вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
15 липня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/444/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.,
За позовом Управління поліції охорони в Рівненській області, м. Рівне Рівненської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 273 124,46 грн вартості недопоставлених паливно-мастильних матеріалів та штрафу у сумі 19 118,71 грн за порушення встановлених договором строків виконання зобов'язань,
представники:
Позивача - Чоланюк С.Ю., адвокат, ордер серії ВК №1175659 від 13.06.2025
(в режимі відеоконференції)
Відповідача - не з'явився
Управління поліції охорони в Рівненській області, м. Рівне Рівненської області звернулось з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області про стягнення 273 124,46 грн вартості недопоставлених паливно-мастильних матеріалів та штрафу у сумі 19 118,71 грн за порушення встановлених договором строків виконання зобов'язань.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 26.05.2025.
Підготовче засідання 26.05.2025 відкладалось з підстав зазначених в ухвалі про його відкладення.
У ході підготовчого провадження відповідач не скористався наданим процесуальним правом та не подав суду відзив на позовну заяву.
За участю уповноваженого представника позивача у підготовчому засіданні 17.06.2025 постановлено про закриття підготовчого провадження у справі №907/444/25, призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 15.07.2025.
Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
У судовому засіданні 15.07.2025 за участю уповноваженого представника позивача суд оголосив про перехід до стадії прийняття рішення у справі.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю товарів №580 від 27.12.2023 товару (бензину А-95, дизельного палива) за отриманими паливними картками на відпуск товару на АЗС, у зв'язку з чим станом на дату подання позовної заяви у нього виникла заборгованість в розмірі вартості оплаченого та непереданого товару на суму 273 124,46 грн.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача суму 19 118,71 штрафу за порушення встановлених договором строків виконання зобов'язань.
Позиція відповідача.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду були доставлені до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Відповідно до правової доктрини та ст. 2 та ст. 14 ГПК України суд керується засадами диспозитивності при здійсненні господарського судочинства.
Учасникам справи процесуальний закон покладає тягар доказування на сторони, надаючи їм право виявляти процесуальну активність та ініціативу у розвитку процесу для досягнення мети правосуддя.
Кожна сторона справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, яких суд вважає достатніми для ухвалення судового рішення.
Суд виходить з презумпції правомірності підстав виникнення правовідносини та правильності наведених позивачем обставин, оскільки відповідач, не зважаючи на вимоги господарського суду, без поважних причин відзиву не подав та не заперечив обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідач згідно правил ст. 165 ГПК України позбавляється права заперечувати проти таких обставини під час розгляду справи по суті.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬ НП» та Управлінням поліції охорони в Рівненській області 27.12.2023 укладено Договір про закупівлю товару №580, згідно п. 2.1. якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність Бензин А-95, Дизельне паливо, Газ нафтовий скраплений (ДК: 021:2015:09130000-9- Нафта і дистиляти), а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар. Передача товару покупцю здійснюється шляхом заправлення автомобіля по паливних картках на АЗС постачальника.
Відповідно до п. 1.2. Договору, паливна картка - це пластикова картка, як засіб для отримання покупцем визначеної кількості та найменування ПММ в рамках цього Договору, за допомогою терміналу в місцях реалізації ПММ. ПММ обліковуються на паливній картці в літрах. Паливна картка не є платіжним засобом.
ППМ - паливо-мастильні матеріали, якість яких відповідає встановленим державним стандартам, реалізація яких є предметом даного Договору (п. 1.1. Договору)
Відповідно до розділу 4 Договору, загальна ціна цього Договору - 4 686 400 грн, в т.ч. ПДВ - 781 066,67 грн. Ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривні. Постачальник може збільшити ціну за одиницю товару відповідно до підстав передбачених Договором. Ціна може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
Відповідно до п. 5.1. Договору, покупець здійснює розрахунки з постачальником в національній валюті України шляхом оплати покупцем вартості фактично отриманої кількості товарів протягом 30 календарних днів з дати отримання від постачальника рахунка на оплату фактично одержаної покупцем кількості товарів.
Строк поставки товарів: з дня укладення договору до 31.12.2024 включно. Сторони домовилися про те, що заправлення автомобілів покупця починається з дати отримання паливних карток. Постачальник передає у власність покупця паливні картки протягом трьох календарних днів після отримання замовлення будь-яким способом (листом, по факсу, або по електронній пошті), якщо інший строк поставки не буде узгоджений сторонами додатково. (п. 6.1. Договору).
Пунктом 6.3. Договору визначено місце поставки товару, а саме АЗС постачальника, перелік яких визначений в Додатку №2 до Договору.
Право власності на товар до покупця переходить в момент фактичного отримання товару з АЗС постачальника.
Відповідно до п. 1.3. Договору, місце відпуску ПММ (АЗС) власні та/або залучені постачальником до співпраці автозаправні та автозаправні станції, комплекси третіх осіб на яких покупець має можливість безумовно одержати товар за найменуванням та у кількості визначеній Договором, які у відповідності до умов даного Договору належать до обумовленої сторонами зони обслуговування покупця (пред'явника паливної картки) та перелік і місце розташування яких визначено у Додатку №2, який є невід'ємною частиною даного Договору.
До зобов'язань покупця входить зокрема своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлені товари. (п. 7.1.1. Договору).
Натомість до зобов'язань постачальника входить зокрема забезпечити поставку товарів у строки встановлені Договором (п. 7.3.1. Договору); зареєструвати відповідно до п. 201.10 статті 201 і п. 11 підр. 2 розділу ХХ Податкового кодексу України податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних у строк визначений чинним законодавством (п. 7.3.4. Договору); надавати покупцю видаткові накладні на поставлений на протязі місяця товарне пізніше 5-го календарного дня місяця, наступного за місяцем отримання товару (оплата товару згідно Договору здійснюється тільки за умови надання видаткових накладних) (п. 7.3.6. Договору); забезпечити цілодобове, безперебійне обслуговування паливних карток на АЗС постачальника (п. 7.3.8. Договору).
Відповідно до п. 8.3. Договору, за порушення встановлених Договором строків виконання зобов'язань, в т.ч. строків поставки (передачі) товарів, постачальник повинен сплатити покупцю пеню у розмір 0,1% ціни товарів поставлених з простроченням, за кожен день прострочення відповідного зобов'язання, а за прострочення поставки понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від вказаної ціни відповідно.
Даний Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31.12.2024 включно, а в частині виконання договірних зобов'язань за цим Договором - до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх грошових зобов'язань за цим Договором. Закінчення терміну дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 12.1., 12.2. Договору).
У відповідності до Специфікації що є Додатком №1 до Договору №580 від 27.12.2023: товар - Бензин А-95 в кількості 48000 л. на суму 2 455 200 грн, де ціна за одиницю 51,15 грн з ПДВ; товар - Дизельне паливо в кількості 34000 л. на суму 1 739 100 грн, де ціна за одиницю 51,15 грн з ПДВ; товар - Газ нафтовий скраплений в кількості 14000 л. на суму 432 100 грн, де ціна за одиницю 35,15 грн з ПДВ.
В подальшому між сторонами укладено Додаткову угоду №1 від 19.02.2024 до Договору про закупівлю товару №580 від 27.12.2023, відповідно до якої сторони погодили внести зміни до п. 4.4. Договору, та викласти в редакції: « 4.4. Ціна цього Догвору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Оплата кожної окремої поставленої партії товару проводиться згідно з умовами Договору. Постачальник до проведення оплати за товар, може надати на власний розсуд знижку на одну та/або на кожну окрему партію поставленого товару. Сторони погоджуються, що надання знижки постачальником на товар не розцінюється як зміна істотних умов Договору та зміна ціни за одиницю Товару».
Крім цього, 18.07.2024 між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору про закупівлю товару №580 від 27.12.2023, відповідно до п. 1 якої сторони домовилися збільшити ціну за одиницю товару у зв'язку з коливанням цін на ринку нафтопродуктів, без збільшення загальної вартості Договору, в здійснювати в подальшому закупівлю пального в межах наступних цін: Бензин А-95 - 56,90 грн з ПДВ/літр; дизпаливо - 53,15 грн з ПДВ/літр.
Позивачем сплачено пальне на загальну суму 3 102 750 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними інструкціями: №271 від 20.02.2024 на суму 778 400 грн; №1045 від 29.05.2024 на суму 719 250 грн; №1712 від 20.08.2024 на суму 994 200 грн; №2491 від 25.11.2024 на суму 610 900 грн.
Натомість відповідачем поставлено товар на загальну суму 2 829 625,54 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, а саме: №0004/1000347 від 31.03.2024 на суму 44 858,55 грн з ПДВ; №0004/1000420 від 30.04.2024 на суму 108 693,75 грн з ПДВ; №0004/1000531 від 31.05.2024 на суму 145 550,23 грн з ПДВ; №0004/1000652 від 30.06.2024 на суму 209 551,81 грн з ПДВ; №0004/1000788 від 31.07.2024 на суму 302 458,72 грн з ПДВ; №0004/1000912 від 31.08.2024 на суму 301 225,44 грн з ПДВ; №0004/1001025 від 31.09.2024 на суму 297 405,66 грн з ПДВ; №0004/1001157 від 31.10.2024 на суму 381 559,46 грн з ПДВ; №0004/1001268 від 31.11.2024 на суму 387 678,71 грн з ПДВ; №0004/1001374 від 31.12.2024 на суму 474 639,27 грн з ПДВ.
Між тим, 19.02.2025, сторонами складено та підписано Акт звірки взаєморозрахунків б/н, відповідно до якого за період з 01.01.2024 по 01.02.2025 заборгованість на користь Управління поліції охорони в Рівненській області становить 273 124,46 грн.
Позивачем скеровувалась на адресу відповідача Претензія №675/43/37/01-2025 від 04.03.2025, за змістом якої Управління поліції охорони в Рівненській області пропонувало у 5-денний термін з моменту отримання даної вимоги перерахувати на його користь вартість недопоставлених товарів у розмірі 273 124,46 грн та штраф у розмірі 19 118,71 грн покликаючись на п. 8.3. Договору.
Однак, така претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з ТОВ «Волинь НП» 273 124,46 грн вартості недопоставлених паливно-мастильних матеріалів та штрафу у сумі 19 118,71 грн за порушення встановлених договором строків виконання зобов'язань.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Положеннями ст. 11 ЦКУ передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).
Згідно положень ст. 509 ЦКУ зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦКУ).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦКУ).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦКУ).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).
Згідно ст. 631 ЦКУ строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Нормою ст. 638 ЦКУ передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦКУ).
Приписами ст. 662 ЦКУ передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦКУ).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦКУ).
У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу (ст. 665 ЦКУ).
Відповідно до положень ст. 689 ЦКУ покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Згідно ст. 691 ЦКУ покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до положень ст. 692 ЦКУ, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 693 ЦКУ, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦКУ).
Приписами ст. 712 ЦКУ передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Судом встановлено, що між сторонами спору був укладений договір поставки. Предметом цього договору є продаж (поставка) постачальником (відповідачем) покупцеві (позивачу) товару, а саме: ПММ шляхом передачі паливних карток, а покупець зобов'язується - прийняти й оплатити такий товар відповідно до визначених цим договором умов.
Товар відпускається покупцеві на підставі наданих постачальнику паливних карток на АЗС.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦКУ).
Таким чином, оскільки відповідач (постачальник по договору) не виконав покладені на нього обов'язки згідно з договором, не поставив позивачеві (покупцю) вже оплачений товар, то позивач (покупець) має право вимагати повернення суми попередньої оплати згідно ч. 2 ст. 693 ЦКУ.
Відповідно до вищевикладеного, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 273 124,46 грн - повністю.
Щодо заявленої до стягнення суми 19 118,71 грн за порушення встановлених договором строків виконання зобов'язань, суд зазначає наступне.
Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).
Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 1 та ч. 2 ст. 614 ЦК України).
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 8.3. Договору, за порушення встановлених Договором строків виконання зобов'язань, в т.ч. строків поставки (передачі) товарів, постачальник повинен сплатити покупцю пеню у розмір 0,1% ціни товарів поставлених з простроченням, за кожен день прострочення відповідного зобов'язання, а за прострочення поставки понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від вказаної ціни відповідно.
Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відтак, суд доходить до висновку, що нарахований позивачем до стягнення з відповідача штраф у розмірі 19 118,71 грн є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 4383,66 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», вул. Молодіжна, будинок 9, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89421 (код ЄДРПОУ: 44858321) на користь Управління поліції охорони в Рівненській області, вул. Степана Бандери, будинок 58, м. Рівне, Рівненська область, 33023 (код ЄДРПОУ: 40108908) суму 273 124,46 грн (Двісті сімдесят три тисячі сто двадцять чотири гривні 46 коп) вартості недопоставлених паливно-мастильних матеріалів, штраф у розмірі 19 118,71 грн (Дев'ятнадцять тисяч сто вісімнадцять гривень 71 коп) за порушення встановлених договором строків виконання зобов'язань, а також суму 4383,66 грн (Чотири тисячі триста вісімдесят три гривні 66 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 16.07.2025
Суддя А.А. Худенко