15 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 675/752/25
Провадження № 11-кп/820/543/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому в режимі відео конференції апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника - ОСОБА_6 на ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 20 червня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк,-
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 20 червня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.
Суд мотивував своє рішення тим, що відсутні достатні ознаки, які вказували б на виправлення засудженого. У поведінці засудженого ОСОБА_7 відсутні стабільні та послідовні позитивні тенденції у виправленні, про що, зокрема, вказує і його небажання подання для суду висновку щодо ступеня виправлення, який, в тому числі забезпечив би суд інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання. Такі обставини на час розгляду клопотання засудженого ОСОБА_7 не доводять, що він став на шлях виправлення та невідбута частина призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінена покаранням на певний строк.
Узагальнені доводи апеляційної скарги обвинуваченого.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 подали апеляційні скарги.
Засуджений ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі вважає оскаржувану ухвалу суду незаконною, невмотивованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права, а тому просить її скасувати.
Свої вимоги аргументує тим, що посилання суду на характеристику, складену щодо нього працівниками установи, є необгрунтованими, оскільки висновки у ній не відповідають дійсності. При цьому, немає підтвердження спілкування засудженого із кримінальними елементами та не враховано, що він займався суспільно - корисною працею для поліпшення благоустрою установи. Окрім того, ЗВК №58 не залучала ОСОБА_7 до праці на підставі трудового договору.
Захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 20 червня 2025 рокута ухвалити нову, якою задовольнити клопотання засудженого ОСОБА_7 .
Зазначає, що ОСОБА_7 відбув покарання більше п'ятнадцяти років, повністю усвідомив тяжкість вчиненого та завдану шкоду, твердо став на шлях виправлення.
Судом надано формальну оцінку особі засудженого як такому, що не став на шлях виправлення, посилаючись на небажання засудженого ОСОБА_7 звертатися до адміністрації із заявою про надання висновку про ступінь його виправлення. Відмова ж від отримання висновку мотивована по суті, обставинами за яких адміністрація об'єктивної оцінки не надає, а також підходить з формальної сторони, без оцінки змін особистості засудженого.
Водночас, відповідно до фактичних обставин, за весь період відбування покарання засуджений, на думку захисту, характеризується позитивно, заохочення відсутні, стягнення погашені, на профілактичних обліках не перебуває, у взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний, дотримується правомірних та ввічливих відносин з персоналом, спальне місце утримує в чистоті та порядку, має охайний зовнішній вигляд та має проблеми із станом здоров'я.
Узагальнені доводи учасників апеляційного перегляду провадження.
Під час апеляційного розгляду засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подані ними апеляційні скарги та просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти доводів апеляційних скарг, просив залишити ухвалу суду без змін.
Вислухавши доповідача, учасників апеляційного розгляду, вивчивши матеріали провадження у межах апеляційних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходив суд при винесенні ухвали з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У відповідності до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно ст. 407 ч. 1 п. 3 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Наведених вимог суд першої інстанції дотримався в повній мірі.
Відмовляючи в задоволенні клопотання засудженогоОСОБА_8 про заміну не відбутої частини покарання більш м'яким, суд своє рішення мотивував тим, що відсутні достатні ознаки, які вказували б на виправлення засудженого.
У відповідності до положень ст.154 ч.ч.3, 12, 13 КВК України стосовно засудженого, щодо якого відповідно до ст.ст. 81,82 Кримінального кодексу України може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.
Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого Кримінальним кодексом України строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Разом із поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі.
Визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі та складення висновку здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації. Порядок та методика визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.
Особа, засуджена до довічного позбавлення волі, додатково до подання щодо можливості представлення її до заміни покарання на більш м'яке у виді позбавлення волі на певний строк повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації. Такий план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м'якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженій особі усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженої особи після звільнення.
Форма індивідуального плану виправлення та ресоціалізації визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Засуджена особа, якій покарання у виді позбавлення волі на певний строк призначено в порядку заміни більш м'яким покаранням та в якої настало право на застосування умовно-дострокового звільнення, додатково повинна подати до суду звіт про виконання індивідуального плану виправлення та ресоціалізації під час відбування більш м'якого покарання, у тому числі аналіз причин успішності або неуспішності виконання заходів, передбачених зазначеним планом.
Відповідно до абзацу третього пункту 2постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади'наказом Міністерства юстиції України №294/5 від 19.01.2023, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2023 року за № 116/39172 затверджено «Порядок визначення ступеня виправлення засудженого».
Цей Порядок визначає обсяг, механізм оформлення персоналом установи виконання покарань матеріалів стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким відповідно до статей 81,82 Кримінального кодексу України, а також інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, для визначення ступеня виправлення засудженого.
Необхідною умовою застосування положень статті 82 КК України є те, що засуджений став на шлях виправлення, про що, зокрема, може свідчити дотримання засудженим правил внутрішнього розпорядку, беззаперечне виконання законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутність порушень дисципліни, зайняття трудовою діяльністю, добросовісне відношення до трудових обов'язків.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 17 постанови від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», судам, зокрема, слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.
При цьому, висновок суду повинен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про поведінку засудженого і ставлення його до праці за весь час відбування покарання.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_7 засуджений вироком судової колегії в кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 04.04.2003 року за ст.ст. 115 ч. 2 п. п. 1, 6, 9, 187 ч. 4, 70 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Строк відбуття покарання ухвалено рахувати ОСОБА_7 з дня його затримання 28.09.2002 року.
Ухвалою Колегії суддів палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 28.08.2003 року, вирок колегії в кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 04.04.2003 року змінено, ОСОБА_7 необхідно вважати засудженим за ст.ст. 115 ч. 2 п. п. 1, 6, 187 ч. 4, 70 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Вирок судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області від 04.04.2003 відносно ОСОБА_7 набрав законної сили 28.08.2003 року.
При цьому, ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31.01.2017 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_7 зараховано в строк попереднього ув'язнення затримання та тримання під вартою як запобіжний захід з 28.09.2002 року по 28.08.2003 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
На даний час ОСОБА_7 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)».
Судом першої інстанції також встановлено, що станом на 09.06.2025 року засуджений ОСОБА_7 фактично відбув 23 років 7 місяців 7 днів призначеного йому покарання, тобто формально відбув визначений ч. 5 ст. 82 КК України строк покарання та за вказаним критерієм покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Із характеристики на засудженого ОСОБА_7 від 09.06.2025 року, наданої адміністрацією Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» вбачається, що стикаючись з проблемою, вчиняє перше-ліпше, що спадає на думку, особа не здатна шляхи її вирішення або легко здається і відступає перед труднощами, не може передбачити наслідки своїх дій. Також засуджений стає агресивним, може становити небезпеку для оточуючих під впливом алкоголю. ОСОБА_7 має намір підтримувати кримінальні зв'язки після звільнення, під впливом кола знайомих може завдати фізичну шкоду життю та здоров'ю. Крім того, засуджений не усвідомлює наслідки вчиненого правопорушення для потерпілої особи, заперечує серйозність або мінімізує наслідки своїх дій. Вважає, що деякі типи антисоціальної поведінки прийнятні. Виправдовується, стверджує, що не було іншого виходу. У взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний, виконує законні вимоги персоналу установи виконання покарань, проте працювати не бажає. Засуджений бажає змінити своє життя, але за поведінкою особи чи з інших джерел інформації зрозуміло, що це не відповідає дійсності. Ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик ймовірної небезпеки для суспільства оцінюється як середній (а.с. 23-24).
Із змісту довідки про заохочення та стягнення слідує, що ОСОБА_7 не заохочувався, один раз притягувався до дисциплінарної відповідальності за порушення розпорядку дня, стягнення погашено (а.с. 53).
У матеріалах особової справи засудженого відсутній висновок щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_7 , оскільки він висловлює відмову від його отримання, так як вважає, що адміністрація колонії не може надати його об'єктивним, що підтверджується його письмовою заявою від 07.06.2025 року, наданою для суду (а.с.57).
Окрім того, згідно копії витягу з протоколу №23 від 22.11.2022 засідання відповідної комісії державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» засудженому ОСОБА_7 було відмовлено в направленні матеріалів в суд, щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк на підставі ст. 82 ч. 5 КК України, як такому, що не став на шлях виправлення (а.с.50).
Як вбачається із копії витягу з протоколу комісії державної установи «Замкова виправна колонія (№58)»№22 від 30.11.2023 року, відповідно до заяви засудженого ОСОБА_7 матеріали щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк на підставі ст.82 ч.5 КК України не розглядалися (а.с.55).
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність достатніх ознак, які б вказували на виправлення засудженого та обґрунтовано відмовив ОСОБА_7 у задоволенні його клопотання в частині заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням.
Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду.
На думку колегії суддів заміна засудженому ОСОБА_7 невідбутої частини покарання більш м'яким, навіть з урахуванням доводів, які зазначені в апеляційних скаргах засудженого та його захисника є передчасною.
Посилання захисника ОСОБА_6 на те, що суд формально підійшов до оцінки ступеню виправлення засудженого ОСОБА_7 , оскільки він за час відбування покарання характеризується позитивно, заохочення відсутні, стягнення погашені,на профілактичних обліках не перебуває, не конфліктний, апеляційний суд відхиляє, оскільки хоча наведені захисником обставини, дійсно, свідчать проте, що у поведінці засудженого мають місце позитивні тенденції у виправленні, однак, такі обставини не можуть бути безумовною підставою для задоволення клопотання.
Те, що засуджений займався суспільно - корисною працею для поліпшення благоустрою установи не свідчить про наявність підстав для заміни невідбутої частини покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням у виді позбавлення волі.
Водночас із матеріалів провадження вбачається, що у поведінці засудженого ОСОБА_7 відсутні стабільні та послідовні позитивні тенденції у виправленні, про що, зокрема, вказує і його небажання подання для суду висновку щодо ступеня виправлення, який, в тому числі забезпечив би суд інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.
Відповідно до ст. 6 КВК України виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Прийняття рішення про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі строковим покаранням не є обов'язковим, а залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком.
На думку колегії суддів, процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього перебування засудженого в установі виконання покарання.
Крім того, дотримання порядку та умов відбування покарання, а також, добросовісна поведінка засудженого, відповідно до ст. 9 КВК України, є його обов'язком, а процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відомості, на які посилаються апелянти в апеляційних скаргах, а саме позитивна характеристика засудженого, відсутність конфліктів, дотримання правомірних відносин з персоналом - в цілому не виходять за межі належної поведінки особи, що відбуває покарання.
Та обставина, що установа відбування покарання та суд по-іншому оцінюють докази, порівняно з оцінкою їх засудженим та захисником, не свідчить про необ'єктивність чи упередженість установи відбування покарання і суду, на що є необґрунтовані посилання в апеляційній скарзі захисника.
Доводи захисника про порушення адміністрацією установи виконання покарань ст.131 ч.8 КВК України щодо невиконання обов'язку щоквартального оцінювання поведінки засудженого не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вказана стаття носить організаційно- процесуальний характер і не встановлює юридичних наслідків для випадку порушення строків оцінювання поведінки засудженого.
Окрім цього, матеріали провадження свідчать про наявність достатніх даних, що характеризують особу засудженого, зокрема характеристики та довідки про заохочення та стягнення.
Аналізуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції під час розгляду клопотання засудженого повністю дотримався вимог кримінального закону та розділу 8 КПК України, та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність достатніх ознак, які вказували б на виправлення засудженого.
Отже, незважаючи на доводи апеляційної скарги захисника та засудженого, призначене за вироком колегії в кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 04.04.2003 року, покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, не може бути визнане таким, що не відповідає вимогам Конституції та законам України, а також практиці Європейського суду з прав людини, а відтак колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог сторони захисту та заміни засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі із визначеним строком.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що заміна невідбутої частини покарання засудженому більш м'яким є правом, а не обов'язком суду, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає, а тому апеляційні скарги засудженого та його захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст.404,405, ст.407 ч.1 п.1,418,419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 20 червня 2025 року стосовно засудженого ОСОБА_7 - залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3