14 липня 2025 року
м. Київ
справа № 200/8985/18
провадження № 61-8612ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волков Олександр Юрійович, про відшкодування витрат за несвоєчасно виплачений банківський вклад,
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») Волков О. Ю., в якому просила суд стягнути суму заборгованості за прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням загального індексу інфляції за період
з 15 липня 2016 року по 23 лютого 2018 року в розмірі 48 683,29 грн; три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 9 517,99 грн; суму завданого збитку (відшкодування упущеної вигоди) в розмірі 54 400,54 грн; моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 23 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волков О. Ю., про відшкодування витрат за несвоєчасно виплачений банківський вклад задоволено частково.
Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням загального індексу інфляції за період з 15 липня 2016 року по 23 лютого 2018 року
в розмірі 48 683,29 грн.
Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 9 517,99 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня
2021 року у задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2019 у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волков О. Ю., про відшкодування витрат за несвоєчасно виплачений банківський вклад відмовлено.
Не погоджуючись з заочним рішенням Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 23 липня 2019 року, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у грудні 2024 року звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року витребувано
із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу
№ 200/8985/18.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2025 року у задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на заочне рішення Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 23 липня 2019 року відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що сплив річний строк з дня складання повного тексту судового ухвали, а річний строк є присічним і поновленню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України. Однак, доводів щодо пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили скаржник не навів і доказів на підтвердження таких обставин не надав.
03 липня 2025 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2025 року (надійшла до суду
07 липня 2025 року), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Вказує, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не отримував ані копію заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2019 року, ані ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 05 жовтня 2021 року про відмову у перегляді заочного рішення.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Із оскаржуваного судового рішення, доданих до скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваної ухвали.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень
у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову
в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу
в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
У статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.
Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів
з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску
з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою
в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє
у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «DeGeouffre dela Pradellev. France»
від 16 грудня 1992 року).
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини й у рішеннях
у справах «Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 08 листопада 2005 року.
Апеляційним судом встановлено, що заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2019 року позов задоволено частково.
У жовтні 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд вказаного заочного рішення.
Тобто, вбачається, що у жовтні 2019 року заявнику було відомо про наявність заочного рішення суду від 23 липня 2019 року, і саме заявник ініціював питання про його перегляд, подавши відповідну заяву.
В подальшому, протягом п'яти років (до грудня 2024 року) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не цікавився долею поданої ним заяви про перегляд судового рішення.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня
2021 року у задоволенні зазначеної заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмолено.
Апеляційна скарга на заочне рішення від 23 липня 2019 року подана Фондом гарантування вкладів фізичних осіб до суду апеляційної інстанції через відділення поштового зв'язку 20 грудня 2024 року, тобто із порушенням строку на апеляційне оскарження.
Дніпровський апеляційний суд вірно зазначив, що строк на апеляційне оскарження заочного рішення від 23 липня 2019 року для Фонду гарантування вкладів фізичних осіб закінчився 04 листопада 2021 року.
Посилання в касаційній скарзі на те, що Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не направлялися заочне рішення та ухвала про відмову у перегляді заочного рішення, не є підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2019 року надіслано судом 23 липня 2019 року, зареєстровано - 24 липня 2019 року, забезпечено надання загального доступу - 25 липня 2019 року.
Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2021 року надіслано судом
14 жовтня 2021 року, зареєстровано - 15 жовтня 2021 року, забезпечено надання загального доступу - 17 жовтня 2021 року.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного суду, викладеного в постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18, «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідне судове провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.
Особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку та дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що апеляційна скарга
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на заочне рішення Бабаушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2019 року, після винесення
05 жовтня 2021 року ухвали про відмову у перегляді заочного рішення, подана
з пропуском строку апеляційного оскарження більше ніж на рік, обґрунтовано, відповідно до вимог статті 357 ЦПК України, відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки відсутні виключні випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України (неповідомлення особи про розгляд справи або обставини непереборної сили).
Процесуальний строк апеляційного оскарження, встановлений ЦПК України, забезпечує оперативність цивільного судочинства, є дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи, спрямований на незловживання процесуальними правами.
Доводи касаційної скарги, які зводяться до того, що заявником було наведено поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження, на правильність висновку суду не впливають, оскільки згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а виключних випадків (неповідомлення особи про розгляд справи, або обставини непереборної сили), як було вказано вище, апеляційний суд не встановив.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду, як елемент права на справедливий судовий розгляд, не
є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волков Олександр Юрійович, про відшкодування витрат за несвоєчасно виплачений банківський вклад відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник