Справа № 204/4334/25
Провадження № 2-а/204/37/25
16 липня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
21 квітня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 із вимогами про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення (а. с. 1-4).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15 квітня 2025 року відносно нього відповідачем було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення № 2813, відповідно до якої його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України, зокрема за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період та, накладено штраф у розмірі сімнадцяти тисяч гривень. Дану постанову йому було вручено особисто 15 квітня 2025 року, коли він перебував в приміщенні ТЦК з метою отримання свого військово-облікового документу в паперовому вигляді. Вказує, що суть правопорушення, яке йому інкримінується зводиться до непред'явлення ним на вимогу співробітника ТЦК військо-облікового документу, як вимагає пункт 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Стверджує, що він прохав представника відповідача відкрити базу «Резерв +» та отримати інформацію про те, що він має військово-обліковий документ в електронному вигляді, однак представник відповідача йому відмовив, вказавши на те, що це його особистий комп'ютер і він нічого робити не буде, бо він повинен мати при собі свій військово-обліковий документ. Натомість він вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення і постанова підлягає скасуванню, а провадження закриттю, з тих підстав, що 11 квітня 2025 року він закінчив проходження військо-лікарської комісії та відповідно до постанови ВЛК придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах, установах, мед підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони. Відповідно до витягу з «Резерв +», станом на 11 квітня 2024 року, він мав військово-обліковий документ в електронному вигляді, дані обновив вчасно, але не мав паперового документу і бажав його отримати і, саме тому він звернувся до відповідача, але останній йому зазначений документ не надав, а склав оскаржувану постанову. Вважає, що відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, а відтак оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження - закриттю. Тому, прохає суд визнати вищевказану постанову протиправною та скасувати її, а провадження у справі закрити.
Ухвалою суду від 25 квітня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 12), копія якої надіслана учасникам справи 25 квітня 2024 року за вихідним № 10266/25-вих/2-а/204/37/25 (а. с. 13).
01 травня 2025 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву (а. с. 14-19), в якому він позовні вимоги не визнає, проти задоволення позовних вимог, заперечує.
В обґрунтування відзиву зазначено, що з 24 лютого 2022 року на території України діє особливий період. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військовообліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Крім того, зазначає про те, що позивач не оновив свої персональні дані з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року (включно), як те вимагало чинне законодавства, у зв'язку з чим він двічі викликався до ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не з'явився, тому в подальшому 04 березня 2025 в Реєстрі був створений електронний запит Е1758305 до Відділення поліції № 1 Дніпровського РУ поліції № 2 ГУНП в Дніпропетровській області щодо розшуку позивача, а в «Резерві +» зазначені відомості про порушення військового обліку. Вказує, що позивач оновив свої облікові данні лише 11 квітня 2025 року, про що зазначено у строчці «Звірка контактних даних» роздрукованої інформації з Реєстру та у строчці «Дата уточнення даних» роздруківки із застосунку «Резерв +», наданої позивачем до позову. Тому вважає, що доводи позивача про своєчасне оновлення даних не відповідають дійсності. Також вказує про те, що відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 до компетенції відповідача не відноситься: внесення/застосування/надання/ведення/аналіз будь-якої інформації та будь-які інші дії/бездіяльність щодо застосунку «Резерв+» чи забезпечення військовозобов'язаних технічними засобами для використання застосунку «Резерв+» та/або комп'ютерною технікою, а тому доводи позивача про те, що відповідач повинен надати застосунок «Резерв+» та/або комп'ютер для користування, є необґрунтованими. Вказує, що позивачем не було виконано вказаний обов'язок, що безперечно підтверджується його особистими письмовими поясненнями у протоколі від 15 квітня 2025 року № 257. Вважає, що таким чином, в діях позивача вбачаються ознаки об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності, а тому прохає суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Клопотань про виклик сторін у судове засідання не надходило.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 15 квітня 2024 року позивач звернувся до відповідача з метою отримання військово-облікового документу.
15 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 складено протокол № 257 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а. с. 7).
15 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , за результатами вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення, винесено постанову № 2813 (а. с. 6 та на звороті), якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 17 000 гривень.
Зі змісту постанови вбачається, що 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку з тим, що у «Резерві +» висвітилося «порушник». На вимогу співробітника ТЦК не зміг пред'явити військово-обліковий документ, так як не мав його при собі, як вимагає п. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Також вказано про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 11 квітня 2025 року, та з його слів військово-обліковий документ виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 квітня 2025 року
Таким чином встановлено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 порушив вимоги п. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень.
Копію оскаржуваної постанови позивачу вручено 15 квітня 2025 року.
З довідки мобільного застосунку «Резерв +» (а. с. 10) вбачається, що позивач перебуває на обліку, звання Солдат, дата ВЛК - 11 квітня 2025 року, ВОС 600543, номер в електронному реєстрі «Оберіг» 210720211425079200015, дата уточнення даних 14 квітня 2025 року, при цьому міститься відмітка «Дані уточнено вчасно».
З облікової картки військовозобов'язаного ОСОБА_1 (а. с. 27) вбачається, що останній взятий на військовий облік 13 січня 2005 року у ІНФОРМАЦІЯ_4 , де знятий з обліку 11 квітня 2025 року та в цей же день взятий на облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 , де цього ж дня він пройшов ВЛК, відповідно до якого визнаний придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони; переогляд 11 квітня 2026 року.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч. 1 ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Нормами п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій aбo в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав aбo інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням aбo мас визначений строк.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Частиною 2 ст. 11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Приписами ст. 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Приписами ст. 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, приписами ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Зокрема, приписами ч. 3 ст. 210-1 КУпАП встановлено відповідальність, за Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Суд зазначає, що спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, єЗакон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року .
Так, за визначенням абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені у статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до вимог частини шостої якої у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до вимог абз. 3 п. 10-1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Отже, за змістом ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП настає як за відсутність при собі військово-облікового документа, так і при не пред'явленні його за вимогою уповноваженого представника.
При цьому, суд зазначає, що законодавчий припис про необхідність мати при собі і пред'являти за вимогою військово-обліковий документ покладає на особу обов'язок отримати такий документ.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» від 16 травня 2024 року № 559 затверджено нову форму військово-облікового документа, який і має таку назву.
Пунктом 2 цієї постанови установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.
Відповідно до пункту 1 вказаного порядку військовообліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Так, пунктом 2 Порядку № 559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559.
Згідно із пунктом 7 Порядку № 559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.
Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.
Відповідно до вимог абзацу другого пункту 82 та пункту 9 Порядку № 559 формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.
Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
За пунктом 14 Порядку № 559 військово-обліковий документ на бланку видається (замінюється) за письмовою заявою громадянина України районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом (відповідним органом СБУ, підрозділом розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку у випадках, зокрема, якщо призовник, який перебував на військовому обліку до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, не отримував посвідчення призовника, а військовозобов'язаний та резервіст - військового квитка осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військового квитка офіцера запасу або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Для отримання (заміни) військово-облікового документа на бланку громадянин зобов'язаний особисто звернутися з письмовою заявою до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (відповідного органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку та надати кольорову фотокартку встановленого розміру (пункт 17 Порядку № 559)
Пунктом 18 Порядку № 559 визначено, що військовообліковий документ на бланку повинен бути виданий (замінений) протягом п'яти робочих днів з дати реєстрації заяви в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки або його відділі (відповідному органі СБУ, підрозділі розвідувального органу).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач оновив дані 11 квітня 2025 року, у зв'язку з чим в його кабінеті міститься відмітка «Дані уточнено вчасно», в результаті чого на підставі пункту 7 Порядку № 559 йому було сформовано військовообліковий документ в електронній формі.
Така копія електронного військовооблікового документу міститься в матеріалах справи (а. с. 10), відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на обліку, звання Солдат, ВОС 600543, номер в електронному реєстрі «Оберіг» 210720211425079200015, дата уточнення та ВЛК 11 квітня 2025 року.
При цьому, суд зазначає, що приписами примітки до ст. 210 КУпАП, визначено, що положення 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Таким чином, не дивлячись на обов'язок позивача мати при собі/пред'явити військовообліковий документ, йому передує обов'язок відповідача, який має можливість отримати дану інформацію з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 712/9381/24.
В свою чергу, в рішенні «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивач мав електронний військовообліковий документ, за оформленням якого в паперовому вигляді звернувся до відповідача, при цьому останній, знаючи, що ОСОБА_1 11 квітня 2025 року тільки став у нього на облік, маючи доступи то системи «Оберіг» та можливість отримання персональних даних ОСОБА_1 , в тому числі щодо наявності в нього військовооблікового документу, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, не вжив жодних заходів для отримання такої інформації, суд доходить висновку про те, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому постанова № 2813 від 15 квітня 2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення штрафу у сумі 17 000 гривень є протиправною та підлягає скасуванню.
Статтею 286 КАС України передбачені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 № 2813 від 15 квітня 2024 року за справою про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , а справу про адміністративне правопорушення слід закрити за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що позовні вимого задоволено в повному обсязі, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 19, 20, 72, 77, 96, 229, 242-246, 262, 286 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № 2813 від 15 квітня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень визнати протиправною та скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду згідно з вимогами ч. 4 ст. 286 КАС України протягом десяти днів зо дня його підписання суддею або протягом десяти днів зо дня отримання його копії учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом десяти днів зо дня його підписання суддею або протягом десяти днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна