Справа № 204 /14634/ 23
1-в / 204 / 23/ 25
06 січня 2025 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря: ОСОБА_2 ,
за участю прокурора: ОСОБА_3 ,
за участю захисника: ОСОБА_4 ,
засужденого: ОСОБА_5 ,
при розгляді у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, заяву засудженого ОСОБА_5 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання,-
До Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшла заява засудженого ОСОБА_5 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. В обґрунтування заяви зазначено, що на підставі рішення Конституційного суду України від 16.09.2021 року та рішення Європейського суду з прав людини зокрема: «Петухов проти України» від 15.10.2020»; «Старишко проти України», ОСОБА_5 просить застосувати до нього ст.81 КК України - умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання. При цьому врахувати, що з моменту арешту -17.04.1995 р. по цей час він відбув фактично 28,6 років покарання. При прийнятті рішення, просив врахувати рішення Вінницького міськрайонного суду від 29.03.2018 року, згідно якого, враховується, що він відбув 32 роки призначеного покарання, а це несумісне з Конвенцією з прав людини і Конституцією України.
В судовому засіданні ОСОБА_5 підтримав заяву і просив задовольнити.
Захисник засудженого заяву свого підзахисного підтримав, просив задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви засудженого, зазначивши, що правові підстави для задоволення заяви відсутні.
Представник ДУ «ДУВП №4» надав суду заяву, в якій просив розгляд клопотання засудженого проводити за його відсутності і прийняти рішення на розсуд суду.
Суд, дослідивши заяву засудженого, матеріали справи, вислухавши позиції учасників судового розгляду, дійшов наступних висновків.
Відповідно до п.2, п.14 ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений ч.2 ст.539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а також питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, та інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Згідно з п.2 та п.3 ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539цього Кодексу, має право вирішувати такі питання, як зокрема про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6,7(крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні),13-1,14частини першої статті 537цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, вироком Дніпропетровського обласного суду від 12.02.1997 року ОСОБА_5 засуджений за ч.3 ст.193, ч.1 ст.222, ч.2 ст.17-140, ч.2 ст.140, ст.ст.17,19,140, ч.2, ч.3 ст.142, п.п.«а»,«г»,«з» ст.93 КК України (в редакції 1960 року), ст.42 КК України (в редакції 1960 року) до розстрілу з конфіскацією всього майна. Ухвалою Верховного Суду України від 27.05.1997, вирок Дніпропетровського обласного суду від 12.02.1997 змінено, вважати ОСОБА_5 засудженим за ч.1 ст.222, п.п.«а»,«г»,«з» ст.93, ч.3 ст.142, ч.3 ст.193 КК України (в редакції 1960 року). Вироком Дніпропетровського обласного суду від 30.12.1998, за п. «з» ст.93, ч.2 ст.17-140, ч.2 ст.140, 42, 43 КК України, ОСОБА_5 засуджений до смертної кари - розстрілу, з конфіскацією всього майна. Ухвалою Верховного Суду України від 09.03.1999, вирок Дніпропетровського обласного суду від 30.12.1998 в частині призначеного покарання залишено без змін. Ухвалами Дніпропетровського обласного суду від 27.07.2000 та від 06.11.2000 призначене ОСОБА_5 покарання у виді смертної кари - розстрілу, з конфіскацією всього майна, замінено на довічне позбавлення волі. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року на підставі ч.5 ст.72 КК України в строк покарання, призначеного вироком Дніпропетровського обласного суду від 30.12.1998, зараховано ОСОБА_5 строк попереднього ув'язнення в період з 17.04.1995 по 09.03.1999 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Станом на 06 січня 2025 року засуджений ОСОБА_5 відбуває покарання за вищевказаним вироком суду. Згідно характеризуючи матеріалів справи, за час відбування покарання ОСОБА_5 допускав порушення режиму, за що мав 3 (три) стягнення, заохочень немає, характеризується негативно. Данні щодо працевлаштування засудженого ОСОБА_5 в матеріалах особової справи відсутні.
При розгляді справи «Вінтер і інші проти Об'єднаного Королівства» 09.07.2013 в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув'язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув'язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.
В 32 інших Договірних країнах існує інший механізм перегляду покарання, призначеного довічно ув'язненим, інтегрований в рамках закону і на практиці, де здебільшого, мінімальний строк, за яким засуджений при відбутті довічного ув'язнення вправі звернутися за переглядом покарання. Цей строк, як і в Україні становить 20-25 років.
Право на помилування в Україні передбачено ст.87 КК України.
Так, згідно ст.87 КК України, помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
У підсумкових висновках стосовно довічного ув'язнення при розгляді справи «Вінтер і інші проти Об'єднаного Королівства» в Європейському суді було зазначено, що ст.3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна тлумачитись в контексті перегляду покарання у виді довічного ув'язнення таким чином, щоб національна влада могла визнати, що в результаті відбування покарання засудженим був досягнутий такий прогрес і виправлення, в результаті якого тривале тримання засудженого в ізоляції не може бути виправданим нелогічними обставинами.
Суду не надано право оцінювати достатність чи недостатність даних для звільнення від довічного ув'язнення. Отже, законодавством передбачена можливість звільнення від подальшого відбуття покарання або заміни покарання у виді позбавлення волі на певний строк більш м'яким покаранням, при цьому звільнення від відбуття покарання або заміна більш м'яким покаранням такого покарання, як довічне позбавлення волі, не передбачена.Покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових видів покарання і, відповідно, до нього не можна застосовувати строкові критерії. Наведене відповідає висновку викладеному Верховним Судом України 12 вересня 2011 року (справа №5-16кс11).
Загальним для видів покарань, до яких може бути застосовано умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, є те, що всі вони є строковими і юридичною підставою застосування даної норми є відбуття засудженою особою певної частини строку призначеного їй покарання.Отже, призначене заявнику покарання у виді довічного позбавлення волі не є покаранням, призначеним на певний строк, і тому на нього не можуть поширювати свою дію норми ст.ст.81, 82 КК України.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-р(II)/2021 від 16.09.2021 положення ч.1 ст.81 та ч.1 ст.82 КК України були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.
Отже, на національному рівні Конституційний Суд України визнав, що норми закону України про кримінальну відповідальність не містять положень, які надають суду повноваження для застосування до осіб, яких засуджено до покарання у виді довічного позбавлення волі, умовно-дострокового звільнення від відбування призначеного покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.Водночас, даним рішенням КСУ, також зобов'язано Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 Кримінального кодексу України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.
Згідно ч.1 ст.64 КК України,довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, за змістом рішення ЄСПЛ «Ласло Магьяр проти Угорщини», ЄКПЛ не забороняє державам засуджувати осіб, які вчинили серйозні злочини, до невизначеного строку покарання у виді позбавлення волі, яке дозволяє тривале тримання під вартою правопорушника у випадку необхідності захисту населення, при цьому це особливо вірно для осіб, визнаних винуватими у вбивстві та інших тяжких злочинах проти особистості. Той факт, що такий засуджений, можливо, відбув тривалий термін тюремного ув'язнення, не зменшує позитивне зобов'язання держави по захисту населення; держава може виконати це зобов'язання, продовжуючи тримати під вартою таких довічно ув'язнених до тих пір, доки вони залишаються небезпечними.
Як вбачається з положень статей 14, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, застосування покарання у виді довічного позбавлення волі не суперечить міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах. Згідно п.97 рішення «Кафкаріс проти Кіпру», призначення покарання у виді довічного позбавлення волі дорослому злочинцю само по собі не заборонено і не протирічить нормам ЄКПЛ.
ЄСПЛ зазначив у низці своїх рішень, в тому числі й від 12.03.2019 у справі «Пєтухов проти України», що сам факт того, що покарання у виді довічного позбавлення волі може бути відбутим у повному обсязі не суперечить ст.3 Конвенції.
Таким чином, перегляд покарання у виді довічного позбавлення волі необов'язково має призвести до звільнення відповідного засудженого. Характер встановленого за ст.3 Конвенції порушення свідчить, що для належного виконання цього рішення від держави-відповідача вимагатиметься впровадження реформи системи перегляду покарань у виді довічного позбавлення волі. Механізм такого перегляду повинен гарантувати перевірку у кожному конкретному випадку, чи обґрунтовано триваюче тримання під вартою законними пенологічними підставами, та має надавати засудженим до довічного позбавлення волі можливість передбачити з певним ступенем точності, що їм треба зробити, аби було розглянуто питання щодо їх звільнення, та за яких умов це можливо, відповідно до стандартів, розроблених практикою Суду.
Наведене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду від 08.07.2020 висловленому у справі, з підстав встановлення рішенням ЄСПЛ від 12.03.2019 (заява № 41216/13) у справі «Пєтухов проти України №2» порушення Україною вимог ст. 3 Конвенції, у зв'язку з тим, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити. При цьому у своїх інших рішеннях ЄСПЛ також неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності, зокрема у п. 31 рішення в справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia), у п. 109 рішення у справі «Церква Бесарабської Митрополії та інші проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova), у п.53 рішення в справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine) та у п.19 рішення в справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine).Так, Велика Палата ВС зазначила, що встановлені порушення Конвенції щодо особи полягають у тому, що в Україні немає законодавчих підстав пенологічного характеру, які забезпечують особам, засудженим до довічного позбавлення волі, перспективу реального звільнення або перегляду призначеного покарання.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16.09.2021, Суд вважає, що довічне позбавлення волі як вид кримінального покарання не суперечить приписам частини першої статті 3, статті 23, частини другої статті 28 Конституції України, якщо засудженому до такого виду покарання на законодавчому рівні гарантовано право на дострокове звільнення від відбування такого покарання та/або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.
Враховуючи національне законодавство та практику ЄСПЛ, Велика Палата ВС дійшла таких висновків: а) довічне позбавлення волі як пропорційний та справедливий вид покарання за скоєння найтяжчих злочинів не суперечить ідеї людської гідності, яка лежить в основі Конвенції, та не являє собою порушення ст.3 цієї Конвенції; б) лише нескорочуване довічне позбавлення волі є порушенням ст.3 Конвенції; в) відсутнє порушення ст.3 Конвенції в тому випадку, коли існує нормативно визначений на національному рівні та практично ефективний механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі; г) механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі повинен надавати національним органам можливість оцінити зміни поведінки довічно ув'язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваючого утримання в ізоляції. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в національному законодавстві України існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Крім того, відповідно до ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення та відбув частину строку призначеного покарання.
Системний аналіз кримінального процесуального законодавства України дає підстави для висновку, що до компетенції судді місцевого суду, на даний час, не відноситься розгляд і вирішення питання про дострокове звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. При цьому, суд виходить з принципу правової визначеності, який є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права, який знайшов своє закріплення у практиці Конституційного Суду України і рішеннях Європейського суду з прав людини, оскільки при вирішенні такого клопотання суд повинен діяти відповідно до точного змісту норми права, яку він застосував, у межах своєї компетенції, суворо дотримуючись процедури розгляду клопотання, тобто виходити з принципу законності.Крім того, лише за умови внесення змін до національного законодавства щодо можливості дострокового звільнення засуджених від покарання у виді довічного позбавлення волі та вирішення таких питань можливе в порядку діючих статей 537, 539 КПК України.
Оскільки на сьогоднішній день Кримінальний кодекс України та КПК України не визначають за судом права і можливості дострокового звільнення особи засудженої до покарання у виді довічного позбавлення волі, так як і не визначають процесуальної процедури вирішення даного питання, у зв'язку з чим суд не вправі перебирати на себе повноваження, що не віднесені до компетенції суду, зокрема прийняття рішень не передбачених законодавством України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що заява засудженого ОСОБА_5 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.81 КК України, ст.ст.110, 369-372, 376, 392, 537, 539 КПК України,-
У задоволені заяви засудженого ОСОБА_5 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом семи днів з моменту її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1