Справа № 127/3031/25
Провадження № 22-ц/801/1356/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Матківська М. В.
16 липня 2025 рокуСправа № 127/3031/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Міхасішина І. В., Сопруна В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішення ухвалила суддя Дернова В. В.
Рішення ухвалено без повідомлення (виклику) сторін у м. Вінниця
Повний текст рішення виготовлено 10 квітня 2025 року,
Встановив:
У січні 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору № 485856-КС-002 про надання споживчого кредиту від 15 січня 2024 року, укладеного між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 , у ОСОБА_1 виникла заборгованість в розмірі 59 563,03 грн., з яких 17 792,97 грн. - тіло кредиту, 41 662,74 грн. - проценти за користування кредитом, 109,32 грн. - комісія, які позивач просив стягнути з відповідача разом з судовими витратами.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 485856-КС-002 про надання кредиту від 15 січня 2024 року у розмірі 59 563,03 грн., з яких 17 792,97 грн. - тіло кредиту, 41 662,74 грн. - проценти за користування кредитом, 109,32 грн. - комісія.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , пославшись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення, просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити частково позов ТОВ «Бізнес Позика» до нього про стягнення заборгованості та стягнути з нього на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість у розмірі 32 469,31 грн.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що умови кредитного договору № 485856-КС-002 від 15 січня 2024 року щодо сплати комісії в розмірі 2700,00 грн. за надання кредиту є нікчемними.
При цьому відповідачем сплачено на погашення заборгованості за кредитним договором 11 630,69 грн., з яких на погашення кредиту - 207,03 грн., на погашення процентів - 8832,98 грн., на погашення комісії - 2590,68 грн.
Пунктом 3.5 кредитного договору передбачено, що у разі недостатності суми здійсненого платежу, для виконання зобов'язання за договором у повному обсязі, ця сума погашає вимоги кредитодавця у такій черговості: в першу чергу прострочена сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом. Таким чином, кошти в сумі 2700,00 грн. на думку відповідача підлягають зарахуванню на погашення заборгованості по тілу кредиту.
Відповідач вважає, що кредитор мав право нараховувати заборгованість по відсотках протягом встановленого строку кредитування - з 05 січня 2024 року по 01 липня 2024 року, як було і зазначено у договорі. Однак, як вбачається з розрахунку, який було долучено позивачем до матеріалів позовної заяви, нарахування заборгованості кредитор проводив до 14 січня 2025 року, тобто, після закінчення строку кредитування.
Крім того, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживачів відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому завуальовані умови договору, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нараховувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.
Позивач ТОВ «Бізнес Позика» у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надав.
17 червня 2025 року до суду надійшли письмові пояснення ТОВ «Бізнес Позика», у яких позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом встановлено, що 15 січня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 485856-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а. с. 17-31).
Факт укладення договору підтверджується: пропозицією (офертою) укласти договір № 485856-КС-002 про надання кредиту; прийняттям (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення договору), паспорта споживчого кредиту (а. с. 17-31).
ТОВ «Бізнес позика» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразові ідентифікатори UA-7868, UA-4727, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено (відправлено) (а. с. 33).
Відповідно до п. 2.1. договору про надання кредиту ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 18 000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика».
Строк, на який надається кредит: 24 тижні (п. 2.3. договору про надання кредиту).
Згідно з умовами договору про надання кредиту стандартна процента ставка за кредитом: в день 2,00000000, фіксована (п. 2.4. договору).
ТОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за договором про надання кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 18 000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» про переказ коштів (а. с. 34).
Таким чином, відповідач отримав кошти за спірним договором, використовував їх на власні потреби.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 485856-КС-002 позичальника ОСОБА_1 , останній не виконав умови договору, проте здійснив часткову оплату за цим договором № 053386-КС-005 на загальну суму 11 630,69 грн. (а. с. 10-12).
Станом на 14 січня 2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 485856-КС-002 становить 59 563,03 грн., з яких 17 792,97 грн. - тіло кредиту, 41 662,74 грн. - проценти за користування кредитом, 109,32 грн. - комісія (а. с. 10-12).
Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції вважав вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості в загальній сумі 59 563,03 грн. за кредитним договором обґрунтованими та такими, що засновані на законі, оскільки позичальник не виконував умови договору та має заборгованість, тому повинен відповідати за порушення взятих на себе зобов'язань.
Апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції правильними та обґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
З обґрунтування апеляційної скарги вбачається, що відповідач ОСОБА_1 не заперечує факту укладення кредитного договору № 485856-КС-002 від 15 січня 2024 року чи отримання ним коштів, а не погоджується виключно з розміром встановленої заборгованості. При цьому відповідач фактично визнає заборгованість у сумі 32 469,31 грн.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд не може погодитись з твердженням відповідача про те, що умови кредитного договору № 485856-КС-002 від 15 січня 2024 року щодо сплати комісії в розмірі 2700,00 грн. за надання кредиту є нікчемними, а тому кошти в сумі 2700,00 грн. підлягають зарахуванню на погашення заборгованості по тілу кредиту, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції Закону, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до загальних витрат за споживчим кредитом включаються:
доходи кредитодавця у вигляді процентів;
комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо;
інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі 496/3134/19 зазначено:
«31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
31.21. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.»
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.
Крім того, на виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11 лютого 2021 року № 16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 цих Правил кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.
Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил).
Таким чином, така форма витрат, як комісія за надання кредиту, існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Аналізуючи умови кредитного договору від 15 січня 2024 року та Правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про правомірність дій позивача щодо встановлення комісії за надання кредиту, що включена до графіку платежів за договором, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов'язкових платежів.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції стягнуто відсотки поза межами погодженого сторонами строку кредитування, апеляційним судом відхиляються з огляду на наступне.
Відповідно до умов договору № 485856-КС-002 від 15 січня 2024 року про надання кредиту, укладеного між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було погоджено, що строк на який надається кредит 24 тижні; стандартна процентна ставка за кредитом в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15013889, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку; комісія за надання кредиту 2700,00 грн.; загальний розмір кредиту 18 000,00 грн.; строк дії договору: до 01.07.2024; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 46 800,00 грн.; орієнтовна реальна річна процентна ставка 9168,16 процентів; дата повернення кредиту 01.07.2024 (підпункти 2.3-2.11); графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов договору, передбачений в пункті 3 договору; сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3 та Додатку № 1 до договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, на строк цієї прострочки більше семи календарних днів, то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4 договору. При цьому нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня прострочення платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3 та додатку № 1 до договору, та до закінчення терміну дії договору.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості у повному розмірі чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Розрахунок заборгованості, наданий ТОВ «Бізнес Позика» за кредитним договором № 485856-КС-002 від 15 січня 2024 року, повністю відповідає як умовам укладеного договору, так і вимогам чинного законодавства. Сума заявлених позовних вимог у розмірі 59?565,03 грн. є обґрунтованою, законною та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Суд звертає увагу, що відповідно до розрахунку, нарахування процентів припинилося 01 липня 2024 року. Натомість у період з 02 липня 2024 року по 14 січня 2025 року в розрахунковій таблиці зазначена сума заборгованості в розмірі 59?565,03 грн. лише повторюється (дублюється) в облікових графах без додаткового нарахування.
Отже, твердження відповідача про те, що суд першої інстанції стягнув відсотки за межами строку дії кредитного договору, є безпідставними, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та свідомо викривляють зміст наданих доказів.
Відповідачем не надано аргументованого контррозрахунку заборгованості, а тому посилання в апеляційній скарзі, щодо нібито невірного розрахунку заборгованості не можуть бути взяті до уваги.
Щодо доводів апеляційної скарги про несправедливість нарахування процентів у визначеному кредитним договором розмірі, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Частиною п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними окремих умов договору у разі визнання цих положень договору несправедливими.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).
Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача щодо стягнення процентів за кредитним договором (несправедливості їх розміру), оскільки при укладенні кредитного договору він був повідомлений про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклав цей договір та користувався отриманими коштами.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Отже, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіІ. В. Міхасішин
В. В. Сопрун