36000, м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
15.07.2025 Справа № 917/849/25
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Фізичної особи - підприємця Довженка Олександра Петровича (Місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )
до Фермерського господарства «Добра Ферма» (Місцезнаходження: 36039, Україна, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Шевченка, будинок, 100, офіс, 103, код ЄДРПОУ 40901760)
про стягнення 58110.00 грн.
без виклику представників сторін,
ФОП Довженко Олександр Петрович звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фермерського господарства «Добра Ферма» про стягнення 58110.00 грн., в т.ч. заборгованість за договором від 22.10.2024 року № 4 в розмірі 48 280 грн. та 0,08 % подвійна місячна ставка НБУ за кожен день прострочення на суму заборгованості в сумі 9830 грн.
Також позивач просить суд визначити в рішенні суду, що нарахування 0.08 % (30% подвійна річна ставка НБУ: 365 днів = 0,082%) за кожен день прострочення на суму заборгованості має здійснюватися до моменту виконання рішення суду та розраховуватися за наступною формулою: (сума заборгованості) х (2.5% подвійна місячна ставка НБУ) х (кількість днів прострочення) : (кількість днів у місяці).
Ухвалою від 29.04.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 917/849/25, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Суд констатує, що у відповідача відсутній електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
З метою дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу та отримана ним 05.05.25, що підтверджується матеріалами справи.
З огляду на викладене, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки заяв та клопотань по справі, тощо.
Суд враховує, що згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/849/25.
Судом враховано, що за ч.13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Між Фермерським господарством «Добра ферма» (далі - Відповідач) та ФОП Довженко (далі - Позивач) 22.10.2023 року був укладений договір № 4 (далі - Договір) згідно пункту 1.1. якого Позивач зобов'язувався надати консультаційні послуги Відповідачу, вказаними в п.2.1 цього Договору (далі - Послуги), а саме:
- Пояснення умов надання коштів гранту «Курс на Незалежність» (далі - Конкурс), який проводиться в рамках співпраці з Благодійною організацією «Благодійний фонд «Повір у себе», ДЕГ (Deutsche Inverstitions- und Entwicklungsgesellschaft mbH) та агропромисловим холдингом «Астарта-Київ», що проводиться з 12.10.2023 року до
28.10.2023 року, з визначенням переможців Конкурсу до 12.11.2023 року
- Допомога в написанні та оформленні бізнес-плану проекту для участі Замовника в конкурсі на надання благодійних коштів для розвитку і розширення виробничих, потужностей.
Відповідно до п. 3.1. Договору прийняття Замовником послуг оформляється актом надання послуг.
Відповідно до п. 3.1. Договору вартість послуг становить 38 000 грн., якщо вказані послуги будуть повністю оплачені Виконавцю до 31.12.2023 року, або ця вартість становитиме 76 000 грн., якщо ці послуги будуть повністю оплачені Виконавцю до 01.07.2024 року.
Приписами п. 5.1. Договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором.
Пунктом 5.4. Договору визначено, що за порушення строків оплати вартості послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,25% від суми прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення) за кожен день прострочення.
На виконання п. 2.2. Договору сторонами було складено та підписано Акт приймання- передачі наданих послуг від 26.10.2023 року: Загальна вартість послуг без ПДВ 76 000,00 грн.
Позивач вказує, що Замовником було порушено умови Договору та не здійснено оплату у визначені в Договорі терміни. Разом з тим, відповідач частково оплатив вартість наданих послуг, що підтверджується наданими платіжними інструкціями № 56 від 24.12.2024 на суму 5000,00 грн., № 208 від 15.12.2024 на суму 5000,00 грн., № 194 від 01.11.2024 на суму 12 720,00 грн., № 183 від 16.10.2024 на суму 5 000,00 грн.
За розрахунком позивача, відповідач має заборгованість за договором від 22.10.2024 року № 4 в розмірі 48 280 грн.
У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вказаного розміру заборгованості. Крім того, позивач просить стягнути 0,08 % подвійної місячної ставки НБУ за кожен день прострочення на суму заборгованості в сумі 9830 грн., а також визначити в рішенні суду, що нарахування 0.08 % (30% подвійна річна ставка НБУ: 365 днів = 0,082%) за кожен день прострочення на суму заборгованості має здійснюватися до моменту виконання рішення суду та розраховуватися за наступною формулою: (сума заборгованості) х (2.5% подвійна місячна ставка НБУ) х (кількість днів прострочення) : (кількість днів у місяці).
Відповідач в ході розгляду спору відзиву на позов не надав, позовні вимоги не заперечив та не спростував.
Судом досліджено всі докази наявні в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Матеріали справи свідчать про те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.
В силу вимог ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З обставин справи вбачається, що позивачем надані відповідачу послуги на суму 76 000,00 грн., що підтверджує Акт приймання- передачі наданих послуг від 26.10.2023 року.
Відповідач при розгляді справи не повідомляв суд про наявність претензій до позивача щодо факту отримання ним послуг, їх якості чи кількості.
В даному випадку, у п.3.1 Договору сторони узгодили, що вартість послуг становить 76 000 грн., якщо ці послуги будуть повністю оплачені Виконавцю до 01.07.2024 року.
Про наявність інших умов оплати Сторони суд не повідомляли. Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
В порушення умов договору, відповідач до 01.07.2024 року не сплатив вартість отриманих послуг. Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що відповідач частково після закінчення кінцевого строку оплати, оплатив вартість наданих послуг, що підтверджується наданими платіжними інструкціями № 56 від 24.12.2024 на суму 5000,00 грн., № 208 від 15.12.2024 на суму 5000,00 грн., № 194 від 01.11.2024 на суму 12 720,00 грн., № 183 від 16.10.2024 на суму 5 000,00 грн. Станом на дату звернення з позовом не здійснив оплату вартості отриманих послуг повністю, у зв'язку із чим має заборгованість перед позивачем у розмірі 48 280,00 грн.
При розгляді даної справи відповідач не спростував факту прострочення оплати отриманих послуг та не надав належних, вірогідних та допустимих доказів на спростування обставин, зазначених у позові.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 48 280,00 грн заборгованості обґрунтовані, доведені, відповідачем не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 9830 грн.
Щодо нарахування позивачем пені судом враховується наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як зазначено вище, пунктом 5.4. Договору визначено, що за порушення строків оплати вартості послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,25% від суми прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення) за кожен день прострочення.
Як вбачається із вказаної умови іншого порядку, аніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені не встановлено.
Позивач на підставі пункту 5.4 договору нарахував та просить стягнути з відповідача, нараховану з 01.07.2024 станом на 01.01.2025 пеню у розмірі 9 830,00 грн.
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню пені, суд встановив, що розраховані позивачем розміри не перевищують розрахованих судом сум, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені є правомірними, тому підлягають задоволенню.
Позивач також у позові просить визначити в рішенні суду, що нарахування 0.08 % (30% подвійна річна ставка НБУ: 365 днів = 0,082%) за кожен день прострочення на суму заборгованості має здійснюватися до моменту виконання рішення суду та розраховуватися за наступною формулою: (сума заборгованості) х (2.5% подвійна місячна ставка НБУ) х (кількість днів прострочення) : (кількість днів у місяці).
Так, згідно з ч.10ст.238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченомурозділом VI цього Кодексу.
Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.
Враховуючи викладене, так як суд ухвалює рішення про стягнення боргу, на який нараховується пеня, і позивач заявив про подальше нарахування органом (особою), який здійснюватиме примусове виконання рішення, пені на майбутнє до моменту виконання рішення, суд вважає за доцільне застосувати приписи ч.10ст.238 ГПК України та зазначити в рішенні про нарахування пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Окрім того, суд зауважує, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГПК України строк нарахування пені на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України не повинен перевищувати шести місяців, якщо інший строк не встановлений договором чи спеціальним законом, який містить норми матеріального права, що регулюють відносини господарсько-правової відповідальності (Постанова ВП ВС від 5 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24)).
Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, доводів і тверджень позивача у встановленому законом порядку не спростував.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 58110.00 грн., в т.ч. заборгованість за договором від 22.10.2024 року № 4 в розмірі 48 280 грн. та 0,08 % подвійна місячна ставка НБУ за кожен день прострочення на суму заборгованості в сумі 9830 грн, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Як убачається з матеріалів справи при зверненні з позовом у даній справі позивачем надані докази сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 3028,00 грн.
Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фермерського господарства «Добра Ферма» (Місцезнаходження: 36039, Україна, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Шевченка, будинок, 100, офіс, 103, код ЄДРПОУ 40901760) на користь Фізичної особи - підприємця Довженка Олександра Петровича (Місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) основну заборгованість у розмірі 48 280 грн., пеню в сумі 9830 грн., а також 3028,00 грн судового збору.
Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати, починаючи з 02.01.2025 і до моменту виконання цього рішення пеню на суму основної заборгованості за такою формулою: Пеня = Сума боргу * Розрахункова ставка (%) / 100% * Кількість днів / Кількість днів у році, де: сума боргу сума простроченого боргу; розрахункова ставка (%) розрахункова ставка пені; Кількість днів кількість днів прострочення зобов'язання; Кількість днів у році кількість днів у календарному році.
Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати суми основного боргу нарахування пені здійснювати на залишок боргу. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГПК України строк нарахування пені на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України не повинен перевищувати шести місяців, якщо інший строк не встановлений договором чи спеціальним законом, який містить норми матеріального права, що регулюють відносини господарсько-правової відповідальності
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Киричук О.А.