Справа № 944/1806/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/383/25 Доповідач: ОСОБА_2
30 червня 2025 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження № 12022141350000015, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 на вирок Яворівського районного суду Львівської області від 12.03.2025 року, стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Львів, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з професійно-технічною освітою, не працює, одруженого, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
встановила:
Захисник обвинуваченого подала апеляційну скаргу на вирок Яворівського районного суду Львівської області від 12.03.2025, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.
На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням, якщо він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені судом обов'язки протягом іспитового строку тривалістю 1 рік.
Відповідно до статті 76 КК України покладено на ОСОБА_7 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 22 718 гривень 40 копійок.
Скасовано арешт, накладений ухвалами слідчого судді Яворівського районного суду Львівської області від 11 січня 2024 року на автобус «БАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіль марки «Volkswagen T4», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Вирішено питання з речовими доказами в порядку ст. 100 КПК України.
Захисник обвинуваченого просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначення додаткового покарання, та п ризначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 286 КК України у вигляді 2 років обмеження волі, із застосуванням ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання із іспитовим строком 1 рік, без позбавлення права керувати транспортними засобами. В іншій частині вирок залишити без змін. Вважає вирок надто суворим.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що обвинувачений ОСОБА_7 визнав свою вину у скоєному в повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, що в свою чергу пом'якшує покарання обвинуваченому. Більше того, даний вид кримінального правопорушення відноситься до категорії ненавмисних злочинів, обвинувачений не передбачав і не бажав настання наслідків, від вчиненого правопорушення.
Крім того, зазначає, що обвинувачений працює у ПАТ «Львівське автотранспортне підприємство-14630» на посаді водія автотранспортних засобів-автобуса з 19.03.2024 року по даний час (довідка від 03 квітня 2025 року № 94).
Більше того, обвинувачений працює водієм автобуса вже більше 30 років і фактично це єдиний вид професійної діяльності, яким займається обвинувачений протягом життя. Згідно трудової книжки від 27.11.2008 року обвинувачений працював у різних організаціях, однак завжди на посаді «водія автобуса, чи водія автотранспортних засобів».
Також, важливим фактом є те, що обвинувачений до винесення вироку у суді І інстанції частково відшкодував потерпілому шкоду. Більше того, згідно попередніх домовленостей між потерпілим та обвинуваченим, останній планує повністю відшкодувати потерпілому шкоду, завдану злочином до кінця квітня. В свою чергу, після відшкодування шкоди, потерпілий мав намір подати до суду та особисто підтвердити в судовому засіданні клопотання, в якому буде просити суд не застосовувати до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Окрім цього апелянт вважає, що суд І інстанції не врахував та не надав належної оцінки обставинам вчинення кримінального правопорушення, ступеню його тяжкості та наслідкам, характеру та мотивам допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого безпідставно призначив обвинуваченому за ч. 1 ст. 286 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобом, своє рішення щодо застосування додаткового покарання суд І інстанції належним чином не мотивував.
У вироку суду І інстанції не наведено належних і достатніх мотивів та підстав для застосування до обвинуваченого додаткового покарання, чим істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону.
Також апелянт звертає увагу, що при призначенні додаткового покарання суд не врахував, що професійна діяльність ОСОБА_7 безпосередньо пов'язана з користуванням автомобілем та є основним і єдиним джерелом його доходу.
Враховуючи зазначені вище обставини, апелянт вважає, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 09 січня 2024 року, близько 10:30 год, керуючи автобусом марки «БАЗ А079.23», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись поблизу будинку № 123 по вул. Маковея в м. Яворові Львівської області, у напрямку до центру м. Яворова, всупереч ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», згідно з якою учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, «Правил дорожнього руху» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, грубо порушив вимоги чинних Правил дорожнього руху України, а саме: Р.2 п. 2.3 б), д); Р.10 п.10.1. Р.11 п.11.3, P.12 п.12.3, що виразилося в тому, що ОСОБА_10 під час керування технічно справним транспортним засобом був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, рухаючись в межах смуги руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не відреагував на те, що транспортний засіб, який рухався попереду у попутному напрямку розпочав гальмування, під час виявлення небезпеки для руху, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу, з метою уникнення зіткнення з попутнім транспортним засобом, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen T4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням потерпілого ОСОБА_9 , який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження, а саме: компресійні переломи тіла першого ступеня, переломи суглобових відростків шостого та сьомого шийних хребців, без порушення функції спинного мозку, рани в ділянці лівого коліна, що відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Таким чином, ОСОБА_7 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілому ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника-адвоката ОСОБА_6 , підтриману обвинуваченим ОСОБА_10 , які просили задовольнити апеляційні вимоги при цьому застосувати ще і ст. 69 КК України, думку потерпілого ОСОБА_9 , який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги, міркування прокурора ОСОБА_8 , який заперечив проти задоволення апеляційних вимог сторони захисту, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У суді апеляційної інстанції встановлено, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_10 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 286 КК України, вчиненого за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам та ніким не оскаржується.
Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах установлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначені покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Як зазначив Конституційний суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004, покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю, обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Дії обвинуваченого ОСОБА_10 правильно кваліфіковані ч. 1 ст. 286 КК України як дії, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху, під час керування транспортним засобом, що заподіяло потерпілому ОСОБА_9 середньої тяжкості ушкодження.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.
При цьому, відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Відповідно до положень ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», - особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів; більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів; у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Зважається, крім того, на висновки з приводу пропорційності покарання тяжкості правопорушення, висловлені ЄСПЛ в своїх рішеннях, зокрема, у рішеннях по справах Souring v. UK, Shvydka v. Ukraine, Tammer v. Estonia, - за змістом яких захід, що застосовується до порушника має бути пропорційним переслідуваній меті, засудження та покарання порушника не мають бути непропорційними законній меті і підстави, якими керуються національні суди, мають були відповідними і достатніми для виправдання такого втручання.
Зазначені вище вимоги судом першої інстанції були враховані та дотримано принципів призначення покарання.
Призначаючи покарання ОСОБА_10 суд першої інстанції врахував вимоги ст. ст. 50, 65 КК України, при цьому було враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме вчинення злочину невеликої тяжкості, основним безпосереднім об'єктом якого є безпека руху та експлуатації транспорту, а додатковим обов'язковим об'єктом - життя і здоров'я особи; фактичні обставини кримінального провадження, спосіб вчинення злочину і його мотиви, форму вини, обстановку вчинення злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не перебуває на обліку у психіатра та нарколога, його вік, ставлення обвинуваченого до нього, часткове відшкодування шкоди потерпілому та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Обставиною, яка пом'якшують покарання суд першої інстанції визнає активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та не встановив обставин, які обтяжують покарання.
Вимоги зазначені в апеляційній скарзі сторони захисту щодо підстав для зміни вироку суду першої інстанції щодо скасування додаткового покарання у виді позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами на певний строк, то такі не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Позбавлення права займатися певною діяльністю є видом кримінального покарання, відповідно до якого особі забороняється займатися певною діяльністю, наприклад, керувати транспортним засобом.
Санкцією ч.1 ст. 286 КК України передбачено покарання, зокрема і у вигляді обмеження волі строком до 3 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Відповідно роз'яснень, викладених у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження обвинуваченому ОСОБА_10 вироком суду першої інстанції було призначено додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік. При цьому було враховано ставлення обвинуваченого до вчиненого та його поведінку після цього, а також ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до невеликої тяжкості злочину.
На переконання колегії суддів суд першої інстанції, при призначенні обвинуваченому додаткового покарання, в повній мірі врахував, що по цьому питанню у вимогах до ч.1 ст. 286 КК України чітко зазначено призначення основного покарання з додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк.
Тобто призначення додаткового покарання за ч.1 ст. 286 КК України є обов'язковим та безальтернативним для судів першої та апеляційної інстанцій.
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо призначеної міри покарання правильних висновків суду не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства при розгляді даного кримінального провадження у суді першої інстанції, які б вплинули на правильність прийнятого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок є законним, обґрунтованим, а призначене покарання відповідає особі обвинуваченого, відтак підстав для скасування чи зміни судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 424 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Яворівського районного суду Львівської області від 12.03.2025 року, яким ОСОБА_7 , засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та звільнено від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: