Справа № 320/59111/24 Суддя першої інстанції: Жукова Є.О.
15 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови, -
У грудні 2024 року Державна судова адміністрація України (далі - позивач, ДСА України) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, ВПВР Департаменту ДВС) про скасування постанови державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС від 18.11.2024 ВП №76175979 про накладення штрафу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 позов задоволено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що можливість ДСА України виконати рішення суду у справі №200/930/24 в частині виплати грошових коштів нерозривно пов'язане з наявністю відповідного фінансового забезпечення. Відтак, відсутність необхідних бюджетних асигнувань нівелюють висновок державного виконавця про невиконання позивачем рішення суду без поважних причин. Крім того, суд звернув увагу, що рішенням суду у справі №320/56432/24 визнано протиправною та скасовано постанову ВПВР Департаменту ДВС від 30.10.2024 про накладення штрафу у виконавчому провадженні 76175979.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій скасувати його та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що боржником - ДСА України повторно без поважних не виконано рішення суду, а жодних документів щодо зупинення чи закінчення виконавчого провадження від позивача не надходило. Наголошує, що за усталеною практикою Європейського суду з прав людини судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню. Окремо звертає увагу, що резолютивна частина рішення суду у справі №200/930/24 не містить приписів про стягнення коштів, а тому підлягає виконанню за правилами Закону України «Про виконавче провадження», а не за приписами Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Луганським окружним адміністративним судом 17.07.2024 видано виконавчий лист №200/930/24 про зобов'язання ДСА України забезпечити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 31.05.2024, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Указаний виконавчий лист пред'явлений до виконання 30.08.2024.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС від 01.10.2024 відкрито виконавче провадження №76175979 з примусового виконання указаного рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі №200/930/24.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС від 30.10.2024 у виконавчому провадженні №76175979 з огляду на те, що станом на 30.10.2024 рішення суду не виконано, про поважні причини невиконання боржником не повідомлено, на підставі ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення суду без поважних причин на ДСА України накладено штраф у розмірі 5 100 грн.
Крім того, постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС від 18.11.2024 у виконавчому провадженні №76175979 з огляду на те, що станом на 18.11.2024 рішення суду залишається не виконаним, на підставі ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення суду без поважних причин на ДСА України накладено штраф у розмірі 10 200 грн.
Вважаючи указану постанову протиправною і такою, що прийнята без наявних на те правових підстав і без урахування всіх фактичних обставин, ДСА України звернулася до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентовано положеннями статті 63 Закону, згідно частини 1 якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
У статті 75 Закону закріплено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин в установлений виконавцем строку рішення, що зобов'язує боржника вчинити дії, є встановлення виконавцем за наслідками перевірки, що проводиться наступного дня після спливу десятиденного терміну з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, факту невиконання такого рішення без поважних причин, або після спливу встановленого у вимозі державного виконавця строку.
Водночас, до такої відповідальності боржник не може бути притягнутий у випадку невиконання судового рішення за наявності поважних причин, тобто таких, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20.
Як вбачається з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі №200/930/24, зокрема, зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 31.05.2024, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом від 21.11.2024 №10-22507/24 позивач повідомив відповідача про відсутність об'єктивної можливості виконання судового рішення у справі №200/930/24 у спосіб, який визначений у ньому, та просив утриматися від накладення штрафу. У цьому листі ДСА України вказувала також на те, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється ДСА України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Також у вказаному листі зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» затверджені видатки в розмірі 10,0 млн грн, що розподілені між судами, органами та установами системи правосуддя.
У свою чергу, ДСА України 03.01.2024 затверджено кошторис (із змінами від 03.04.2024) на 2024 рік Донецькому окружному адміністративному суду за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» у сумі 24,1 тис гривень.
Листами ДСА України від 30.04.2024 №11-10400/24, від 22.07.2024 №11-14862/24 та від 11.10.2024 №11-19998/24 неодноразово зверталася до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» на суми 1 318,0 млн грн, 1 428,43 млн грн та 1 502,98 млн грн відповідно.
Однак, Міністерством фінансів України зазначені пропозиції не були підтримані, оскільки у період дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захист держави, забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення.
У зв'язку з цим ДСА України просила утриматися від накладення штрафів та вчинення державним виконавцем інших дій.
Колегією суддів враховується, що наявними у матеріалах справи листами ДСА України від 30.04.2024 №11-10400/24, від 22.07.2024 №11-14862/24, від 11.10.2024 №11-19998/24 про збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» і відповідями на них Міністерства фінансів України від 09.05.2024 №08020-01-2/14939, від 06.08.2024 №08020-09-6/23061, від 24.10.2024 №08020-09-6/30749, в яких зазначено про те, що в умовах воєнного стану показники Державного бюджету України на 2024 рік визначено з урахуванням фінансових можливостей держави, підтверджується постійне вчинення позивачем активних дій, спрямованих на забезпечення збільшення бюджетних асигнувань за бюджетною програмою КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» з метою, зокрема, виконання рішення суду й у справі №200/930/24.
Про ці обставини, як було встановлено вище, позивач повідомляв відповідача листом від 21.11.2024 №10-22507/24, який хоча і направлений після прийняття спірної у цій справі постанови, однак не нівелює попередні висновки суду апеляційної інстанції про те, що ДСА України постійно вчинялися дії, спрямовані на виконання судових рішень.
Як вже було зазначено вище, судові рішення, які передбачають виплату на користь суддів коштів, здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя».
Із змісту кошторису Донецького окружного адміністративного суду на 2024 рік, затвердженого т.в.о. голови ДСА України 05.01.2024 (із змінами від 03.04.2024) вбачається, що на цю програму виділено коштів в сумі 24,1 тис грн.
Викладене за встановлених вище обставин, на переконання судової колегії, виключає відповідальність боржника (позивача) за невиконання судового рішення у справі №200/930/24, оскільки таке не виконуються з підстав відсутності відповідних бюджетних асигнувань, тобто з причин, що від ДСА України не залежать.
На користь такого висновку свідчить й те, що Верховний Суд, зокрема, у постанові від 31.05.2021 у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин, то наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
Верховний Суд в постановах від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19 та від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.10.2021 у справі №360/4708/20 та від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 зазначав, що невиконання пенсійним органом судового рішення, в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Враховуючи подібність правовідносин, викладених у зазначених рішеннях Верховного Суду, із спірними правовідносинами, суд апеляційної інстанції вважає застосовними до них наведені висновки Верховного Суду.
У згаданих постановах суд касаційної інстанції наголошував на тому, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це, на думку Верховного Суду, не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналіз фактичних обставини справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що незабезпечення боржником здійснення фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 не зумовлена його недбалістю чи неналежним виконанням своїх обов'язків. Навпаки, як було встановлено раніше, позивачем постійно подавалися запити на збільшення бюджетних асигнувань для виконання судових рішень.
Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 у справі №560/594/20 підкреслив, що накладення штрафу за невиконання рішення суду жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів, однак, без наявності об'єктивних підстав не може нівелювати Закон.
Так, у згаданій справі Верховний Суд наголосив на важливості встановлення під час розгляду справи обставин щодо того, чи відсутнє у територіального органу Пенсійного фонду України відповідне фінансове забезпечення та чи відсутні кошти, виділені бюджетом та спрямовані на виконання рішення суду саме за відповідними напрямками виплат (стосовно щомісячного довічного грошового утримання судді), а також чи вживав він заходів, спрямованих на реальне виконання судового рішення для того, щоб дійти висновку про незаконність накладення штрафу на позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що невиконання судового рішення боржником в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що рішенням Київського окружного адміністративного суд від 20.12.2024 у справі №320/56432/24, яке на час апеляційного перегляду рішення суду у справі №320/59111/24 залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2025, визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 30.10.2024 ВП №76175979.
Викладене у своїй сукупності вказує на наявність підстав для скасування спірної постанови державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС про накладення штрафу від 18.11.2024 ВП №76175979, на чому правильно наголосив суд першої інстанції.
Щодо посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини, в яких підкреслюється обов'язковість виконання судових рішень, колегія суддів зазначає, що у правових позиціях ЄСПЛ також міститься застереження про необхідність урахування законодавчо встановлених механізмів виконання та об'єктивних можливостей держави. Так, зокрема, у справах проти України ЄСПЛ не ставив під сумнів легітимність виконання рішень через казначейську процедуру в межах бюджетних асигнувань, якщо така процедура встановлена законом і забезпечує фактичну реалізацію рішень у розумний строк. Тому посилання апелянта на ці рішення є необґрунтованим і не впливають на висновки суду щодо правомірності позиції боржника.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, ухвалено законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.
Повне рішення виготовлено 15 липня 2025 року.
Суддя-доповідач: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев