15 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/3894/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Обслуговуючого кооперативу "МЖСТ ДОМ"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025
у справі за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Обслуговуючого кооперативу "МЖСТ ДОМ"
про стягнення 69 766,34 грн,
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", позивач) звернулося до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу "МЖСТ ДОМ" (далі - ОК "МЖСТ ДОМ", відповідач, скаржник), про стягнення 69 766,34 грн, з яких 59 367,06 грн заборгованості за 34 місяці з оплати вартості відібраних без номінацій у березні 2018 року обсягів природного газу, 2522,86 грн 3 % річних та 7876,42 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" обґрунтувало тим, що відповідач без поданих постачальником газу номінацій у березні 2018 року здійснив відбір природного газу в обсязі 21,199 тисяч кубічних метрів, на які у нього немає підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, а тому відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" у відповідача виникли зобов'язання перед позивачем протягом 72 місяців, починаючи з 01.10.2021, щомісяця рівними частинами компенсувати (сплатити) 125 718,55 грн вартості відібраних обсягів природного газу. Однак відповідач не вжив визначених у частині другій статті 8 вказаного Закону заходів із врегулювання зазначеної заборгованості, не здійснив, починаючи з 01.10.2021, оплати рівними частинами вартості відібраних ним обсягів природного газу без номінацій у період з 01.03.2018 по 31.03.2018, тобто не виконав покладені на нього законодавством зобов'язання.
АТ "Укртрансгаз" вказало, що на день подання позову до суду заборгованість відповідача становила 59 367,06 грн, що складає 34 із 72 щомісячних рівних частини від 125 718,55 грн загальної вартості відібраних відповідачем без номінацій природного газу в обсязі 21,199 тисяч кубічних метрів, на яку позивач нарахував 3 % річних від простроченої суми в розмірі 2522,86 грн, інфляційні втрати в розмірі 7876,42 грн.
Господарський суд Одеської області рішенням від 07.01.2025 відмовив у задоволенні позову АТ "Укртрансгаз" і виходив, зокрема, з того, що правова конструкція частини другої статті 8 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" передбачає право на отримання оператором газотранспортної системи компенсації вартості спожитого природного газу відповідною особою за відсутності на те правових підстав (без поданих постачальником газу номінацій та у яких відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів). Водночас в іншій господарській справі № 916/2456/19 місцевий і апеляційний господарські суди встановили, що ОК "МЖСТ ДОМ" здійснював споживання природного газу у березні 2018 року із дотриманням вимог законодавства України, зокрема на підставі укладеного із Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договору, як преюдиційні факти та обставини відсутності безпідставного споживання ОК «МЖСТ ДОМ» природного газу впродовж березня 2018 року обсягом 21,199 тисячі кубічних метрів.
Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 28.05.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 07.01.2025 скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини сторін з оплати вартості спожитого природного газу підпадають під правове регулювання частини другої статті 8 Закону "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" з огляду, зокрема, на встановлений судом факт споживання відповідачем природного газу (для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню) без поданих номінацій та за відсутності підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів.
Водночас суд апеляційної інстанції вказав, що рішення судів у справі № 916/2456/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, ухвалені до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", яким внесено зміни до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", зокрема до статті 8, шляхом доповнення частиною другою, що вказана позивачем як правова підстава для позову у даній справі. Таким чином, обставини, встановлені у справі № 916/2456/19, не прийняті судом як преюдиційні згідно із частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
ОК "МЖСТ ДОМ" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову АТ "Укртрансгаз".
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Могил С. К.
Розглянувши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України зазначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (рік подання позовної заяви у справі № 916/3894/24) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення 69 766,34 грн. Зазначена сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року (302 800,00 грн).
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можуть бути оскаржені в касаційному порядку лише у визначених цим пунктом випадках, а саме, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі ОК "МЖСТ ДОМ" як підставу для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначив, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, забезпечення стабільності господарського обороту та уникнення подвійної відповідальності за одне й те ж зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Єдність судової практики також є складовою принципу правової визначеності.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов'язує із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів.
Однак, на переконання колегії суддів, касаційна скарга позивача не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Скаржник вказує, що питання про застосування частини другої статті 8 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" у випадку, коли між сторонами існує укладений договір постачання природного газу (а не відбір газу без будь-яких договірних відносин), має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Проте висновок у подібній справі щодо умов застосування цієї норми Закону у зазначеній скаржником редакції викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 914/1940/22, на яку, зокрема, посилався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.
Відповідач, прагнучи домогтися перегляду Верховним Судом судового рішення у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, мав би довести наявність виключних випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте наведеного не довів.
Загалом касаційна скарга зводиться до незгоди відповідача із результатом розгляду справи, а з її змісту не вбачається наявність виключної правової проблеми. Сформульовані питання скаржником у касаційній скарзі, які, на його думку, необхідно вирішити для формування єдиної правозастосовчої практики, не свідчать про їх фундаментальне значення.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника у касаційній скарзі по суті щодо ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень, адже скаржник не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можуть бути предметом перегляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також застосування низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОК "МЖСТ ДОМ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/3894/24 за касаційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "МЖСТ ДОМ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
С. Могил