КПК України, суд
Апеляційну скаргу зі змінами прокурора Бершадського відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_10 задовольнити.
Вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 07 травня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024020100000462 від 04 жовтня 2024 року по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1261 КК України скасувати в частині призначення покарання та вирішення питання про стягнення процесуальних витрат через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення кримінального процесуального закону.
Ухвалити у цій частині новий вирок.
Визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1261 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 16 липня 2024 року та з урахуванням п. а1 ч. 1 ст. 72 КК України остаточне покарання ОСОБА_7 визначити у виді 1 (одного) року 2 (двох) місяців позбавлення волі.
Початок строку покарання рахувати з моменту затримання на виконання вироку суду апеляційної інстанції.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати за проведення експертизи у розмірі 11 359 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 20 копійок.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4