Справа № 357/3116/25
Провадження № 2/357/2599/25
10 липня 2025 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Бондар Ж.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
07.03.2025 представник позивача, за довіреністю у справі - ОСОБА_2 , звернулася до суду з вказаним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», який зареєстрований судом 10.03.2025, обґрунтовуючи тим, що 13.05.2021 між Акціонерним товариством «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 було укладено Договір про банківське обслуговування фізичних осіб, шляхом підписання Анкети заяви № 200344401 про акцепт Публічної пропозиції АТ «БАНК ФОРВАРД», відповідно до умов якого відповідачу було відкрито поточний рахунок та надано кредит у сумі 58400,00 грн, на строк 1461 днів у період з 14.05.2021, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору. Відповідно до п. 3.1.1 та 3.1.2 Розділу 3 кредитного договору позичальник просив Банк відкрити рахунок, що буде використовуватись для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за Кредитним договором та надати йому кредит шляхом зарахування суми Кредиту на Рахунок та її подальшого безготівкового переказу з Рахунку згідно з дорученням Позичальника, викладеним у Розділі 3 Заяви. Згідно п. 3.1.7 Позичальник просить в безготівковому порядку переказати з Рахунку на відкритий в Банку на його ім'я банківський рахунок, суму грошових коштів у розмірі суми Кредиту 58400.00 грн., зменшеної на суми, зазначені в його дорученнях на переказ грошових коштів на вказані ним рахунки. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк визначені умовами кредитного договору. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв'язку з чим, станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача за кредитним договором № 200344401 від 13.05.2021 становить 79585,73 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 48639,32 грн, заборгованість за відсотками - 4,33 грн, заборгованість за комісією - 30942,08 грн. 25.07.2024 АТ «БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» уклали Договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги (договір додається). Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «БАНК ФОРВАРД», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200344401 від 13.05.2021. Тому, позивач просить у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 200344401 від 13.05.2021 у розмірі 79585,73 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
03.04.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 06.05.2025 - 09:00 год.
06.05.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 27.05.2025 - 11:00 год, за клопотанням відповідача.
21.05.2025 відповідач, ОСОБА_1 , подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що з позовними вимогами не погоджується категорично. У відповідності до доданої позивачем копії Анкети-Заяви №200344401 про акцепт Публічної пропозиції AT «Банк Форвард» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в AT «Банк Форвард» від 13 травня 2021 року відповідач домовився з первісним кредитором про відкриття рахунку у валюті гривні, що буде використовуватись для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за кредитним договором - номер рахунку НОМЕР_1 .У Анкеті-заяві вказано наступні умови кредитування: Строк кредиту - 1461 днів, з 14.05.2021 по 13.05.2025; Сума - 58400, 00 грн. Вказана сума кредиту, у відповідності до умов Анкети-Заяви, надається шляхом зарахування суми кредиту на рахунок та її подальшого безготівкового переказу. Однак, ані первісним кредитором, ані позивачем не надано докази відкриття будь якого розрахункового рахунку на його ім'я, крім того, на 5 аркуші доданої Анкети-Заяви міститься інформація про відкриття рахунку від 13.05.2021, номер якого не співпадає з обумовленим рахунком у розділі 3 Заяви на 2 аркуші. Також, на 6 аркуші Анкети-Заяви відсутні підписи відповідальних осіб та головного бухгалтера про надання дозволу на відкриття розрахункового рахунку (рахунків), містяться лише його підписи та номер платіжної картки, який не фігурує у жодному доданому позивачем документі по суті спору. Щодо досудової вимоги, то в даному випадку позивач стверджує, що надсилав на його адресу досудову вимогу, яка зареєстрована за вхідним номером №23717999 від 04.03.2025; цією вимогою встановлено строк на повне погашення заборгованості протягом 7 (семи) днів. Однак, позовна заява подана 07 березня 2025 року, тобто строк виконання досудової вимоги не сплив, крім того, йому не була надіслана ця досудова вимога жодним належним чином. Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. На момент виникнення спірних правовідносин та подачі позову, строк кредитування не закінчився, а отже на позивача повного мірою поширювалися вищенаведені вимоги чинного законодавства. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього, як у позичальника, відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Всупереч умовам кредитного договору позивач не відправив вимогу листом у визначеному законом порядку. Враховуючи наведене, порушення позивачем визначеного кредитним договором порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатом не встановлено, не може мати наслідком покладення на нього тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитним договором. Інших повідомлень про наявну заборгованість він від кредитора не отримував. Тому, він вважає, що така досудова вимога не може бути врахована як спосіб досудового врегулювання спору, оскільки позивачем порушено вимоги Договору та Закону щодо направлення до відома такої досудової вимоги. Ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» встановила обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Він звертає увагу, що в оферті на укладання угоди про надання кредиту від 13.05.2021 вказано, що цей кредит є споживчим. Паспорт споживчого кредиту, підписаний сторонами, також містить інформацію про те, що тип кредиту саме споживчий кредит. Кредитні правовідносини, які виникли між сторонами мають споживчий характер,а тому на них поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Таким чином, позов передчасний та додані матеріали до нього містять суттєві порушення законодавства про захист прав споживачів та споживче кредитування. Також, позивачем не надано доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів згідно кредитного договору на рахунок відповідача. Додана до позовної заяви копія договору про споживчий кредит та інші документи не свідчать про отримання ним кредитних коштів. Відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором є внутрішніми документами фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. У зв'язку із не доведенням позивачем факту перерахування кредитних коштів з метою доведення виконання умов Договору про споживчий кредит, а також фактичного користування ним кредитними коштами, підставу для стягнення на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісією відсутні. Щодо комісії, то в анкеті-заяві вказано наступні умови кредитування, зокрема, щомісячна комісія за ставкою 3,99% (2330,16 грн). Розрахунок комісії, проведений первісним кредитором та доданий позивачем до позову, не відповідає реальним умовам підписаної анкети-заяви, незрозуміло на підставі чого і згідно з якими умовами було проведено розрахунок та отримано у результаті саме такий розмір заборгованості за комісією. Вважає проведений розрахунок комісії невірним і таким, що не підлягає врахуванню під час винесення законного і обґрунтованого рішення. Тому, просив у задоволенні усіх позовних вимог відмовити.
27.05.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 10.07.2025 - 09:30 год, за клопотанням представника позивача.
28.05.2025 представник позивача, за довіреністю у справі - ОСОБА_2 , подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що 13.05.2021 ОСОБА_1 підписано Анкету-заяву №200344401 про акцепт Публічної пропозиції АТ «БАНК ФОРВАРД» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «БАНК ФОРВАРД», відповідно до якої Відповідач підтвердив, що ця Анкета-заява разом з публічною пропозицією АТ «Банк Форвард» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб та Тарифами складають Договір про надання банківських послуг, укладання якого він підтверджує і зобов'язується виконувати його умови, ознайомлений з даними документами та отримав їх примірники у мобільному додатку, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. У анкеті-заяві №200344401 на кожній сторінці та у кінцевій частині договору міститься підпис ОСОБА_1 . Також, всупереч твердженням відповідача, на 6 аркуші Анкети-Заяви наявні підписи відповідача, головного бухгалтера та відповідальних працівників, що можна побачити чітко та явно. Отже, на заяві та всіх інших супровідних документах є усі ідентифікаційні особисті дані відповідача, усі документи посвідчені належними підписами сторін. Крім того, вважає, що довід відповідача про відсутність доказів відкриття рахунку через нібито не співпадіння номерів рахунків абсолютно безпідставним та юридично необґрунтованим. Банк, діючи відповідно до анкети-заяви, відкрив необхідні рахунки та здійснив переказ коштів, що є безперечним доказом виконання ним своїх зобов'язань. Суть аргументу відповідача полягає у непорозумінні або свідомому спотворенні банківської термінології та операційних процесів. Рахунок НОМЕР_1 (кредитний рахунок) - це внутрішній аналітичний рахунок банку, який відкривається для обліку суми виданого кредиту, нарахованих відсотків, комісій та погашення заборгованості за конкретним кредитним договором. Рахунок НОМЕР_2 (поточний рахунок одержувача) - це рахунок, що відкривається на ім'я клієнта для здійснення розрахункових операцій, зарахування коштів (у тому числі кредитних), їх зняття, переказів тощо. Саме на цей рахунок банк перераховує фактично видані кредитні кошти, які потім стають доступними для використання позичальником. Таким чином, ці два рахунки мають різне функціональне призначення і їх номери, безумовно, не можуть співпадати. Щодо підтвердження факту про перерахування коштів відповідачу, то позивачем до позовної заяви було долучено виписки по особовим рахункам угоди №200344401 та розрахунок заборгованості за договором кредиту №200344401 від 14.05.2021, що є письмовим документом, який підтверджує суму боргу. Розрахунок заборгованості містить усі необхідні відомості для того, аби ідентифікувати його як такий, що підтверджує суму боргу саме по цьому кредитному договорі, адже містить відомості про Позичальника та номер і дату кредитного договору. Аналізуючи виписку по особовим рахункам угоди №200344401 від 14.05.2021, можна чітко прослідкувати рух коштів, які були нараховані, відтак вони відображені у розрахунку заборгованості. Позивачем було надано належні докази на підтвердження заборгованості Відповідача, долучений до позовної заяви Розрахунок заборгованості може вважатися належним доказом, що підтверджує суму боргу у взаємозв'язку з долученою до матеріалів справи Випискою по особовим рахункам угоди №200344401. Щодо нарахування комісії за кредитним договором, то ОСОБА_1 свідомо звернувся до АТ «БАНК ФОРВАРД» з метою отримання кредитних коштів та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору та погоджується з ними, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними та прийняв на себе зобов'язання сплачувати платежі за кредитом. Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та надав Відповідачу грошові кошти на споживчі потреби. Відповідач у свою чергу порушив умови договору, відповідно до яких зобов'язувався погашати кредит, проценти та комісію за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором. Отже, підписуючи даний договір відповідач погодився, що він до його підписання ознайомився з усіма умовами, на яких Банк здійснює кредитування, а також свідомо обрав умови кредитування, викладенні у Договорі. Законом України «Про споживче кредитування» не забороняється встановлювати в договорі комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Отже, до договору про споживче кредитування може бути включена умова щодо сплати комісії. Підписавши кредитний договір, від засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, що свідчить про свідоме визнання позивачем умов договору, в тому числі й оспорюваних. З огляду на наведені положення законодавства України, чинного на час укладення договору, суд вважає законним право кредитора (відповідача) встановлювати, зокрема, комісію за управління кредитом, яка включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Зазначає, щовідповідач певний період часу здійснював платежі на погашення кредитної заборгованості, у тому числі заборгованості за комісією. Отже, посилання відповідача на незаконність нарахування комісії, на думку товариства, є безпідставною і спрямованою на уникнення відповідальності за невиконання зобов'язання. Твердження відповідача про те, що строк повернення кредиту ще не настав, суперечить суті кредитних правовідносин. Кредитний договір, укладений між сторонами, чітко передбачає поетапне погашення заборгованості згідно з встановленим графіком щомісячних платежів. Відповідач ознайомлений із графіком платежів, про що свідчить його підпис на кожній сторінці та в кінці графіку. Строк кредитування в 48 місяців є загальним терміном дії договору, протягом якого боржник зобов'язаний здійснювати регулярні виплати. Кожен окремий платіж, визначений графіком, має свій термін погашення. Несплата будь-якого щомісячного платежу в установлений строк є фактом порушення зобов'язання. Відповідно до п. 7 Паспорту споживчого кредиту, періодичність внесення платежів: здійснюється шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів згідно Графіку платежів. Відповідач не виконав взяте на себе зобов'язання ні перед первісним кредитором АТ «БАНК ФОРВАРД», ні перед новим кредитором ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал». Метою досудової вимоги є надання боржнику можливості добровільно виконати свої зобов'язання, проте її недотримання або ігнорування боржником не позбавляє кредитора права на судовий захист. Досудова вимога мала на меті інформування, а не створення перешкод для судового захисту. Надсилання досудової вимоги від 04.03.2025 з терміном погашення заборгованості у 7 днів було виключно додатковою спробою позивача спонукати відповідача до добровільного виконання прострочених зобов'язань, а не встановленням обов'язкового строку для досудового врегулювання. Ця вимога слугувала цілям інформування відповідача про наявну заборгованість та намір Позивача звернутися до суду у разі її непогашення. Факт подачі позову ніяким чином не порушує права відповідача, оскільки відповідач був обізнаний про свою заборгованість значно раніше, ніж була надіслана ця досудова вимога, адже він не здійснював регулярні платежі за графіком. Звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором є прямим наслідком порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, а саме - несплати (або неналежної сплати) щомісячних платежів згідно з графіком. Право кредитора на судовий захист виникає з моменту першого прострочення. Таким чином, доводи відповідача щодо передчасності подачі позову є безпідставним і не ґрунтується на нормах процесуального законодавства, що регулюють порядок звернення до суду з позовами про стягнення заборгованості. Тому, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник позивача, за довіреністю у справі - Яконюк Ганна Олександрівна, у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, у позовній заяві міститься клопотання, у якому представник просить розгляд справи проводити у відсутності позивача. Також, 05.05.2025, 20.05.2025 та 03.07.2025 подала до суду клопотання, у яких просила розгляд справи проводити у відсутності представника позивача, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
10.07.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки останній повідомлений належним чином про розгляд справи, подав до суду відзив на позовну заяву, а наявні у справі матеріали та подані сторонами докази, дають підстави ухвалити рішення у справі, згідно п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Судом встановлено, що 13.05.2021 між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 укладено договір про банківське обслуговування фізичних осіб, шляхом підписання анкети-заяви № 200344401 про акцепт публічної пропозиції АТ «Банк Форвард» (а.с. 9-14, 23), відповідно до умов якого відповідач просив відкрити йому поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні на його ім'я.
Відповідно до п. 2.1.2 та 2.1.3 Заяви, підписанням власноруч цієї Анкети-заяви на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Банк Форвард», позичальник підтвердив, що приймає Публічну пропозицію АТ «Банк Форвард» на укладення цього Договору про банківське обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «Банк Форвард» https://www.forward-bank.com, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийняті ДБО, так і послуг що можуть бути надані в процесі обслуговування та підтвердив, що ця анкета-заява разом з Публічною пропозицією АТ «Банк Форвард» на укладення на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб, та Тарифами банку, складають Договір про надання банківських послуг, підтверджує його укладення і зобов?язується виконувати його умови, ознайомлений з ним та отримав його примірник.
Відповідно до п. 2.1.6 Заяви позичальник - ОСОБА_1 просить вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги (у т.ч. її електронний підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті йому в Банку. Визнає, що накладення аналогу власноручного підпису має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини (у т.ч. підписання договорів, угод, листів, тощо) можуть вчинятися ним та/або Банком з використанням електронного підпису.
Відповідно до п. 3.1.1 та 3.1.2 Розділу 3 Заяви, позичальник просить Банк відкрити рахунок, що буде використовуватись для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за Кредитним договором UA453804180000029092900254747 та надати йому кредит за продуктом: КОКО-КЕШ, номер договору: 200344401, на строк кредиту: 1461 день, з 14.05.2021 по 13.05.2025. в розмірі 58400 грн. 00 коп. шляхом зарахування суми Кредиту на Рахунок та її подальшого безготівкового переказу з Рахунку згідно з дорученням позичальника, викладеним у Розділі 3 Заяви.
Відповідно до п. 3.1.3 Заяви позичальник просив надати кредит на наступних умовах: ставка по кредиту: 0,01% річних, ставка по кредиту (на прострочену частину основного боргу): 0,00001% річних. Щомісячна комісія, без ПДВ: 2330,16 грн, сплата за пропущення платежів: першого пропуску 350 грн., другого пропуску 350 грн, третього пропуску 400 грн та четвертого і кожного наступного пропуску 400 грн.
Відповідно до п. 3.1.5 Заяви, позичальник просить в безготівковому порядку, за рахунок наданого кредиту, списати з рахунку та зарахувати на користь ТОВ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРСЕНАЛ ЛАЙФ» суму страхової премії у розмірі 8400,00 грн.
Відповідно до п.3.1.6. Заяви, позичальник просить переказати грошові кошти з Рахунку за наступними реквізитами: ПІБ одержувача (повністю): ОСОБА_1 . ІПН одержувача: НОМЕР_3 . Номер рахунку одержувача: НОМЕР_2 . Найменування банку одержувача: АТ «БАНК ФОРВАРД». Призначення платежу: Перерахування коштів за дорученням клієнта ОСОБА_1 згідно договору №200344401 від 13.05.2021.
Відповідно до п. 3.1.7. Договору, позичальник просить в безготівковому порядку переказати з Рахунку на відкритий в Банку на його ім'я банківський рахунок НОМЕР_2 , суму грошових коштів у розмірі суми кредиту 58400 грн, зменшеної на суми, зазначені в його дорученнях на переказ грошових коштів на вказані ним рахунки.
13.05.2021 ОСОБА_1 було підписано графік платежів за продуктом «КОКО-КЕШ», паспорт споживчого кредиту продукту КОКО-КЕШ, відповідно до якого визначено наступні умови: тип кредиту - кредит; сума кредиту - 58400 грн., строк кредитування 48 міс.; мета отримання кредиту: на споживчі потреби; спосіб та строк надання кредиту безготівковий шляхом, протягом 10 робочих днів з дати укладення договору, тип процентної ставкифіксований; процентна ставка за кредитом (річних) 0,01 %, щомісячна комісія - 3,99 %, та заяву-приєднання від 14.05.2021 до оферти щодо укладення договору добровільного страхування життя (а.с. 15-17, 18-20, 22, 43-48).
Також, у матеріалах справи міститься опитувальник клієнта фізичної особи від 13.05.2021, який підписаний відповідачем - ОСОБА_1 (а.с. 21, 43-48).
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію товариства ТОВ «ФК «ЦФР», відповідач своїм, приєднався до Умов отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР», визнає та погоджується на запропоновані позивачем умови та порядок надання товариством грошових коштів.
Також, ч. 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Отже, встановлено, що договір про банківське обслуговування фізичних осіб, шляхом підписання анкети-заяви № 200344401 про акцепт публічної пропозиції АТ «Банк Форвард» від 13.05.2021, підписаний сторонами, зокрема на кожній сторінці даної заяви, на останній сторінці підписаний головним бухгалтером та відповідальними працівниками,є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 13.05.2021 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами, що не спростовано відповідачем.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів згідно кредитного договору на його рахунок та не надано доказів відкриття будь якого розрахункового рахунку на його ім'я, крім того, на 5 аркуші доданої Анкети-Заяви міститься інформація про відкриття рахунку від 13.05.2021, номер якого не співпадає з обумовленим рахунком у розділі 3 Заяви на 2 аркуші..
Суд критично оцінює зазначені твердження відповідача виходячи з наступного.
Відповідно до положень п. 3.1.1, 3.1.2, 3.1.6, 3.1.7 Заяви, позичальник просив Банк відкрити йому рахунок, що буде використовуватись для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за кредитним договором UA453804180000029092900254747 та надати йому кредит за продуктом: КОКО-КЕШ, у розмірі 58400 грн. 00 коп, шляхом переказу сказаної суми кредиту з рахунку НОМЕР_1 на його рахунок НОМЕР_2 , відкритий в Банку на його ім'я, згідно договору №200344401 від 13.05.2021.
Перерахування на банківський рахунок № НОМЕР_2 відповідача - ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 58400,00 грн за договором №200344401 від 13.05.2021, підтверджується випискою по особовим рахункам угоди №200344401 від 13.05.2021 (а.с. 26-42).
Отже, АТ «Банк Форвард» виконало свої зобов'язання за договором №200344401 від 13.05.2021 у повному обсязі та перерахувало відповідачу кредитні кошти у розмірі 58400,00 грн.
25.07.2024 між АТ «Банк Форвард» та ТОВ «Фінансова Компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення прав вимоги №GL1N426202/1 (а.с. 49-54), відповідно до якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги до позичальників, включаючи право вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами, з урахуванням всіх змін, доповнень до них і додатків, згідно реєстру у Додатку №1. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та порядку, визначених цим договором.
Згідно з п. 2 Договору, новий кредитор у день укладення цього договору але в будь-якому випадку не раніше моменту утримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 Договору, набуває всі права кредитора за основними договорами, включаючи право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за договорами.
Згідно з п. 4 Договору, сторони домовились, що за відступлення права вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору, новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 69349284,90 грн.
З копії платіжної інструкції №4170 від 23.07.2024 (а.с. 56) вбачається, що ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» сплатило ціну згідно договору відступлення права вимоги №GL1N426202/1від 25.07.2024, зокрема, за лот №GL1N426202в сумі 70122419,74 грн.
З витягу з реєстру договорів до договору відступлення права вимоги №GL1N426202/1від 25.07.2024(а.с. 55), вбачається, що до переліку входить кредитний договір №200344401 від 13.05.2021, позичальником за яким є ОСОБА_1 та загальна сума заборгованості за договором становить 79585,73 грн.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №278/1679/13-ц, в якій ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання за кредитним договором, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Таким чином, у разі сплати відповідачем ОСОБА_1 коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Встановлено, що відповідач з умовами договору був ознайомлений, підписав договір №200344401 від 13.05.2021, отримав кредит у розмірі 58400,00 грн, однак умови договору щодо повернення зазначених коштів порушив.
Також, слід зазначити, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №200344401 від 13.05.2021, на час відступлення права вимоги (24.07.2024), заборгованість перед позивачем становить 79585,73 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 48639,32 грн; заборгованість за відсотками - 4,33 грн; заборгованість за комісією - 30942,08 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 24-25) та виписками по особовим рахункам угоди (а.с. 26-42).
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин та подачі позову, строк кредитування не закінчився, а отже на позивача повного мірою поширювалися вимоги Закону України «Про споживче кредитування». Так, позивач стверджує, що надсилав на його адресу досудову вимогу, якою встановлено строк на повне погашення заборгованості протягом 7 (семи) днів, однак, позовна заява подана 07.03.2025, тобто строк виконання досудової вимоги не сплив, крім того, йому не була надіслана ця досудова вимога жодним належним чином. А кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього, як у позичальника, відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Всупереч умовам кредитного договору позивач не відправив вимогу листом у визначеному законом порядку, тому, така досудова вимога не може бути врахована як спосіб досудового врегулювання спору, оскільки позивачем порушено вимоги Договору та Закону щодо направлення до відома такої досудової вимоги відповідачу.
Суд враховує дані твердження відповідача, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
За змістом п. 22 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до положень частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», договір №200344401 від 13.05.2021, що укладений між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 є споживчим, суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.
Так, у матеріалах справи міститься досудова вимога №23717999 від 04.03.2025 щодо виконання договірних зобов'язань (а.с. 57), відповідно до змісту якої позивач вимагав від відповідача протягом 7 календарних днів виконати зобов'язання за договором №200344401 від 13.05.2021 щодо негайного погашення заборгованості у сумі 79585,73 грн (а.с. 57), однак, докази її направлення та докази вручення відповідачу вказаної вимоги в матеріалах справи відсутні.
Боржник вважається належним чином повідомленим про порушення зобов'язань за кредитним договором та про зобов'язання достроково погасити заборгованість у тому разі, коли кредитором не лише відправлено на адресу такого боржника досудову вимогу, а й доведено факт її вручення адресатові під розписку, оскільки загальний зміст поняття «повідомлення» передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей.
Такий правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №344/3627/16-ц (провадження №61-21032св18), від 03 червня 2020 року у справі №359/8181/18 (провадження №61-22164св19), від 17 березня 2021 року у справі №361/1488/19 (провадження №61-6141св20).
При цьому, з огляду на вказані вище правові висновки Верховного Суду, сам факт направлення досудової вимоги про виконання договірних зобов'язань на адресу реєстрації відповідача не є належним повідомленням.
Тому, враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, строк за яким ще не настав (строк дії кредитного договору закінчується 13.05.2025), має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд приходить до висновку, що у позивача не виник обов'язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було завчасно направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а відповідачем таку вимогу було отримано.
Отже, враховуючи вищевикладене, позивач не набув відповідного права на погашення усієї кредитної заборгованості за договором №200344401 від 13.05.2021 достроково, а на час подачі позову позивач має право лише на стягнення з відповідача простроченої заборгованості та відсотків станом на 24.07.2024 (дата розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви), виходячи із принципу диспозитивності судового процесу, яка відповідно до даного розрахунку становить 48643,65 грн. (48639,32 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту та 4,33 грн - нараховані відсотки).
При цьому, відповідачем усупереч положенням ст.12,81 ЦПК України не було надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання ним своїх кредитних зобов'язань та спростування позовних вимог та не надано альтернативного розрахунку заборгованості за кредитним договором.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по комісії у розмірі 30942,08 грн, слід зазначити наступне.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що в анкеті-заяві вказано наступні умови кредитування, зокрема, щомісячна комісія за ставкою 3,99% (2330,16 грн). Розрахунок комісії, проведений первісним кредитором та доданий позивачем до позову, не відповідає реальним умовам підписаної анкети-заяви, незрозуміло на підставі чого і згідно з якими умовами було проведено розрахунок та отримано у результаті саме такий розмір заборгованості за комісією.
Суд враховує дані твердження відповідача, виходячи з наступного.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч.1, ч.2, ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно із ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно із ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Як зазначено вище у рішенні, 13.05.2021 між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 укладено договір про банківське обслуговування фізичних осіб, шляхом підписання анкети-заяви № 200344401 про акцепт публічної пропозиції АТ «Банк Форвард», умовами якого визначено сплату щомісячної комісії без ПДВ у розмірі 2330,16 грн (п. 3.1.3 Заяви).
Графіком платежів, який підписаний відповідачем (а.с. 15-17), передбачено сплату комісії у розмірі 2330,16 грн щомісяця, починаючи з 13.06.2021 і по 13.05.2025.
Отже, кредитним договором встановлена комісійна винагорода, яка сплачується позичальником щомісячно у розмірі 2330,16 грн в період, встановлений у графіку платежів. Крім того, загальний розмір комісії за період з 13.06.2021 і по 13.05.2025 складає 111847,68 грн, є суттєвим порівняно із розміром кредиту, отриманого відповідачем (58400,00 грн), що вочевидь не можна визнати справедливим і розумним, який вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
При цьому, у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. Матеріали справи також не містять доказів, що позичальник користувався такими послугами.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 Кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 та від 09 лютого 2024 року у справі № 337/3703/22.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Тому, враховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по комісії в розмірі 30942,08 грн.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. 1, ч. 2 якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягується судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1480,60 грн.
Керуючись ст. 11, 207, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 12, 76 - 81, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 200344401 від 13.05.2021 у розмірі 48643,65 грн (сорок вісім тисяч шістсот сорок три гривні 65 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1480,60 грн (одна тисяча чотириста вісімдесят гривень 60 копійок).
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал», ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: вулиця Смаль - Стоцького, будинок 1, корпус 28, місто Львів, Львівська область, 79018.
Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 15.07.2025.
Суддя: О. В. Бондаренко