Справа № 367/7137/25
Провадження №2/367/5109/2025
про залишення без руху
16 липня 2025 року м. Ірпінь
Суддя Ірпінського міського суду Київської області Шестопалова Я.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Гостомельської селищної ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування,-
ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до Гостомельської селищної ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування, та просить суд:
«Визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом».
Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст.5 ЦПК України).
Згідно вимог ЦПК України, звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи здійснюється шляхом пред'явлення позову, у якій позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позов за змістом і формою повинен відповідати вимогам ст. ст. 175-177 ЦПК України.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ЦПК України). Обов'язок доказування у спірній категорії справ покладається на позивача.
Дослідивши зміст поданої позовної заяви та додані до неї документи, вважаю, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України та має недоліки, що перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Так, відповідно до чинного законодавства України позовна заява є процесуальним документом, який, відповідно до п. п. 4, 5, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, повинен містити в собі: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Крім того, згідно з чинним законодавством України позовна заява є процесуальним документом, який повинен містити в собі зміст позовних вимог та чіткий виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги із зазначенням фактів та посиланням на докази, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи судового захисту свого права, свободи чи інтересу, які повинні формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких сторони вступають між собою у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстав позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Тобто в позовній заяві має міститись посилання на те, до кого пред'явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); докази, що підтверджують ці обставини.
Так, матеріально-правова вимога позивача до відповідача повинна мати правовий характер, тобто, бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію. У разі порушення цивільного права чи інтересу у особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу та ґрунтується на законі.
Суд звертає увагу позивача на те, що прохальна частина позовної заяви має особливо важливе значення при розгляді справи, вимоги позивача, стосовно яких він просить прийняти судове рішення, повинні бути чітко визначені останнім у прохальній частині позовної заяви, уникаючи загальних тез, оскільки резолютивна рішення суду, по суті, відображає позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви, та повинна викладатися чітко й безумовно.
Так, виходячи із змісту позовних вимог, позивачем обрано такий спосіб захисту порушених прав як визнання права власності на майно.
Спадкові відносини в Україні регулюються Цивільним кодексом України 2003 року (ЦК), законами України "Про нотаріат", "Про міжнародне приватне право", іншими законами та підзаконними нормативними актами, як нормами матеріального та процесуального права.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).
Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК.
За змістом ст. 392 ЦК належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок, земельну ділянку.
У спорах про визнання права власності на спадкове майно в якості належного відповідача не може розглядатись нотаріус або орган державної реєстрації прав. Якщо зазначені особи та органи відмовляють у вчиненні покладених на них нотаріальних дій чи здійсненні державної реєстрації, така відмова може бути оскаржена в судовому порядку, за умови відсутності спору про право на спадщину.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 523/9076/16-ц (постанова від 17 квітня2018 року). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належним відповідачем є територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 280/4/18.
Також ВС зазначив, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (від 21.05.1997 № 280/97-ВР) визначив систему та гарантії місцевого самоврядування, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. (стаття 6 Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. (частина 1 статті 10 Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Позивачем у позовній заяві в статусі відповідача зазначена Гостомельська селищна рада.
Статтею 48 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст.80 ЦК України).
При цьому частиною 5 статті 78 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради за наявності підстав, передбаченихпунктом 3частини першої цієї статті, достроково припиняються з дня набрання чинності актом Президента України про утворення відповідної військово-цивільної, військової адміністрації.
У відповідності до вимог абзацу 4 п. 1 ч. 2-1 ст. 28 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у день набрання чинності актом Президента України про утворення військової адміністрації припиняються згідно із цим Законом повноваження: сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування, старост - у разі утворення військової адміністрації відповідного населеного пункту (населених пунктів).
Указом Президента України № 156/2022 від 21 березня 2022 року «Про утворення військової адміністрації» було утворено Гостомельську селищну військову адміністрацію Бучанського району Київської області.
У відповідності з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення діїКонституціїта законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
У відповідності з ч. 8 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.
Частиною 1 статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», військові адміністрації у своїй діяльності керуютьсяКонституцією України, законами України"Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію","Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Абзацом 2 частини 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», військові адміністрації населених пунктів здійснюють делеговані повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законами України.
Із зазначеного вбачається, що Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області, як представницький орган місцевого самоврядування Гостомельської селищної територіальної громади, припинила свої повноваження на підставі Указу Президента України № 156/2022 від 21 березня 2022 року «Про утворення військової адміністрації», а також ст. 78 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та наведених вище норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Таким чином, починаючи з 21.03.2022 р. по теперішній час, функції та повноваження представницького органу місцевого самоврядування Гостомельської територіальної громади здійснює Гостомельська селищна Військова адміністрація Бучанського району Київської області та буде продовжувати здійснювати свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування в порядку з ч. 8 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Із зазначеного вбачається, що Гостомельська селищна рада, на даний час не наділена цивільною-процесуальною дієздатністю, у зв'язку з чим, не може виступати стороною в цивільному процесі.
Таким чином, починаючи з 21.03.2022 по теперішній час і до моменту закінчення здійснення своїх повноважень Гостомельською селищною Військовою адміністрацією Бучанського району Київської області, Гостомельська селишна рада Бучанського району Київської області не має права здійснювати представницькі функцій щодо представництва інтересів Гостомельської селищної територіальної громади, зокрема і в суді як сторона та/або учасник справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно ч. 8 ст. 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Так, відповідно до положень ч. 2, 4, 5 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Таким чином, копії будь-яких документів мають засвідчувати їх дійсність, оскільки мають бути виготовлені виключно з оригіналів цих документів.
Отже, суд наголошує, що копії документів подаються до суду належно завіреними.
Вказуючи на належність засвідчення копії суд зазначає, що ксерокопія має бути належної якості, щоб на ній можна було прочитати весь текст документа, чітко було видно всі реквізити, поля документа не було порушено, з відміткою про засвідчення копії документа, особою, яка його посвідчує, яка складається: зі слів "Згідно з оригіналом", назви та особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису, та печатки (для нотаріального завірених копій, копій, що подаються адвокатом як представником (за наявності такої печаті), чи які подаються юридичними особами публічного та приватного права).
Додані до заяви документи, всупереч вимогам п.2 ст. 95 ЦПК України, не завірені належним чином.
Враховуючи, що подані до позову документи не є оригіналами та як копії належним чином не завірені, а саме не містять: відмітку «З оригіналом згідно»; особистого підпису особи, яка засвідчує копії; ініціали та прізвище, дату засвідчення копії, такі документи не можуть підтверджувати дійсні факти, зафіксовані в їх оригіналах, що нівелює їх доказову силу, а у разі відсутності у позивача оригіналів таких документів - зазначити про наявність у іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких долучено/має бути долучено до позовної заяви.
Згідно п. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 176 Цивільного процесуального кодексу України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
За аналізом наведених правових норм, суддя вказує на те, що зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.
При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно з визначеною у них дійсною вартістю майна, а також дійсна вартість майна може підтверджуватись висновком суб'єкта оціночної діяльності.
Натомість позивачем судовий збір сплачено у розмірі 1200 грн.
В пунктах 15, 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що пунктами 1 і 2 частини першої статті 80 ЦПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошових коштів та про визнання права власності на майно або витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI. Розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК такий обов'язок покладається на позивача (у тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у виді повернення майна застосовуються за ініціативою суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК).
Відповідно до висновків, викладених у постанові ВП ВС від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці.
Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання.
Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Крім того, згідно до п. 8 Постави Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 5 від 03.06.2016 За подання позовної заяви у випадку об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру (залежно від вартості майна, яке відшукується), так і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру (зняття арешту з майна). При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами. Якщо ж заявлена вимога лише про зняття арешту з майна, то сплачується судовий збір як за заяву немайнового характеру.
Згідно із Законом України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем судовий збір справляється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В порушення наведених положень позивачем не зазначено відомостей щодо підтвердження реальної вартості об'єкта майна, з приводу якого заявлено спір на час звернення до суду з позовом та, відповідно до ціни позову не сплачено судовий збір у розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір». Після визначення ціни позову, судовий збір підлягає сплаті.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою-підприємцем справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Оскільки ціна позову підлягає уточненню, суд при вирішенні справи по суті, у будь-якому разі у силу ст. 141 ЦПК України та вимог Закону України «Про судовий збір» повинен вирішити питання розподілу судових витрат по справі, позивачу слід визначитись із ціною позову в частині ціни на майно, та доплатити судовий збір у відповідності до ціни позову.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх праву випадках, встановлених ЦПК України.
Виявлені та перелічені судом недоліки перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Відповідно до положення ст. 185 ЦПК України, якщо позовна заява подана без додержання вимог, викладених у статтях 175,177 ЦПК України та/або не сплачено судовий збір, вона підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, вказана позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.
Керуючись ст. ст. 175- 177,185, 260, 353 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Гостомельської селищної ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків зазначених в ухвалі судді - 10 днів з дня отримання даної ухвали.
У разі не усунення недоліків у встановлений строк, позовна заява відповідно до ст. 185 ч. 3 ЦПК України буде визнана неподаною та повернута позивачу.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://ip.ko.court.gov.ua/sud1013/.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Я.В. Шестопалова