Справа № 369/7137/25
Провадження № 2/369/7138/25
(про відмову у відкритті провадження)
02.05.2025 м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєва І.О., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 , про зняття арешту з нерухомого майна, -
У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 , про зняття арешту з нерухомого майна, в якому просив: зняти арешт зі всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладений Вишневим відділом державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), постановою, серія та номер б/н від 03 лютого 2010 року; скасувати внесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заборону по виду обтяження: арешт нерухомого майна номер запису про обтяження: 55956466; скасувати внесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заборону по виду обтяження: арешт нерухомого майна номер запису про обтяження: 55957399 і витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі з наступних підстав.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства.
Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 ЦПК України).
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Як роз'яснено у пункті 1 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року № 5 в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 року позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
У пункті 5 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна» судам роз'яснено, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження». У зв'язку із цим боржник не може пред'являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.
У разі пред'явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, а, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК.
Судом встановлено, що 16 жовтня 2002 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Карабкіною Т.М. винесено постанову 1996 А про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання в/л НОМЕР_1 виданого 17 жовтня 2002 року Ільінецьким судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 ч., починаючи 20 вересня 2002 року.
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна:
- №412385673 від 10 лютого 2025 року щодо земельної дялінки площею 0,1006 га з кадастровим номером 3222481202:02:008:0066, вид обтяження - арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження - 9483043; зареєстровано - 03.02.2010 за №55957399 реєстратором: державним реєстратором Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області Садиковою Іриною Ігорівною на підставі постанови, серія та номер б/н від 03.02.2010, виданої ВДВС Києво-Святошинського РУЮ; власник майна - ОСОБА_1 ; обтяжувач - Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
- №412385814 від 10 лютого 2025 року, щодо земельної дялінки площею 0,1005 га з кадастровим номером 3222481202:02:008:0067, вид обтяження - арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження - 9483043; зареєстровано - 03.02.2010 за №55956466 реєстратором: державним реєстратором Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області Садиковою Іриною Ігорівною на підставі постанови, серія та номер б/н від 03.02.2010, виданої ВДВС Києво-Святошинського РУЮ; власник майна - ОСОБА_1 ; обтяжувач - Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, виконання судового рішення є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду
Відповідно до ст. 129 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20), у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 157/298/19 (провадження № 61-20261св19).
Окрім того, у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2021 року № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) вказано, що Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстави для відступу від висновку, викладеного в постановах від 29 липня 2020 року в справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20), ухваленій Верховним Судом у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, від 20 січня 2021 року в справі № 157/298/19 (провадження № 61-20261св19), ухваленій Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, оскільки висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про закриття провадження є обґрунтованим, так як арешт накладено на майно з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому заявники не можуть виступати позивачами у даних справах і такі справи не підлягають розгляду в позовному провадженні.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
У ч. 4 ст. 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач є боржником у виконавчому провадженні, в межах якого винесена постанова про арешт майна боржника від 03 лютого 2010 року, тому він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, слід відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки арешт накладено на все майно (невизначене майно) ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Керуючись ст.ст. 186, 260, 353 ЦПК України, суддя,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 , про зняття арешту з нерухомого майна.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Суддя Інна ФІНАГЕЄВА