ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.07.2025Справа № 910/10218/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Карлсберг Україна" вул. Василя Стуса, буд. 6, м. Запоріжжя, Запорізька область,69123
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНАДА ФУД" просп. Степана Бандери, 9, м. Київ, 04073
про стягнення 880 000,00 грн.
Представники сторін: без виклику.
Приватне акціонерне товариство "Карлсберг Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНАДА ФУД" про стягнення 880 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про надання послуг № 2258 від 01.11.2023 в частині надання послуг згідно умов договору та здійсненої позивачем передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10218/24 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд дійшов висновку про розгляд справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Окрім того, вказаною ухвалою суду зобов'язано позивача в строк до 27.09.2024 надати належним чином засвідчену копію рахунку № СФ-7258 від 01.11.2023.
Судом встановлено, що на виконання ухвали суду від 29.08.2024 через відділ діловодства суду 16.09.2024 від уповноваженого представника позивача супровідним листом №б/н від 11.09.2024 надійшла копія рахунку № СФ-7258 від 01.11.2023, яка долучена судом до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи суду не надано.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Наразі, судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕНАДА ФУД» як на час відкриття провадження у справі № 910/10218/24, так і на час розгляду справи по суті зареєстрованого електронного кабінету.
При цьому, оскільки відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/10218/24 від 29.08.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: просп. Степана Бандери, 9, м. Київ, 04073.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Проте, ухвала суду від 29.08.2024, яка надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 0600286271119, була повернута до суду 23.09.2024 неврученою адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНАДА ФУД" адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або згідно Єдиного державного демографічного реєстру, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/10218/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 29.08.2024, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНАДА ФУД" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено за матеріалами справи, що 01.11.2024 між Приватним акціонерним товариством "Карлсберг Україна" (сторона 1 за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНАДА ФУД" (сторона 2 за договором, відповідач у справі) було укладено Договір про надання послуг №2258, відповідно до п. 2 якого Сторона 2 зобов'язується надавати Стороні 1 послуги, код ДКПП 63.99 інформаційні послуги.
Розділами 2 - 10 Договору сторони погодили предмет договору, права та обов'язки сторін, винагороду та порядок розрахунків, відповідальність за договором, обставини непереборної сили, конфіденційність вирішення спорів, строк дії, продовження, зміну, припинення та розірвання договору, заключні положення тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
За приписами статті 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 9.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до 31.10.2026, але в будь-якому разі до повного виконання взятих на себе зобов'язань сторонами до припинення/розірвання цього Договору.
Вказаний Договір підписаний представниками позивача і відповідача та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором надання послуг, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 902 Цивільного кодексу України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто.
Так, відповідно до положень Розділу 1 "Визначення" Договору сторони узгодили, що:
Торговельні марки - "Львівське", "Славутич", "Carlsberg", "Tuborg", "Warsteiner", "Ginness", "Harp", "Kilkenny", "Grimbergen", "Somersby", а також інші торговельні марки (знаки для товарів і послуг) Сторони 1, які використовуються Стороною 1 на підставі відповідних ліцензійних та/або дистриб'юторських та/або інших угод Сторони 1 з власниками (особами, уповноваженими власниками) таких торговельних марок (знаків для товарів та послуг).
Продукція - пиво, сидр та безалкогольні напої, що виробляються або продаються (реалізовуються) Стороною 1 під Торговельними марками;
Територія - приміщення розважального комплексу/заклад "Реберня" та територія, що експлуатується навколо нього та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Басейна, 2-А, нежитлова будівля літ. "А", яким Сторона 2 користується на праві оренди.
Фірмова торгівля - господарська діяльність у сфері роздрібної торгівлі Продукцією Сторони 1 на Території Сторони 2, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що визначені договором.
При цьому згідно п. 3.2.3 Договору Сторона 1 зобов'язана вчасно сплачувати Стороні 2 винагороду у відповідності до ст. 4 цього Договору.
Як визначено в п.п. 4.1., 4.2. Договору винагорода Сторони 2 за Договором становить 2 200 000, 00 грн., в т.ч. ПДВ 366 666, 67 грн. та виплачується Стороною 1 у такий спосіб:
- 880 000,00 грн. з ПДВ - передоплата протягом 10 календарних днів після підписання Договору та отримання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2, який вказаний в ст. 12 Договору;
- 120 000,00 грн. з ПДВ - сплачується з 1 по 10 лютого 2024 року після одержання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від Сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2;
- 120 000,00 грн. з ПДВ - сплачується з 1 по 10 травня 2024 року після одержання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від Сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2;
- 120 000,00 грн. з ПДВ - сплачується з 1 по 10 серпня 2024 року після одержання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від Сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2;
- 120 000,00 грн. з ПДВ - сплачується з 1 по 10 листопада 2024 року після одержання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від Сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2;
- 120 000,00 грн. з ПДВ - сплачується з 1 по 10 лютого 2025 року після одержання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від Сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2;
- 120 000,00 грн. з ПДВ - сплачується з 1 по 10 травня 2025 року після одержання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від Сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2;
- 120 000,00 грн. з ПДВ - сплачується з 1 по 10 серпня 2025 року після одержання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від Сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2;
- 120 000,00 грн. з ПДВ - сплачується з 1 по 10 листопада 2025 року після одержання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від Сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2;
- 120 000,00 грн. з ПДВ - сплачується з 1 по 10 лютого 2026 року після одержання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від Сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2;
- 120 000,00 грн. з ПДВ - сплачується з 1 по 10 травня 2026 року після одержання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від Сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2;
- 120 000,00 грн. з ПДВ - сплачується з 1 по 10 серпня 2026 року після одержання Стороною 1 оригіналу рахунку-фактури від Сторони 2, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Сторони 2;
Періодом вважається квартал (кожні три календарні місяці з дати укладення Договору), вартість за період 183 333, 33 грн., в т.ч. ПДВ 30 555, 55 грн.
Відповідно до п. 4.3. Договору моментом виконання Стороною 1 своїх зобов'язань по перерахуванню коштів вважається момент прийняття платежу до виконання банком Сторони 1.
Наразі, доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати послуг за Договором матеріали справи не містять.
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем у відповідності до п. 4.2 Договору виставлено позивачу Рахунок на оплату № СФ-7258 від 01.11.2023 по Договору про надання послуг № 2258 від 01.11.2023 на оплату «надання послуг з розміщення інформаційних матеріалів про продукцію ПАТ "Карлсберг Україна" на суму 880 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 146 666,67 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.
На виконання умов п. 4.2. Договору та згідно вказаного Рахунку на оплату послуг 14.11.2023 позивачем на банківський рахунок відповідача було перераховано грошові кошти в сумі 880 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № 032377 від 14.11.2023 з призначенням платежу "Передоплата за надання послуг з розміщення інформаційних матеріалів про продукцію по рах. РФ№СФ-7258 від 01.11.2023 по дог. 2258 від 01.11.2023, в т.ч. ПДВ 146 666, 67 грн". Копія вказаного платіжного доручення наявна в матеріалах справи.
Заперечень щодо факту здійснення позивачем передоплати в сумі 880 000,00 грн. на виконання умов спірного Договору, а також доказів пред'явлення претензій щодо суми та терміну такого перерахування у відповідності до умов Договору від відповідача до суду не надходило.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання щодо здійснення передоплати в сумі 880 000,00 грн. за надання інформаційних послуг Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНАДА ФУД", а відповідачем, у свою чергу, прийняті ці кошти без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем грошових коштів належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечуються.
Згідно п. 2.1. Договору Сторона 2 зобов'язується надати Стороні 1 наступні послуги. Код ДКПП 63.99 (далі - послуги):
- надання послуг з розміщення інформаційних матеріалів про Продукцію, яка поставляється дистриб'ютором Сторони 1 на Територію, при цьому Сторона 1 має право рекомендувати Стороні 2 перелік дистриб'юторів;
- надання послуг з оповіщення/надання споживачам на Території додаткової інформації про Продукцію під торговельними марками Сторони 1;
- розміщення інформації про Продукцію на елементах обладнання та/або оформлення місць продажу на Території (вітрини, барні стійки та ін);
- розміщення Продукції в місцях продажу таким чином, щоб забезпечити його видимість та доступність для огляду відвідувачів місць продажу на Території та відповідне оформлення місць, на яких Продукція розміщується та/або демонструється відвідувачам;
- трансляція на телевізійних пристроях (телевізорах, плазмових панелях, екранах тощо), що знаходяться на Території, інформаційних роликів про Продукцію.
Умовами пп. 3.1.1.-3.1.3 Договору сторони погодили, що Сторона 2 зобов'язується надавати Стороні 1 послуги на умовах, зазначених в Договорі, а саме:
- здійснювати та організовувати на Території фірмову торгівлю Продукцією в порядку та на умовах, визначених Договором, у т.ч. реалізацію Продукції Сторони 1 в об'ємах та в розрізі Торговельних марок, зокрема, "Львівське" розливне об'ємом 14400 літрів, "Carlsberg" розливне 23760 літрів, пляшкове 2880 літрів (разом 26640), "Grimbergen", розливне, об'ємом 7200 літрів, "Somersby" розливне, 3600 літрів, "Kronenbourg" розливне 43200 літрів, а всього 95040 літрів. Під загальним об'ємом продажів розуміється фактичний підсумковий об'єм продажів споживачам (відвідувачам) на Території за 36 місяців з моменту укладання даного Договору;
- за попереднім узгодженням зі Стороною 1 розташовувати на Території інформаційні матеріали щодо обізнаності споживачів із Продукцією, а також інтер'єрні матеріали, обладнання та інші спеціальні елементи оформлення в кількості, що узгоджується сторонами.
У відповідності до п. 2.2. Договору метою надання послуг є формування та підтримання обізнаності споживачів щодо Продукції.
Доказів узгодження сторонами іншого порядку надання послуг та їх змісту за Договором матеріали справи не містять.
Підпунктом 3.1.7. Договору передбачено, що Сторона 2 зобов'язується не пізніше 10 робочих днів після закінчення періоду надання послуг надати Стороні 1 підписаний Акт про надання послуг та Звіт, за формою, встановленою Додатком № 1 до цього Договору.
Згідно п.3.3.2 Договору Сторона 1 зобов'язана приймати і підписувати Акт про надані послуги, які формуються на підставі наданих Стороною 2 та погоджених Стороною 1 (у випадку відсутності заперечень щодо повноти, якості та вартості наданих послуг)
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо надання послуг, так і факт виникнення у позивача зобов'язання із здійснення оплати послуг (в разі погодження сторонами післяплати), є Акт надання послуг, який має бути сторонами належним чином оформлений та підписаний без будь - яких зауважень.
Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість, види та обсяги наданих послуг.
Таким чином, підписання та узгодження відповідачем Актів про надані послуги, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов Договору є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків позивачем за надані послуги.
Вищенаведене в сукупності дає змогу стверджувати, що укладення між сторонами Договору про надання послуг №2258 від 01.11.2024 було спрямоване на надання позивачу відповідачем на власних торгівельних майданчиках інформаційних послуг (код ДКПП 63.99) з метою обізнаності споживачів щодо продукції позивача, а відтак, виконаному позивачем обов'язку з оплати (передоплати) визначених Договором послуг кореспондує обов'язок відповідача надати визначені Договором послуги, а також надати позивачу відповідні акти про надання таких послуг.
В свою чергу, в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
За загальним правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору про надання послуг.
За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов'язань із здійснення передоплати за надання відповідачем послуг, обумовлених Договором про надання послуг №2258 від 01.11.2024 у розмірі 880 000,00 грн., відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо надання позивачу інформаційних послуг (код ДКПП 63.99) в обсязі, визначеному Договором та з урахуванням періоду згідно п. 4.2 останнього (квартал, кожні 3 календарні місяці) та за результатами надання таких послуг надати позивачу відповідні Акти про надані послуги та Звіти про надані послуги.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом згідно матеріалів справи, станом на дату подання позовної заяви та розгляд справи по суті відповідач свої визначені Договором зобов'язання щодо надання згідно п. 2.1. Договору послуг (код ДКПП 63.99) не виконав, зокрема, після перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 880 000,00 грн. у якості передоплати за послуги та закінчення періоду надання послуг (3 календарні місяці з дати укладення Договору), не надав відповідних Актів виконаних робіт та Звітів до актів про надані послуги за визначені у Договорі періоди.
Зобов'язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Наразі, серед норм Глави 63 Цивільного кодексу України, якою регулюються договори про надання послуг, в т.ч. спірний Договір, відсутня правова норма, яка регулює попередню оплату послуг та її повернення.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору поставки та повернення передплати, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок невиконання умов договору надання послуг і безпідставного неповернення сплачених позивачем в якості передплати коштів, дає підстави для висновку щодо подібності правовідносин, а тому з огляду на те, що положеннями Цивільного кодексу України не врегульовано питання повернення попередньої оплати за договором про надання послуг, суд доходить висновку про можливість застосування до спірних правовідносин аналогії закону, зокрема, приписів ст. 693 Цивільного кодексу України, як таких, що максимально відповідають даному спору.
Так, згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання за Договором у визначений Договором строк, а саме 3 календарні місяці з дати укладення Договору, не виконав, у зв'язку з чим та з метою досудового врегулювання позивач звернувся до ТОВ "ПРОМЕНАДА ФУД" з листом №2.08/89 від 15.02.2024 щодо повернення передоплати у сумі 880 000, 00 грн. на розрахунковий рахунок позивача, які останній здійснив згідно платіжного доручення № 032377 від 14.11.2023 на виконання умов Договору.
Факт надсилання вказаного листа на адресу відповідача та повернення його позивачу не врученим адресату 06.03.2024 «за закінченням терміну зберігання» підтверджується наявними в матеріалах справи копіями списку згрупованих відправлень від 20.02.2024 року, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0600089916612 від 20.02.2024 та відповідного поштового конверту з довідкою форми 20.
Вказаний лист позивача був залишений відповідачем без відповіді та задоволення, передоплата у розмірі 880 000,00 грн. позивачу повернута не була.
Окрім цього позивач повторно звертався до ТОВ "ПРОМЕНАДА ФУД" з претензією №2.08/301 від 15.05.2024 щодо повернення в десятиденний строк передоплати у сумі 880 000,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача, які останній здійснив згідно платіжного доручення № 032377 від 14.11.2023 на виконання умов Договору.
Обставини надсилання вказаної претензії на адресу відповідача підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями списку згрупованих відправлень від 21.05.2024 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0600922074965 від 21.05.2024.
Водночас, надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 0600922074965 претензія №2.08/301 від 15.05.2024 була повернута позивачу 07.06.2024 з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується наданою позивачем копію відповідного поштового конверту з довідкою форми 20.
Отже, як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем, після направлення вказаної претензії відповідачем будь-яких дій щодо повернення передоплати в розмірі 880 000,00 грн. вчинено не було.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо повернення здійсненої позивачем передплати за Договором в сумі 880 000,00 грн. у зв'язку з ненаданням передбачених правочином послуг у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНАДА ФУД" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 880 000,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів розірвання або визнання недійсним Договору про надання послуг № 2258 від 01.11.2023 та/або окремих його положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін також відсутні.
Суд зазначає, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У зазначеному аспекті суд враховує, що відповідачем під час розгляду даної справи не надано суду жодних доказів як підтвердження виконання Договору та надання позивачу погоджених послуг у визначений строк, які давали б підстави вважати про належне виконання відповідачем своїх зобов'язань за правочином, так і повернення перерахованих позивачем в якості передплати за Договором грошових коштів в сумі 880 000,00 грн., письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Згідно положень статті 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Таким чином аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є грошова сума, яка перераховується згідно договору наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за роботи які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17 та підтриманий у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №918/631/19.
Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем передплати згідно Договору про надання послуг № 2258 від 01.11.2023, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів повернення позивачу передоплати в сумі 880 000,00 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов повністю доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 880 000,00 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНАДА ФУД" (просп. Степана Бандери, 9, м. Київ, 04073; код ЄДРПОУ 396948433) на користь Приватного акціонерного товариства "Карлсберг Україна" (вул. Василя Стуса, буд. 6, м.Запоріжжя, Запорізька область, 69123; код ЄДРПОУ 00377511) 880 000 (вісімсот вісімдесят тисяч) грн. 00 коп. боргу та 13 200 (тринадцять тисяч двісті) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 14 липня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон