08 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/11053/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Гончарук М. П., Грибенко А. Л.,
відповідача - Тузова В. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 (судді: Шапран В. В. - головуючий, Андрієнко В. В., Буравльов С. І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 (суддя Усатенко І. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"
до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"
про стягнення 2 310 860,71 грн заборгованості,
1. У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з порушенням зобов'язань за укладеним між сторонами договором від 02.09.2013 № 209943 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" (далі - договір від 02.09.2013 № 209943) у загальному розмірі 2 310 860,71 грн, з яких 2 039 564,53 грн - 3% річних та 271 296,18 грн - інфляційні втрати.
2. Позовні вимоги з посиланням на положення, зокрема, статті 625 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що відповідачем були порушені зобов'язання за договором щодо повернення депозитних вкладів та виплати нарахованих процентів, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі № 910/12047/21, яким стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" борг у розмірі 525 000,00 доларів США, проценти на вимогу у розмірі 143,84 долари США, 3% річних у розмірі 1 265 788,67 грн.
Однак, АТ КБ "Приватбанк" судове рішення у справі № 910/12047/21 не виконало, у зв'язку з чим ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" на підставі статті 625 Цивільного кодексу України було нараховано заявлені до стягнення у цій справі кошти.
3. АТ КБ "Приватбанк", заперечуючи проти позовних вимог, вказувало на те, що Департамент захисту національної державності Служби Безпеки України листом від 24.11.2022 № 5/7/1/3-19299 повідомив АТ КБ "Приватбанк" про те, що на ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" поширюється мораторій (заборона) на виконання будь-яких грошових зобов'язань, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держава Україна у зв'язку і військовою агресією Російської Федерації", що є підставою для невиконання будь-яких грошових зобов'язань на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна".
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025, позов задоволено, стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 3% річних у сумі 2 039 564, 53 грн та інфляційні втрати у сумі 271 296, 18 грн.
Суди виходили з того, що в межах розгляду спору у справі № 910/12047/21 встановлено, що з моменту отримання Банком платіжних доручень щодо перерахування депозитних вкладів - 20.02.2017 у Банку виник обов'язок повернути позивачу депозитні вклади та виплатити нараховані проценти. Однак, відповідач платіжні доручення позивача не виконав, грошові кошти, які станом на 28.05.2014 обліковувалися на поточних рахунках позивача, депозитні вклади та нараховані проценти на рахунки, визначені позивачем у платіжних дорученнях, не перерахував, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Також суди зазначили, що відповідачем була надана копія листа Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України від 24.11.2022 № 5/7/1/3-19299, в якому зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації" (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187) на ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" поширюється мораторій (заборона) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань.
Однак, суди установили, що станом на дату прийняття судом першої інстанції рішення ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" відсутнє у Державному реєстрі санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/), на підтвердження чого товариством надано Витяг з Державного реєстру санкцій станом на 31.10.2024, а тому наданий відповідачем лист Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України не може бути належним доказом на підтвердження того, що позивач є особою, щодо якої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань.
5. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 та рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2024, АТ КБ "Приватбанк" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи підстави для оскарження судових рішень посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Так, скаржник зазначає, що суди дійшли висновку про те, що за відсутності рішення щодо застосування до позивача санкцій, лист Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України від 24.11.2022 № 5/7/1/3-19299 не може бути належним доказом на підтвердження того, що позивач є особою, щодо якої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань.
Проте, на переконання заявника касаційної скарги, судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору невірно застосовані положення постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації" та приписи статті 5 Закону України "Про санкції".
Дія мораторію, встановленого Кабінетом Міністрів України постановою від 03.03.2022 № 187, передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань.
З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізовуватися шляхом виконання (подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22).
За змістом статті 5 Закону України "Про санкції" Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.
Скаржник зауважує, що накладення санкцій Радою національної безпеки та оборони України не є окремою підставою для застосування мораторію до підсанкційних осіб або ж юридичних осіб, у яких під санкціями перебувають кінцеві бенефіціарні власники.
Мораторій згідно з постановою Кабінетом Міністрів України постановою від 03.03.2022 № 187 і санкційне законодавство не пов'язані між собою.
Отже, автоматичне поширення мораторію на фізичних та юридичних осіб, які перебувають під санкціями, чинним законодавством України не передбачено. І навпаки: особи які підпадають під мораторій на виконання на їх користь грошових зобов'язань, не обов'язково мають бути внесені до санкційних списків Ради національної безпеки та оборони України, а тому розглядаючи питання поширення чи не поширення на фізичну або юридичну особу мораторію на виконання грошових зобов'язань, суди мають виходити не з факту відсутності чи наявності такої особи в санкційних списках, а з того чи підпадає така особа під визначені Кабінетом Міністрів України в постанові від 03.03.2022 № 187 критерії.
Водночас, скаржник акцентує увагу на тому, що Служба Безпеки України у відповідності до вимог статті 5 Закону України "Про санкції" є одним з п'яти органів державної влади, який вносить пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України. Отже, у Служби Безпеки України є відповідні повноваження щодо надання самостійної оцінки будь-яким фактам/обставинам, пов'язаним (у тому числі) з проведенням господарської діяльності будь-якої юридичної особи та пов'язаності такої особи (прямо або опосередковано) з країною-агресором.
Обставини та факти щодо прямої пов'язаності ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" з країною-агресором були встановлені слідством ще до початку повномасштабного вторгнення росії на територію України в межах кримінального провадження від 03.11.2017, в якому слідством встановлювалися факти того, що службовими особами ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" було організовано протиправний механізм поставок на територію України комплектуючих та електротехнічного обладнання виробництва суб'єктів господарювання, які зареєстровані в тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим за законодавством російської федерації, через територію республіки білорусь та російської федерації.
Заявник касаційної скарги вказує на те, що за наявності листа Служби Безпеки України від 24.11.2022 та наведеного у ньому відповідного висновку щодо позивача, а також за відсутності будь-яких спростувань наведеної у листі Служби Безпеки України інформації, АТ КБ "ПриватБанк" не мав підстав для виконання будь-яких грошових зобов'язань на користь позивача, у тому числі зобов'язання виконати судове рішення у справі № 910/12047/21, оскільки б це мало наслідки порушення Банком закону та встановленого мораторію.
Проте суди попередніх інстанцій лише констатували факт відсутності позивача у санкційних списках Ради національної безпеки України та не надали правової оцінки факту неможливості Банком виконати судове рішення у справі № 910/12047/21 за наявності висновку Служби Безпеки України про поширення на позивача мораторію, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187.
АТ КБ "ПриватБанк" наголошує на відсутності єдиної правозастосовчої практики, а саме: відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах:
- щодо питання застосування постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації" та приписів статті 5 Закону України "Про санкції" в частині розмежування режиму санкцій і режиму мораторію (накладення санкцій не означає автоматичного застосування мораторію і навпаки);
- щодо питання застосування статті 526 Цивільного кодексу України та статті 18 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації".
6. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін вказуючи, зокрема, на те, що суди правильно застосували норми матеріального права в частині розмежування режиму санкцій та режиму мораторію, а аналізуючи аргументи позивача щодо поширення мораторію згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187, то суд першої інстанції, крім дослідження витягу з Державного реєстру санкцій, взяли до уваги встановлені судами обставини у справі № 910/13/21 щодо поширення на відповідача встановленого вказаною постановою мораторію.
Також ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" просить стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у сумі 50 000,00 грн.
7. АТ КБ "ПриватБанк" подало клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції до 5000,00 грн.
8. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.
9. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
10. Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що у справі № 910/12047/21 встановлено наявність в АТ КБ "ПриватБанк" з моменту отримання платіжних доручень щодо перерахування депозитних вкладів повернути позивачу депозитні вклади та виплатити нараховані проценти, чого Банком не виконано; станом на дату прийняття судом першої інстанції рішення ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" відсутнє у Державному реєстрі санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/), на підтвердження чого товариством надано Витяг з Державного реєстру санкцій станом на 31.10.2024, а тому наданий відповідачем лист Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України не може бути належним доказом на підтвердження того, що позивач є особою, щодо якої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань.
11. АТ КБ "ПриватБанк" оскаржив судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
12. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Необхідним є з'ясування відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, та наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
13. У постанові Верховного Суду від 17.06.2025 у справі № 910/10434/24 за ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до АТ Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 4 136 080, 92 грн, Верховний Суд закриваючи провадження у справі за касаційної скаргою АТ Комерційний банк "Приватбанк" , відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову, зазначив, зокрема, таке:
"8.21. Верховний Суд, в контексті доводів касаційної скарги, зазначає, що 21.05.2025 Верховним Судом ухвалено постанову у справі № 910/11050/24 (за участі тих самих сторін і за подібними правовідносинами), де Суд (закриваючи касаційне провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, в частині касаційного оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України) звернув увагу на те, що Верховним Судом сформована стала та послідовна практика застосування статті 5 Закону України "Про санкції", згідно з якою рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання. Отже, виключно Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.
8.22. Саме в такий спосіб норми статті 5 Закону України "Про санкції" застосовані у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 06.02.2025 у справі № 910/15462/23, від 19.02.2025 у справі № 904/3057/22, від 18.03.2025 у справі № 908/3321/23, від 15.04.2025 у справі № 914/158/19, від 02.04.2025 у справі № 910/15170/23, від 12.02.2025 у справі № 910/13078/23, від 15.04.2025 у справі № 910/1418/23 та інших.
8.23. Крім того, під час розгляду справ № 910/13/21 та № 910/10685/21 судами встановлено відсутність обставин для застосування до ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" будь-яких санкційних обмежень та/або мораторію на стягнення на його користь заборгованості.
8.24. З урахуванням викладеного колегія суддів у справі № 910/11050/24 зазначила про те, що норми статті 5 Закону України "Про санкції" мають імперативний характер, є зрозумілими та чіткими та зауважує на відсутності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо їх застосування. З огляду на відсутність підстав для застосування до позивача будь-яких санкційних обмежень Верховний Суд також відхилив доводи скаржника про необхідність формування висновку про застосування статті 18 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо можливості невиконання судового рішення про стягнення коштів на користь підсанкційної юридичної особи".
У пунктах 5.14.2., 5.14.3. та 5.14.12. постанови Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 910/11050/24 за позовом ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення 3 546 700,32 грн, за подібних правовідносин, які виникли між сторонами, вказано таке:
"5.14.2. Як вбачається з матеріалів справи та враховано судами попередніх інстанцій, докази наявності у фізичних осіб-засновників Позивача громадянства російської федерації або будь-які інші докази на підтвердження відповідності ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" ознакам юридичної особи, що наведені в підпункті 1 пункту 1 постанови № 187, у матеріалах справи відсутні. Крім того, відповідно до витягів із Державного реєстру санкцій інформація про санкційні дії стосовно ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" відсутня.
5.14.3. В такий спосіб суди прийшли до обґрунтованих висновків про недоведеність підстав для застосування до Позивача у справі будь-яких (у т.ч. санкційних) обмежень, передбачених як нормами Закону України "Про санкції", так і Постанови № 187. Як наслідок, колегія суддів констатує, що правовідносини у справах, на які посилається Скаржник, не є подібними з правовідносинами у справі № 910/11050/24, що розглядається, оскільки у цій справі Позивач (тобто юридична особа, на користь якої стягуються кошти) не підпадає під санкційні обмеження та під дію мораторію.
5.14.12. Крім того, під час розгляду справ № 910/13/21 та № 910/10685/21 судами було встановлено відсутність обставин для застосування до ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" будь-яких санкційних обмежень та/або мораторію на стягнення на його користь заборгованості".
14. Наведене свідчить, що скаржник не довів необхідності формування Верховним Судом відповідних висновків, а доводи касаційної скарги свідчать про незгоду заявника з висновками судів попередніх інстанцій, Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції, і такі доводи скаржника не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
15. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.
З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження заявником не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" у на судові рішення у справі № 910/11053/24.
16. Оскільки підстав для задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
17. ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" у відзиві на касаційну скаргу також просило стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 50 000,00 грн.
АТ КБ "ПриватБанк", у свою чергу, подало до суду клопотання про зменшення таких витрат до 5000,00 грн.
18. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У частині 2 статті 126 зазначеного Кодексу встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Разом із тим, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами). Відповідні висновки викладено, зокрема у додатковій постанові Верховного Суду від 26.09.2024 у справі № 910/11903/23.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
За умовами укладеного між ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (клієнт) та Адвокатським бюро "Гончарук та партнери" (адвокат) 05.08.2024 договору про надання правничої допомоги, за правову допомогу, передбачену цим договором клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) незалежно від результату надання правової допомоги у фіксованому розмірі, зокрема, за представництво інтересів клієнта у суді касаційної інстанції під час здійснення господарського судочинства - 50 000,00 грн. Клієнт має право здійснювати оплату гонорару адвоката на умовах попередньої оплати.
З огляду на обсяг та характер наданих адвокатом послуг, з урахуванням положень наведених норм, сталої судової практики суду касаційної інстанції у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу та фактичних обставин справи, керуючись, у тому числі, такими критеріями як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також, виходячи з конкретних обставин справи та клопотання відповідача у справі про зменшення витрат, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у наведеному випадку доведеними та обґрунтованими є витрати позивача на правничу допомогу в суді касаційної інстанції у сумі 20000,00 грн та підлягають стягненню з відповідача у цій справі. Отже, наявні підстави для часткового задоволення заяви ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна".
Керуючись статтями 126, 129, 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/11053/24 закрити.
2. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/11053/24 задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 20 000,00 грн (двадцять тисяч грн, 00 коп) витрат на професійну правничу допомогу. У решті заяви відмовити.
Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ на виконання цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак