Справа № 645/629/25
Провадження № 2/645/1110/25
14 липня 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд м. Харкова у складі :
головуючого судді - Спесивцева О.В.,
за участю секретаря судових засідань - Асєєвої К.М.,
представника відповідача (в режимі відеоконференції) - адвоката Картавих М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Позивач, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 135 364, 46 грн., з яких: 124 687,49 грн. за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2016 по 31.12.2024 року; 911,40 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 31.12.2024 року; 6726,63 грн. за послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2016 по 31.12.2024 року; 528,24 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 31.12.2024 року; 1894,50 грн. за послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за період з 01.07.2022 року по 31.12.2024 року; 616,20 грн. за послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01.07.2022 року по 31.12.2024 року, а також стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячої води. Однак в порушення приписів чинного законодавства свого обов'язку щодо проведення оплати за вказані комунальні послуги не здійснюють, внаслідок чого у відповідачів перед позивачем за період з 01.11.2016 по 31.12.2024 року утворилась заборгованість у розмірі 135 364, 46 грн.
Ухвалою суду від 04.02.2025 прийнято справу до провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 03.04.2025 продовжено строк проведення підготовчого судового засідання на тридцять днів.
Представником відповідача Картавих М.І. надано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість.
В обґрунтування відзиву вказує, що позивач вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з опалення та гарячої води, в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячої води в сумі 82389,93грн. за період з 01.11.2016р. по 31.07.2021р. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 07.09.2023р. у справі №645/5999/21 (провадження №2/554/3462/2023) у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Вказане рішення КП «ХТМ» не оскаржувалось та набуло законної сили 08.10.2023р. А тому, оскільки позивач не має права повторно звертатись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за період з 01.11.2016р. по 31.07.2021р., то провадження в цій частині повинно бути закрито. Також вказує, що відповідач ОСОБА_1 є не єдиним співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Йому на праві спільної часткової власності належить 1/4 частина квартири. Іншими співвласниками цієї квартири по 1/4 частині кожний, є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 29.01.1999р. № НОМЕР_1 , виданим Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради. Також вказує, що квартира належить її співвласникам на праві спільної часткової власності, з виділеними частинами, що підтверджується рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 11.03.2020р. у справі №645/6898/15 (провадження №2/645/220/20). Відповідно до ст.360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Отже, на відповідача не може бути покладений обов'язок оплачувати надані послуги з теплопостачання та постачання гарячої води у розмірі більше, ніж їх 1/4 частина. Інші 3/4 частини комунальних послуг повинні стягуватись та сплачуватись іншими співвласниками квартири - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Позивачу відомо, що квартира перебуває у спільній частковій власності чотирьох осіб. Крім того, особовий рахунок за послуги з теплопостачання, послуги з постачання гарячої води, технічне обслуговування НОМЕР_5 відкритий на ім'я ОСОБА_2 , що підтверджується квитанцією про сплату послуг позивача, сформованою самим позивачем. Вважає, що подання позову лише до одного із співвласників - ОСОБА_1 , порушує його права, що є неприпустимим. Крім того, відповідач у квартирі АДРЕСА_2 починаючи з 02.09.2022р. не проживає та послугами позивача не користується. ОСОБА_1 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа з 02.09.2022р. за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою ВПО від 02.09.2022р. №1602-7501263005. З 18.05.2023р. ОСОБА_1 зареєстрований як ВПО за адресою АДРЕСА_4 , що підтверджується довідкою ВПО від 18.05.2023р. №1602- 5002769933. Зазначає, що житлово-комунальні послуги надаються не квартирі, а певному суб'єкту - власнику (співвласнику, наймачу, суб'єкту сервітуту тощо) квартири, який проживає в квартирі. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг спрямовано на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб'єкта сервітуту тощо) квартири і споживаються саме відповідним суб'єктом. Отже, оскільки відповідач послугами позивача з постачання гарячої води з 02.09.2022р. не користується, а тому оплата за ці послуги з нього не може бути стягнута. Відповідач споживає та сплачує цю послугу за іншим місцем мешкання. Підсумовуючи вищевикладене вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Також вказує, що позивачем при зверненні до суду пропущений трирічний строк позовної давності по стягненню заборгованості за період з 01.11.2016р. по 31.12.2024р. В зв'язку з чим, представником відповідача окремо подано до суду заява про застосування до позовних вимог КП «ХТМ» строку позовної давності.
Ухвалою суду від 28.05.2025 поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну та відкладено підготовче судове засідання.
Позивач з письмовою відповіддю на відзив не звертався.
Ухвалою суду від 24.06.2025 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у визначеному законом порядку.
Представник позивача у судове засідання 14.07.2025 року не прибув, у позовній заяві просив провести розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні заявила клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за надання послуг з опалення та гарячої води за період з 01.11.2016 року по 31.07.2021 року.
Ухвалою суду від 14.07.2025 року задоволено клопотання представника відповідача про часткове закриття провадження у справі та закрито провадження у справі за позовом КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за надання послуг з опалення та гарячої води за період з 01.11.2016 року по 31.07.2021 року.
У судовому засіданні 14.07.2025 року представник відповідача заперечувала проти заявлених позовних вимог, з урахуванням закриття провадження у частині позовних вимог, з підстав викладених у письмовому відзиві на позов та просила відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Так, статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 11 ЦК України.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, на час виникнення спірної заборгованості регулювалися Законом України № 1875-ІV від 24.06.2004 «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон № 1875-ІV), що діяв на час виникнення спірних правовідносин.
За визначенням, наданим у пункті першому статті 1 вказаного Закону встановлено, що:
житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
Статтею 3 цього Закону визначені предмет його регулювання і суб'єкти у сфері житлово-комунальних послуг. Так, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону №1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №1875-ІV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону № 1875-ІV передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
31 жовтня 2021 року на офіційному сайті КП «Харківські теплові мережі» www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Договір), що встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу, та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 2 Договору даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на веб-сайті виконавця www.hts.kharkov.ua.
Виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором (пункту 5 Договору).
Пунктом 32 Договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Згідно пункту 33 Договору виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.
Відповідно до пункту 34 Договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком виплата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця.
Споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 71, статті2507), - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/808-2019-п#Text (пункту 30 Договору).
Відповідно до пункту 4 Договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
Матеріали справи не містять заяви-приєднання відповідача до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії з позивачем.
Представник відповідача у письмовому відзиві також заперечував факт укладення між позивачем та відповідачем індивідуального договору.
З даного приводу суд зазначає, що факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2020 у справі №910/7968/19, від 11.04.2018 у справі №904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі №904/7377/17.
Система подачі теплової енергії та гарячої води приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , є невід'ємною частиною централізованої системи житлового будинку, тому при подачі теплової енергії у централізовану систему опалення житлового будинку одночасно опалюються житлові приміщення, а також постачається гаряча вода.
Оскільки законодавством передбачено двосторонній обов'язок щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, та праву споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, відповідає обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, суд дійшов висновку про те, споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Враховуючи те, що факт відсутності письмового договору про надання послуги з постачання теплової енергії сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Разом з тим, як вказано у письмовому відзиві на позовну заяву, відповідач ОСОБА_1 не єдиний співвласник квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а йому на праві спільної часткової власності належить 1/4 частина вказаної квартири. Іншими співвласниками цієї квартири по 1/4 частині кожний, є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Вказана обставина також встановлена рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 07.09.2023р. у справі №645/5999/21 (провадження №2/554/3462/2023), в якому вказано, що окрім відповідача ОСОБА_1 , право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 також мають ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що підтверджується рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 11.03.2020 року у справі №645/6898/15-ц, яке набрало законної сили 01.02.2021 року.
Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07.09.2023р. у справі №645/5999/21 набрало законної сили 08.10.2023 року.
Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно положень частини 4 вказаної статті Кодексу, власність зобов'язує.
Тобто, власність гарантує не лише права власників, а й зобов'язує, покладає на них певні обов'язки.
Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.
Згідно ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
На підставі викладеного, враховуючи, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності, окрім ОСОБА_1 , також іншим особам, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а доказів, які б спростовували вказані обставини матеріали справи не містять та позивачем надано не було, суд дійшов висновку, що вказані особи також повинні брати участь в утриманні вказаного нерухомого майна.
Натомість, звертаючись із даним позовом позивач визначив в якості відповідача лише ОСОБА_1 .
В підготовче судове засідання та під час розгляду справи по суті, представник позивача будь-яких клопотань про залучення до участі в справі в якості співвідповідачів інших співвласників не заявляв.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі №602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Враховуючи викладене, оскільки при зверненні до суду позивач невірно визначив суб'єктний склад учасників справи, зокрема не залучив в якості співвідповідачів інших співвласників квартири АДРЕСА_2 , що унеможливило правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки саме у межах розгляду справи за участі належного відповідача суд вирішує спір по суті, надає оцінку правовим позиціям сторін спору.
Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 205/3695/18 (провадження № 61-12477св21), від 29 березня 2023 року у справі №462/8376/20 (провадження № 61-513св22).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
З урахуванням наведеного, оскільки в позові відмовлено, на підставі ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 206, 247, 258-259, 268, 280-282 ЦПК України, суд,
Керуючись ст.ст. 141, 206, 247, 258-259, 268, 280-282 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за період з 01.08.2021 року по 31.12.2024 року - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», р/р НОМЕР_2 в ФХОУ ОАО «Державний ощадний банк України», ЄДРПОУ 31557119, юридична адреса: 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11.
Представник позивача - Редька Сергій Іванович, довіреність № 01-40/9514/108 від 05.09.2023, адреса листування 61091, м. Харків, вул. Каденюка, 11/1.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .
Представник відповідача - ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , ел.пошта ІНФОРМАЦІЯ_2
Повний текст рішення складено 16.07.2025 року.
Головуючий суддя О.В. Спесивцев